Право концесійного землекористування

Концесія як форма підприємницької діяльності властива використанню природних об’єктів та освоєнню їх ресурсів. Вона була відома дореволюційному законодавству і здійснювалась на практиці, у тому числі на території сучасної України, при освоєнні природних багатств у видобувній промисловості, розробці лісових ресурсів, використанні земельних площ для дорожнього будівництва тощо. Концесійна форма використанню природних ресурсів іноземними суб’єктами права існувала й у радянський період до другої половини 30-их років минулого сторіччя. Проте зі зміцненням позицій права виключної державної власності на землю та інші природні ресурси вона була заборонена, а концесійна діяльність іноземних кампаній на території країни була ліквідована.

У сучасному українському законодавстві концесійна діяльність відроджується. Перш за все, слід відзначити прийняття Закону «Про концесії» від 16 липня 1999 року[8] та Закону «Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг» від 14 грудня 1999 року[9]. Певною мірою до концесійного законодавства відноситься і Закон «Про угоди розподілу продукції» від 14 вересня 1999 року[10], який передбачає цілі залучення інвестицій для здійснення видобутку корисних копалин та розподілу продукції гірничодобувної промисловості. Безумовно, для зазначених видів концесійної діяльності необхідні земельні ділянки. Тому діючий земельний закон передбачає можливості концесійного використання земельних ресурсів, що підлягає розгляду у безпосередньому зв’язку з положеннями наведених концесійних законів.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Земельного кодексу, для здійснення концесійної діяльності концесіонеру надаються в оренду земельні ділянки в порядку, встановленому земельним законом. Зі змісту цієї норми випливає, що для концесійної діяльності земельні ділянки надаються в оренду. Але концесія не тотожна звичайній оренді землі, і тому концесійне використання земельних ресурсів відрізняється від орендного землекористування.

Закон «Про концесії» визначає концесію як надання з метою задоволення громадських потреб уповноваженим органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування на підставі концесійного договору на платній та строковій основі юридичній або фізичній особі (суб’єкту підприємницької діяльності) права на створення (будівництво) та управління (експлуатацію) об’єкту концесії (строкове платне володіння), за умови взяття суб’єктом підприємницької діяльності (концесіонером) на себе зобов’язань по створенню (будівництву) та управлінню (експлуатації) об’єктом концесії, майнової відповідальності та можливого підприємницького ризику. У цьому складному законодавчому визначенні концесії містяться деякі правові складові оренди, але не усі вони збігаються з аналогічними ознаками оренди землі.

Такі складові концесії, як договірні засади її виникнення, платне і строкове володіння і користування (експлуатація) об’єкту концесії, зближають її з орендними відносинами. Проте навіть в них можна знайти ознаки, що дозволяють відмежовувати концесію від оренди, не говорячи вже про інші розходження між ними. Так, за визначенням вказаного Закону, договір концесії або концесійний договір являє собою угоду, відповідно до якого органом державної виконавчої влади або органом місцевого самоврядування (концесієдавцем) надає на платній і строковій основі суб’єкту підприємницької діяльності (концесіонеру) право створювати (побудувати) об’єкт концесії або істотно поліпшити його і здійснювати управління ним або експлуатації відповідно до закону з метою задоволення суспільних потреб.

Із наведених офіційних визначень Закону «Про концесії» безпосередньо випливає кілька важливих особливостей концесійного використання земельних ресурсів. По-перше, концесієдавцем може бути уповноважений орган державної виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. Отже, земельна ділянка як об’єкт концесії належить на праві державної або комунальної власності. По-друге, концесіонером може бути тільки вітчизняний або іноземний суб’єкт підприємницької діяльності. Тому, і земельна ділянка може надаватись тільки для здійснення підприємницької діяльності. По-третє, відомо, що підприємницька діяльність здійснюється з метою одержання прибутку. Однак, концесійна діяльність, у тому числі з використанням земельних ділянок, здійснюється з метою задоволення суспільних потреб.

За ст. 9 Закону «Про концесії», концесійний договір укладається на строк, визначений у договорі, який має бути не менше 10 років та не більше 50 років. Таким чином, термін короткострокового концесійного використання земельних ділянок у два рази перевищує термін короткострокової оренди землі, що не відповідає ні вимогам п. 5 ст. 2 концесійного закону, ні положенням Земельного кодексу про терміни короткострокової оренди земельних ділянок. Згідно ст. 12 концесійного закону, концесіонер вносить концесійні платежі, методика розрахунку та граничні розміри яких визначаються Кабінетом Міністрів України. Платежі за орендне використання земельних ділянок здійснюються відповідно з положеннями Закону «Про оренду землі».

Проте головне полягає в тому, що згідно із ст. 20 Закону «Про концесії», передача об’єктів у концесію не зумовлює перехід права власності на цей об’єкт до концесіонера та не припиняє права державної або комунальної власності на ці об’єкти. Майно, створене на виконання умов концесійного договору, є об’єктом права державної чи комунальної власності. Одночасно концесійний закон передбачає, що майно, яке придбав концесіонер на виконання умов концесійного договору, належить йому на праві власності та може переходити у власність держави або територіальної громади після закінчення строку дії концесійного договору відповідно до умов, передбачених законом та концесійним договором.

Концесіонеру належить право власності на прибуток, отриманий від управління (експлуатації) об’єктів концесій, а також на продукцію, отриману в результаті виконання умов концесійного договору, за рахунок яких він покриває понесені витрати та задовольняє свої підприємницькі інтереси. Концесіонер також має право відповідно до умов концесійного договору за рахунок власних коштів здійснювати реконструкцію, технічне переоснащення та поліпшення майна, отриманого в концесію. Проте право власності на поліпшене, реконструйоване та технічно переоснащене майно залишається відповідно за державою або територіальною громадою. При цьому концесіонер має право на адекватне і ефективне відшкодування витрат, понесених у зв’язку із поліпшенням майна, отриманого в концесію, за рахунок отриманого прибутку, якщо інше не передбачено концесійним договором.

Усе вище викладене приводить до висновку про те, що концесійне землекористування є самостійним видом строкового та платного володіння і користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на підставі договору концесії. Це не виключає можливості надання земельної ділянки, що належить на праві приватної власності, у платне строкове володіння і користування концесіонера. Але така земельна ділянка може надаватись тільки на підставі договору оренди. Таким чином, концесіонер може користатися земельними ділянками, як на підставі договору концесії, так і на підставі договору оренди.

В ч. 2 ст. 94 Земельного кодексу передбачено, що види господарської діяльності, для яких можуть надаватися земельні ділянки у концесію, визначаються законом. Слід звернути увагу на те, що у наведеній земельно-правовій нормі йдеться, не про види концесійної, а про види господарської діяльності, що значно ширше законом визначених видів концесійної діяльності. Проте за п. 1 ст. 10 Закону «Про концесії», умови надання земельної ділянки, якщо вона необхідна для здійснення концесійної діяльності, віднесені до істотних умов договору концесії. У цій нормі передбачені особливі вимоги щодо договірних відносин використання землі на підставі концесії. Так, згідно п. 3 зазначеної норми Закону «Про концесії», якщо для здійснення концесійної діяльності необхідна земельна ділянка, договір оренди земельної ділянки або акт про надання земельної ділянки у користування додаються до концесійного договору. При цьому мається на увазі не державний акт на постійне користування земельною ділянкою, а акт його надання для використання на підставі концесії.

Незважаючи на те, що інститут концесійного використання земельних ресурсів у вітчизняному законодавстві є відносно новим і знаходиться у стадії свого формування, в діючих концесійних законах зустрічаються окремі види господарської діяльності, для яких можуть даватися земельні ділянки в концесію. Так, згідно ст. 1 Закону «Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг», об’єктом концесії можуть бути не тільки позаміські автомобільні дороги загального користування, а й їх допоміжні споруди, що розташовані на землях дорожнього господарства, які зазначені в концесійному договорі.

До останніх відносяться земельні ділянки, зайняті майданчиками для стоянки транспорту і відпочинку, підприємствами та об’єктами служб дорожнього сервісу, шумозахисними та снігозахисними спорудами і насадженнями, протилавинними та протисельовими спорудами, обладнаними з’їздами, придорожніми лісосмугами для захисту доріг тощо. Вони призначені для обслуговування рухомого складу на дорогах, учасників дорожнього руху та розміщення сервісних і ремонтно-технічних служб. Поза всяким сумнівом, закріплення в Земельному кодексу інституту концесійного землекористування буде стимулювати подальше розширення видів підприємницької діяльності з використанням земельних ресурсів на основі концесії.

Дата добавления: 2014-01-07