Цілі і завдання регіональної політики

Головною метою державної регіональної політики, визначе­ною Концепцією державної регіональної політики, що затвердже­на Указом президента України № 341 від 2001 р., є створення умов для динамічного, збалансованого соціально-економічного розвит­ку України та її регіонів. Мета регіональної політики - згладжування соціально-еко­номічних диспропорцій у розвитку регіонів у контексті загального економічного піднесення країни і підвищення стандартів життя населення, вирішення проблем депресивних регіонів, стимулю­вання економічного зростання найрозвиненіших регіонів.

Суть і напрями регіональної політики залежать від рівня гос­подарського розвитку держави, її соціальних та економічних пріоритетів. У період економічного зростання головна увага звер­нена на соціальну сферу, підвищення життєвих стандартів, їх вирівнювання у регіональному вимірі. Під час економічної кризи першочерговими є економічні пріоритети - збереження вироб­ничого потенціалу, підвищення продуктивності праці та ефек­тивності використання ресурсів регіонів, створення нових робо­чих місць, розбудова інфраструктури.

Серед загальних завдань, що є актуальними для всіх країн, можна виділити:

- створення й утвердження єдиного економічного простору і забезпечення економічних, соціальних, правових і організаційних основ державності;

- відносне вирівнювання умов соціально-економічного розвит­ку регіонів;

- пріоритетний розвиток регіонів, що мають стратегічне значення для держави;

- максимальне використання природних, в тому числі ресурс­них особливостей регіонів;

- попередження забруднення навколишнього природного се­редовища, екологізація природокористування.

Основними завданнями регіональної політики України, відпо­відно до Концептуальних засад стратегії економічного і соціально­го розвитку України на 2002—2011 рр., що викладені у Посланні президента до Верховної Ради України від 30.04.2004, є такі:

- формування оптимальної високоефективної структури гос­подарства регіонів, яка забезпечувала б їх комплексний розвиток на основі природно-ресурсного, виробничо-економічного, науко­во-технічного та людського потенціалу, наявної інфраструктури, історико-культурних надбань і традицій;

- підвищення ролі регіонів у зовнішньоекономічному спів­робітництві, активне входження регіонів до міжнародних ор­ганізацій та формувань, активізація міжрегіонального та транскордонного співробітництва:,

- децентралізація влади, розмежування функцій та повнова­жень центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з розширенням повноважень місцевих органів виконавчої влади та місцевого самоврядування;

- формування інфраструктури підтримки регіонального роз­витку через створення спеціальних інститутів, зокрема агентств регіонального розвитку, які б стали провідниками ефективної державної регіональної політики розвитку окремих регіонів;

- підвищення ролі регіонів у реалізації екологічної політики держави.

В рамках цих аспектів формулюються стра­тегічні і тактичні завдання.

Поділ регіональної політики на види до певної міри є умовним.

Регіональна економічна політика спрямована на пом'якшен­ня регіональних економічних диспропорцій. Найважливішими завданнями економічної політики є:

- регіональна інтенсифікація раціонального використання природно-господарського потенціалу;

- зближення рівнів економічного розвитку регіонів;

- формування регіонального господарського механізму;

- визначення напрямів капіталовкладень з урахуванням регіональних особливостей;

- покращання підприємницького клімату в окремих регіонах.

Регіональна економічна політика також має складові: податкова, бюджетна, цінова, інвестиційна, кредитна, структурна, інституційна та політика сприяння розвитку підприємництва.

Метою регіональної податкової політики є оптимізація співвідношення різних видів податків, що має сприяти оптимізації надходжень до місцевих бюджетів, виходячи із сучасної структури еко­номіки регіону(для регіонів з потужним промисловим і аг­ропромисловим потенціалом найбільш значимим є податок на прибуток, з обмеженістю вільних від житлової і промислової за­будови територій — податок на землю; з найбільшими промисло­вими, історичними та науковими центрами — податок на майно).

Метою бюджетної регіональної політики є перерозподіл фінансових ресурсів на користь менш розвинених регіонів: дотації вирівнювання (в обсязі пере­вищення обсягу видатків над кошиком доходів бюджетів місце­вого самоврядування); субвенції на здійснення програм соціаль­ного захисту; субвенції на виконання інвестиційних проектів; субвенції на компенсацію втрат доходів бюджетів місцевого са­моврядування на виконання власних повноважень внаслідок на­дання пільг.

Метою цінової регіональної політики є розробка і реалізація принципів регулювання ціноутворення на товари і послуги (на­дання субсидій, введення фіксованих цін, встановлення певної межі цін, обмеження рівня рентабельності підприємств, обме­ження постачально-збутових і торговельних надбавок, введення коефіцієнтів зростання цін, декларування зміни цін). Найваж­ливішим аспектом цінової політики є тарифна, що передбачає ви­роблення ефективної динамічної системи на користування елект­ричною енергією, транспортом та іншими послугами у регіоні.

Метою інвестиційної політики є підвищення рівня інвес­тиційної привабливості регіону для вітчизняних та іноземних інвесторів за рахунок формування відповідної нормативно-зако­нодавчої бази та використання економічних методів регулюван­ня. Регіональна інвестиційна політика базується на сильних можливостях економіки регіону, зокрема на природно-ресурсно­му, виробничому, трудовому та фінансовому потенціалах і ре­алізується через механізм управління і регулювання. Такими, що лімітують (обмежують розвиток), факторами стосовно ме­ханізму формування інвестиційної політики можна вважати:

- нестабільність, недосконалість законодавчої бази;

- нестабільність політичної ситуації;

- недосконалість податкової системи;

- надмірна зарегульованість державою економічних відносин;

- недостатній рівень розвитку ринкової інфраструктури;

- низький рівень капіталізації українських банків, який обмежує обсяг кредитування ризикових проектів.

Цілями структурної політики є забезпечення стабільного зрос­тання промислового виробництва за рахунок підвищення рівня конкурентоздатності промислових підприємств, реструктури­зації реального сектора економіки, збільшення промислового по­тенціалу регіонів.

Проведення державної регіональної інституційної політики пе­редбачає проведення комплексу заходів, що застосовуються на державному і регіональному рівнях, направлених на формування умов для реалізації економічного порядку, прийнятого в країні (приватизація або націоналізація, проведення адміністративної, земельної реформи).

Регіональна політика розвитку підприємництва направлена на створення умов ефективного функціонування підприємницьких структур. Стратегічним її напрямом є підтримка малого та середнього підприємництва. Малі та середні підприємства, завдяки гнучкості та пристосованості до змін по­питу, його диверсифікації, готовності до сприйняття технологічних інновацій, пропонують різноманітний асортимент про­дукції при незначних капіталовкладеннях та сприяють продук­тивній зайнятості населення.

Регіональна соціальна і культурна політика має забезпечува­ти передумови для комплексного господарського розвитку регіонів через підвищення продуктивності праці, активності й ініціативи людей, культури праці та використання духовного потенціалу на роду. Соціальні відмінності у житті населення більшої частини дер­жав є значними. Тому пошук шляхів вирівнювання (згладжуван­ня) рівнів життя між різними регіонами і типами поселень (особли­во між містом і селом), а також загальне покращання якості соціального середовища складають сутність регіональної соціаль­ної політики. Об'єктами такої політики є різні територіальні спіль­ності людей (професійні, етнічні, конфесійні тощо), їх внутрішня структура, зв'язки з виробництвом і навколишнім середовищем.

Найважливішими завданнями соціальної регіональної політи­ки на сьогоднішній день є:

- перенесення основних акцентів соціальної політики на працюючу частину населення (стимулювання випереджального порівняно з темпами ВВП зростання заробітної плати, стимулювання людей до володіння приватною власністю, зміцнення по­зицій середнього класу, питома якого у суспільстві має складати не менше 45-50%);

- подолання бідності як за рахунок створення нових робочих місць, підвищення рівнів мінімальної заробітної плати, так і збільшення розмірів соціальних виплат;

- забезпечення випереджального розвитку соціальних інсти­тутів (освіти, культури, медицини, фізичної культури і спорту) та зростання соціальних інвестицій у всіх регіонах країни;

- трансформація системи пільг і допомоги.

Соціальна та культурна політика пов'язана також з розвитком туристичного і рекреаційного господарства у зонах з відповідним потенціалом, курортних поселень та скороченням у них небез­печної з огляду на охорону довкілля виробничої діяльності.

Регіональна демографічна політика є невід'ємною частиною соціальної політики і передбачає активне втручання держави (за допомогою економічних, адміністративно-правових і пропагандистсько-профілактичних заходів) як у природний, так і у механічний рух населення з метою досягнення специфічних для регіонів цілей(охорона материнства і дитинства, стимулювання репродуктивного зростан­ня населення, регулювання шлюбно-сімейних відносин і держав­ної допомоги сім'ї, геронтологічна та міграційна політика).

Екістична (поселенська) політика. Як відомо, екістикою називають теоретичний розділ геопланування - науки про ефек­тивне використання території (територіальних ресурсів) конк­ретного регіону шляхом оптимального розміщення виробництв, комунікацій і має розселення з урахуванням природних, еко­номічних, архітектурно-будівельних та інженерно-технічних факторів і умов. Екістична політика реалізується через збереження заселеності сільської місцевості на якомога більшій території, покращення умов життя у сільських населених пунк­тах, розвиток малих і середніх міст, сіл, розвиток поряд з район­ними, регіональних центрів, стимулювання їх якісного перетво­рення. Екістичні процеси спрямовуються на поліпшення умов життя людей, підвищення економічної, соціальної і екологічної ефективності функціонування регіонів.

Регіональна екологічна політика розуміється як система цілей і дій, що реалізуються органами державної влади та місцевого са­моврядування, спрямованих на збереження довкілля та забезпе­чення екологобезпечних умов життєдіяльності населення за до­помогою методів, що враховують специфіку територій. Це обумовлює необхідність у регіональній дифе­ренціації управлінських рішень та практичних дій, спрямованих на стабілізацію і поліпшення екологічної ситуації. Підвищення рівня екологічної безпеки у регіонах з найнижчим його рівнем передбачає дотримання принципів безу­мовного примату безпеки, прийнятного ризику, плати за ризик та свободи екологічної інформації.

Регіональна науково-технічна політика. До сфери регіональної науково-технічної політики відносяться умови і фактори розміщення центрів наукових досліджень, взаємозв'язки між місцями конце­нтрації НДДКР (науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок) і розміщенням продуктивних сил, територіальні фор­ми поєднання науки і виробництва (в тому числі технопарки і технополіси). Головні завдання науково-технічної політики: цілеспрямована зміна структури, перепрофілювання промисло­вого виробництва, технічне переоснащення його на базі сучасних високих технологій, правильне застосування хімічних засобів у сільському господарстві. Необхідною умовою технологічного роз­витку є підвищення кваліфікації та перепідготовка керівників, спеціалістів та кваліфікованих робітників.

Питанням вирішення проблем розвитку регіонів присвячена стра­тегічна програма соціально-економічного розвитку України «Шляхом європейської інтеграції», яка розрахована на період до 2015 р. У розділі «Здійснення активної державної регіональної політики» роз­глянуто питання зміцнення потенціалу розвитку регіонів та їхньої конкурентоспроможності, зокрема:

- окреслено стратегію подолання соціально-економічних диспро­порцій у регіональному розвитку;

- охарактеризовано стратегію вдосконалення міжбюджетних відносин;

- обґрунтовано розвиток транскордонного й міжрегіонального економічного співробітництва, відновлення економічної бази таких населених пунктів;

- розкрито основні засоби адміністративно-територіальної ре­форми.

У стратегії програми зазначається, що державна регіональна по­літика у 2004-2015 рр. повинна забезпечити формування оптималь­ної високоефективної структури господарства регіонів, яка б сприя­ла їхньому комплексному розвитку на основі природно-ресурсного, виробничо-економічного і науково-технічного та людського потен­ціалів, наявної інфраструктури, історико-культурних надбань і тра­дицій з використанням переваг та можливостей геополітичного ста­новища регіонів.

Дата добавления: 2014-01-07