Ресурсо-екологічна безпека України

У системі загроз національної безпеки України сформувалася ще одна складова – ресурсно-екологічна, основні вияви якої полягають у наступному:

- інтенсивна антропогенна зміна природно-ресурсного потенціалу територій і морських акваторій в результаті не завжди екологічно обґрунтованого розміщення промислових, транспортних, комунальних та інших об'єктів;

- марнотратне використання природних ресурсів: ресурсомістке виробництво;

- споживче відношення до природних ресурсів та екологічних систем, домінування тимчасових інтересів над довгостроковими;

- триваюча практика прийняття рішень про будівництво небезпечних об'єктів без оцінки впливів на навколишнє середовище, рівня ризику виникнення аварійних і надзвичайних екологічних ситуацій;

- неповнота правової бази природокористування;

- недосконалість державного екологічного регулювання, у тому числі системи платежів за забруднення навколишнього середовища, що виконують роль джерела фінансування, а не стимулятора раціонального природокористування.

Нині економічна криза відсуває екологічні пріоритети на другий план. Пошук шляхів вирішення проблем навколишнього середовища відкладається до поліпшення економічної ситуації. В той час, як економічне зростання можливе лише на основі ефективного використання всіх ресурсів. Необхідно забезпечити реалізацію рішення Ради Національної Безпеки України «Про нейтралізацію загроз, обумовлених погіршенням екологічної та техногенної ситуації в країні», введеного в дію Наказом Президента ще в 1998 р., а також сприяти виконанню завдань з економічної та екологічної безпеки України, визначених у Посиланні Президента до Верховної Ради України на 2000 р.

Аспекти, на які необхідно постійно звертати увагу:

1. Посилення ресурсно-екологічної небезпеки викликане негативними тенденціями в результаті пасивності з боку держави, а саме:

- зростання частки найбільш енергоємних галузей, що виробляють проміжну продукцію;

- катастрофічна ситуація в паливно-енергетичному комплексі;

- структура експорту, яка збільшує технологічне відставання, сприяє деіндустріалізації країни;

- посилення боргової залежності України;

2. Більшість наукових установ України, які висловлюють заклопотаність сталим розвитком країни, по суті не приділяють уваги проблемам ресурсно-екологічної безпеки.

3. У цей час в Україні з'являються нові власники, які стають власниками об'єктів, що забруднюють навколишнє середовище, або здатних її забруднити. На цьому етапі свою роль у справі захисту довкілля повинен взяти Державний комітет з питань регуляторної політики та підприємництва, діючи у двох напрямках.

По-перше, необхідно підтримати пропозиції щодо доповнення природоохоронного законодавства пакетом документів про екологічне підприємництво, у тому числі законами «Про екологічне страхування», «Про фінансові механізми для реалізації програми», «Про підтримку технологій і досліджень для збереження навколишнього середовища», «Про спеціальні екологічні фонди на підприємствах» та ін.

По-друге, Державний комітет підприємництва повинен сприяти розвитку вітчизняного виробництва екологічно чистої продукції й вітчизняному підприємництву в сфері екологічного бізнесу, у тому числі утилізації відходів. Той, хто робить, повинен відповідати за зменшення, подальшу переробку або екологічно безпечну ліквідацію відходів, які виникають у процесі переробки. Вони повинні бути використані матеріально або енергетично.

4. Екологічний аспект може дати можливість індустріально розвиненим країнам Заходу підсилити втручання у внутрішні справи України, виявляти економічний, політичний і моральний тиск, а саме:

- встановлювати свої вимоги й ставити умови при наданні фінансової допомоги та кредитуванні;

- реалізовувати на ринку України застаріле, екологічно недосконале устаткування;

- впроваджувати митні тарифи й торговельні бар'єри на екологічно небезпечну продукцію, що може вплинути на значний сектор економіки України, який орієнтований на експорт сировини та напівфабрикатів;

- переміщати екологічно небезпечні виробництва в Україну;

- ввозити в Україну та утилізувати на її території шкідливі відходи промисловості;

- реалізовувати на ринках України екологічно небезпечну продукцію.

5. Кожна партія, кожний суспільно-політичний рух повинні робити свій внесок у забезпечення ресурсно-екологічної безпеки. Останнім часом кредити, гранти, фонди, спонсорські внески іноземного походження направляються переважно на фінансування проектів, що вирішують проблеми транскордонного характеру, а не ресурсно-екологічної безпеки.

Розглядаючи ресурсно-екологічну безпеку країни як безальтернативний шлях до її сталого розвитку, необхідно усі зусилля спрямовувати на:

- вирішення проблем споживання природних ресурсів з погляду їх екологічно ефективного використання, поліпшення екологічних умов проживання людини, забезпечення екологічної безпеки регіонів;

- досягнення високої соціально-економічної ефективності розвитку держави та окремих регіонів при заходах щодо попередження екологічних ризиків на всіх етапах планування та реалізації господарських планів, програм, проектів;

- будь-яку орієнтацію соціально-економічного розвитку на ресурсозбереження та ресурсозаміщення, створення екологічно чистої техніки та технологій, продукції;

- розробку прогнозів, оцінку можливих ресурсних та екологічних загроз, ресурсно-екологічних факторів і конфліктних ситуацій;

- активізацію участі в міжнародних системах ресурсної та екологічної безпеки.

2. Екологічна безпека та державний контроль в галузі охорони природи

Підприємства, установи і організації, діяльність яких пов’язана з шкідливим впливом на довкілля, незалежно від часу введення їх у дію повинні бути обладнані спорудами, устаткуванням і пристроями для очищення викидів і скидів або їх знешкодження, зменшення впливу шкідливих факторів, а також приладами контролю за кількістю і складом забруднюючих речовин та за характеристиками шкідливих факторів. Проекти господарської та іншої діяльності повинні мати матеріали оцінки її впливу на довкілля і здоров’я людей. Підприємства, установи та організації, які розміщують, проектують, будують, реконструюють, вводять в дію споруди та інші об’єкти, а також проводять дослідну діяльність, що за їх оцінкою може негативно вплинути на стан довкілля, подають Мінекоресурсів та його органам на місцях спеціальну заяву про це. Забороняється введення в дію підприємств, споруд та інших об’єктів, на яких не забезпечено в повному обсязі додержання всіх екологічних вимог і виконання заходів, передбачених у проектах.

Підприємства, установи, організації та громадяни зобов’язані додержуватись правил транспортування, зберігання і застосування засобів захисту рослин, стимуляторів їх росту, мінеральних добрив, нафти і нафтопродуктів, токсичних хімічних речовин та інших препаратів, з тим щоб не допустити забруднення ними або їх складовими довкілля і продуктів харчування.

При створенні нових хімічних препаратів і речовин, інших потенційно небезпечних для довкілля субстанцій повинні розроблятися та затверджуватися у встановленому законодавством порядку допустимі рівні вмісту цих речовин у об’єктах довкілля та продуктах харчування, методи визначення їх залишкової кількості та утилізації після використання. Вміст природних та штучних домішок, які можуть негативно впливати на стан довкілля або здоров’я людей, у таких препаратах, а також сировині, що використовується для їх виробництва, не повинен перевищувати допустимих рівнів, встановлених відповідно до законодавства.

Екологічні вимоги при виробництві, зберіганні, транспортуванні, використанні, знешкодженні, захороненні токсичних та інших небезпечних для довкілля і здоров’я людей речовин, віднесення хімічних речовин до категорії токсичних та їх класифікація за ступенем небезпечності визначаються нормативними документами на підставі висновку державної екологічної експертизи і погоджуються МОЗ і Мінекоресурсів. Перелік засобів захисту рослин, стимуляторів їх росту, мінеральних добрив та інших речовин і препаратів, застосування яких дозволяється в народному господарстві, а також способи, умови їх застосування затверджуються МОЗ і Мінекоресурсів.

Підприємства, установи, організації зобов’язані забезпечувати екологічно безпечне виробництво, зберігання, транспортування, використання, знищення, знешкодження і захоронення мікроорганізмів, інших біологічно активних речовин та предметів біотехнології, а також інтродукцію, акліматизацію та реакліматизацію тварин і рослин, розробляти та здійснювати заходи щодо запобігання та ліквідації наслідків шкідливого впливу біологічних факторів на довкілля та здоров’я людини.

Створення нових штамів мікроорганізмів та біологічно активних речовин здійснюється тільки на підставі дозволів МОЗ та Мінекоресурсів при наявності оцінки їх впливу на довкілля та здоров’я людей. При створенні зазначених організмів і речовин повинні розроблятися нормативи ГДК, методи визначення цих організмів та речовин у навколишньому природному середовищі та продуктах харчування. Виробництво і використання нових штамів мікроорганізмів та інших біологічно активних речовин здійснюється тільки після проведення комплексних досліджень їх впливу на здоров’я людей і довкілля за дозволом МОЗ та Мінекоресурсів.

Місцеві Ради, підприємства, установи, організації та громадяни при здійсненні своєї діяльності зобов’язані вживати необхідних заходів щодо запобігання та недопущення перевищення встановлених рівнів акустичного, електромагнітного, іонізуючого та іншого шкідливого фізичного впливу на довкілля і здоров’я людини в населених пунктах, рекреаційних і заповідних зонах, а також в місцях масового скупчення і розмноження диких тварин.

Підприємства, установи та організації, що здійснюють господарську чи іншу діяльність, пов’язану з використанням радіоактивних речовин у різних формах і з будь-якою метою, зобов’язані забезпечувати екологічну безпеку цієї діяльності, що виключала б можливість радіоактивного забруднення довкілля та негативного впливу на здоров’я людей у процесі видобутку, збагачення, транспортування, переробки, використання та захоронення радіоактивних речовин.

Суб’єкти права власності на відходи повинні вживати ефективних заходів для зменшення обсягів утворення відходів, а також для їх утилізації, знешкодження або розміщення. Розміщення відходів дозволяється лише за наявності спеціального дозволу на визначених місцевими радами територіях у межах установлених лімітів з додержанням санітарних і екологічних норм способом, що забезпечує можливість їх подальшого використання як вторинної сировини і безпеку для довкілля та здоров’я людей.

Підприємства, установи, організації, що здійснюють проектування, виробництво, експлуатацію та обслуговування автомобілів, літаків, суден, інших пересувних засобів, установок та виробництво і постачання пального, зобов’язані розробляти і здійснювати комплекс заходів щодо зниження токсичності та знешкодження шкідливих речовин, що містяться у викидах та скидах транспортних засобів, переходу на менш токсичні види енергії й пального, додержання режиму експлуатації транспортних засобів.

Виробництво і експлуатація транспортних та інших пересувних засобів та установок, у викидах та скидах яких вміст забруднюючих речовин перевищує встановлені нормативи, не допускається. Керівники транспортних організацій та власники транспортних засобів несуть відповідальність за додержання нормативів гранично допустимих викидів та скидів (ГДВС) забруднюючих речовин і гранично допустимих рівнів (ГДР) фізичних впливів на довкілля, встановлених для відповідного типу транспорту.

При проведенні прикладних наукових, науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт обов’язково повинні враховуватися вимоги охорони довкілля, раціонального використання і відтворення природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки. Забороняється впровадження відкриттів, винаходів, застосування нової техніки, імпортного устаткування, технологій і систем, якщо вони не відповідають вимогам екологічної безпеки. У разі порушення встановлених вимог така діяльність припиняється уповноваженими на те державними органами, а винні особи притягуються до відповідальності.

Вимоги екологічної безпеки, встановлені для розміщення, проектування, будівництва, реконструкції, введення в дію та експлуатації об’єктів щодо обмеження негативного впливу на довкілля хімічних, фізичних і біологічних факторів, а також інші вимоги, передбачені чинним законодавством, повною мірою поширюються на військові та оборонні об’єкти, а також об’єкти органів внутрішніх справ та державної безпеки.

Планування, розміщення, забудова і розвиток населених пунктів здійснюються за рішенням місцевих Рад з урахуванням екологічної ємності територій, додержанням вимог охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та екологічної безпеки. При розробці генеральних планів розвитку і розміщення населених пунктів сільські, селищні, міські Ради встановлюють режим використання природних ресурсів, охорони довкілля та екологічної безпеки у приміських та зелених зонах за погодженням з Радами, на території яких вони знаходяться, відповідно до чинного законодавства.

Завдання контролю у галузі охорони довкілля полягають у забезпеченні додержання вимог законодавства про охорону довкілля всіма державними органами, підприємствами, установами та організаціями, незалежно від форм власності і підпорядкування, а також громадянами.

Контроль у галузі охорони атмосферного повітря спрямовується на забезпечення додержання вимог законодавства про охорону і використання атмосферного повітря всіма державними органами, а також підприємствами, установами, організаціями та громадянами.

Державний контроль у галузі охорони довкілля здійснюється Радами та їх виконавчими органами, Мінекоресурсів, його органами на місцях та іншими спеціально уповноваженими державними органами. Державному контролю підлягають використання і охорона земель, надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, лісів та іншої рослинності, тваринного світу, морського середовища та природних ресурсів територіальних вод, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони країни, природних територій та об’єктів, що підлягають особливій охороні.

Державний контроль у галузі охорони і використання атмосферного повітря здійснюється: місцевими органами державної виконавчої влади; Мінекоресурсів та його органами на місцях; МОЗ та його органами на місцях у частині додержання нормативів екологічної безпеки (ГДК забруднюючих речовин у атмосферному повітрі, ГДР акустичного, електромагнітного, радіаційного та іншого шкідливого впливу); Державною автомобільною інспекцією МВС та її органами на місцях у частині додержання нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах; органами місцевого самоврядування відповідно до чинного законодавства.

Державний контроль у галузі охорони, використання та відтворення рослинного світу здійснюється КМУ, Мінекоресурсів і його органами на місцях, місцевими державними адміністраціями, іншими спеціально уповноваженими на це органами виконавчої влади відповідно до чинного законодавства.

Громадський контроль у галузі охорони довкілля здійснюється громадськими інспекторами охорони довкілля згідно з Положенням, яке затверджене Мінекоресурсів. Громадські інспектори охорони довкілля: беруть участь у проведенні спільно з працівниками органів державного контролю рейдів та перевірок додержання підприємствами, установами, організаціями та громадянами законодавства про охорону довкілля, додержання норм екологічної безпеки та використання природних ресурсів; проводять перевірки і складають протоколи про порушення законодавства про охорону довкілля і подають їх органам державного контролю в галузі охорони довкілля та правоохоронним органам для притягнення винних до відповідальності.

Виробничий контроль за охороною атмосферного повітря здійснюється підприємствами, установами, організаціями, іншими органами в процесі їх господарської та іншої діяльності, якщо вона шкідливо впливає або може вплинути на стан атмосферного повітря.

Державному обліку у галузі атмосферного повітря підлягають: об’єкти, які шкідливо впливають або можуть вплинути на стан атмосферного повітря; обсяги атмосферного повітря, що використовується як сировина основного виробничого призначення; види і обсяги шкідливих речовин, що викидаються у атмосферне повітря; види і розміри шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів на атмосферне повітря.

Державний облік здійснюється: у частині викидів ЗР у атмосферне повітря і використання атмосферного повітря як сировини основного виробничого призначення – Мінекоресурсів; у частині шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів на атмосферне повітря – МОЗ. Державний облік у галузі охорони атмосферного повітря здійснюється за єдиною системою у порядку, визначеному КМУ.

Державний облік і кадастр рослинного світу ведеться з метою обліку кільксних, якісних та інших характеристик природних рослинних ресурсів, обсягу, характеру та режиму їх використання, а також для здійснення систематичного контролю за якісними і кількісними змінами в рослинному світі та для забезпечення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, а також власників та користувачів (в т. ч. орендарів) земельних ділянок, на яких знаходяться об’єкти рослинного світу, відомостями про стан рослинного світу.

Нагляд за додержанням законодавства про охорону довкілля здійснює Генеральний прокурор України та підпорядковані йому органи прокуратури. При здійсненні нагляду органи прокуратури застосовують надані їм права, включаючи звернення до судів з позовами про відшкодування шкоди, заподіяної в результаті порушення законодавства про охорону довкілля, та про припинення екологічно небезпечної діяльності. В разі необхідності у складі органів Прокуратури України можуть створюватися спеціалізовані екологічні підрозділи.

Правопорушеннями у галузі охорони атмосферного повітря є:

• перевищення лімітів та нормативів ГДВ забруднюючих речовин у атмосферне повітря;

• перевищення нормативів ГДР шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів на атмосферне повітря;

• викиди ЗР у атмосферне повітря та використання атмосферного повітря як сировини основного виробничого призначення без дозволу спеціально уповноважених на те державних органів;

• здійснення незаконної діяльності, що негативно впливає на погоду і клімат;

• порушення правил складування і утилізації промислових та побутових відходів, транспортування, зберігання і застосування засобів захисту рослин, стимуляторів їх росту, мінеральних добрив та інших препаратів, що спричинило забруднення атмосферного повітря;

• невиконання розпоряджень та приписів органів, які здійснюють державний контроль у галузі охорони та використання атмосферного повітря;

• відмова від надання своєчасної, повної та достовірної інформації про стан атмосферного повітря, джерела забруднення, а також приховування або перекручення відомостей про стан екологічної обстановки, яка склалася внаслідок забруднення атмосферного повітря та багато інших.

Особи, винні у порушенні законодавства про охорону атмосферного повітря зобов’язані відшкодувати збитки, заподіяні довкіллю, у порядку та розмірах, встановлених чинним законодавством.

Правопорушеннями у галузі охорони рослинного світу є:

· самовільне спеціальне використання природних рослинних ресурсів;

· протиправне знищення або пошкодження об’єктів рослинного світу;

· порушення вимог охорони умов місцезростання об’єктів рослинного світу;

· порушення вимог щодо охорони, використання та відтворення рослинного світу під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції, введення в дію, експлуатації споруд та об’єктів, застосування технологій, які негативно впливають на стан об’єктів рослинного світу;

· перевищення лімітів використання природних рослинних ресурсів;

· реалізація лікарської та технічної сировини дикорослих рослин, зібраної без дозволу на спеціальне використання природних рослинних ресурсів;

· порушення правил вивезення за межі України і ввезення на її територію об’єктів рослинного світу;

· невнесення збору за використання природних рослинних ресурсів у встановлені строки.

Порушення законодавства про рослинний світ тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством.

Рішенням ВРУ окремі території України можуть оголошуватись зонами екологічної катастрофи, зонами підвищеної екологічної небезпеки чи відноситись до інших категорій зон надзвичайних екологічних ситуацій.

Зонами екологічної катастрофи оголошуються території, де внаслідок діяльності людини чи руйнівного впливу стихійних сил природи виникли стійкі або необоротні негативні зміни в навколишньому природному середовищі, що призвели до неможливості проживання на них населення і ведення господарської діяльності.

Зонами підвищеної екологічної небезпеки оголошуються території, де внаслідок діяльності людини або руйнівного впливу стихійних сил природи в довкіллі на тривалий час виникли негативні зміни, що ставлять під загрозу здоров’я людини, збереження природних об’єктів і обмежують ведення господарської діяльності. При проектуванні та експлуатації господарських та інших об’єктів, діяльність яких може шкідливо впливати на довкілля, розробляються і здійснюються заходи щодо запобігання аваріям, а також ліквідації їх шкідливих екологічних наслідків.

Державні органи по нагляду за безпечним веденням робіт у промисловості і атомній енергетиці разом із Мінекоресурсів систематично проводять перевірки стану екологічно небезпечних об’єктів та виконання відповідних заходів і вимог щодо їх безпечної експлуатації. Перелік екологічно небезпечних об’єктів визначається Мінекоресурсів. У разі аварії, що спричинила забруднення довкілля, підприємства, установи, організації зобов’язані негайно приступити до ліквідації її наслідків. Одночасно посадові особи або власники підприємств, керівники установ і організацій зобов’язані повідомляти про аварію і заходи, вжиті для ліквідації її наслідків, виконавчому комітету місцевої Ради, органам охорони здоров’я, Мінекоресурсів та населенню.

Дата добавления: 2014-01-07