Основні поняття науки про якість (квалітології)

Лекція № 13

“Елементи теорії кваліметрії ”

1. Уявлення про кваліметрію. Теорія кваліметрії виникла та розвивається як синтетична наука, що узагальнює відповідні теорії вимірювання та оцінювання якості в різних галузях знань.

Кваліметрія – наукова дисципліна, яка вирішує проблему оцінювання та вимірювання якості в поєднанні з проблемою управління якістю продукції в суспільному виробництві. Предмет кваліметрії включає дослідження як кількісних, так і некількісних методів вимірювання й оцінювання якості. Результати теорії кваліметрії використовують у розробці заходів і засобів інженерного експерименту та інших наукових дисциплін.

2.1. Якість – якість являє собою одночасно як сукупність, система властивостей (функцій) і як складна властивість (функція), адекватна цій сукупності. Категорія (Якос) якості (R) – це система (єдність) її часткових аспектів (визначників) [1]:

Якос (R) = á А, Б, В, Г, Д, Е, Жñ, (1)

де:

- А – якість, як сукупність властивостей (аспект властивості);

- Б – якість структурна, являє собою ієрархічну систему властивостей або якостей частин об’єкта (аспект структурності);

- В – якість як динамічна система властивостей (аспект динамічності);

- Г – якість, як істотна визначеність (детермінованість) об’єкта (процесу), що виражається в закономірному зв’язку складових елементів, частин й умов розвитку об’єкта (аспект визначеності);

- Д – багатогранність якості. що розкривається через систему моментів: властивість, структура, система, границя, цілісність, визначеність, стійкість, мінливість, кількість (аспект зовнішньо-внутрішньої обумовленості);

- Е – якість обумовлює одиничність об’єкта (процесу), його специфічність, цілісність, упорядкованість, визначеність, стійкість (аспект специфікації);

- Ж – якість створювана людиною (суспільством) об’єктів і процесів має цінність (аспект цінності).

2.2. Властивість розкривається через дві концепції:

а) атрибутивна концепція відображає взаємодії в системі відношень суб’єкт-об’єкт (властивість виступає як результат пізнання певної ознаки, яка належить даному об’єкту). Синонімами властивості в цій концепції є атрибут, риса, особливість тощо. «Властивості, що позначають якість, суть атрибути якості» (Б. Рассел). Ця концепція лежить в основі предикатної формалізації властивості одномісного предикату, який ввів Арістотель;

б) функціонально-кібернетична концепція визначає властивість через взаємодію в системі об’єкт - об’єкт або об’єкт-середовище. Синонімами властивості в цій концепції виступають здатність, можливість, функція, реакція, поведінка та ін. Властивість в функціонально-кібернетичній інтерпретації являється як динамічний елемент якості, як функція часу.

3. Кваліметрія розглядає закономірності, принципи, логіку та алгоритми оцінювання якості об’єктів дійсності. Результат оцінювання якості Q (the quality) об’єкта (Ob) – це оцінка якості О (Q) об’єкта. Оцінка якості О (Q) об’єкта залежить від таких факторів [1]:

- множини властивостей об’єкта Ob оцінювання Ob;

- характеристик суб’єкта оцінювання (Sb), тобто його цілей, мотивів, потреб, інтересів;

- бази порівняння (B) (система шкал, еталонів, нормативів якості, критеріїв тощо); логіки оцінювання, що формалізується послідовністю операторів і виражається алгоритмом оцінювання (Al).

Враховуючи той очевидний факт, що названі компоненти змінюються з плином часу t (фізичні чи моральні зноси, зміни світового технічного рівня, економічних потреб, соціальних нормативів та ін.), то оцінка якості є динамічною моделлю, яка зображується кортежем

O (Q) = á { d_i },{ s_j }, B, Al, t ñ,, (2)

Повертаючись до виразу (2), зазначимо, що будь-яка оцінка якості обов’язково залежить від суб’єкта, проте ступінь цієї залежності визначається природою системи оцінювання.

Максимальна суб’єктивність спостерігається коли суб’єкт і об’єкт оцінювання ототожнюються (самооцінювання знань), а мінімальна – у випадку оцінювання якості фізичного предмета (наприклад, оцінювання експертом чи групою експертів якості виготовленої деталі). Проміжний стан займає оцінювання суб’єктом (викладачем) продуктів навчально-пізнавальної діяльності студентів. В залежності від природи суб’єкта й об’єкта, а також від характеру зв’язків між ними, здійснюється вибір бази порівняння B, зокрема критеріїв якості. За критерії якості можуть бути прийняті тільки такі параметри об’єкта, які припускають можливість ефективного оцінювання якості за однією із кваліметричних шкал [2].

Особисте (персональне) знання про об’єкт предметної галузі (ПГ) – латентна, нечітка та ієрархічна структура понять, яка є результатом таких мнемонічних й інтелектуальних процесів, як сприймання, розуміння (осмислення, усвідомлення), застосування, перетворення (узагальнення, систематизація, трансформація) і запам’ятовування (закріплення в довготерміновій пам’яті порцій навчальної інформації у вигляді когнітивних структур або енграм). Обернений процес, тобто відтворювання студентом (аспірантом) засвоєного знання, пов'язаний з довільним чи рефлекторним виникненням в його свідомості образу та уявлення про раніше вивчений навчальний матеріал [2].

Розглядаємо мозок у вигляді відкритої синергетичної системи, яка функціонує та розвивається завдяки наявності негентропійних потоків (речовинно-енергетичних та інформаційних), що утримують її далеко від рівноважного стану. Тоді, як ми показали [2], відтворювання студентом знання, як латентної форми мнемонічно-інтелектуальних дій, пов’язано зі збільшенням ентропії системи в певних межах. У рамках феноменологічного підходу цей процес можна описати у першому наближенні такою динамічною моделлю [2]:

+, (3)

де – ентропія одиниці об’єму; функція дисипації (приріст або вироблення ентропії); dH_n = – dI_n (теорема Брилюена), де І_v – інформація одиниці об’єму; – вектор густини потоку ентропії; – параметр, який відіграє роль бази знань людського мозку ().

Оцінювання особистих знань – це прерогатива діагностики та кваліметрії. Діагностика – міждисциплінарна сфера досліджень, яка охоплює теорію, методи та засоби визначення станів і параметрів об’єктів.

К.Інгенкамп у діагностичній діяльності виділила такі аспекти [3]: спостереження (порівняння), аналіз, прогнозування, інтерпретація (оцінювання, індексація), контроль за дією на студентів різних діагностичних методів. Оцінювання та контроль якості навчання є складовими частинами діагностування.

Оцінювання якості продуктів навчальної діяльності може здійснюватися суб’єктивно (на основі інтуїції та дискурсивного мислення) або об’єктивно (на основі креативного мислення та певних методів). Об’єктивне оцінювання – процес прийняття детерміновано-стохастичного рішення, яке, – як показав М.І.Лазарєв, – здійснюється шляхом “…створення та динамічного перетворення як еталонів (критеріїв), так і поточних образів (моделей) ситуації, а також їх структурне порівняння ”[4, с.188]. Проте еталонів правильних рішень немає тому, що в цьому випадку оцінка може виявитися надто суб’єктивна. Ось чому звертаються до альтернативи припустимих рішень, серед яких вибирається оптимальне рішення на основі наперед заданого якісного чи кількісного критерію або сукупності критеріїв (однокритеріальний або багатокритеріальний вибір в умовах визначеності чи невизначеності).

Розглядаємо студента, як емпіричний об’єкт (ЕО), який має певні суб’єктивні властивості, зокрема інтелектуально-мнемонічні. Їх роль може відігравати наявність у студента особистих технічних знань, які гомоморфно відображають предмети ПО, їх атрибути, різноманітні зв’язки між предметами (структурні, асоціативні, причинні тощо), закономірності функціонування та розвитку предметів, а також явища, процеси, перебіг ситуацій, що відбуваються в ПО. У першому наближенні особисті знання можна уявити, як множину I понять, пов’язаних між собою множиною J відношень [2]:

(4)

Якість особистого знання (Q) є інтегральною властивістю ЕО та одночасно об’єктом оцінювання, а також характеризується такими основними відмітними ознаками, як [2]:

1) змістовність (,);

2)повнота;

3) глибина (,).

До інших, переважно структурних, процедурних і прагматичних ознак знання відносяться: конкретність й узагальненість, згорнутість і розгорнутість, відкритість, структурованість, систематичність, системність, оперативність, гнучкість, усвідомленість, ґрунтовність тощо.

Змістовність знання характеризується семантичним аспектом, тобто наявністю у свідомості особи понять, поєднаних структурними та змістовно-логічними зв’язками. Лінгвістичні та синтаксичні форми знання служать виразом змістовності.

Експлікація повноти знання пов’язана зі ступенем адекватності особистого знання реальному стану ПГ (абсолютна адекватність відповідає максимальній повноті знання).

Глибина знання – ступінь сприйняття особою неявних, глибинних елементів семантичної структури, з рівня якого виявляє сенс інформація про об’єкти ПГ.

______________________________________________________________________ Література

1. Андрианов Ю.М., Субетто А.И. Квалиметрия в приборостроении и машиностроении.– Л.: Машиностроение, 1990. – 216 с.

2. Костюченко М. П. Дослідження проблеми квантифікації та оцінювання особистих знань / М. П. Костюченко // Проблеми інж.-пед. освіти: зб. наук. пр. / Укр. інж.-пед. акад. – Х., 2010. – Вип. 25. – С. 75–87.

3. Ингенкамп К. Педагогическая диагностика: Пер. с нем. – М.: Педагогика, 1991. – 240с.

4. Лазарєв М.І. Полісистемне моделювання змісту технологій навчання загально- інженерних дисциплін: Монографія. – Харків: Вид. НФаУ, 2003. –356 с.

© Костюченко М.П., 2013 р. E-mail: [email protected]. Відповідно до закону України про авторське право та інформацію, відтворення (репродукування) тексту даної лекції будь-яким способом без згоди автора забороняється

Дата добавления: 2014-01-06