Система конституційних прав і свобод людини і громадянина

Теорія права розрізняє поняття "права людини" і "права громадянина". Під правами людини слід розуміти права, пов'язані з самою людською істотою, її існуванням і розвитком (право на життя, на невтручання в особисте та сімейне життя тощо). Людина в даному випадку виступає як фізична особа. Основу ж прав гро­мадянина становить належність людини до держави, громадяни­ном якої вона є.

Права людини порівняно з правами громадянина пріоритетні. Права людини поширюються на всіх людей, які на законних підставах проживають на території тієї чи іншої держави, а права громадянина — лише на тих осіб, які є громадянами певної держави.

Основні права, свободи та обов'язки людини і громадянина в кожній державі закріплюються в Основному Законі — Конституції. Безперечно, що механізм здійснення, гарантування прав людини, закріплених в конституціях, передбачається законами та іншими нормативно-правовими актами тієї чи іншої держави.

Керуючись юридичними нормами розділу II Конституції України ("Права, свободи та обов'язки людини і громадянина"), основу конституційного статусу громадянина України складають наступні положення:

■ права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (ч.2 ст.21 Конституції);

■ права і свободи людини і громадянина, закріплені Конституцією, не є вичерпними (ч. 1 ст.22 Конституції);

■ конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (ч.2 ст. 22 Конституції);

■ при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (ч.З ст. 22 Конституції);

■ єдність прав і обов'язків (ст.23 Конституції);

■ недопустимість порушення прав і свобод інших людей (ст. 23 Конституції);

■ громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак (ст. 24 Конституції);

■ права і свободи людини і громадянина захищаються в суді (ч. 1 ст.55 Конституції).

В Конституції України права людини і громадянина України, відповідно до міжнародно-правових стандартів, класифікуються на:

особисті, політичні, економічні, соціальні, екологічні, культурні, права в галузі правосуддя.

До особистих (фізичних) прав Конституція відносить право на життя (ст.27 Конституції); право на повагу до гідності кожного (ст.28 Конституції); право на свободу та особисту недоторканість (ст.29 Конституції); право на недоторканість житла (ст.ЗО Конституції); право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст.31 Конституції); право на таємницю особистого і сімейного життя (ст.32 Конституції); право на свободу пересування і вільного вибору місця проживання (ст.ЗЗ Конституції); право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (ст.34 Конституції); право на свободу світогляду і віросповідання (ст.35 Конституції). Для гарантування цих прав Верховною Радою України прийнято цілий ряд законів, наприклад, "Про свободу совісті та релігійні організації" (1991р.), "Про інформацію" (1992 р.) тощо.

Комплекс політичних прав громадянина України становлять право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення та захисту своїх прав, свобод та інтересів (ст.36 Конституції); право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, право обирати і бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування (ст.38 Конституції); право проводити збори, мітинги, походи і демонстрації (ст.39 Конституції); право направляти індиві­дуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів (ст.40 Конституції). Серед прийнятих законів з цих питань можна виділити такі: "Про всеукраїнський та місцеві референдуми" (1991 р.), "Про об'єднання громадян" (1992 р.), "Про політичні партії в Україні" (2001р.), "Про вибори народних депутатів Україні" (2001 р.) тощо.

Економічні права є сукупністю прав на приватну власність (ст.41 Конституції); на користування природними та іншими об'єктами права власності Українського народу (ст. ст. 13, 14 Конституції); на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (ст.42 Конституції); на працю (ч.І ст.43 Конституції); на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату (ч.4 ст.43 Конституції); на страйк (ст.44 Конституції). Для здійснення і захисту прав цієї групи діють такі закони: "Про власність" (1991 р.), "Про підприємництво" (1991 р.), "Про охорону праці" (2002 р.) та ряд інших.

Соціальні права людини і громадянина, передбачені Конституцією України, включають право на відпочинок (ст.45 Конституції); право на соціальний захист, що включає право на забезпечення громадян у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття, а також у старості (ст. 46 Конституції); право на житло (ст.47 Конституції); право на достатній життєвий рівень (ст.48 Конституції); право на охорону здоров 'я, медичну допомогу та медичне страхування (ст.49 Конституції); право на освіту (ст. 53 Конституції). Щодо законів, прийнятих для реалізації соціальних прав, то слід виокремити Закони "Про відпустки" (1996 р.), "Про пенсійне забезпечення" (1991 р.), "Про освіту" (1996 р.) тощо.

До екологічних прав (комплекс прав громадян щодо користу­вання природними ресурсами та безпечного для життя і здоров'я людини довкілля) відносять право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди (ч. 1 ст.50 Конституції); право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових про­дуктів і предметів побуту (ч.2 ст.50 Конституції). У система­тизованому вигляді екологічні права людини і громадянина викладено в Законах "Про охорону навколишнього природного середовища" (1991 р.), "Про охорону атмосферного повітря" (2001 р.).

До групи культурних прав входять: право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах (ч.5 ст.53 Конституції); свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості (ч.2 ст.54 Конституції); право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ч.2 ст.54 Конституції). Серед законів стосовно механізму здійснення цих прав виділяють Закони "Про освіту" (1996 р.), "Про авторське право і суміжні права" (2001 р.).

ч І

Як гарантії зазначених вище прав людини і громадянина України виступають передбачені Конституцією право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів дер­жавної влади, органів місцевого самоврядування, посадових іслужбових осіб (ч.2 ст.55 Конституції); право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (ч.З ст.55 Конституції); право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні своїх повноважень (ст.56 Конституції); право знати свої права і обов'язки (ст.57 Конституції); право на правову допомогу (ст.59 Конституції); право на невиконання явно злочинних розпоряджень чи наказів (ст.60 Конституції); ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (ст.61 Конституції); тільки суд встановлює вину особи у вчиненні злочину (ст.62 Конституції); особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім ї чи близьких родичів (ст.63 Конституції).

Правовий статус громадян України визначається не тільки правами, а і юридичними обов'язками. Обов'язки людини — це необхідність дотримуватися певної поведінки, встановленої в суспільстві, державі нормами моралі і права.

Як і основні права людини, обов'язки також закріплені в Конституції України.

Класифікація основних обов'язків людини і громадянина в цілому відповідає наведеній вище класифікації їх основних прав:

■ громадянські (фізичні) обов'язки — батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття, а повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків (ч. 2 ст. 51 Конституції); кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (ст. 68 Конституції);

■ політичні обов'язки — захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів (ст. 65 Конституції);

■ економічні обов'язки — кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом (ст. 67 Конституції);

■ екологічні обов'язки — кожен зобов'язаний не заподію­вати шкоду природі, відшкодовувати завдані ним збитки (ст. 64 Конституції);

■ культурні обов'язки — кожен зобов 'язаний не заподіювати шкоду культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки (ст. 64 Конституції).

Передбачені Конституцією права і обов'язки громадян є рівними. Це означає, що не може бути привілеїв чи обмежень в залежності від походження, соціального та майнового стану, расової та національної належності, статті, освіти, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять тощо (ст. 24 Конституції).

Одночасно в ст. 24 Конституції України закріплено положення про рівність прав жінки і чоловіка. Ця рівність забезпечується:

· наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у гро­мадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці; у праці та винагороді за неї;

· спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг;

· створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством;

· правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

Ст. 52 Конституції України передбачено рівність прав дітей незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Крім того, з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток 26 квітня 2001 року Верховною Радою України було прийнято Закон "Про охорону дитинства".

Дата добавления: 2014-01-07