Поняття «клієнта» соціальної роботи

План

НАСТУПНЕ НАВЧАННЯ ЗА КОРДОНОМ

Студент у програмі ЕСТS може: повернутися до місцевого ВНЗ; залишитися у закордонному ВНЗ - очевидно, щоб отримати ступінь, - чи перейти до іншого закордонного вищого навчального закладу. Вищі навчальні заклади самі будуть вирішувати, чи це можливо, чи ні, і якими мають бути умови для того, щоб студент міг перереєструватися та (чи) отримати диплом. Перелік оцінок дисциплін буде тут особливо корисним засобом допомоги вищим навчальним закладам для прийняття таких рішень з огляду на те, що він дає детальний опис досягнень студента у навчанні.

5.13. Оцінювання в системі ЕСТ S

ЕСТS гарантує визнання навчання за кордоном, впроваджуючи систему оцінювання і порівняння студентських досягнень та їх передачу з одного закладу до іншого. У цьому розділі представлено повний опис шкали оцінювання ЕСТS з поясненням її основ та способів використання. Варто звернути увагу читача на той факт, що шкала оцінювання ЕСТS є результатом роботи ЕСТS і розроблена протягом пошукового етапу через усвідомлення необхідності полегшеного оцінювання та перенесення оцінок, здобутих у іншому закладі за іншою системою оцінювання.

ШКАЛА ОЦІНЮВАННЯ ЕСТS

Результати екзаменів і заліків, зазвичай, відображаються в оцінках. Однак в Європі співіснує багато різних систем оці­нювання. До того ж питання перезарахування оцінок було однією з найсуттєвіших проблем студентів - учасників ЕСТS:

а) з одного боку, тлумачення оцінок в одній країні значно відрізняється від іншої, одного предмета від іншого, в одному закладі від іншого;

б) з іншого боку, помилка при перезарахуванні оцінки може мати серйозні наслідки для студентів.

Відтак Європейська комісія скликала групу експертів для визначення спірних питань. Інформація, коментарі та статистичні дані, представлені 80 закладами з 84 закладів-учасників ЕСТS на той час, були прийняті до уваги для того, щоб відпрацювати запро­поновану шкалу оцінювання ЕСТS. Усі групи предметів узгоджено з використанням шкали оцінювання ЕСТS, аби перевірити її ефективність.

Шкала оцінювання ЕСТS була розроблена задля того, щоб допомогти закладам перенести оцінки, виставлені місцевим закладом. Вона представляє додаткову інформацію про роботу студентів, а не замінює загальні оцінки. Вищі навчальні заклади приймають власні рішення щодо використання шкали оцінювання у своїй власній системі.

1. Поняття «клієнта» соціальної роботи.

2. Орієнтація на потреби клієнтів.

3. Соціальне виключення клієнтів.

4. Дискримінація клієнтів.

5. Імпаурмент клієнтів.

У професійній соціальній роботі клієнтами прийнято називати окремих осіб, групи людей, їхніх родичів, сім’ї, громади, які є адресатами соціальної роботи. Вони не можуть самостійно подолати свої проблеми, вийти з життєвої кризи, функціонувати самостійно, тому потребують сторонньої допомоги.

Термін «клієнт» належить до суперечливих дефініцій у соціальній роботі. В медицині особу, якій надають допомогу, називають «пацієнтом», в юриспруденції – «потерпілим», «позивачем». Ці терміни описують лише одну, пасивну сторону в позиції особи, що потребує професійного сприяння. Проте у випадках, коли вона володіє особистісною суб’єктністю, тобто тією мірою, наскільки дозволяють її інтелектуальні, фізичні, психічні й моральні ресурси, особа повинна сама брати участь у розв’язанні власної проблеми, взаємодіяти з соціальним працівником, бути не пасивним реципієнтом допомоги, а активним агентом трансформації власних життєвих обставин. У зв’язку з цим утвердилася думка про те, що особу, якій надає допомогу соціальний працівник, варто називати клієнтом (хоча паралельно в Україні вживають терміни «підопічний», «користувач» тощо).

Потенційними клієнтами соціальної роботи вважають представників вразливих або пригнічених верств чи груп населення. Вразливими вважають індивідів або групи, які зазнають або мають більшу ймовірність зазнати негативних впливів соціальних, економічних, екологічних чинників або захворіти. Синонімом цього поняття є «групи ризику». Звичайно, у кожному суспільстві можуть бути виділені різні вразливі категорії громадян. Люди, з яким мають справу соціальні працівники, різні за віком (від немовлят до престарілих) і включають представників різних рас, релігій, етнічних та соціоекономічних груп. На Заході клієнтами або потенційними клієнтами соціальної роботи можуть бути:

- бездомні люди;

- родини, в яких існують проблеми дитячої занедбаності, сексуальних, фізичних зловживань відносно дитини або одного з партнерів;

- подружні пари, що мають серйозні сімейні конфлікти;

- родини, в яких дитина виховується лише одним з батьків і в яких серйозні конфлікти спричинені насильством з боку батька, а також втечею, делінквентною поведінкою, труднощами у навчанні дитини;

- ВІЛ-інфіковані люди та їхні родини;

- люди, що мають низькі доходи через безробіття, відсутність годувальника, фізичні обмеження, недостатність навичок та інші фактори;

- люди, які перебувають в ув’язнені чи колишні ув’язнені, життя яких було поламано через покарання внаслідок порушення закону;

- незаміжні вагітні дівчата-підлітки чи такі, що вже виховують дитину;

- гомосексуали та лесбіянки, що мають особисті або сімейні проблеми;

- люди, що мають соматичні чи психічні захворювання або інвалідність;

- термінально хворі;

- люди, залежні від алкоголю, наркотиків та їхні родини;

- мігранти та меншини, що мають недостатні ресурси та можливості, або ті, хто стали жертвами расизму, сексизму чи інших форм дискримінації;

- люди із затримками розвитку (інваліди розвитку) та їхні родини;

- люди похилого віку, що не можуть адекватно функціонувати;

- мігранти та біженці, що мають недостатні необхідні ресурси;

- діти, які залишилися без піклування батьків, і ті, що зазнають насилля;

- діти, що мають проблеми, пов’язані з навчанням у школі, їхні родини;

- люди, що знаходяться у стресовому стані, пов’язаному з травматичними подіями (смерть близької людини, природні чи техногенні катастрофи, вихід на пенсію тощо), а також діти, що залишили родину.

Поширеними в західних країнах є спеціалізовані соціальні служби, спрямовані на розв’язання проблем таких категорій клієнтів:

- діти та сім’ї;

- люди похилого віку;

- хворі люди;

- люди з функціональними обмеженнями;

- залежні від психо-активних речовин;

- люди з ВІЛ/СНІДом;

- іммігранти.

Очевидно, що не всі наведені групи віднесені до потенційних клієнтів соціальної роботи в Україні. Не завжди ми можемо констатувати, що в нашій країні надаються необхідні послуги всім цим категоріям клієнтів [1].

Закон України «Про соціальні послуги» визначає, що соціальна допомога може надаватися людям, котрі потрапили у складні життєві обставини, тобто практично кожна людина може стати клієнтом соціальних служб, коли виникає ситуація чи обставини, які неможливо «об’єктивно подолати самостійно (інвалідність, часткова втрата рухової активності у зв’язку зі старістю або станом здоров’я, самотність, сирітство, безпритульність, відсутність житла або роботи, насильство, зневажливе ставлення та негативні стосунки в сім’ї, малозабезпеченість, психологічний чи психічний розлад, стихійне лихо, катастрофа тощо)» [2]. Ці ситуації, пред’являють людям вимоги, які перевищують їхній звичний адаптивний потенціал, вони приховують у собі або виклик, або загрозу життєдіяльності людини, а інколи викликають непоправні втрати. Кожна з них також обмежує активність індивіда, висуває вимоги, що потребують додаткових моральних і матеріальних ресурсів. Наразі у процесі подолання складних життєвих обставин (ситуацій) виділяють три стадії.

Перша стадія – запобіжна. Діяльність на цьому етапі допомагає людині підготуватися до подолання труднощів, які наближаються (наприклад, сприяння в іншій інтерпретації ситуації).

Друга стадія – безпосереднє подолання проблеми, докладання зусиль до розв’язання конкретних завдань.

На третій відновлюючій стадії – людина має справу з наслідками критичної події. Мета даного етапу – обмежити обсяги втрат, швидше повернутися до попереднього нормального стану. Процес подолання складних життєвих обставин є, по суті, мобілізацією та оптимальним використанням особистісних ресурсів і ресурсів середовища.

Варто підкреслити, що стан клієнта є динамічним. Соціальному працівникові потрібно прагнути розвивати самостійність своїх клієнтів. Клієнт не повинен бути залежним, стосунки з соціальним працівником мають характеризуватися взаємодією, партнерським характером. Важливо зрозуміти, що клієнтом за певних обставин може стати кожен і цей процес «перетворення в клієнта» починається тоді, коли починається його взаємодія з соціальним працівником та укладається угода/контракт (які можуть існувати як в усній, так і в письмовій формі) про співпрацю.

Слід зазначити, що чимало клієнтів з таких груп (люди, що мають соматичні чи психічні захворювання або інвалідність, старі люди, ті, хто вживає наркотики) можуть залишатися клієнтами соціальних служб досить тривалий період, іноді впродовж усього життя, тоді як для інших це може бути лише короткотривалий епізод. Деякі люди, що мають досвід бути клієнтами, самі пізніше можуть стати соціальними працівниками, здобувши відповідну освіту. Такі приклади в соціальній роботі непоодинокі, а професіонали підтримують бажання колишніх клієнтів допомагати людям зі схожими проблемами, які в своїй професійній діяльності можуть спиратися на власний досвід долати проблеми та бути в ролі клієнта, тому недоцільно протиставляти клієнтів соціальним працівникам. Разом з тим соціальні працівники мають брати на себе відповідальність щодо тих, хто став клієнтом (чи то з власної волі, чи був змушений працювати з соціальним працівником з огляду на вимоги інших закладів).Ця відповідальність стосується пошуку прийнятних етичних шляхів розв’язання проблем клієнтів та можливих наслідків прийнятих рішень.

Дата добавления: 2014-01-07