Лекція 5

ПЛАН.

ТЕМА: ЕКСКУРСІЙНА МЕТОДИКА І ШЛЯХИ ЇЇ ВДОСКОНАЛЕННЯ.

ЛЕКЦІЯ 5

Лекція 5

Транспортна. Харчові взаємодії живої речовини приводять до переміщення величезних мас хімічних елементів і речовин проти сил тяжіння і в горизонтальному напрямку.

Жива речовина охоплює і перебудовує всі хімічні процеси біосфери. Жива речовина є найпотужнішою геологічною силою, що зростає з ходом часу. Віддаючи належне пам'яті великого основоположника вчення про біосферу, наступне узагальнення О. І. Перельман запропонував назвати «законом Вернадського»:

«

«Міграція хімічних елементів на земній поверхні і в біосфері в цілому здійснюється або за безпосередньої участі живої речовини (біогенна міграція) або ж вона протікає в середовищі, геохімічні особливості якого (О2, СО2, H2 S і т. д.) переважно зумовлені живою речовиною як тією, що в даний час населяє дану систему, так і тією, що діяла на Землі протягом всієї геологічної історії».

»

[ ред. ]

1. Сутність екскурсійної методики.

2. Предмет та види екскурсійної методики.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Бабарицька В., Короткова А., Малиновська О. Екскурсознавство і музеєзнавство: Навчальний посібник. –К.: Альтерпрес, 2007. -464 с.

2. Федорченко В.К., Мініч І М. Туристський словник-довідник. -К.: Дніпро, 2000. – 160 с.

3. Туризм, гостеприимство, сервис: Словарь-справочник/ Г.А. Аванесова, Л.П. Воронкова, В.И. Маслов, А.И. Фролов; Под общ ред. Л.П. Воронковой. –М.: Аспект Пресс, 2002. -367с.

4. Гецевич Н.А. Основы экскурсоведения. Учебное пособие. –Минск, 1988. -168с.

5. Емельянов Б.В. Экскурсоведение: Ученик. -5-е узд. –М.: Советский спорт, 2004. -216с.

6. В.К. Федорченко, І.М. Мініч. Туристський словник-довідник (навчальний посіб ник). -К.: Вища шк., 2000. – 160с.

7. Карташевская И.Ф. Географические апекты познавательного туризма. Рынок экскурсионных услуг. –Симферополь: Издательство «Пирамида-Крым», 2000г. -146с.

8. Пирожник И.И. Основы географии туризма и экскурсионного обслуживания. – Минск: Университетское, 1985. – 253 с.

1. У педагогіці методикою навчання називають систему правил і методів викладання наук, передачі учнем знань, а також систему прийомів навчання і виховання молоді. Свою назву методика одержала від грецького слова «метод», що в буквальному перекладі означає: «шлях до чого-небудь», а також шлях дослідження або пізнання; теорія; навчання. Методика в широкому змісті слова — сукупність способів доцільного проведення тієї або іншої роботи, рішення якої-небудь задачі, досягнення поставленої мети, а в більш вузькому змісті являє собою сукупність конкретних методичних прийомів проведення лекцій, бесід, екскурсій на визначену тему і для визначеної групи.

Методику розділяють на загальну і приватну.

Загальна методика охоплює способи навчання і вимоги, які є основою при вивченні багатьох наук (послідовність і чіткість викладу навчального матеріалу, його приступність для аудиторії).

Приватна методика, виходячи з загальної методики, визначає способи і прийоми навчання і виховання дітей і дорослих, прийоми спостереження, вивчення і дослідження тих або інших об'єктів. Таким чином, кожна приватна методика пов'язана з конкретною наукою і випливає із самої сутності предмета, є основою визначеного виду діяльності.

Екскурсійна методика є приватною методикою, тому що вона пов'язана з процесом поширення знань на основі однієї форми роботи. Екскурсійна методика являє собою сукупність вимог і правил, застосованих в екскурсії, а також суму методичних прийомів підготовки і проведення екскурсій різних видів, на різні теми і для різних груп людей.

Екскурсійна методика розглядається в декількох аспектах:

- як основа професійної майстерності екскурсоводів; як механізм, що вдосконалює «подачу» матеріалу;

- як процес упорядкування діяльності екскурсовода.

Екскурсійна методика виконує роль важеля, що допомагає екскурсоводові в короткий час перемістити у свідомість екскурсантів великий обсяг знань. Методика допомагає екскурсантам побачити, запам'ятати і зрозуміти значно більше, ніж на лекції, що розкриває ту ж тему.

Методика екскурсії побудована на спілкуванні екскурсантів з об'єктами, різних видах аналізу, зорових порівняннях, з урахуванням можливості використання всіх органів почуттів екскурсантів. Екскурсійна методика спирається на філософію, що являє собою систему ідей, поглядів на навколишній нас світ і місце в ньому людини. З філософської науки методика бере навчання про діалектику, теорію пізнання і логіку. Діалектика дає можливість висвітлювати матеріал в екскурсії з необхідною глибиною, правильно оцінювати історичні події, явища і факти, робити обґрунтовані висновки по темі. Теорія пізнання допомагає глибше розібратися в складних процесах, що відбуваються в природі, суспільстві, керуватися науковими знаннями в практичній діяльності.

Екскурсійна методика виходить з того, що екскурсія являє собою діалектичну єдність змісту, засобів, форм і специфічного методу впливу на аудиторію — екскурсійного методу. Цей вплив здійснюється з урахуванням особливостей, запитів і інтересів різних груп населення.

2. Предметом екскурсійної методики є цілеспрямоване вивчення, систематизація, формулювання, роз'яснення і застосування на практиці засобів і методів виховання і навчання, а також методичних прийомів, за допомогою яких працівники екскурсійних установ здійснюють свою діяльність. Екскурсійна методика узагальнює досвід проведення екскурсій, розробляє і пропонує такі методичні прийоми, які виправдали себе на практиці і забезпечують найвищу ефективність розкриття і сприйняття теми.

Турбота про екскурсійну методику — це не тільки зусилля, спрямовані на удосконалювання організації методичної роботи її ланок. Це робота з поглиблення змісту самої методики, методичних прийомів як способів найбільш здійсненою подачі екскурсійного матеріалу і найбільш діючого розкриття теми екскурсії. Виконуючи функції приватної методики, екскурсійна методика має справу з методичними прийомами різних екскурсій. Одночасно вона виконує роль загальної методики. Так відбувається в тих випадках, коли мова йде про використання в екскурсіях принципів і вимог загальних для усіх форм ідейно-виховної роботи — наочності, науковості, систематичності, приступності, переконливості і т.д.

Екскурсійна методика є більш складною в таких питаннях, як визначення і практичне використання прийомів показу об'єктів. Методика показу в більшості своїх засобів і прийомів носить оригінальний характер. Використовується ця методика тільки в екскурсійній пропаганді.

Що стосується розповіді на екскурсії, то в ньому екскурсоводи використовують звичайні форми усного мовлення — довідку, бесіду, опис, пояснення, коментування, літературний монтаж. Значна частина методичних прийомів у розповіді екскурсовода запозичається з арсеналу лекторського мистецтва.

Будь-яка методика — це уміння робити визначену роботу в чіткій відповідності з найбільш оптимальними правилами, рекомендаціями і забезпечувати її високу дієвість. На практиці — це сума визначених умінь і навичок проводити роботу: розробляти нову екскурсію, готувати проведення чергової екскурсії, проводити екскурсію за рекомендованою технологією, закріплювати отримані екскурсантами знання, вдосконалювати свої знання.

Методика екскурсійної роботи відповідає на наступні питання:

1. Для чого підготовлена і проводиться екскурсія (мета, задачі)?

2. Які питання висвітлюються на екскурсії (чому вона присвячена, її зміст)?

3. Як проводити екскурсію (методичні прийоми)?

4. Як збудити і зберегти увагу екскурсантів?
Екскурсійна методика складається з декількох самостійних, пов'язаних один з одним частин:

- методики розробки нової для даного бюро теми;

- методики розробки екскурсоводом нової для нього теми, але вже розробленої в даному бюро;

- методики підготовки екскурсовода до проведення чергової екскурсії;

- методики проведення екскурсії;

- методики після екскурсійної роботи.

Найбільше глибоко розроблена методика проведення екскурсій. Ця методика поділяється на дві частини:

- методику показу і методику розповіді. У методиці показу можуть бути виділені як самостійні частини наступні методики: використання «портфеля екскурсовода»; використання технічних засобів пропаганди; спостереження, вивчення і дослідження об'єктів.

Екскурсійна методика як сукупність названих частин має свої особливості стосовно до видів екскурсій (міської, заміської, виробничої, музейної) і до кожної теми. Ці особливості визначаються задачами, що поставлені перед екскурсією, а також цільовою настановою (наприклад, розширення культурного кругозору дорослих або професійна орієнтація підлітків). Особливості визначаються також видом екскурсії, її темою, складом групи. В методиці проведення екскурсій є розходження для звичайної, масової аудиторії і для слухачів системи економічного і професійного навчання працівників, мають свої особливості екскурсії пішохідні, автобусні і т.д.

Екскурсійна методика нерозривно пов'язана з такими поняттями, як показ і розповідь. Показ і розповідь є основними елементами екскурсії, видами діяльності екскурсовода. А методика показу і методика розповіді — два основних розділу екскурсійної методики.

Методика показу — велика частина екскурсійної методики по обсягу і складності підготовки і здійснення.

Методика розповіді — менша частина методики, яка носить стосовно першої частини підлеглий характер. Методика показу складна тому, що вона, оригінальна сама по собі і на відміну від методики розповіді не застосовується в жодній з інших форм ідейно-виховної і культурно-масової роботи. Тому виключено запозичення методичних прийомів з інших методик.

Екскурсійна методика є наукою про способи і прийоми проведення екскурсій. У ряді екскурсійних установ сфера діяльності екскурсійної методики розглядається лише як сума методичних прийомів. При підготовці і проведенні екскурсії не враховуються вимоги екскурсійної методики і необхідність правильного співвідношення трьох основних частин — методики показу, методики розповіді і методики організації екскурсійного процесу. Це впливає на якість екскурсії і на ефективність її проведення.

Головним для екскурсовода є розуміння сутності методики, її призначення і механізму дії при розкритті теми екскурсії. Це розуміння повинне сполучатися з визначеними знаннями і навичками, що дають можливість пускати в хід механізми методики.

Методика охоплює ряд проблем, пов'язаних з розробкою нової теми екскурсії, у тому числі добір об'єктів для спостереження, структура екскурсії, співвідношення показу і розповіді, взаємозумовленість методики і техніки ведення, зв'язок методики з психологією і педагогікою. Постійне вдосконалення екскурсійної методики є найважливішою задачею екскурсійних організацій усіх рівнів. Необхідно забезпечити участь у цій роботі всіх екскурсоводів. Екскурсовод як виконавець не повинний обмежуватися роллю споживача кимсь розробленої методики. Він повинний бути одним з її творців.

СЛОВНИКОВИЙ СКЛАД МОВИ

1. Словниковий склад мови. Активна і пасивна лексика. Соціально-територіальна диференціація лексики: загальновживана лексика та лексика обмеженого вживання (архаїзми, неологізми, діалектизми, екзотизми, терміни, жаргонізми \ сленг).

2. Поняття, класифікація та призначення жаргону (сленгу).

3. Ненормативна лексика: історичні корені, культурні, психологічні та соціальні особливості.

4. Класифікація табу. Евфемізми ти дисфемізми.

5. Диференціація лексики за функціональними стилями. Нейтральна та типова лексика для різних функціональних стилів.

6. Хронологічний розподіл словникового складу мови: неологізми, історизми, архаїзми.

7. Класифікація лексики за її походженням: рідна, запозичена. Причини та шляхи її запозичення. Пуризм та ставлення до нього. Проблема єдності лексико-граматичного ладу мови: «своє» і «чуже» у лексиці та граматиці; ксенолексика (система іншомовних запозичень) і ксенограматика (граматика іноземних слів).

Словниковий склад мови

Лексико-семантична система мови має польовий харак­тер, тобто її структура організована за принципом поля, в якому є центр із його ядром і периферія. Польова структу­ра лексико-семантичної системи передбачає неоднорідний і нерівноцінний її склад. До лексико-семантичної системи мови належать слова, різні за їх семантикою, функціями, важливістю, використанням у мовленні, територіальним поширенням, стійкістю в часі, стилістичною характерис­тикою, походженням тощо.

До центра лексико-семантичної системи належать най­більш необхідні слова, на периферії знаходяться рідковжи­вані і не всіма вживані слова. Отже, за соціальною важли­вістю лексику поділяють на активну й пасивну.

Активна лексика – частовживані (вони ж і загальновжи­вані) слова. Цю лексику використовують усі носії мови незалежно від професії, освіти, місця проживання тощо: в, і, на,я, бути, що, він, ви, ти, ми, цей, весь, все, свій, який, такий, один, сказати, тільки, ще, говорити, наш, знати, рік, великий, інший, час, новий, йти, люди, перший, рука, життя, бачити, треба, дуже, день, хотіти (саме в тако­му порядку за спадом частот наводять частотні словники найчастотніші слова мови).

До активної лексики належать такі тематичні групи: назви спорідненості, назви частин організму людини і тва­рин, назви свійських і широковідомих диких птахів, назви риб, рослин, явищ природи, часових понять, жител та їх частин, предметів і процесів харчування, одягу, взуття, по­чуттів, кольору, смаку, розміру, чисел, усі займенники й широковживані службові слова.

Серед активної лексики виділяється основний словни­ковий фонд – ядро словника, найбільш необхідні слова. Критеріями основного словникового фонду є три ознаки: ці слова вживаються 1) завжди (в часі), 2) всіма, 3) у всіх випадках. Основний словниковий фонд дуже стійкий, майже не змінюється. За даними американського вчено­го М. Сводеша, за 1000 років змінюють свою семантику чи зникають із мови 20% слів основного словникового фонду.

Пасивна лексика – це рідковживані слова, якими переважно є застарілі слова, слова, які тільки-но з'яви­лися в мові (неологізми), а також терміни, діалектизми, екзотизми та жаргонізми.

Термін (від лат. terminus – межа, границя) – спеціальне слово або словосполучення, яке служить точним позначенням понять якоїсь га­лузі науки.

Терміни характеризуються такими ознаками:

1) сис­темністю (кожен термін належить до якоїсь терміносистеми і своє значення отримує саме в цій системі);

2) наяв­ністю дефініції (термін не тлумачать, а визначають);

3) тен­денцією до моносемантичності (в межах свого терміноло­гічного поля, тобто в межах певної науки, термін повинен мати тільки одне значення);

4) відсутністю експресії;

5) сти­лістичною нейтральністю.

Діалектизми – слова, які вживають на певній терито­рії: вуйко "дядько по матері", стрий "дядько по батько­ві", нанашко "хрещений батько", шваґер "шурин", бара­боля, крумплі "картопля", блават "волошки", жалива "кропива", вивірка "білка", клювак "дятел", гейби "ніби", чень "може, може-таки", бігме "їй-богу"; рос. корец (ковш), клукать (искать), лыбиться (улыбаться), баз (літературне двор), кочет (петух), гутарить (говорить); нім. Schlachter (північне), Metzger (південне), Metzler (рейн­ське) – діалектні назви м'ясника, який у літературній мові позначається словом Fleischer.

Екзотизми (від гр. exоtikos "чужий, іноземний") – сло­ва, які позначають властиві іншим народам або країнам поняття: чалма "мусульманський головний убір", мінарет "башта біля мечеті для заклику мусульман молитися", ікебана "мистецтво складання бу­кетів, поширене в Японії, а також сам букет, складений за принципами ікебани", корида "бій на великій арені кін­них бійців із розлюченими биками; традиційне видови­ще, поширене в Іспанії і в деяких країнах Латинської Аме­рики".

Жаргонізми (від фр. jargon), або сленгові слова (чи вирази), – слова, властиві розмовній мові людей, пов'язаних певною спільністю інтересів.

Отже, з погляду вживання лексику поділяють на за­гальнонародну (вживається всіма незалежно від соціаль­ного стану і на всій території поширення певної мови) і соціально та територіально обмежену.

Дата добавления: 2014-01-07