Правовий режим майна суб’єктів господарювання

Основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права – право господарського відання, право оперативного управління (ст. 133 ГКУ). Зміст кожного з цих прав розкривають подальші статті ГКУ.

Крім зазначених, господарська діяльність може здійснюватися також на основі інших речових прав (права володіння, права користування тощо), передбачених ЦКУ.

Право володіння чужим майном виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передано власником, а також на інших підставах, встановлених законом (ст. 398 ЦКУ).

Право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб суб’єктів господарювання. Які не можуть бути задоволені іншим способом (ч. 1 ст. 401 ЦКУ). Право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації лінії електропередач, зв’язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо (ч. 1 ст. 404 ЦКУ).

Майно суб'єктів господарювання може бути закріплено на іншому праві відповідно до умов договору з власником майна. Одним з них може бути право оренди цілісного майнового комплексу державного (комунального) підприємства або його структурного підрозділу. Це право виникає на підставі договору суб’єкта господарювання х власником майна про здійснення на його (майна) основі цим суб’єктом самостійного господарювання. До таких прав можна віднести й іпотеку (заставу).

Відповідно до ст. 13 Конституції України, держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів господарювання. Це положення знайшло свій розвиток у ч. 4 ст. 133 ГКУ, згідно з якою держава забезпечує рівний захист майнових прав усіх суб'єктів господарювання. Такий захист забезпечується незалежно від того, про яке право йде мова – чи про право власності, чи про інші речові права.

Як зазначено у ст. 134 ГКУ, право власності є основним речовим правом у сфері господарювання.

В економічному аспекті власність – це присвоєння матеріальних благ, суть якого полягає в належності засобів виробництва і одержуваних продуктів праці державі, територіальній громаді, колективу осіб чи окремому індивіду. Інший аспект присвоєння матеріальних благ – це суспільні відносини власності, які характеризують відносини між людьми, що ґрунтуються на розмежуванні «мого» і «чужого». Суть його полягає у пануванні власника на річчю й усуненні усіх інших суб’єктів від речі або, інакше кажучи, в недопущенні будь-яких перешкод власнику в здійсненні панування над річчю з боку не власника.

Економічні відносини власності дістають юридичне закріплення у праві власності, яке виникає внаслідок правового регулювання зазначених економічних відносин. Правове регулювання відносин власності є одним з найважливіших напрямів нормотворчої діяльності держави. За допомогою права держава регулює належність тих чи інших об’єктів права власності певному суб’єкту (громадянину, колективу, державі); обсяг і зміст суб’єктивних повноважень власника, порядок і форми їх реалізації стосовно різних об’єктів; засоби і способи правової охорони відносин власності тощо. Сукупність зазначених правових норм, що регулюють відносини власності, становить право власності в об’єктивному розумінні.

Право власності в суб’єктивному розумінні є основним речовим правом у сфері господарювання, зміст якого складають повноваження (права) власника щодо володіння, користування і розпорядження належним йому майном при здійснення господарської діяльності.

Володіння – це закріплення матеріальних благ за конкретними власниками – індивідуальними чи колективними, фактичне утримання майна у сфері господарювання цих осіб.

Користування – це вилучення з речей їхніх корисних властивостей, які дають можливість задовольнити відповідні потреби індивіда чи колективу.

Розпорядження – це можливість визначення власником юридичної або фактичної долі речі (майна).

Відповідно до положень ст. 134 ГКУ, суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб'єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб'єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених ГКУ.

Майно, що використовується у господарській діяльності, може перебувати у спільній власності двох або більше осіб (співвласників), тобто може мати режим спільного майна, що належить особам на праві спільної часткової або спільної сумісної власності. Правовий режим майна, що перебуває у спільній власності, права та обов’язки співвласників такого майна встановлені, крім норм ГКУ, також ЦКУ (ст. 355-372).

Серед повноважень власника майна ГКУ окремо виділяє групу організаційно-установчих повноважень власника, що мають безпосереднє відношення до здійснення господарської діяльності. Так, згідно ст. 135 ГКУ:

§ власник майна має право одноосібно або спільно з іншими власниками на основі належного йому (їм) майна засновувати господарські організації або здійснювати господарську діяльність в інших організаційно-правових формах господарювання, не заборонених законом, на свій розсуд визначаючи мету і предмет господарської діяльності, структуру утвореного ним суб'єкта господарювання, склад і компетенцію його органів управління, порядок використання майна, інші питання управління діяльністю суб'єкта господарювання, а також приймати рішення про припинення господарської діяльності заснованих ним суб'єктів господарювання відповідно до законодавства;

§ власник має право особисто або через уповноважені ним органи з метою здійснення підприємницької діяльності засновувати господарські організації, закріплюючи за ними належне йому майно на праві власності, праві господарського відання, а для здійснення некомерційної господарської діяльності - на праві оперативного управління, визначати мету та предмет діяльності таких організацій, склад і компетенцію їх органів управління, порядок прийняття ними рішень, склад і порядок використання майна, визначати інші умови господарювання у затверджених власником (уповноваженим ним органом) установчих документах господарської організації, а також здійснювати безпосередньо або через уповноважені ним органи у межах, встановлених законом, інші управлінські повноваження щодо заснованої організації та припиняти її діяльність відповідно до ГКУ та інших законів;

§ власник має право здійснювати організаційно-установчі повноваження також на основі належних йому корпоративних прав відповідно до ГКУ та інших законів;

§ державні та комунальні підприємства можуть бути об'єднані за рішенням власника (уповноваженого ним органу) у державні (комунальні) господарські об'єднання, передбачені ГКУ.

Однією із форм правового режиму майна, закріпленого за суб’єктом підприємництва, є право господарського відання.

Відповідно до ст. 136 ГКУ право господарського відання є речовим правом суб'єкта
підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених ГКУ та іншими
законами.

Отже, право господарського відання – це правова форма використання майна саме суб’єктом підприємництва. За суб’єктами господарювання, які не відносяться до суб’єктів підприємництва, майно не може закріплюватись на праві господарського відання. Щодо них застосовуються інші форми правового режиму (право оперативного управління, право користування тощо).

Право господарського відання – це речове право суб’єкта підприємництва, який, так сомо як і власник, володіє, користується і розпоряджається закріпленим за ним майном. Проте, якщо зазначені повноваження власника носять абсолютний характер, то суб’єкт підприємництва, за яким майно закріплене власником (уповноваженим власником органом) на праві господарського відання, обмежений у здійсненні повноваження розпоряджатися окремими видами майна, яке (повноваження) він може реалізувати лише за згодою власника. Випадки одержання такої згоди передбачені ГКУ та іншими законами.

Право господарського відання, крім обмеження суб’єкта підприємництва у розпорядженні окремими видами майна, характеризується і тим, що власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб'єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника.

Таким чином, підбиваючи підсумок, право господарського відання можна визначити як право юридичних осіб, що здійснюють підприємницьку господарську діяльність, тобто є суб’єктами підприємництва, похідне від права власності, з обмеженням повноваження розпоряджатися окремими видами майна за згодою власника (уповноваженого ним органу).

Відповідно до ст. 137 ГКУ правом оперативного управління визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених ГКУ та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).

Так, відповідно до ч. 3 ст. 76 ГКУ майно казенного підприємства закріплюється за ним на праві оперативного управління в обсязі, зазначеному у статуті підприємства. Казенне підприємство не має права відчужувати або іншим способом розпоряджатися закріпленим за ним майном без попередньої згоди органу, до сфери управління якого воно входить (ч. 4 ст. 77 ГКУ).

Як і при праві господарського відання, власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб’єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган. Проте межі управління зазначеним майном з боку власника ширші, ніж при праві господарського відання. Власник має право вилучати у суб'єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням.

Право оперативного управління захищається законом відповідно до положень, встановлених для захисту права власності.

Свого часу ГКУ також передбачав можливість використання майна на праві оперативного використання. Зазначений титул встановлювався щодо майна відокремленого підрозділу (структурної одиниці) господарської організації. Починаючи з 04.02.2005 р. зазначений правовий титул виключено із господарського законодавства.

Дата добавления: 2014-01-07