Суспільство як соціальна система. Структура суспільства

Суспільство – це історично стійка сукупність людей, які пов’язані зв’язками та відносинами, що направлені на відтворення умов для існування та задоволення потреб представників суспільства.

Тема 4. Суспільство як соціальна система

План

1. Сутність та типологія суспільств.

2. Суспільство як соціальна система. Структура суспільства.

3. Соціальна структура суспільства.

4. Основні концепції соціальної структури суспільства.

5. Базові компоненти суспільства. (Соціальна взаємодія, соціальні відносини, соціальний контроль. Соціальні зміни та соціальні процеси).

1. Сутність та типологія суспільств. Концепції походження суспільства.

Існує понад 80 визначень суспільства, які пропонувалися соціологами в різні етапи розвитку філософії, соціології, археології, психології, історії.

Толкотт Парсонс на початку ХХ ст. давав визначення:

Суспільство – це складно структуроване утворення, найважливішими елементами якого є соціальна система, система культури, система особистості.

Суспільство – це найбільше об’єднання людей тісно пов’язаних між собою різноманітними взаємодіями.

Суспільство – це сукупність усіх способів і форм взаємодії і об’єднання людей.

Суспільство – це соціальна система. З поняттям суспільство тісно пов’язані поняття країна та держава.

Ознаки суспільства (держави):

1. територія, яка локалізує організації соціального життя і на якій відбувається консолідація соціальних зв’язків, розвиваються відносини та взаємодіють індивіди.

2. універсальність – тобто різносторонній характер суспільства, що передбачає, що суспільство включає в себе все різноманіття соціальних зв’язків, відносин, соціальних інститутів і спільнот і має можливість створити необхідні умови для задоволення потреб людей;

3. автономність – здатність існувати самостійно за рахунок високого рівня саморегуляції, що забезпечує підтримку та постійне відтворення складної системи соціальних взаємин; здатність самостійно забезпечувати потреби своїх представників, здатність до внутрішньої саморегуляції за допомогою тих інститутів і організацій, норм і цінностей, котрі утворюються власне всередині суспільства.

4. інтегративність, тобто цілісність, єдність загальної системи цінностей (традицій, норм, законів, правил, яку називають культурою) і можливість залучати до життя нові покоління, відтворювати його структуру.

5. культура: система норм і правил, що регулює життєдіяльність суспільства.

Типи суспільства:

1. прості (де немає класів і держави, немає майнової диференціації - це первісні родоплемінні суспільства) і складні (це суспільства, де є кілька рівнів управління, поділ на соціальні верстви населення)

2. за національною ознакою

3. за релігійною ознакою (мусульманське, католицьке)

4. за рівнем демократії (відкриті і закриті)

В сучасній соціології існує два підходи щодо типологізації суспільства:

1. формаційний (Марксистський), який кладе в основу відношення до засобів виробництва, до власності:

а) первісне суспільство (історично перше)

б) рабовласницьке

в) феодальне суспільство

г) буржуазно-капіталістичне,

д) соціалістичне

2. цивілізаційний підхід (технократичний)

а) традиційне суспільство (доіндустріальне, аграрне)

б) індустріальне (з епохи капіталізму до середини ХХ ст. це промислове)

в) постіндустріальне (інформаційне, комп’ютерне, де основою виступає наука)

Історична типологія суспільства за Гіденсом:

а) суспільство мисливців і збирачів

б) аграрне або традиційне

в) суспільство сучасне:

- суспільство першого світу (США, Японія)

- суспільство другого світу (СРСР)

- суспільство третього світу

- нові індустріальні країни (Бразилія, Мексика, Гонконг, Туреччина, Тайвань, Сінгапур, Південна Корея)

Суспільство як цілісна система має свою внутрішню структуру, складається з певних підсистем, які взаємодіють між собою. Це, зокрема: правова; демографічна, економічна (відносини в процесі матеріального виробництва); соціальна (взаємодія класів, соціальних груп, верств); політична (діяльність державних організацій, політичних інститутів, партій та об’єднань); духовна (розвиток і взаємодія суспільної свідомості, науки, мистецтва, освіти, релігії і т.д.)

Структура суспільства включає такі елементи, які формують суспільство як цілісність:

а) статусно-рольові позиції як моделі обов’язкової поведінки, що передбачає стандартизацію соціальних зв’язків і відносин;

б) соціальні інститути, що є базовими у соціальній структурі суспільства і забезпечують розподіл праці та суспільних відносин в межах соціальної організації суспільства та забезпечують його організованість та впорядкованість;

в) соціальні цінності та культура, завдяки яким суспільство не руйнується, не розпадається а відтворюється як цілісна система.

Структура суспільства має два аспекти.

1. По-перше, це система основних сфер життєдіяльності суспільства (матеріально-економічна, соціально-політична і духовно-культурна) і відповідних до них суспільних відносин (економічних, політичних, правових, моральних, релігійних тощо).

· Матеріально-економічна сфера – пов’язана з виробництвом, розподілом та споживанням матеріальних благ. В цій сфері задовольняються матеріальні потреби представників суспільства. Вона є процесом перетворення і освоєння природи з метою створення матеріальних умов і засобів життя.

Характер і рівень матеріального виробництва визначається способом освоєння природи, тобто способом виробництва. Спосіб виробництва – це конкретно-історична єдність продуктивних сил і виробничих відносин.

Продуктивні сили відображають активне ставлення людей до природи, вони є системою суб'єктивних і речових факторів, які здійснюють „обмін речовин” між суспільством і природою. До складу продуктивних сил входять люди в єдності їх фізичних і духовних сил, з їх історично набутим досвідом виробництва, уміннями, навичками, з їх знаннями, різними формами об'єднання виробничих зусиль. Другим елементом продуктивних сил є засоби виробництва. Засоби виробництва – це сукупність засобів праці (серед яких основними є знаряддя праці) і предметів праці (продуктивних сил самої природи). В історичному розвитку знарядь праці, як основного елемента засобів виробництва, виділяють три етапи. Перший з них – епоха інструменталізації, епоха панування ручної техніки. Другий етап пов'язаний з появою машин, він набув назви епоха індустріалізації. Сучасний етап розвитку продуктивних сил обумовлений процесом науково-технічної революції, перетворенням науки в безпосередню продуктивну силу і підвищенням ролі суб'єктивних, духовних здібностей людей в процесі виробництва (йдеться про епоху комп'ютеризації та інформації).

Виробничі відносини – це сукупність матеріально-економічних відносин між людьми в процесі виробництва і руху суспільного продукту від виробництва до споживання. Вони є історично-конкретним способом поєднання людей і засобів виробництва на основі певного характеру власності, або способом привласнення людиною умов своєї праці. Саме через спосіб і процес привласнення умов праці реалізуються відносини власності, які є суттєвою характеристикою всієї системи виробничих відносин. Від виробничих відносин відрізняються так звані технологічні відносини, які так само складаються в процесі виробництва, але обумовлені не формою власності на засоби виробництва, а потребами технології і організації виробництва. Це, наприклад, відносини між робітниками різних спеціальностей, між організаторами та виконавцями тощо.

Джерелом розвитку способу виробництва є суперечність між продуктивним силами, що постійно розвиваються, і виробничими відносинами, які мають стабільний характер. Зміни в продуктивних силах зумовлюють потребу змін і у виробничих відносинах. Саме цей закон – закон відповідності виробничих відносин характеру і рівню розвитку продуктивних сил – К.Маркс вважав основним загальносоціологічним законом, що лежить в основі соціально-політичних революцій і історичного розвитку.

· Соціально-політична сфера життєдіяльності – це сфера управління країною, сфера керування, організації, упорядкування та регулювання суспільних відносин.

Вона пов'язана з формуванням в процесі історії соціальних спільнот (конкретно-історичних суспільств, держав, класів, націй, етносів, різноманітних соціальних груп) і соціальних інститутів, які виконують організаційну і регулятивну функцію у суспільстві. Вони „обслуговують” всі сфери суспільства, продукують способи і форми спілкування, правила взаємостосунків між людьми, забезпечуючи соціальну консолідацію і стабілізацію життя всього суспільства. Соціальні інститути – це і певні установи, і сукупність соціальних норм та культурних зразків, і система поведінки, відповідна до цих норм. В залежності від сфер життєдіяльності виділяють такі соціальні інститути: економічні (розподіл праці, власність, заробітна плата), політичні, або інститути влади (держава, армія, суд, партії, профспілки тощо), інститут права, освіти, сім'ї, церкви, інститути в сфері культури (традиції і звички, мораль тощо).

· Духовно-культурна сфера - є процесом духовного виробництва, процесом формування і функціонування об'єктивних форм духовного життя – мистецтва, моралі, релігії, філософії, науки, культурних цінностей, суспільних цілей, ідеалів, а також таких явищ культури, як виховання, освіта.

Кожне суспільство в своєму розвитку ґрунтується на певній системі цінностей, норм, ідеалів. Якщо ідеали суспільства, його культура, форми менталітету, свідомості підпадають під загрозу ерозії, то змінюються і суспільні відносини, трансформується сама цивілізація. Суспільне життя в будь-якій формі і на будь-якому рівні визначається духовно-культурними чинниками, які не можна ігнорувати.

Суспільні відносини охоплюють всі сфери суспільного життя та діяльності. Матеріально-економічні відносини включають в себе виробничі відносини, технологічні, відносини розподілу, обміну; соціально-політичні – політичні, правові, моральні, класові, національні, соціально-групові; духовно-культурні – моральні, релігійні, художньо-естетичні, наукові відносини. Суб'єктами суспільних відносин є індивіди та соціальні спільноти, саме їх інтереси та потреби лежать в основі суспільних відносин.

Суспільство як єдність соціального і індивідуального спрямоване,

по-перше, на забезпечення умов для збереження і розвитку самого соціуму і,

по-друге, на забезпечення умов для реалізації і розвитку здібностей індивідів, для задоволення ними своїх потреб.

Функції суспільства обумовлені основними сферами людської життєдіяльності:

- забезпечення і відтворення матеріально-економічних умов життя (зростання добробуту, матеріального достатку);

- регулювання і організація суспільних відносин (соціально-політичні, етичні гарантії виживання людства, упорядкування і нормалізації політичних, правових, моральних відносин);

- духовно-культурний розвиток людей.

2. По-друге, це сукупність „ мікросоціумів ” - соціальних груп, соціальних спільностей, соціальних інститутів ( котрі є суб'єктами суспільного життя), що має назву „ соціальної структури суспільства ”.

Дата добавления: 2014-01-07