Ознаки постіндустріального суспільства

План

Таким чином, у куріння як процесу задоволення надуманих по­треб дуже багато істотних негативних сторін, а позитивних сторін у куріння не існує. Для людини, яка почала курити правильним буде кинути куріння якомога швидше. Чим пізніше кидає людина курити, тим глибші зміни наступають в організмі і тим тяжче стає розстатися з цією шкідливою звичкою.

Вкрай несприятливий вплив на організм здійснює алкоголь. Під­ступність нікотину та алкоголю в тому, що їх шкідливий вплив на ор­ганізм людини виявляється не зразу, а поступово, іноді через багато років. Вчені встановили, зокрема, що споживання лише двох пляшок пива людиною середньої ваги може викликати значні зміни в праце­здатності її організму - збільшується частота пульсу, погіршується мислення, координація рухів. Через 5 хвилин після споживання алко­голь потрапляє в кров, в мозок, і чинить на них анестезуючий вплив.

Цілком певно доведено, що вживання алкоголю не викликає стимулюючого впливу на організм. Алкоголь - наркотик, тому він може викликати лише ілюзію високої працездатності.

4. Права та обов'язки студентів.

Права і обов'язки студентів Миколаївського державного університету записані в статуті нашого вузу. В параграфі 29 вказано:

1.Студенти мають гарантоване державне право на:

- навчання для здобуття певного освітнього та освітньо-кваліфіікаційного рівнів;

- вибір закладу освіти, форми навчання, освітньо-професійних та індивідуальних програм, позакласних занять;

- додаткову відпустку за місцем роботи, скорочену робочу годину, та інші пільги, передбачені законодавством для осіб, які поєднують роботу з навчанням;

- продовження освіти за професією, спеціальністю на основі одержаного освітньо-кваліфікаційного рівня здобуття додаткової освіти відповідно до угоди із закладом освіти;

- одержання направлення на навчання, стажування, до інших закладів освіти, у тому числі за кордон;

- користування навчальною, науковою, виробничою, культурною, спортивною, побутовою, оздоровчою базою закладу освіти;

- доступ до інформації в усіх галузях знань;

- участь у науково-дослідній, дослідно-конструкторській та інших видах наукової діяльності, конференціях, олімпіадах, виставках, конкурсах;

- особисту, або через своїх представників участь у громадському самоврядуванні, вирішенні питань удосконалення навчально-виховного процесу, науково-дослідної роботи, призначення стипендій, організації дозвілля, побуту, тощо;

- участь в об'єднаннях громадян;

- забезпечення стипендіями, гуртожитками в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України;

- трудову діяльність у встановленому порядку в поза аудиторний час;

- перерву в навчанні в вищих закладах освіти;

- користування послугами закладів охорони здоров'я, засобами лікування, профілактики захворювань та зміцнення здоров'я;

- захист від будь-яких форм експлуатації, фізичного та психічного насильства від дій педагогічних, інших працівників, які порушують право, принижують їх честь і гідність.

2. Обирати і бути обраними до вищого колегіального органу са­моврядування закладу.

3. Обирати навчальні дисципліни за спеціальністю в межах пе­редбачених освітньо-професійною програмою підготовки та робочим навчальним планом, формувати індивідуальний навчальний план, який затверджується у порядку, встановленому ректором.

4. За дозволом деканів відвідувати заняття на інших факультетах закладу за умови виконання графіку навчального процесу, складеного відповідно до індивідуального навчального плану.

5. Отримувати матеріальну допомогу згідно з чинним законо­давством.

6.Створювати фонди для студентського самоврядування, брати участь у роботі громадських організацій, політичних партій.

7.Під час навчання без відриву від виробництва користуватися пільгами, встановленими чинним законодавством (додаткова відпуст­ка, тощо).

8. На академічну відпустку, поновлення, и переведення до іншо­го закладу освіти, у порядку встановленому положенням, яку затвер­джує Міністерство освіти.

Обов’язками студентів, курсантів, слухачів, аспірантів, докторантів є:

- додержання законодавства, моральних, етичних норм;

- систематичне та глибоке оволодіння знаннями, практичними навичками, професійною майстерністю, підвищення загального куль­турного рівня;

- додержання статуту, правил внутрішнього розпорядку закладу освіти.

2. Випускники МДУ, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу і зобов'язані від­працювати за направленням у порядку, встановленому Кабінетом Мі­ністрів України (наказ N° 992 від 22.08.96р.).

3. Виконувати вимоги навчального плану в терміни, визначені графіком навчального процесу.

4. Відвідувати заняття за обраним індивідуальним планом, вчас­но інформувати керівництво закладу, в разі неможливості з поважних причин відвідувати заняття, складати (перескладати) заліки та іспити, виконувати контрольні роботи, виконувати господарчу роботу, за­пропоновану керівництвом МДУ тощо.

5. За невиконання обов'язків і порушення правил внутрішнього розпорядку вищого закладу освіти ректор може накласти дисципліна­рне стягнення на студента, або відрахувати його із закладу.

6. Порядок накладання дисциплінарного стягнення, відрахуван­ня з вищого закладу освіти встановлюється його Статутом та Прави­лами внутрішнього розпорядку.

Закінчуючи лекцію, мені хочеться сказати, що на студентській лаві всі молоді люди більш чи менш схожі - перші встигають в навчанні, другі — в художній самодіяльності, треті — в громадській роботі, четверті в - спорті і т.д. І тільки через 10-15 років після закін­чення університету стає зрозуміло, хто є хто! Рівень знань одержаних у вузі, здібність до мислячої діяльності, творче відношення до праці після закінчення вузу, і постійне вдосконалення приводить людину до певного рівня її професійної діяльності. Але ким би не став в майбут­ньому випускник університету, він тепло згадує свій вуз, свою сту­дентську групу, своїх друзів, товаришів, завжди готовий допомогти їм. Не випадково люди збираються відзначати дати: 20-річчя, 30-річчя з дня закінчення університету, і ці зустрічі завжди дуже звору­шливі.

Диплом про вищу освіту - це свого роду знак якості, а студент­ська пора - найяскравіша, найромантичніша пора в житті людини.

Вступивши до Миколаївського державного уні­верситету імені В.О.Сухомлинського молода людина добровільно бере на себе чітко сформульо­вані обов'язки. Виконання цих обов'язків не особиста справа кожно­го, а вимога суспільства, держави.

1. Теоретичні засади аналізу сучасних тенденцій розвитку культури.

2. Субкультурна поліфонія другої половини ХХ ст.

3. Динаміка розвитку культури ХХІ ст. за формою (масова, елітарна, субкультура) і за процесом (культурна експансія, глобалізація культури, культурна дифузія).

1. Теоретичні засади аналізу сучасних тенденцій розвитку культури.

Розвиток світової спільноти і культури в кінці ХХ – на початку ХХІ ст.. характеризується великою свободою як індивідуального, так і колективного вибору, різномаїттям художніх течій, формуванням нових тенденцій. Під впливом НТР у ХХ ст.. відбулися значні зміни в культурі, виробництві і споживанні. Приставка “масова” стала енергетичною ознакою свідомості земного соціуму. Масове виробництво, масове споживання, масові товари призвели до формування масової системи стандартів, що виявились поза межами свідомості. Шлях від індивідуального до масового в культурі зайняв менше 100 років. В ХІХ ст.. Емерсон сказав пророчі слова, що речі “осідлали людину і гонять її галопом”, що заміняють людське в людині.

Друга пол.. ХХ ст. (постіндустріальне с-во)

Перша пол.. ХХ ст. (індустріальне суспільство)

40 тис. років до н.е.

Перехід від масового конвеєрного виробництва у першій половині ХХ століття привів до безлюдних технологій. Теоретичні засади цього процесу розкриті у працях Д.Белла, О.Тоффлера, Дж.Гелбрейта, Ж.Бзежинського. У них виділені головні ознаки нового суспільства.

Якщо уявити культуру сучасної цивілізації як певне енергетичне ядро, то на його орбіті перебувають народна культура, масова культура, елітарна культура. При цьому для кожної із них соціум є живильним середовищем, яке все більше починає тяжіти до розширення масової культури.

Під дією соціуму це ядро може розвиватися стабільно (сталий розвиток суспільства), стискатися (боротьба за виживання), розпадатися з непередбачуваними наслідками для спільноти (масове неприймання елітарної культури та втрачене розуміння народної).

Отже, однією з глобальних тенденцій ХХ ст.. є формування масової культури.

Хосе Ортега-і-Гассет (1883-1955рр.) в ессе " Повстання мас " (1930р.) і у праці К.Леонтьєва "Середній європеєць як ідеал і засіб всесвітньої розрухи", яка вийшла у 1884, були передбачені засади формування масового суспільства. Х.Ортега-і-Гассет розвиває думку про те, що сучасне суспільство і його культура вражені невиліковною хворобою бездуховності, а "масова людина" не може критично мислити, бездумно засвоює "мішанину прописних істин". Свої висновки Х.Ортега-і-Гассет робить спираючись на європей­ський історичний досвід, коли все нові і нові маси людей не встигають "пройнятись традиційною культурою", що веде до деградації та падіння моралі. Представник Франкфуртської школи Г.Маркузе (1898-1979рр.) також вважав, що технологізація і бюрократизація сучасного суспільства ведуть його до бездуховного, печерного авторитаризму і диктатури. Зазначимо, що визначальною ознакою "масового суспільства" є "масова культура", яка з другої половини ХХст. стає однією із прибуткових галузей економіки. Звичними стають поняття: "комерційна культура", "індустрія розваг", "індустрія відпочинку" тощо. З перетворенням масової культури в товар вона набуває таких "ринкових ознак", як: простота, примітивність, посередність, розважаль­ність, зорієнтованість на підсвідомість та інстинкти. Основними темами масової культури стають насильство, паталогічний страх, жахи, секс, кар'єра тощо. На спонтанне розповсюдження масової культури і негативні наслідки звернув увагу відомий європейський культуролог А.Швейцер (1875- 1965рр.). Він зазначав, що культура, яка розвивається як матеріальна сторона без відповідного духовного прогресу, нагадує корабель, що позбавлений управління, який нестримно мчить назустріч катастрофі. В дослідженнях масової культури прослідковується дві точки щодо її значимості в прогресивному розвитку суспільства. Частина культурологів (Ф.Ніцше, Х.Ортега, У.Фромм, О.Шпенглер, М.Бердяєв) вважають масову культуру соціальною патологією, ознакою виродження суспільства. Інші (Л.Уайт, Т.Парсонс) - важливим фактором здоров'я і його стабільності.

Соціальна визначеність поняття "народна культура" передбачає, в і протилежного, поняття "елітарна культура". В докласових і ранньокласових цивілізаціях для культури була характерна її спільність.

Вважається, що як термін словосполучення "масова культура" вперше було використано в 1941 р. німецьким філософом і соціологом Максом Горкгаймером у праці з відповідною назвою — " Мистецтво і масова культура ". З тих пір поняття "масова культура" набуло неабиякого поширення в різних наукових колах — від соціології й культурології до політології й мистецтвознавства. В найзагальнішому значенні поняттям "масова культура" означається культурна життєдіяльність мас. Сучасні однокореневі слова "маса", "масовий", "масовка" походять від лат. massa — кусок, груда. В латині слово massa первісно використовувалось для означення грудки сиру (massa lac-tis coacti). Цікаво, таким чином, що слово "маса" від по­чатку призначалося для називання не просто певної речо­вини, а речовини, що з'являється в результаті поєднання природних процесів та людської культурної діяльності, людської праці.

· На сьогодні слово "маса" використовується у двох ос­новних смислах: природничо-науковому (маса як кількість речовини, що міститься в тілі, маса інерції то­що)

· і гуманітарному (культурологічному або соціологіч­ному). В культуролого-соціологічному контексті, в свою чергу, існує кілька найпоширеніших контекстів вживання поняття "маса" ("маси").

Маса може розумітися:

• як велика група людей, у межах якої під впливом психологічних закономірностей функціонування спільнот окремі індивіди до певної міри втрачають свою індивідуальність і завдяки взаємному впливу набувають схожих почуттів, вольових рухів, світо­глядних позицій тощо;

• як натовп, потрапляючи до якого навіть особисто вихована й освічена людина підпадає під вплив примітивних пристрастей та почуття стадності і стає не здатною розсудливо міркувати;

• як група людей, що вирізняються невіглаством, не­освіченістю, невихованістю;

• як множина "усереднених" людей, обивателів;

• як недиференційована множина людей, життєдіяль­ність яких проходить у межах індустріальної культури зі стандартизованим виробництвом і споживанням;

• як множина людей зі схожими або й спільними сма­ками, цінностями, ментальністю, сформована гомо­генним інформаційно-комунікаційним простором.

Таким чином, розуміння маси складається варіативно: психологічно, кількісно, соціально-економічно й коли­вається від ціннісно нейтрального до оцінно-негативного.

Серед інших варіантів трактувань культуролого-соціологічного поняття маси можна згадати пропозицію американського соціолога, спеціаліста в галузі історії су­спільної думки та соціального прогнозування, автора концепції "постіндустріального суспільства" Деніела Белла, який наводить п'ять значень поняття "маса":

- маса як недиференційована множинність;

- маса як синонім невігластва;

- маса як сукупність людей механізованого суспільства;

- маса як сукупність людей бюрократизовано­го суспільства, в якому особистість втрачає свою інди­відуальність;

- маса як натовп, який не здатний розмірко­вувати, а може тільки підкорюватись.

Поняття "маси" до певної міри має синонімічні відно­сини з поняттям "народ", однак часто відрізняється від нього більш-менш виразним зниженим, а то й негатив­ним відтінком. У зв'язку з цим варто звернути увагу і на етимологію таких слів, як "вульгарний", "вульгарність", "вульгаризація", "вульгаризм". Вульгаризація означає гру­бе спрощення якого-небудь поняття, що веде до спотво­рення сенсу, його опошлення. У філології вульгаризми — слова та вирази, що властиві грубому або фамільярному мовленню. Всі ці однокореневі слова сучасних європейсь­ких мов етимологічно походять від латинських слів vulgus, що означає "народ", "натовп", "чернь", та vulgaris — "на­родний", "звичайний", "простий". Таким чином, вибудо­вується ланцюжок семантично споріднених понять: масо­вий — народний — вульгарний.

Слід згадати і ще один латинський лексичний корінь зі значенням "народ": populus (poplus). Утворене від ньо­го popularis означало "співвітчизник", "земляк", а в дея­ких контекстах — "народна партія", або "той, що підтри­мує народну партію", "народний". Отже, семантичний ланцюжок подовжується: масовий — народний — вуль­гарний — популярний.

Григорій Сковорода в тих самих культурно-соціальних контекстах, у яких сьогодні використовується слово "ма­са" ("маси"), вживав слово "смесь". Наприклад, він пи­ше: "В сію то меть Діоген, в полдень с фонарем ищучи человека, когда отозвалась людская смесь: "А мы ж, де, разве не люди?" — отвечал: "Вы собаки..." Або: "Посмот­рите на людскую толпу и смесь, увидите, но и самые с них молодчики льстят себе, что они вооружены рогом единорога, спасающим их от нещастія, уповая, что как очам их очки, так свет и совет не нужен серцу их".

Як протилежне до масової культури трактується по­няття елітарної культури. Сучасні українські слова "елі­та", "елітарний" походять від французького elite — "кра­ще", "обране" і більш чи менш близькі за значенням і контекстами вживання з рядом понять, такими як "аристократія", "люди генія", "надлюдина" ("супермен") тощо. Поняття еліти стало центральним у соціально-філософ­ській концепції "теорії еліти". Хоча ще Платоном вислов­лювались ідеї принципової відмінності вищих і нижчих каст суспільства, однак початок формування теорії еліти саме як наукової концепції, як правило, відносять до XIX ст., а її остаточне теоретичне завершення — до ХХ-го. З погляду теорії еліти будь-яке суспільство з необхідністю має складатися з еліти і мас. Однак принципи виділення еліти в різних науковців іноді суттєво різняться.

Найпо­ширенішими підходами є політичний (Парето, Моска, Міхельс та ін.), технологічний (Бьорнгем та ін.), соціаль­но-психологічний (Ортега-і-Гассет, Шумпетер та ін.).

У XIX ст. англійський філософ Томас Карлейль трак­тував історію культури як результат діяльності геніальної історичної особистості, яка своїми діями вивищується над "середньою масою".

Артур Шопенгауер поділяв людей на два типи: " людей генія" і "людей користі". Якщо юди генія мають особливу здатність до естетичного світоспоглядання і художньо-творчої діяльності, то люди користі зорієнтовані здебільше на практичну, утилітарну діяльність.

Фрідріх Ніцше викладав свої ідеї щодо куль­турної еліти у вигляді концепції надлюдини.

Італійський соціолог Гаетано Моска запропонував концепцію " політичного або правлячого класу", в якій трактував демократію як своєрідну розширену аристок­ратію.

Німецький мислитель Карл Мангейм потенційну еліту бачив у творчій інтелігенції, яка, на його думку, єдино здатна до неупередженого пізнання суспільства і підтримання демократії за умов "соціальної демагогії" масової культури.

Своє розуміння елітарної та масової культури запро­понував іспанський філософ, теоретик культури Хосе Ортега-і-Гассет. У ряді праць ("Дегуманізація мистецтва", 1925; "Повстання мас", 1930 та ін.) він обґрунтовує про­тиставлення духовної еліти, яка творить культуру, і мас, які несвідомо засвоюють стандартні поняття та уявлення. Поняття маси Ортега-і-Гассет трактує як натовп, який у кількісному й візуальному відношеннях є множиною без­ликих людей. Людина маси — це середня людина, яка не відрізняється від інших і повторює загальний тип. Таким чином, зауважує філософ, суто кількісне визначення пе­реходить у якісне. Еліта ж, за Ортегою-і-Гассетом, це не родова аристократія і навіть не привілейована частина суспільства, а ті люди, які виділяються з маси, покликані бути в меншості й боротися з більшістю (масою) задля прогресу суспільства і культури в цілому.

Своєрідне розуміння суспільних типів, яке в певному сенсі може бути співвіднесене з поняттями еліти і мас, було запропоноване російським філософом та етнологом Львом Гумільовим. Він також поділяв суспільство на меншість і більшість. Але якщо більшість Гумільов ро­зумів досить традиційно — як "обивателів", то меншість, яка творить історію і культуру етносів, називав "пасіонаріями". Пасіонарії, за Гумільовим, — це люди, які з'явля­ються внаслідок впливу космічних енергетичних викидів (ідеться про своєрідні генні мікромутації) і вирізняються високою спрямованістю своєї життєвої мети, здатністю в ім'я реальної або й ілюзорної мети жертвувати навіть життям (як своїм, так і інших людей). Вони мають непе­реборне прагнення до цілеспрямованої діяльності, пов'язаної зі змінами соціального або природного оточення, присвячують своє життя тій чи іншій меті, а інтереси ко­лективу (хай навіть і неправильно усвідомлені) превалю­ють для таких людей над інстинктом самозбереження і турботою про власних дітей. Пасіонарії ламають інерцію традиції, вони "...порушують звичну обстановку, тому що не можуть жити повсякденними турботами, без захоплю­ючої їх мети". Пасіонарність є заразливою і тому здатна захоплювати деяких оточуючих людей. Обивателі ж "...за­бувають минуле й не хочуть знати майбутнє. Вони хочуть жити зараз і для себе". Вони також, як пише Гумільов, можуть бути мужніми, енергійними й талановитими, але те, що вони роблять, вони роблять для себе. "Вони також здатні до подвигів, але задля власної жадібності, шукають високого становища, щоб утішатися своєю владою, оскільки для них реальним є тільки теперішнє, над яким невідворотно підноситься своє, особисте..."

Таким чином, у найзагальнішому сенсі поняття еліти використовується для означення в певному розумінні ви­щих і часто привілейованих верств суспільства, які здій­снюють функцію управління, розвитку науки, мистецтва тощо і можуть мати підвищений рівень духовності та культурної й соціальної активності. В сучасній науці дістали поширення концепції множинності еліт (політич­ної, економічної, адміністративної, військової, релігійної, наукової, мистецької), які врівноважують одна одну і тим самим запобігають небезпеці тоталітаризму. Як складова частина соціальної структури будь-якого суспільства еліта доповнює маси (або навпаки).

Дата добавления: 2014-01-07