Грошова маса в Україні

Схеми організації діяльності туристичної фірми

В процесі формування і реалізації турпродукту використовуються різні схеми організації діяльності туристичної фірми:

Виробнича — полягає в тому, що турфірма купує у різних організацій права (гарантії) на отримання різних послуг (послуги в місцях перебування, транспортні послуги тощо) і, виходячи з вартості придбаних гарантій, формує вартість власного продукту (туру) та продає його або безпосередньо туристам, або заключає договори-комісії та агентські угоди на реалізацію турів.

Торговельна — визначається тим, що турфірма купує готовий турпродукт (тур, путівку) у іншої турфірми і перепродає її. В такому випадку заключається договір купівлі-продажу.

Посередницька — даний варіант відрізняється від двох попередніх тим, що не передбачає придбання турфірмою у власність ані прав на отримання послуг, ані путівок чи турів. Предметом такої діяльності є надання іншій турфірмі послуг по реалізації ЇЇ путівок (турів) туристам за певну винагороду відповідно до договору. Така діяльність оформлюється агентськими угодами та договорами-комісії.

Схема інформаційних послуг реалізується без укладання договору комісії. Турфірма може надавати туристам інформацію про ціни, якість обслуговування, екскурсійну та розважальну програму того чи іншого туроператора без фактичного перерахування грошей туриста туроператору. Турист сплачує турфірмі вартість інформаційних послуг і подорожує за обраним маршрутом, а послуги туроператора оплачує на місці.

Консалтинг в сфері імміграції. Ця діяльність полягає в наданні послуг по оформленню документів на виїзд за кордон на постійне місце проживання, а також представлення інтересів клієнта в посольстві іноземної держави, моніторинг його справи і, так званий, адаптаційний сервіс. Відносини української та іноземної сторони можуть бути оформлені в таких варіантах: українська сторона працює як офіційне представництво іноземної фірми; спільне підприємство української та іноземної фірми; укладається договір між українською та іноземною фірмою або приватним адвокатом на представлення інтересів останніх на території України.

Грошовий агрегат	Склад грошових агрегатів
М0	Готівка (гроші поза банками)
М1	М0 + кошти на поточних рахунках у національній валюті
М2	М1 + строкові кошти в національній валюті та валютні кошти
М3	М2 + кошти клієнтів у довірчому управлінні та цінні папери власного боргу банків

Агрегат М0 охоплює найліквідніший актив - готівкові гроші. Далі в міру зростання номера грошових агрегатів їх склад послідовно нарощується за рахунок додавання активів з меншою ліквідністю.

Як відомо, головною функцією грошей є їхня здатність бути засобом обміну, тобто платіжним засобом. За рівнем спроможності виконувати функцію платіжного засобу всі грошові активи поділяються на два види: власне гроші (гроші у вузькому розумінні) і майже гроші (гроші у широкому розумінні). До власне грошей відносять ті активи, що охоплюються агрегатом М1 і можуть безпосередньо використовуватися як платіжний засіб. До них належать готівка, що є зобов’язанням центрального банку, і кошти на поточних рахунках, які є зобов’язаннями комерційних банків.

Усі інші активи, що входять до складу агрегатів М2 та М3, - це майже гроші, оскільки вони безпосередньо є не платіжним засобом, а засобом заощадження. Проте без великих перепон вони можуть бути перетворені в активи, використовувані як платіжний засіб.

Результатом первинної грошової емісії є приріст грошової бази, яка визначається за формулою

Н = CU + BR, (5.1)

де Н - грошова база;

CU - готівка, яка знаходиться поза банками, тобто на руках у населення. До складу готівки поза банками не входить готівка, яку тримають комерційні банки в своїй касі;

BR - банківські резерви.

Банківські резерви складаються з двох компонентів: обов’яз­кові резерви та надлишкові резерви. Обов’язкові резерви - це мінімальна сума резервів, яку зобов’язаний тримати кожний банк. Величина обов’язкових резервів регламентується центральним банком за допомогою норм щодо депозитів. Вони, як правило, диференціюються за видами депозитів. На цій підставі величину обов’язкових резервів можна визначити так:

LR = Ir × D, (5.2)

де LR - обов’язкові резерви, Ir- норматив обов’язкового резервування; D - банківські депозити.

Крім обов’язкового мінімуму резервів кожний банк може тримати певну величину наднормативних резервів, які називаються надлишковими. Величину банківських резервів можна визначити за формулою:

BR = LR + ER, (5.3)

де ER- надлишкові резерви.

Пропозиція грошей відрізняється від грошової бази і визначається як сума готівки і банківських депозитів:

M^s = CU + D, (5.4)

де M^s - пропозиція грошей.

Пропозиція грошей, як правило, перевищує грошову базу. Це пояснюється тим, що банківська система здійснює вторинну грошову емісію на основі мультиплікації (примноження) грошової бази. Отже, крім центрального банку, здатністю створювати гроші во­лодіє також банківська система, тобто сукупність депозитно-кредитних установ, головними серед яких є комерційні банки.

Рівень мультиплікації грошової бази можна визначити в такий спосіб. Спочатку поділимо рівняння (5.4) на рівняння (5.1):

. (5.5)

Далі праву частину рівняння (5.5) поділимо на суму банківських депозитів, тобто на D:

. (5.6)

У правій частині рівняння (5.6) величина (CU / D) - це коефіцієнт готівки, який відображує відношення готівки до депозитів. Позначимо його символом cr. Величина (BR / D) - це резерв­на норма, яка відображує відношення між банківськими резервами та банківськими депозитами. Позначимо її символом rr. Якщо після цього в рівняння (5.6) внести прийняті позначення, а грошову базу (Н) перенести в його праву частину, то отримаємо функцію пропозиції грошей:

. (5.7)

Дата добавления: 2014-01-07