Від науково-технічного дослідження до його впровадження в масове виробництво складний та ризикований шлях, реалізацією якого займається венчурний бізнес

Реалізація науково-технічного проекту

Учасники ринку технологій

На даний момент різні за розмірами компанії мають доступ до капіталу та інформації. Перевагами крупних компаній є економія на масштабах, здатність проводити інтенсивні НДДКР, диверсифікувати виробництва, максимізувати прибуток на вкладений капітал, керувати міжнародними проектами. Однак вони недостатньо гнучкі та динамічні для того, щоб своєчасно розробляти нові ідеї в сфері новітніх технологій. Взагалі, механізм крупної корпорації, орієнтується на масове виробництво, - далеко не краща форма для швидкого освоєння технічних нововведень, а об¢єктивний процес концентрації виробництва та капіталу – одна з перешкод на шляху науково-технічного прогресу.

В цьому плані роль індивідуальних вчених, винахідників та мілких інноваційних компаній в технологічному розвитку залишається незамінною, особливо на стадії зародження ідеї, її концептуалізації. Мала фірма, є найбільш мобільною формою організації бізнесу, виконує роль генератору нових ідей. Однак для розробки промислової технології або впровадження нового продукту в сучасне промислове виробництво потрібні лабораторії, конструкторські бюро, технологічні підрозділи. В зв¢язку з цим поглиблюється розділення праці між індивідуальними винахідниками – генераторами ідей, інноваційними компаніями – які доводять ці ідеї до стадії практичного застосування, та крупні корпорації, що забезпечують використання нової технології в масовому виробництві.

Таким чином, ринок технологій передбачає наявність наступних учасників:

– інноваційні фірми та індивідуальні винахідники, що намагаються продати свої науково-технічні результати;

– крупні промислові компанії, що намагаються придбати найбільш перспективні розробки та застосовувати їх у власному виробництві;

– посередницькі фірми, що створюють базу даних для потенційних продавців та покупців.

Значення посередницьких фірм полягає у:

– обслуговуванні науково-технічного обміну;

– сприяють підвищенню швидкості розповсюдження нововведень в економіці;

– сприяють збільшенню віддачі від капіталовкладень в НДДКР.

Основні ризики венчурних інвестицій пов¢язані з:

– високою ступінню технічної невизначеності в створенні продукту;

– технологічно досконалий продукт може не відповідати ринковому попиту;

– управлінська команда може не мати кваліфікації або досвіду.

Сутність венчурного бізнесу як високо ризикованої та потенційно високоприбуткової діяльності визначається наступними особливостями його функціонування:

– об¢єктом капіталовкладень є ризиковані проекти;

– здійснюється портфельне управління капіталом;

– значна частина вкладень вноситься в статутний капітал інноваційних фірм;

– венчурний капіталіст приймає активну участь в управлінні проектом або забезпечує собі надійний контроль;

– реалізується гнучкий механізм узгодження інтересів інвесторів та менеджерів в залежності від етапу розвитку проекту;

– з самого початку визначається спосіб виходу з бізнесу венчурного капіталіста в фазі зрілості проекту.

Етапи венчурного бізнесу:

– старт (мала кількість інвесторів, великий ризик, значний потенціальний прибуток);

– вивід продукції на ринок (зростання кількості інвесторів, зниження ризиків, очевидний потенціальний прибуток, поява стратегічного інвестору, що намагається захопити контроль над підприємством, зниження рентабельності вкладень);

– завоювання ринку (створення спільних компаній, викуп компанії стратегічним інвестором, реорганізація підприємства в ВАТ).

Основним джерелом венчурного капіталу є:

– приватні інвестори;

– малі інвестиційні компанії;

– крупні корпорації;

– трастові фонди;

– спеціальні державні фонди і програми.

Передача технологій

Для досягнення стратегічних конкурентних переваг в умовах глобального прискорення науково-технічного прогресу, скорочення строку життєвого циклу товарів, а також постійного збільшення витрат на проведення власних досліджень, потрібно використовувати результати НДДКР інших компаній.

Міжнародна передача технологій – це сукупність економічних відносин між фірмами різних країн в області використання зарубіжних науково-технічних досягнень. Технологія може бути власно технологія (набір конструктивних рішень, методів та процесів) і матеріалізована технологія (втілена в машинах, обладнанні).

Форми передачі (трансферту) технологій:

– передача, продаж або надання по ліцензії всіх форм промислової власності;

– надання know-how та технологічного досвіду;

– торгівля високотехнологічною продукцією;

– надання технічного знання, необхідного для придбання, монтажу та використання машин і обладнання, полу фабрикатів і матеріалів, отриманих за рахунок закупівлі, оренди, лізингу;

– промислове та технічне співробітництво по технологічному утриманню машин, обладнання, полу фабрикатів, матеріалів;

– надання консультативних послуг та інжиніринг;

– передача технології в рамках науково-технічної виробничої кооперації;

– передача технології в рамках інвестиційної співпраці.

Структура процесу передачі технології

Процес передачі технології пов¢язаний з теорією життєвого циклу товару. Життєвий цикл технології має п¢ять етапів:

– дослідження та розробка;

– утилізація;

– технологічний ріст;

– технологічна зрілість;

– технологічний спадок.

Процес передачі технології складається з наступних етапів:

Визначення потреб в технології

Вимоги до випускаємої продукції

Соціальна структура

П

О

Дата добавления: 2014-01-07