Свідомість як ідеальна діяльність. Свідомість і мова.Визначальна роль соціальності у виникненні свідомості, практика і свідомість

Øсоціальне і біологічне у природі людини, в генеалогії свідомості тісно переплетені, мозок, яким він виходить "із рук природи", не може мислити "по-людськи". він стає органом людської свідомості тоді, коли людина залучається до суспільного життя, на певному етапі становлення людини і її свідомості біологічна еволюція із домінуючого фактора перетворилась на другорядний, і визначальну роль стала відігравати суспільно-історична діяльність людини;

Øусі гіпотези визнають, що наші предки потрапили в ситуацію вибору – або загинути, або навчитися нового, небіологічного способу існування, актуалізація закладених можливостей людиноподібного предка, який звик жити на деревах і обставинами був змушений жити в безлісовій місцевості, спонукала до прямоходіння, використання передніх кінцівок у трудовій діяльності, до конструктивних дій мозку;

Øвиникла потреба у не даних від природи засобах праці і особли­вих інформаційних програмах: доводилось створювати і засоби, і самі програми (проекти і плани діяльності), і передавати інформацію про ці штучно створені засоби (через знаряддя праці і знання про їхнє створення і використання) наступним поколінням;

Øза умови взаємовідносин із природою, опосередкованих засобами праці, змінювались і взаємини між людьми, щоб регулювати трудову діяльність та інші типи стосунків, знадобились ідеальні засоби спілкування: норми, традиції, звичаї, втілені, виражені й передавані з допомогою мови;

Øвиникнення людини і її свідомості, необхідно виділити три основні чинники цього процесу: працю; спілкування у колективі, заснованому на трудовій діяльності; членороздільну мову, що саме праця була тією формою пристосування до середовища, яка викликала появу нової форми відображення – свідомості. Праця сполучає у собі енергетичний обмін людини з середовищем і мовно-інформаційний обмін на рівні свідо­мості, логічного випереджаючого відображення дійсності;

Ø виготовляючи засоби праці, у яких закріплювались виявлені властивості предметів, людина вчилася в думках їх виділяти, узагальнювати та абстрагувати, людина вчилася думати – праця людини набувала усвідомленого характеру;

Øці розумові операції складалися в процесі практичної трудової діяльності, постійне багаторазове повторення одних і тих самих дій призводило врешті-решт до того, що людина ставала спроможною відтворювати ці дії у своїй свідомості, користуючись при цьому певними поняттями чи образами. Наприклад, людина мільйони разів роз'єднувала на частини якісь предмети: камені, дерева, рослини, здобич тощо. На основі цього вона навчилась і подумки роз'єднувати предмети на частини, вирізняючи в них певні ознаки, властивості. Ця розумова операція називається аналізом. Водночас людині доводилося постійно і щось об'єднувати, наприклад, шиючи одяг, будуючи житло, виготовляючи зброю тощо. І це теж призвело до виникнення розумової операції об'єднання у своїй свідомості окремих частин у щось ціле, яка називається синтезом. Саме ці дві операції – аналіз і синтез і є найголовнішими в процесі людського мислення. Будучи протилежними за своїм змістом, вони водночас нерозривно зв'язані між собою;

Øстворює "другу природу", засоби і знаряддя виробництва, специфічно людське середовище існування, будує форми спілкування і соціальної організації – людина створює світ відповідного довкілля, культуру в цілому, праця є основною умовою людського життя; в творчій, цілеспрямованій діяльності перебудови світу й полягає основний життєвий смисл та історична необхідність свідомості;

Мова і свідомість.

· сьогодні визнано положення про те, що спілкування є однією із необхідних всезагальних передумов формування і розвитку особи, її свідомості, суспільства в цілому, спілкування – це одна із умов соціалізації особистості,людина не тільки одержує раціональну інформацію, формує способи діяльності, а й шляхом наслідування та переймання засвоює людські емоції, почуття, форми поведінки;

· не менший вплив на розвиток свідомості справляє суспільне спілкування, здійснюване шляхом засвоєння суспільної свідомості за допомогою літератури, сприйняття мистецьких творів, засобів масової комунікації;

· виникнення свідомості як соціально-культурного явища безпосередньо пов'язане із зародженням мови, в якій формувались та відбивалися перші свідомі уявлення людей, свідомості поза мовою не існує. Як і свідомість, мова формувалася в процесі праці та суспільних відносин, вона з'являється тоді, коли в людей виникає потреба щось сказати одне одному. Люди розкривають на практиці і закріплюють у тому чи іншому звуковому сигналі значення предмета, його функції, властивості. Тому за допомогою мови вони можуть "сигналізувати" один одному про призначення того чи іншого предмета або дії. Оскільки мова людини позначає предмети, властивості і відношення, вона є важливим засобом спілкування людей та знаряддям їхнього мислення;

· завдяки мові свідомість формується і розвивається вже як духовний продукт життя суспільства. Будучи засобом взаємного спілкування, обміну досвідом, вона об'єднує людей не тільки даного часу, а й різних поколінь. Тим самим відбувається історична спадкоємність епох, коли нові покоління людей соціально успадковують здатності до спілкування тією чи іншою мовою;

· специфічним засобом зберігання та передаваним інформації, а також управління поведінкою людини, пізнання об'єктивного світу і самосвідомості особи; мову сьогодні розглядають як суспільно-історичне явище, яке виступає засобом відбиття і об'єктивізації ідеального, оскільки й ідеї не існують відірвано від мови;

· визначальним фактором виникнення свідомості є соціальність, саме завдяки соціальності людина закріплювала, удосконалювала і транслювала у поколіннях навички трудової та розумової діяльності, адже між побудовою зовнішньої практичної діяльності і внутрішньою розумовою діяльністю людини є певна відповідність. Соціальність є субстанцією свідомості. Вона створює ту систему об'єктивних відносин, де свідомість виявляє себе, підносячись до рівня самосвідомості, реалізуючись у предметах матеріальної культури;

· свідомість як феномен того матеріального і соціального світу, в якому живе людина, існує у двох формах: індивідуальній та суспільній. Суспільна свідомість вивчається переважно соціальною філосо­фією. Ми розглянули деякі важливі сторони питання про походження і сутність індивідуальної свідомості.

Ідеальність свідомості, її творчий характер

Основними ознаками (властивостями) свідомості є:

Ідеальність. Це – найзагальніша форма існування свідомості як суб'єктивної реальності. За своїм змістом свідомість – це екстракт буття, яке репрезентоване в ній в ідеальних формах. Поза ідеальністю свідомості не існує. Вона тільки там і починається, де і коли людина змушена об'єктивувати свій внутрішній світ у загальнозначущих цінностях, починає дивитися на себе збоку, очима інших людей, співвідносити свою поведінку із загальновизнаними нормами, «ідеальними за своєю суттю». Наявність ідеального дає змогу людині стати об'єктом і суб'єктом культури. Людина не лише пасивно засвоює культуру, а й активно творить її. Тому існують два носії ідеального: розум людини і об'єктивовані форми культури та історії: мова, наука, мистецтво, релігія, мораль тощо.

Опосередкованість мовою. Як ідеальна, свідомість існує тільки в матеріальній формі свого вираження – мові. Наші знання, проекти майбутньої діяльності, різноманітна творчість неодмінно пройняті мовою. Свідомість і мова діалектично поєднані. Не існує мови без мислення, як і мисленя без мови. Водночас структура мислення і структура мови є різними. Свідченням цього є те, що закони і форми мислен­ня єдині для всіх людей, а мова в кожного етносу своя – національна, а отже, специфічна. Завдяки мові ідеальність має і матеріальну оболонку, оскільки об'єктивується в книгах, художніх полотнах, архітектурних будівлях, скульптурі, знаряддях праці та інших різновидах матеріальної та духовної культури, які щодо існування є матеріальними, а за суттю, походженням – ідеальними.

Інтенціональність (лат. прагнення). Свідомість завжди є усвідомленням чогось. Вона спрямована на певну предметність. У свідомості наявне те, що є її предметом. Тобто відображається не світ узагалі в його різноманітності, а лише те, що є предметом конкретної діяльності чи уваги людини. Цю властивість свідомості Е. Гуссерль назвав інтенціональністю. Вона означає, що самосвідомість розпадається на те, що в ній, і на те, як у ній. Те, на що розпадається свідомість, є предметом, а те, як вона розпадається, є формою. Ця предметність («що») є горизонтом світу для свідомості. Форма ж свідомості засвідчує рівень, якість його буття. Свідомість має три форми: жит­тєвий досвід, оцінка і сенс.

Здатність творити і відтворювати ідеї. Передусім свідомість Виробляє осмислений план поведінки людини як у світі природи, так і в суспільстві. Орієнтація тварини у повному середовищі детермінована інстинктами. За таких обставин свідомість не допомогала б, а заважала поведінці тнприн. Ідейні стосунки між індивідами виникають у співтоваристві, але за певної індивідуалізації суб'єкта від нього. З одного боку, людина є істотою соціальною, а з іншого – вона неповторна, незалежна у певних параметрах від соціуму. Тільки за таких умов і з'являється можли­вість продукувати ідеї. Твари«а не має творчого змісту в своєму мозку.

Дата добавления: 2014-01-07