Психолого-педагогічна характеристика ігрової діяльності дітей

Приклади рухливих ігор для дітей.

Ігрова діяльність у вальдорфській педагогіці. Рухливі ігри під музику.

Класифікація рухливих ігор

Психолого-педагогічна характеристика ігрової діяльності дітей

План

3. Проведення рухливих ігор з дітьми різних вікових груп.

4. Особливості організації рухливих ігор. Загальні принципи організації рухової діяльності дітей на прогулянці

У фізичному вихованні дітей ігровій діяльності належить особливе місце. Саме вони с тим видом фізич­них вправ, який особливо захоплює, відзначається доступ­ністю, глибоким та різнобіч­ним впливом. Ігрова діяльність якнайкраще розвиває дитячий організм, оздоровче впливає на нього і сприяє формуванню позитивного ставлення дітей до фізичної культури. Формування основних фізичних якостей відбувається швидко і результативно в ігровій діяльності, вона найкраще розвиває дитячий організм, сприяє позитивному ставленню дітей до фізичної культури.

Гра віддавна становила невід’ємну частину дитячого життя, використовувалась із метою виховання й фізичного розвитку підростаючого покоління. У процесі ігрових тренувань і змагань удосконалюється здатність дитини до ініціативних дій, вона отримує навички вза­ємодії в колективі, свідомої дисципліни, вчиться підпорядкувати особисті інтереси інтересам колективу. Дитина відчуває важли­вість взаємодопомоги, пошану до партнерів і суперників, відпові­дальність перед товаришами. В іграх постійно чергуються моменти високої, низької і по­мірної активності, а в деяких ситуаціях — і повного відпочинку. Учасникам надається можливість самостійно регулювати обсяги навантаження. Це сприятливо позначається на функціональному стані організму дітей, на вдосконаленні функцій серцево-судинної та дихальної систем

Наукові дослідження в галузі педагогіки і психології виявили найсильніше бажання у дитини - це бажання ігрової діяльності (Л.Виготський, І.Аршавський, Д.Ельконін). Дитина рухається під час гри, вона вкладає в неї свою енергію, виявляє творчість та наполегливість. Національні рухливі ігри створюють найкращі умови для формування та удосконалення рухових умінь і навичок, сприяють розвитку тілесних і духовних сил, виховують позитивні риси характеру. Гра для дітей має особливе значення. Це і навчання, і праця, і важлива форма виховання. Гра для дітей — ще й спосіб пізнання навколишнього світу. Ігри, що ви­магають дотримання правил, підтримують дисципліну. Треба тільки, щоб вони не були не цікавими, тому слід вводити в ігри співи, танці, марширування. У процесі гри дитина вчиться долати труднощі, шукати пра­вильне рішення. Проведення ігор ставить за мету розважати, роз­вивати і навчати.

Так, оздоровче значення ігрової діяльності полягає у тому, що ігри: сприяють гармонійному розвитку форм і функцій організму школяра; формують правильну поставу; загартовують організм; підвищують працездатність; зміцнюють здоров'я. Великий оздоровчий ефект має проведення ігор на свіжому повітрі незалежно від пори року. Це зміцнює мускулатуру, покращує діяльність дихальної, серцево-судинної системи, збільшує рухливість суглобів і міцність зв'язок, стимулює обмінні процеси, позитивно впливає на нервову систему, підвищує опірність організму до простудних захворювань. Освітнє значення ігор: формують рухові вміння і навички з бігу, стрибків, метання; розвивають фізичні якості: швидкість, силу, спритність, гнучкість і витри­валість; формують основи знань з фізичної культури і спорту, валеології, народо­знавства, історії рідного краю і т.д. Виховне значення ігор: виховують моральні та вольові якості дітей; виховують любов до рідного краю, звичаїв і традицій українського народу; виховують любов до щоденних і систематичних занять фізичними вправа­ми. Отже, правильно методично побудований урок із застосуванням ігор, естафет, дає можливість з великою ефективністю розв'язувати освітні, виховні і розвивальні завдання. У грі формується багато особливостей особистості дитини. Гра – це своєрідна школа підготовки до праці. В грі виробляється спритність, витримка, активність. Гра – це школа спілкування дитини.

Рухову активність дітей можна поділити на цілеспрямовану (під наглядом і за участі вихователя) та довільну (самостійна рухова діяльність). Тривалість першого виду зумовлена програмою та методичними вимогами до організації фізичного виховання в кожній групі дошкільного закладу, але вона не повинна бути меншою за 1,5—2 години на добу.

Грі властиві певні загальні, універсальні ознаки:

1. Гра як активна форма пізнання навколишньої дійсності. Різноманітність її форм уводить дитину у сферу реальних життєвих явищ, завдяки чому вона пізнає якості та властивості предметів, їх призначення, способи використання; засвоює особливості стосунків між людьми, правила і норми поведінки; пізнає саму себе, свої можливості і здібності.

2. Гра як свідома і цілеспрямована діяльність. Кожній грі властива значуща для дитини мета. Навіть найпростіші ігри-дії з предметами мають певну мету (нагодувати, покласти ляльку спати тощо).

Крім загальних, гра наділена специфічними, характерними тільки для неї ознаками:

1. Гра як вільна, самостійна діяльність, що здійснюється за особистою ініціативою дитини.

2. Наявність творчої основи. В одних іграх творчість пов'язана з побудовою сюжету, вибором змісту, ролей; в інших — виявляється у виборі способів дії, їх варіативності. Багато ігор вимагають уміння узгоджувати свої дії, швидко змінювати тактику своєї поведінки чи способи дій (рольові, рухливі ігри).

2. Класифікація рухливих ігор для дітей

У педагогічній практиці існує така класифікація рухливих ігор. Класифікація рухливих ігор за характером рухової діяльності, що враховує інтерес дітей, анатомо – фізіологічні можливості дитячого організму: ігри з елементами загальнорозвиваючих вправ; ігри з бігом; ігри зі стрибками; ігри з метанням; ігри з елементами прикладних вправ; ігри на рівновагу; ігри з елементами акробатики; ігри з елементами боротьби; ігри з елементами танцю; ігри з ходьбою; ігри на воді; ігри на лижах. Також рухливі ігри поділяються на:

• індивідуальні («Квач», «Вудочка», «Карлики і велетні») і командні («Абетка», «Гопак», «Всі до своїх прапорців»);

• із предметами («М'яч середньому», «Квач зі стрічками») і без предметів («Квач», «Гопак»);

• з ведучими («Вудочка», «їжак», «Ми веселі діти») і без ведучих («Передай далі», «Хто де живе?»);

• за переважаючим розвитком фізичних якостей (ігри для розвитку швидкості: «День і ніч», «Захисники фортеці», «Останній вибуває»; ігри для розвитку сили: «Гопак», «Човник», «Силачі»; ігри для розвитку спритності: «Квач зі стрічками», «Море хвилюється» тощо);

• за інтенсивністю фізичного навантаження (ігри малої інтенсивності: «Карлики і велетні», «Тиша», ігри середньої інтенсивності: «Вище землі», «Пошта йде у всі міста», ігри великої інтенсивності: «Вудочка», «Потяг»);

• за місцем проведення (на свіжому повітрі: «Фізкультура», «Класи», «Другий зайвий», в залі: «Ласування волейболістів», «Уважні сусіди», «Коники», на воді: «Перекинь швидше», на снігу: «Швидкі санки»);

• за спрямованістю рухових дій (ігри з бігом: «Ворота», «Всі до своїх прапорців»; ігри з ходьбою: «Зайчик», «Котики», ігри зі стрибками: «У річку, гоп», «Довга лоза», ігри з передачею м'яча: «Злови м'яч», «Передай далі»), ігри з метанням «Снайпери», «Влуч у ціль», «Спритний м'яч»).

Окрім того, ігри поділяються на сюжетні і несюжетні. Сюжетні ігри мають готовий сценарій і чітко визначені правила. Ці ігри дають можливість дітям відобразити свої уявлення про навколишні світ. Дії гравців залежать від ролі, яку вони виконують. Правила гри спрямовані на уточнення ходу самої гри та регулюють поведінку дітей, визначають, що можна робити, а що ні.

За мірою фізичного навантаження розрізняють: ігри великої, середньої і малої інтенсивності. До ігор великої рухливості відносять ті, зміст яких станов­лять інтенсивні рухи: стрибки, біг у поєднанні з метанням, подоланням перешкод (пролізання в обруч, перестрибування через кубики та ін.). Ігри середньої рухливості передбачають активну участь в них дітей. Характер рухової діяльності учасників гри відносно спокійний (метання предметів у ціль, ходьба в поєднанні з іншими рухами: підлізання під дугу, переступання через предмети тощо). Під час ігор малої рухливості не всі діти виконують рухи одночасно. Іноді активно рухається лише частина з них, інші перебувають у статичному положенні і спостерігають за діями тих, хто грає, рухи, які становлять зміст гри, виконуються у по­вільному темпі.

У педагогічній практиці всю різноманітність рухливих ігор розподіляють за характером організації на: некомандні-побудовані на основі найпростіших взаємовідносин між учасниками гри; у перехідних до командних іграх ускладнюються правила і взаємозв’язки між учасниками, внаслідок чого створюються сприятливі умови для поступового переходу до командних ігор; командні ігри основані на почутті дружби і товариської згуртованості. Найважливіша умова успішного керівництва грою - уміння за­воювати довіру дітей, встановити з ними контакт. Це досягається тільки в тому випадку, якщо педагог-організатор ставиться до гри серйозно, із щирим інтересом, розуміє запити дітей, їх почуття.

Особливої уваги потребують рухливі ігри на свіжому повітрі: добираючи їх, варто враховувати індивідуальні особливості дітей, залучати малоактивних і млявих, стежити за поставою дітей, частіше змінювати її, чергувати інтенсивні рухи зі спокійними тощо, не допускати, щоб діти тривалий час спиралися на одну ногу, наприклад, при катанні на самокаті. Рухливі ігри проводять на свіжому повітрі, а якщо погода несприятлива, то в добре провітреному приміщенні. Вони мають задовольняти природну потребу дітей у руховій активності. Узимку дітям потрібно пропонувати кататися на лижах, санках. Широко використовувати вправи з рівноваги, метання в ціль, стрибки в глибину і довжину з місця. Тут треба чіткіше продумувати організацію дітей під час виконання основних рухів, уникати тривалих пауз, щоб запобігти переохолодженню організму. У теплу пору року необхідно використовувати практично всі основні рухи, які раніше розучувалися дітьми на заняттях. Окрім того, обов’язково проводити рухливу гру. Кількість повторень залежить від її змісту та віку.

Дата добавления: 2014-01-07