Основні напрями наукової організації праці

У процесі праці людина взаємодіє з предметами та знаряддями праці, іншими людьми. Крім того, на неї впливають різні параметри виробничої обстановки, в якій відбувається праця (температура, вологість і рухливість повітря, шум, вібрація, шкідливі речовини, різноманітні випромінювання тощо).

Від умов праці значною мірою залежать здоров’я і працездатність людини, її ставлення до праці та результати роботи. Якщо праця людини відбувається в умовах надмірного нервово-емо­ційного напруження, довготривалих статичних навантажень, обмеженої рухової активності, то це призводить до неврозів, відхилень у психіці, захворювань опорно-рухового апарату, серцево-судинної системи тощо. У міру ускладнення системи «людина—техніка» все відчутнішими стають економічні, соціальні та інші втрати через невідповідність умов праці й техніки виробництва можливостям людини. В результаті впливу на людину небезпечних і шкідливих виробничих факторів можуть мати місце нещасні випадки (травми), професійні захворювання.

На сьогодні вплив комп’ютерів, засобів зв’язку та інших засобів інформаційного виробництва на організм людини ще не зовсім досліджено. За таких умов надзвичайно важливою стає проблема охорони праці.

Охорона праці — це система правових, соціально-еконо­мічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних, лікуваль­но-профілактичних заходів і засобів, спрямованих на збереження здоров’я і працездатності людини в процесі праці.

Охорона праці виявляє та вивчає можливі причини виробничих нещасних випадків, професійних захворювань, аварій, вибухів, пожеж і розробляє систему заходів і вимог з метою усунення цих причин і створення безпечних і сприятливих для людини умов праці. При цьому поряд з величезним соціальним ефектом досягається й певний економічний ефект.

Основна задача охорони праці полягає у запобіганні діянню на працюючих можливих небезпечних і шкідливих виробничих факторів і створенні безпечних технологій і техніки, а не в усуненні засобами техніки безпеки і виробничої санітарії наявних у машинах, механізмах і приладах, які випускаються, конструктивних вад, що призводять до виникнення небезпечних і шкідливих факторів. Тобто основною всіх питань з охорони праці є профілактика.

Охорона праці тісно пов’язана з такими науками, як фізіологія і гігієна праці, ергономіка, інженерна психологія, антропометрія, технічна естетика, охорона навколишнього середовища та низкою інших наук, які відображають питання життєдіяльності людини.

Фізіологія праці вивчає функції організму людини в умовах її трудової діяльності з метою забезпечення високого рівня працездатності та здоров’я.

Гігієна праці — це комплекс заходів і засобів з збереження здоров’я працівників, з профілактики несприятливих впливів виробничого середовища та трудового процесу.

Фізіологія та гігієна праці є основними джерелами для розроблення обґрунтованих санітарно-гігієнічних нормативів, що регламентують основні вимоги охорони праці до: проектування, будівництва, розроблення, виготовлення та використання нових засобів праці та технологій; виробничих і допоміжних приміщень; умов праці; діючого устаткування та технологій.

Інженерна психологія вивчає взаємодію людини, як суб’єкта трудового процесу, з технікою, зокрема комп’ютерною, і встановлює функціональні можливості людини під час виробничої діяльності. Інженерна психологія, в основному, вивчає діяльність людини — оператора. Проектування трудової діяльності з урахуванням рекомендацій інженерної психології дає можливість ство­рювати такі умови праці, за яких людина не стомлюється і зберігаються її високі психофізіологічні можливості.

Важливе значення для охорони праці має ергономіка — наука, предметом вивчення якої є комплекс, що складається із систем живого та неживого — «людина—машина—середовище». Ергономіка досліджує, розробляє та дає рекомендації щодо конструювання, виготовлення та експлуатації технічних засобів, формує вимоги щодо виробничого середовища, які забезпечують людині в процесі праці необхідні зручності, зберігають її сили, працездатність та здоров’я.

Антропометрія — сукупність методів і прийомів оцінювання морфологічних особливостей тіла людини: вимірювання зросту, ваги, форм і розмірів окремих елементів тіла людини, а також низки функціональних показників (життєвої місткості легень, хвилинного об’єму серця, сили м’язів та ін.). Антропометричні дані, необхідні для правильної організації та облаштування робочих місць (визначення параметрів основних і допоміжних елементів робочих місць, наприклад стола, стільця, підставки для ніг), установлення розмірів і форми сенсорного та моторного простору для раціонального розташування органів керування та відображення інформації (наприклад, клавіатури та дисплея комп’ютера) тощо.

Технічна естетика встановлює залежність умов і результатів праці від архітектурного, конструктивного та художнього вирішення знарядь праці, робочих місць, дільниць, санітарно-побуто­вих та інших допоміжних приміщень — усього, що оточує людину в процесі виробничої діяльності.

Варто наголосити, що практично охорона праці розглядається у більш вузькому розумінні та обмежується вивченням факторів виробничого середовища, які впливають на здоров’я людини в процесі праці.

Ми будемо дотримуватися саме такого підходу й розглянемо детальніше правові, соціально-економічні та організаційні основи охорони праці, а також шкідливі та небезпечні фактори виробничого середовища на підприємствах інформаційного бізнесу та методи запобігання їх впливу на людину.

Науковою базою охорони праці є:

теоретичні та експериментальні дослідження явищ, що призводять до травматизму і захворювань на виробництві;

· всебічний аналіз виробничого травматизму, професійних захворювань, отруєнь, пожеж і вибухів;

· дослідження природи небезпеки і шкідливості речовин, матеріалів і виробів, що застосовуються у виробництві і зберігаються на підприємстві;

· науковий аналіз умов праці на виробництві;

· порівняльна оцінка, з погляду техніки безпеки і виробничої санітарії, виробничих процесів, які застосовуються або рекомендуються до запровадження і передбачають застосування механізації, автоматизації, дистанційного керування, блокувальних пристроїв, телемеханіки тощо.

Усе розмаїття законодавчих актів, заходів і засобів, що охоплюються поняттям охорони праці, спрямоване на створення таких умов праці, за яких виключається вплив на працюючих небезпечних і шкідливих виробничих факторів.

Умови праці — це сукупність факторів виробничого середовища, що впливають на здоров’я і працездатність людини.

Право людини на створення їй належних, безпечних і здорових умов праці є конституційним правом кожного громадянина України [56].

Основні положення з реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров’я конкретизує законодавство з охорони праці.

Державна політика в галузі охорони праці базується на принципах:

· пріоритету життя і здоров’я працівників відповідно до результатів виробничої діяльності підприємства, повної відповідальності власника за створення безпечних і нешкідливих умов праці;

· комплексного розв’язання завдань охорони праці на основі національних програм з цих питань та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони навколишнього середовища;

· соціального захисту працівників, повного відшкодування особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

· установлення єдиних нормативів з охорони праці для всіх підприємств, незалежно від форм власності і видів їх діяльності;

· використання економічних методів управління охороною праці, проведення політики пільгового оподаткування, що сприяє створенню безпечних і нешкідливих умов праці, участі держави у фінансуванні заходів з охорони праці;

· здійснення навчання населення, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;

· забезпечення координації діяльності державних органів, установ, організацій та громадських об’єднань, що вирішують різні проблеми охорони здоров’я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між власниками та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами за прийняття рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях;

· міжнародного співробітництва в галузі охорони праці, використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці.

Основоположним законодавчим документом з охорони життя і здоров’я громадян України в процесі трудової діяльності є Закон України «Про охорону праці», дія якого поширюється на всі підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та видів діяльності, на усіх громадян, які працюють, а також залучені до праці на цих підприємствах.

Закон регулює (за участю відповідних державних органів) відносини між власником підприємства, установи та організації і робітником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища та встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні. Він містить заходи правового порядку, що визначають обов’язки підприємства і права працюючих на забезпечення здорових і безпеч­них умов праці.

Законодавством на власника покладаються: забезпечення здорових і безпечних умов праці; впровадження сучасних засобів техніки безпеки, що відповідають вимогам нормативних актів про охорону праці; забезпечення додержання прав працівників, гарантованих законодавством про охорону праці.

Жодне підприємство, цех, дільниця, виробництво не можуть бути прийняті і введені в експлуатацію, якщо в них не забезпечені здорові та безпечні умови праці. Ця вимога законодавства про працю забезпечується системою попереднього санітарного і технічного нагляду з охорони праці. Основним завданням поперед­нього нагляду є нагляд за тим, щоб дотримання вимог з охорони праці було забезпечене ще до початку роботи підприємства, до початку експлуатації машини, до впровадження нового технологічного процесу.

Усі працівники підлягають обов’язковому соціальному страхуванню від нещасних випадків і професійних захворювань. Страхування здійснюється власником у порядку і на умовах, що визначаються законодавством і колективним договором (угодою, трудовим договором).

На власника покладається проведення інструктажу робітників і службовців з техніки безпеки, виробничої санітарії, протипожежної безпеки та інших правил охорони праці, а також постійний контроль за дотриманням робітниками всіх вимог інструкцій з охорони праці. Такі інструкції розробляються і затверджуються власником або уповноваженим ним органом спільно з профспілковим комітетом підприємства.

Робітники і службовці зобов’язані користуватися засобами індивідуального захисту (спецодяг, спецвзуття тощо), що їм видаються на роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також роботах, пов’язаних із забрудненням або здійснюваних у несприятливих температурних умовах.

На роботах, пов’язаних із забрудненням, працівникам безкоштовно видається (за встановленими нормами) мило, а там, де можливий вплив на шкіру шкідливих речовин, — змивальні та знешкоджувальні засоби.

На роботах з важкими та шкідливими умовами праці працівники безплатно одержують молоко або інші рівноцінні харчові продукти, а на роботах з особливо шкідливими умовами праці — лікувально-профілактичне харчування, газовану солону воду. Передбачаються оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткова оплачувана відпустка, пільгова пенсія, оплата праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, які надаються відповідно до чинного законодавства.

Робітники і службовці, зайняті на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці, і на роботах, пов’язаних із рухом транспорту, проходять обов’язкові попередні перевірки — під час прийому на роботу, а також періодичні медичні огляди з метою визначення їх придатності до робіт, що їм доручаються, та запобігання професійним захворюванням.

Власник зобов’язаний відшкодувати працівникові шкоду, заподіяну йому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, пов’я­заним з виконанням трудових обов’язків, у повному розмірі втраченого заробітку відповідно до законодавства, а також сплатити потерпілому (членам сім’ї та утриманцям померлого) одноразову допомогу.

Якщо небезпечні або шкідливі умови праці вимагають від потерпілого додаткових зусиль для організації свого життя і призвели до моральної втрати, порушення його нормальних життєвих зв’язків, власник відшкодовує заподіяну моральну шкоду. Порядок відшкодування моральної шкоди (вона можлива і без втрати потерпілим працездатності) визначається законодавством.

Під моральною втратою потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршання або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршання відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Застосування праці жінок на важких роботах і на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних роботах (крім нефізичних робіт або робіт з санітарного та побутового обслуговування), а також залучення жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми, забороняється.

Забороняється також використання праці осіб, вік яких менший 18 років, на тяжких роботах і роботах зі шкідливими умовами праці, а також на підземних роботах. Забороняється залучати неповнолітніх осіб до нічних, надурочних робіт і робіт у вихідні дні.

Усі особи, молодші 18 років, приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду.

Державне управління охороною праці в Україні здійснюють:

· Кабінет Міністрів України;

· Державний комітет України з нагляду за охороною праці;

· Міністерство праці України, інші міністерства та центральні органи державної виконавчої влади;

· місцеві державні адміністрації і Ради народних депутатів.

Працівники зобов’язані:

· знати і виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту;

· додержувати зобов’язань щодо охорони праці, передбачених колективним договором (угодою, трудовим договором) і правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства;

· проходити у встановленому порядку попередні та періодичні медичні огляди;

співробітничати з власником у справі організації безпечних і нешкідливих умов праці, особисто вживати посильних заходів щодо усунення будь-якої виробничої ситуації, яка створює загрозу його життю чи здоров’ю або людей, які його оточують, і навколишньому природному середовищу, повідомляти про небезпеку свого безпосереднього керівника або іншу посадову особу.

Усі працівники під час прийняття на роботу і в процесі роботи проходять на підприємстві інструктаж (навчання) з питань охорони праці, подання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків, про правила поведінки у разі виникнення аварій згідно з типовим положенням, затвердженим Державним комітетом України з нагляду за охороною праці.

Працівники, зайняті на роботах з підвищеною небезпекою або там, де є потреба у професійному доборі, повинні проходити попереднє спеціальне навчання і один раз на рік перевірку знань відповідних нормативних актів про охорону праці. Перелік таких робіт затверджується Державним комітетом України з нагляду за охороною праці.

Фінансування охорони праці здійснюється власником. Працівник не несе ніяких витрат на заходи щодо охорони праці.

На підприємствах, у галузях і на державному рівні в установленому Кабінетом Міністрів України порядку створюються фонди охорони праці.

Кошти фондів охорони праці не підлягають оподаткуванню.

Кошти і матеріали, що виділяються в установленому порядку на заходи з охорони праці, витрачати на інші цілі забороняється.

Нагляд і контроль за дотриманням законодавства про працю і правил з охорони праці здійснюється державою і громадянським контролем.

Державні функції виконують спеціально уповноважені державні органи та інстанції, що не залежать від власника підприємства, а саме:

· Кабінет Міністрів України;

· Державний комітет України з нагляду за охороною праці;

· Державний комітет України з ядерної та радіаційної безпеки;

· органи державного пожежного нагляду, управління пожежної охорони Міністерства внутрішніх справ України;

· органи та заклади санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров’я України.

Громадський контроль здійснюють:

· трудові колективи через обраних ними уповноважених;

· профспілки — в особі своїх виборних органів і представників.

Вищий нагляд за дотриманням і правильним застосуванням законів про охорону праці здійснюється Генеральним прокурором України і підлеглими йому прокурорами.

Міністерства і відомства здійснюють внутрішньовідомчий контроль за дотриманням законодавства про працю у підвідомчих їм підприємствах.

Посадові особи, що винні в порушенні законодавства про працю і правил з охорони праці, несуть відповідальність (дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, кримінальну) в установленому законодавством порядку.

Крім розглянутого Закону, законодавство з охорони праці включає Кодекс законів про працю України та інші нормативні акти.

У випадку, коли міжнародними договорами чи угодами, в яких бере участь Україна, встановлено більш високі вимоги до охорони праці, ніж ті, які передбачені законодавством України, приймаються правила міжнародного договору чи угоди.

Дата добавления: 2014-01-07