Специфіка входження особистості в групу

Особистість як соціально-психологічний тип може демонструвати кілька варіантів поведінки. Різноманітні соціально-психологічні лінії поведінки властиві й соціальній групі, до якої вона причетна. Варіанти цих ліній залежать від учасників групи, її нормативних вимог. Нормативна регуляція поведінки зумовлює з урахуванням ситуації певний тип поведінки, відповідні їй спосіб досягнення мети, реалізації намірів тощо, а також оцінку поведінки згідно з цими нормами. Як соціальний феномен, норми мають соціокультурне й етнопсихологічне походження, тобто визначаються суспільством, його політико-економічною практикою.

Соціальні норми — еталон, мірило, зразок, з якими особистість співвідносить свої вчинки, на основі яких обґрунтовує свої дії, оцінює поведінку інших.

Кожна людина по-різному входить у групу і соціалізується в ній. Процес входження індивіда у відносно стабільне соціальне середовище, розвиток і становлення в ньому, як правило, охоплює такі фази:

1. Фаза адаптації. У цей період особистість, перед тим як проявити свою індивідуальність, активно засвоює норми й цінності, що існують у групі. У неї виникає об'єктивна необхідність “бути такою, як усі”, що досягається за рахунок деякого уподібнення з іншими особами групи. За неможливості подолання труднощів адаптаційного періоду (дезадаптація) можуть проявитися якості конформності, невпевненості, залежності.

2. Фаза індивідуалізації. Вона пов'язана з максимальним намаганням індивіда виявити себе як особистість. Це відбувається за рахунок активного пошуку засобів та способів для виявлення своєї індивідуальності, її фіксації. Отже, процеси, властиві цій фазі, породжуються суперечностями між необхідністю “бути таким, як усі” і прагненням індивіда до максимальної персоналізації.

3. Фаза інтеграції. Передбачає формування в індивіда новоутворень особистості, які відповідають необхідності й потребі групового розвитку і власній потребі брати активну участь у житті спільності. З одного боку, властиві цій фазі процеси детерміновані суперечністю мїж намаганнями індивіда бути ідеально представленим своїми особливостями в групі, а з другого — потребою і здатністю групи прийняти, схвалити та культивувати лише ті його індивідуальні властивості, що сприяють її розвитку і його як особистості.

Якщо суперечність не усунена, настає етап дезінтеграції. Це спонукає особистість ізолюватися від групи чи деградувати або спільноту — витіснити її зі своїх рядів.

Якщо людина відчуває на собі вплив великої соціальної спільності, в її психології і поведінці більшою мірою проявляється те загальне, що властиве спільноті, ніж те, що становить її індивідуальність. Наслідком цього є деіндивідуалізація — втрата особистістю самосвідомості, боязнь оцінки. Здебільшого людина перестає почуватися і поводитися як особистість внаслідок дії таких причин:

— анонімність індивіда у групі;

— високий рівень емоційної збудливості;

— зосередженість не на власній поведінці, а на тому, що відбувається навколо;

— висока згуртованість, єдність групи, в якій опинився індивід;

— зниження рівня самосвідомості і самоконтролю людини.

Деіндивідуалізація проявляється в імпульсивній поведінці, зростаючій чуттєвості до зовнішніх впливів, підвищеній реактивності, нездатності керувати власною поведінкою, заниженій цікавості до оцінок інших людей, нездатності вдумливо оцінити і раціонально планувати поведінку.

Особистість може бути одночасно включена в різні соціальні спільноти та соціальні інститути. Однак міра інтегрованості в кожну із соціальних груп може бути різною. Можна виокремити такі рівні інтеграції особистості:

— інтеграція в соціальні відносини, опосередковані видом діяльності;

— функціональна інтеграція (соціальні зв'язки на статусно-рольовому та статево-рольовому рівні);

— нормативна інтеграція (засвоєння людиною морально-нормативних та інших регуляторів);

— міжособистісна інтеграція (особисті взаємини).

Процес інтеграції особистості в групу пов'язаний із соціальними, соціально-психологічними та психологічними труднощами:

— нерівність соціальних стартових можливостей (освіта, культурний розвиток, професійна підготовка тощо);

— комунікативна непідготовленість (комунікативна некомпетентність, невміння розв'язувати спірні питання, долати психологічні та соціально-психологічні бар'єри тощо);

— індивідуальні властивості (пасивність, лінь, втрата відчуття індивідом соціальної реальності, завищена чи занижена самооцінка, деіндивідуалізація тощо).

Інтегровану особистість характеризує єдність її статусно-рольової реалізації, статево-рольової диференціації, індивідуальних властивостей (ціннісно-смислова сфера, потреба у соціальних контактах тощо), стилю життя та життєвого контролю (стратегія життя, смисл життя, життєві плани, цілі, ідеали).

Дата добавления: 2014-01-07