Похідні від права власності правові титули майна суб'єктів господарювання

Специфіка сучасних засобів виробництва обумовлює той факт, що їх використання (експлуатація) здійснюється, як правило, не самим власником, а іншими суб'єктами, яким власники передають ці засоби на певній правовій основі (титулі). Правові титули майна, що зберігають за власником значну частину повноважень щодо майна, яке закріплюється ним за іншим суб'єктом без передачі остан­ньому усієї сукупності прав, притаманних власникові, називаються похідними від права власності.

Такими титулами є: 1)право довірчої власності; 2) право повного господарського відання; 3) право оперативного управління; 4) право користування (в т. ч. оренди).

Всі вони є по­хідними від права власності і залежними від власника (первісного власника). В межах закону, що визначає зміст кожного з цих інститу­тів, власник, залежно від мети передачі майна, тією чи іншою мірою «підрегульовує» свої відносини з відповідним суб'єктом.

Право довірчої власності було започатковано 19.06.2003 р. (шляхом внесення відповідних змін до нового Цивільного кодексу України) у зв'язку з прийняттям двох законів: «Про іпотечне кредиту­вання, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сер­тифікати» і «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю».

Відповідно до ч. 2 ст. 316 ЦК України право довірчої власності визнається особливим видом права власності, яке виникає на підставі закону або договору управління майном.

Проте, відповідно до вищезазначених законів, таке право виникає лише на підставі відповідного договору (договору управління майном), що укладається між власником відповідного майна – установником та управителем (договірним власником).

Управителем (довірчим власником) як стороною за договором може бути належним чином створена організація - фінансова установа, яка від свого імені діє в інтересах установників управління майном і здійснює управління залученими коштами згідно із законодавством (ст. 1 Закону «Про іпотечне кредитування...», ст. 2 Закону «Про фінансово-кредитні механізми...»); управитель як довірчий влас­ник розпоряджається довірчим майном лише у визначених законом та договором межах (ст. 26 Закону «Про іпотечне кредитування.», ст. 8 Закону «Про фінансово-кредитні механізми»), а за власними зобов'язаннями (не пов'язаними з управлінням довір­чим майном) відповідає майном, що належить йому на загальному праві власності. Відтак, право довірчої власності є похідним (його встановлення залежить від первісного власника майна - установника), обмеженим ( межі використання довірчої власності встановлюються законом та договором) та додат­ковим правовим титулом майна (встановлюються зазвичай на договірних засадах зі створеною відповідно до закону господарською організацією, що має власне майно).

Право господарського відання (ст. 136 ГК України), порівняно з правом власності, є більш обмеженим і передбачає можливість володіння, користування і розпорядження закріпленим на цьому правовому титулі майном на розсуд суб'єкта цього права, але в межах закону і затвердженого власником майна ста­туту підприємства.

Право господарського відання - правова форма, що згідно з ч. 1 ст. 136 ГК застосовується для встановлення правового режиму майна, закріпленого лише за суб'єктом підприємництва.

За суб'єктами господарювання, які не відносяться до суб'єктів підприємництва, майно не може закріплюватися на праві господарського відання. Щодо них застосовуються інші форми правового режиму (право оперативного управління).

Право господарського відання - це речове право суб'єкта підприємництва, який, так само як і власник, володіє користується і розпоряджається закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) майном. Проте, якщо зазначені повноваження власника носять абсолютний ха­рактер, то суб'єкт підприємництва, за яким майно закріплене власником (уповноваженим власником органом) на праві гос­подарського відання, обмежений у здійсненні повноваження розпоряджатися окремими видами майна. Таке повноваження він може реалізувати лише за згодою власника. Випадки одер­жання такої згоди передбачені ГК та іншими законами.

Право господарського відання, крім обмеження суб'єкта підприємництва у розпорядженні окремими видами майна згодою власника (уповноваженого органу), характеризується і тим, що власник майна, закріпленого за суб'єктом господарювання, здійснює контроль за використанням та збереженням належ­ного йому майна. Такий контроль може здійснюватись власником як безпосередньо, так і через уповноважений ним орган. Проте в будь-якому випадку такий контроль не повинен при­зводити до втручання в оперативно-господарську діяльність підприємства.

Таким чином, право господарського відання можна визначити як право юридичних осіб, що здійснюють підприємницьку господарську діяльність похідне від права власності, з обмеженням повноваження розпорядження окремими видами майна згодою власника (уповноваженого органу).

Суб'єкт права господарського відання за своїми зобов'язаннями відповідає усім майном, що закріплене за ним на цьому правовому режимі, і може бути суб'єктом банкрутства.

На такому правовому титулі майно закріплюється за: державними (ч. 3 ст. 73, ст. 74 ГК України) та комунальними (ч. 3 ст. 78 ГК Украї­ни) унітарними підприємствами, що діють з метою отримання прибутку.

Право оперативного управління також є похідним від права власності, але ще більш обмеженим, ніж право господарського відання. Суб'єкт права оперативного управління може володіти, користуватися і розпоряджатися закріпленим за ним майном лише за його цільовим призначенням тощо.

Право оперативного управління – це речове право суб’єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених законом, а також власником майна (уповноваженим ним органом) (ч.1 ст.137 ГК України).

Так, відповідно до ч. 3 ст. 76 ГК майно казенного підприє­мства закріплюється за ним на праві оперативного управління в обсязі, зазначеному в статуті підприємства. Казенне під­приємство не має права відчужувати або іншим способом розпоряджатися закріпленим за ним майном без попередньої згоди органу, до сфери управління якого воно входить (ч. 4 ст. 77 ГК).

Як і при праві господарського відання, власник майна, за­кріпленого на праві оперативного управління за суб'єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосе­редньо або через уповноважений ним орган. Проте межі уп­равління зазначеним майном з боку власника ширші, ніж при праві господарського відання. Власник має право вилучати у суб'єкта господарювання надлишкове майно, майно, що ним не використовується, а також майно, що використовується суб'єктом господарювання не за призначенням.

Так, згідно з ч. 3 ст. 77 ГК України орган, до сфери управління якого входить казенне підприємство, здійснює контроль за використанням та збереженням належного підприємству майна, і має право вилучити у казенного підприємства майно, яке не використовується або використовується не за призначенням, та розпорядитися ним у межах своїх повноважень.

Право оперативного управління захищається законом відпо­відно до положень, встановлених для захисту права власності.

Суб'єкт права оперативного управління відповідає за своїми зобов'язаннями лише майном, яким має право розпоряджатися. Якщо такого майна не вистачає для покриття його боргів, то субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями суб'єкта права оперативного управління несе власник майна (щодо казенних підприємств - держава).

Цей правовий титул використовується щодо ка­зенних підприємств (ч. 3 ст. 73, ч. 3 ст. 76 ГК України), унітарних некомерційних підприємств (ч. 3 ст. 78 ГК України).

Дата добавления: 2014-01-07