Зарубіжний досвід взаємодії поліції та громадськості у сфері охорони громадського порядку та його впровадження в Україні

Відновлення діяльності громадського формування з охорони громадського порядку сприяло стабілізації оперативної обстановки на території міста, забезпеченню громадської безпеки, захисту прав і свобод громадян від протиправних посягань.

Тернопільська область. на території міста Тернопіль діє зведений загін громадських формувань з охорони громадського порядку ”Охорона порядку”. Головою зведеного загону є пенсіонер МВС України П.І. Амбрик.

З метою реалізації комплексної обласної програми профілактики правопорушень на 2007–2009 рр. розпорядженням міського голови № 233 від 07 травня 2007 р. затверджено заходи щодо її реалізації. Пунктом 13 зазначених заходів, відповідно до Закону України „Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону”, передбачено при підготовці проектів бюджету на зазначені роки виділяти кошти для забезпечення діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку та діяльності громадських пунктів охорони порядку.

Так, у 2007 р. на забезпечення діяльності громадського формування „Охорона порядку” та функціонування пунктів охорони порядку в місцевому бюджеті передбачено 150 тис. грн.

Відповідно до кошторису громадського формування з охорони громадського порядку зазначені кошти використовуються на придбання членам громадського формування форменого одягу, спеціальних засобів, їх заохочення та ін.

У середньому кожний член громадського формування щомісяця заохочується премією в розмірі 450 грн.

Сьогодні в громадському формуванні ”Охорона порядку” налічується 150 членів, які пройшли відповідну правову та спеціальну підготовку в Тернопільському МВ УМВС України в Тернопільській області.

Зведений загін ”Охорона порядку” має 13 відділень чисельністю по 12 членів, які закріплені за кожним громадським пунктом охорони порядку.

Відповідно до розроблених начальниками громадських пунктів графіків члени громадського формування щоденно по 4 особи виходять на патрулювання разом із міліціонерами патрульної служби.

Інструктаж членів громадських формувань, які заступають на службу, проводиться на громадських пунктах охорони порядку начальниками пунктів та дільничними інспекторами міліції. Під час інструктажу дільничний інспектор ознайомлює їх із оперативною обстановкою на дільниці, орієнтує на розшук злочинців, викрадених автомобілів тощо.

Після закінчення служби о 23.00 начальник ГПОП та дільничний інспектор міліції підводять підсумки роботи. Результати діяльності членів громадських формувань фіксуються у відповідній відомості, яка передається до штабу зведеного загону, у свою чергу, узагальнені відомості надаються до чергової частини Тернопільського міського відділу міліції.

У 2007 р. членами зведеного загону громадських формувань з ОГП ”Охорона порядку” взято участь у проведенні 85 рейдів, забезпечено охорону громадського порядку під час 109 культурно-масових та політичних заходів, особисто затримано за адміністративні правопорушення 43 особи. За їх участі розкрито 12 злочинів та за різні адміністративні правопорушення затримано 127 осіб.

З метою покращання роботи з населенням та громадськими формуваннями щодо залучення їх до охорони громадського порядку та вивчення досвіду роботи громадськості і його популяризації у приміщенні громадського пункту охорони порядку № 13 (бульвар Петлюри, 6) створено музей історії громадських формувань з охорони громадського порядку міста Тернополя. Для навчання членів громадських формувань з ОГП в приміщенні ГПОП № 8 (вул. Симоненка, 5) обладнано навчальний клас, у якому щомісячно проводяться навчання з членами громадських формувань міста з правової підготовки із залученням фахівців служб та підрозділів Тернопільського МВ.

Належна співпраця керівництва Тернопільського міського відділу міліції з органами місцевої влади у відновленні роботи громадських пунктів охорони порядку, залученні громадськості до забезпечення правопорядку позитивно вплинула на стан оперативної обстановки в місті.

Так, за 4 місяці 2007 р. в місті на 13,5 % (192 – 166) зменшилася кількість злочинів, вчинених у громадських місцях, на 10,9 % (129 – 115) – на вулицях, на 30,0 % (30 – 21) – скоєних у стані сп’яніння та на 10,8 % (139 – 124) зменшилася кількість грабежів.

Хмельницька область. Зважаючи на те, що одним із головних факторів підвищення ефективності діяльності органів внутрішніх справ, поліпшення профілактики правопорушень є взаємодія міліції з населенням та громадськими формуваннями, управління МВС України в Хмельницькій області, виконуючи вимоги Закону України “Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону” та наказу МВС України № 133-2004 р., здійснило низку організаційних і практичних заходів, спрямованих на подальше поглиблення зв’язків з місцевими органами самоврядування, населенням та громадськими формуваннями.

На території Хмельницької області, відповідно до Закону України “Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону”, зареєстровано 464 громадських формування, які налічують 22 тис. членів, з них у сільській місцевості охорону громадського порядку здійснюють 410 громадських формувань загальною чисельністю 5 тис. членів, а також 7 студентських формувань у складі 217 членів.

Заслуговує на увагу позитивний досвід роботи громадського формування “Сапсан”. На початку жовтня 1995 р. в ректора Кам’янець-Подільського Державного університету професора Анатолія Копилова виникла ідея про створення спортивного загону з числа кращих студентів ВНЗ для підтримання громадського порядку в гуртожитках, на вечорах відпочинку студентської молоді.

З 25 студентів було сформовано групу, яка тричі на тиждень займалась рукопашним боєм, фізичною підготовкою, стрільбою з малокаліберної зброї, скельним альпінізмом, а вечорами здійснювала рейди по гуртожитках.

Згодом загін став популярним серед студентства і на його базі було створено спортивний клуб “Сапсан”, який нараховував вже близько 100 осіб.

Головною метою формування є допомога ОВС у підтриманні порядку в місті. Члени формування надають допомогу ВДІМ Кам’янець-Подільського МВ УМВС України в області у проведенні профілактичної роботи з під обліковим елементом, здійснюють чергування в гуртожитках та на території корпусів університету, проводять спільні з працівниками ОВС заходи з охорони громадського порядку на вулицях міста. Наслідком такої співпраці стало те, що в гуртожитках університету практично зникли факти скоєння правопорушень та злочинів, значно покращився психологічний клімат. Члени формування постійно беруть участь у підтриманні порядку під час проведення святкових та інших масових заходів у місті.

Під час чергування, та й у повсякденному житті, “сапсанівець” має бути взірцем для інших, не порушувати правил проживання в гуртожитках, дотримуватися охайності в побуті тощо. Для цього розроблено власний статут, дещо на кшталт "кодексу честі", а систематичні зустрічі “сапсанівців” з православним священиком – отцем Олексієм стали популярними серед студентства університету.

Громадське формування „Сапсан” має власну форму, шеврони та інші відзнаки. Розроблено знак для кращих “сапсанівців”, які протягом трьох років є членами формування, мають відмінні показники у фізичному розвитку та навчанні, достойну поведінку, активну громадську позицію. Цей знак має форму меча на фоні сонячних променів, зроблений із білого металу, носиться з лівого боку на грудях і має назву “Ескалібур” (саме таку назву мав магічний меч у найшляхетнішого з королів, легендарного миротворця короля Артура).

Виходячи на чергування, члени формування намагаються взяти під контроль усі місця масового відпочинку молоді, а також найбільш вражені у криміногенному відношенні місця.

Протягом 2004 р. за участю членів громадського формування розкрито 18 злочинів та припинено 40 адміністративних правопорушень.

На знак заохочення ректор університету розпорядився підвищити стипендію “сапсанівцям” та надати їм пільги при поселенні в гуртожиток. Традиційним стало відзначення новорічною ректорською премією кращих членів громадського формування.

Зрозуміло, що це лише початок співпраці громадських формувань з правоохоронними органами. Попереду постають завдання систематичного правового навчання членів громадських формувань, спрямованого на розширення та поглиблення правових знань, придбання необхідних правових навичок з урахуванням специфіки такого формування. Всі члени громадського формування „Сапсан” пройшли початкову правову та спеціальну підготовку в Кам’янець-Подільському міському відділі внутрішніх справ і отримали відповідні довідки.

На жаль, є й негативний досвід. Так, протягом першого кварталу 2007 року ОВС, спільно з органами влади і місцевого самоврядування, проведено звірки наявної кількості громадських формувань з охорони громадського порядку та проаналізовано ефективність роботи кожного з них.

За результатами звірок стосовно 361 громадського формування з охорони громадського порядку, які не виконують вимоги, узгоджені з органами внутрішніх справ при реєстрації їхніх положень (статутів), до реєструючих органів внесені подання щодо ініціювання ними, відповідно до ст. 8 вказаного вище Закону, питання про припинення діяльності таких формувань у судовому порядку.

За результатами цих подань припинено діяльність 67 таких громадських формувань.

Протягом останнього часу зберігається стійка тенденція до зменшення кількості громадських формувань з охорони громадського порядку. Однією з причин цього є відсутність з боку органів державної влади та місцевого самоврядування фінансового забезпечення діяльності громадських формувань, у зв’язку з чим вони припиняють свою діяльність шляхом саморозпуску або внесення змін до статутів, з яких виключають функцію здійснення охорони громадського порядку.

Так, громадське формування з охорони громадського порядку, створене з членів колективу ”Тернопільський комбайновий завод”, на початку 2007 р. припинило свою діяльність у зв’язку з банкрутством підприємства та відсутністю фінансування органами місцевого самоврядування.

Іншою не менш вагомою причиною зменшення кількості таких формувань є відсутність належної співпраці окремих керівників ГУМВС, УМВС з органами державної влади та місцевого самоврядування у створенні (відновленні) діяльності цих формувань та їх матеріально-технічному забезпеченні.

Так, протягом трьох місяців 2007 р. в Україні загалом їх кількість зменшилася на 1,8 тис. Найбільше громадських формувань припинили свою діяльність в Сумській - 907, Тернопільській – 258, Харківській – 243, Дніпропетровській – 95 та Київській – 62 областях. З 17 громадських формувань, зареєстрованих у Бобринецькому районі Кіровоградської області, до охорони громадського порядку залучалися лише 6, у Голованівському з 16 – 2, Вільшанському з 12 – 6, Добровеличівському з 11 – 8 та Новгородківському з 13 – 5.

Також слід звернутися й до зарубіжного досвіду у зазначеній сфері. Він свідчить про те, що діяльність поліції та об’єднань громадян, які беруть участь в охороні громадського порядку і боротьбі з правопорушеннями, формує у людей усвідомлення необхідності рахуватися з суспільними інтересами, поважно відноситись до правових приписів, розуміти свої громадські обов’язки. Вміння вітчизняних правоохоронців вчасно аналізувати та узагальнювати зарубіжний досвід участі громадськості в охороні громадського порядку і боротьбі з правопорушеннями надасть можливість більш інтенсивно залучати широкі верстви населення до правоохоронної діяльності, що дозволить піднести на новий рівень партнерські відносини між працівниками ОВС і населенням, налагодити ділове співробітництво між ними, створити організаційно-правовий механізм для залучення громадськості до охорони громадського порядку і боротьби з правопорушеннями, надати вітчизняній правоохоронній діяльності загальнонародного характеру та вивести її на якісно новий рівень.

Орієнтація громадян на те, що їхня безпека багато в чому перебуває в їхніх руках, сприяла розвитку суспільної ініціативи: люди стали поєднуватися для взаємної підтримки в протидії злочинності. Ідеї співробітництва з громадськістю виникли не на порожнім місці: їх можна простежити з глибин історії західної поліції. Багато які з сучасних принципів роботи поліції були закладені ще в XIX столітті, в епоху «політики».

При створенні Лондонської поліції сер Роберт Пів сформулював ряд принципів, що повинні лежати в основі її роботи, а один з них можна розглядати як перший паросток співробітництва з громадськістю: «поліція – це громадськість, і громадськість – це поліція» (Braiden, 1992). Однак згодом з ряду причин цей принцип був забутий. Як вважають деякі дослідники, урядові реформи 1900-х рр., що збіглися з загальною професіоналізацією, привели до відділення поліції від суспільства (Kelling & Moore, 1988). Поліцейські стали працювати позмінно, їх часто перекидали з однієї ділянки на іншу, щоб уникнути корупції.

Крім того, впроваджувалася політика централізованого контролю, покликаного забезпечити дотримання стандартних процедур у роботі, а також заохочувати професійну неупередженість. Відчуженню поліції від громадськості також сприяв розвиток технологій (Community Policing Consortium, 2000). Машини замінили піші патрулі. До 70-х рр. швидкий телефонний зв’язок 911 дозволяв поліції швидко реагувати на повідомлення про злочини. Однак необхідність відповідати на безліч телефонних дзвоників не залишала часу для профілактики злочинності. Це сильно обмежило контакти поліції з громадськістю. Цьому також сприяла комп’ютеризація роботи поліції.

Статистика, а не якість сервісу і населення, що обслуговується, стали центром уваги поліцейських і менеджерів. Постійна зміна маршрутів патрулювання також не сприяла зміцненню контактів із громадськістю (Community Policing Consortium, 2000).

Відчуження поліції від населення досягло свого піка в період зростаючої професіоналізації, коли переважною ідеологією було ствердження: “професіонали краще знають” і коли участь населення в контролі за злочинністю стало розглядатися як непотрібна (Community Policing Consortium, 2000).

Згодом методи роботи поліції, що виявлялися досить ефективними в минулому, перестали себе виправдовувати. Змінилися характер і рівень злочинності. Традиційні методи роботи виявлялися нездатними вирішувати такі проблеми урбанізованих суспільств, як нелегальна торгівля наркотиками, молодіжні угруповання, вбивства, вуличне злодійство і квартирні крадіжки.

Крім того, відбулися корінні зміни в самому суспільстві. Стало виникати усе більше проблем, викликаних міжетнічними протиріччями, імміграцією, суперечливими інтересами і потребами різних груп і меншостей. Працюючі батьки-одинаки виявилися не в змозі приділяти досить часу вихованню дітей, а школи і церква не змогли заповнити цей пробіл.

Стало усе більш складним фінансове забезпечення роботи поліції, що не справляється зі зростаючою злочинністю. У цих умовах поліція, місцеві влади і громадськість почали приходити до розуміння необхідності співробітництва поліції з громадськістю.

У США 60-і і 70-і роки минулого сторіччя були роками бурхливих соціальних рухів – антивоєнних протестів, виступів борців за цивільні права й активної діяльності багатьох інших груп. Поліція стала для них об’єктом, що вимагає змін, це була мішень для ворожих виступів. Зокрема, поліцію критикували за нездатність справитися з цивільними безладдями. Зрештою це все змусило поліцейське керівництво задуматися. Між 1968 і 1973 р. три комісії при президенті США виробили ряд рекомендацій з реформування поліції (Community Policing Consortium, 2000).

Велику роль у реформуванні поліції зіграли також наукові дослідження. Дослідження злочинності продемонстрували, що не про всі вчинені злочини жертви повідомляють у поліцію. Це змусило поліцію почати пошук шляхів поліпшення думки населення про себе і більш ефективних шляхів взаємодії з місцевим населенням. Дослідження, проведені в ряді міст, показали також неефективність багатьох традиційних методів роботи, таких як випадкове патрулювання і швидке реагування (Kellmg et al, 1974; Kansas City Police Department, 1980; Eck & Spelman, 1989; Farmer, 1981). З іншого боку, ці дослідження показали, що тісні зв’язки з місцевим населенням більш важливі, ніж це вважалося раніше; що взаємодія з населенням може поліпшити відношення поліцейських до своєї роботи, до населення, що обслуговується, і заохочує співробітників шукати творчі підходи до рішення складних проблем (Boydstun & Sherry, 1975). Важливу роль зіграло також вироблення нової концепції роботи поліції, орієнтованої на вирішення цих проблем (Goldstein, 1979). Ця концепція вимагала переходу від пасивної роботи, орієнтованої тільки на розслідування вчинених злочинів, до активного пошуку шляхів поліпшення використання наявних у розпорядженні поліції ресурсів.

Ряд дослідників і практиків прийшли до висновку про можливість за допомогою співробітництва з населенням вирішити ряд серйозних проблем. Так, Роберт Троянович вважав, що попередити цивільні безладдя можливо збором інформації, що дозволить виявити райони ризику, установити рівень криміногенності в цих районах, слабкі і сильні сторони місцевого населення, а також шляхи залучення помічників з боку законослухняних громадян (Trojanowicz, 1989). Він посилається на випадки, коли співробітництво поліції з громадськістю допомагало запобігти безладдям, включаючи події у Флінті, Мічигану під час експериментів «сусідського пішого патрулювання». Цей експеримент показав, що піші патрульні почували себе в більшій безпеці, чим їх колеги в машинах. Троянович стверджував, що причина цьому – те, що більшість людей законослухняні й у тих, хто живе в бідних районах, є досить підстав для того, щоб бажати допомогти поліції захистити їх від злочинності (Trojanowicz, 1989). Він також зазначав, що робота того самого поліцейського на тій самій ділянці день у день поліпшує обмін інформацією з населенням: поліцейський одержує важливі відомості про те, що більше за все турбує місцеве населення, а в обмін на це громадяни постачають його інформацією про злочини (Trojanowicz & Moore, 1988).

Крім контролю і профілактики цивільних безладь, спільна робота з населенням має визначені переваги в контролі над торгівлею наркотиками: тут йдеться про контроль за торгівлею на вулицях. Вважається, що за допомогою спільної роботи можна одержувати кращу інформацію про роздрібну і навіть великомасштабну торгівлю наркотиками, з меншим ризиком і меншими витратами, чим при звичайних операціях під прикриттям (McLanus, 1992).

Знання, якими володіють працюючі в рамках роботи з населенням поліцейські, являє собою основу для виявлення тих типів злочинів, що є основними в роботі поліції, орієнтованої на вирішення розглянутих проблем (Trojanowicz & Bucqueroux, 1989). Поліція може, наприклад, скласти список підлітків, чиї родичі стурбовані їх причетністю до торгівлі наркотиками і, почавши з контактів з їхній родителями, потім організувати певні заходи для самих підлітків – від консультування до екскурсій і розваг.

Відповідно до дослідження, проведеного в 1991 р., майже 41% підрозділів поліції в США, що обслуговували населення чисельністю в 50 і більше тисяч чоловік кожне, на практиці застосовували принципи спільної роботи з громадськістю. Ще 19% заявили, що вони розробляють політику спільної роботи, а ще 11% планували зайнятися виробленням такої політики в майбутньому році (Carter etal, 1991).

Найчастіше використовувані на практиці форми співробітництва з населенням – це дільничні і міні-відділки поліції (Graham & Bennett, 1995).

Дільничні. Офіцери поліції по зв’язках із громадськістю – це поліцейські, закріплені за визначеною територією (звичайно окремою ділянкою) на постійній основі. На них покладається особлива задача забезпечення в повному обсязі охорони громадського порядку на території обслуговування (Graham & Bennett, 1995). Одне з опитувань населення з питань співробітництва поліції з громадськістю, проведений у Великобританії на початку 90-х, показав, що ця форма співробітництва використовувалася в багатьох місцях, але при впровадженні цієї форми виникали різного роду проблеми (Bennett & Lupton, 1992). Громадських констеблів часто знімали з ділянки для виконання інших, що не відносяться до їх задач, обов’язків на інших територіях, і лише 10% часу, проведеного ними поза поліцейською ділянкою, вони присвячували контактам із громадськістю і профілактичній роботі. Оцінок впливу громадських констеблів на рівень злочинності не проводилося (Graham & Bennett. 1995).

Відділення поліції. Міні-відділення звичайно розміщаються в одному з приміщень у районі проживання (звичайно таке приміщення знаходиться в будинку, де розташовані інші громадські організації) або в центрі міста. Їхньою метою є поліпшення контактів поліції з населенням і підвищення інформованості населення з питань, якими займається поліція. Міні-відділки в центрі міста звичайно використовуються для поширення інформації щодо профілактики злочинності, а також для проведення поліцією кампаній з профілактиці злочинності (Graham & Bennett, 1995).

Нижче розглядаються кілька конкретних прикладів впровадження програм співробітництва поліції з населенням, частиною яких були міні-відділки або дільничні.

Ділянки поліції для населення у Вікторії, Канада. Програма була націлена на зниження злочинності і страху перед злочинністю підвищенням доступності послуг поліції для населення через створення ділянок поліції для населення (Walker etal. 1992). Один констебль був прикріплений на постійній основі до ділянки, де працювали також 15-20 волонтерів. Волонтери працювали удвох позмінно. Констебль повинен був звітувати перед керівником програми. Усі ділянки впроваджували в себе різні програми, такі як «сусідське спостереження/взаємодопомога», «навчання тому, як протистояти наркотикам» (для дітей від 10 до 12 років).

Батьки і співробітники поліції дуже високо оцінили корисність даної програми, хоча і відсутні дані, що підтверджують поліпшення в результаті даної програми відносин місцевих жителів з поліцією (Graham & Bennett, 1995).

Ангели-охоронці, США (Канада і Великобританія). Це групи людей в уніформі, що пройшли спеціальну підготовку, намагаються зупинити злочини, що відбуваються, і роблять арешти громадян. Хоча вони не озброєні, по зовнішньому вигляді і функціям вони нагадують поліцію (Graham & Bennett, 1995). По оцінці дослідників, у результаті експерименту не відбулося зниження рівня насильницьких злочинів, однак удалося домогтися більш значного зниження рівня злочинів проти власності в експериментальному районі в порівнянні з контрольним – 25% проти 15% – (Pennell et al 1986; 1989). Опитування населення також показало, що, на думку місцевих жителів, ангели-охоронці були ефективні, внаслідок чого люди почували себе в більшій безпеці.

У чому ж саме полягає проблема неефективності діяльності міліції, на чому конкретно потрібно ставити наголос в ході реформування даної структури? Як було доведено в результаті багатьох наукових досліджень і практичних експериментів, проведених останнім часом щодо діяльності поліції, останній не вистачає підтримки громадськості в її діяльності. Більш того, було встановлено, що поліція може досягти значних успіхів у боротьбі зі злочинністю лише в тому разі, коли буде побудовано атмосферу взаємоповаги і співробітництва між нею і громадянами.

Необхідно зробити наголос на тому, що далеко не тільки міліція повинна займатися питаннями охорони громадського порядку та боротьби зі злочинністю. Відповідальність за все це має лежати, перш за все, на самому суспільстві, а міліція є лише органом, який повинен координувати та охороняти на професійній основі законні інтереси громадян і допомагати в створенні таких громадських формувань, які своїми зусиллями були б в змозі захистити себе від протиправних посягань. Не випадково, що майже у всіх найбільш розвинутих країнах світу наголос в поліцейській діяльності ставиться перш за все на попередження злочинності за допомогою громадян та громадських формувань правоохоронної спрямованості. Окрім того, очевидним є і те, що легше і дешевше як для держави, так і для платників податків витрачати зусилля та кошти на превентивні заходи, ніж на розкриття злочинів.

Дуже поширеною за кордоном є система «сусідського спостереження», де громадяни беруть участь у виявленні правопорушень як індивідуально, так і через громадські об’єднання правоохоронної спрямованості. Організовано роботу по наданню окремим громадянам і компаніям порад з організації їх охорони. Проводяться дискусії, телевікторини з питань попередження злочинів. Розроблено систему заходів, які заохочують громадян бути свідками або інформаторами в різних справах. На добровільних засадах для допомоги поліції залучаються як окремі громадяни, так і громадські об’єднання правоохоронної спрямованості. Відповідно з планами керівництва цієї країни чисельність такого громадського об’єднання, як «добровільні стражі», в перспективі має досягнути до 5 млн. чоловік – число вельми значуще. На добровільних помічників покладаються обов’язки з патрулювання і пошуку інформації про злочини та інші правопорушення. Вони не озброєні, не мають спеціального оснащення та одягу. Дізнавшись про злочин, повідомляють про нього по рації черговому підрозділу швидкого реагування, так як припинення злочинів та інших правопорушень не входить до їх функціональних обов’язків.

Сусідське спостереження. Суть сусідського спостереження в тім, що громадяни повинні стати «очима і вухами» поліції, спостерігаючи за тим, що відбувається біля будинку і повідомляючи про підозрілі випадки або осіб у своєму районі. Ідея полягає в тому, що через участь у сусідському спостереженні вони зможуть краще довідатися один про одного, почнуть допомагати один одному, повідомляючи про будь-які підозрілі події в поліцію (Graham & Bennett, 1995). Невеликі групи громадян збираються для обговорення місцевих проблем, обмінюються порадами про те, як відгородити себе від злочинців, і складають плани з організації спостереження в районі проживання. Члени групи доглядають за будинками своїх сусідів, маркірують своє майно, поліпшують захищеність своїх будинків і в деяких програмах висувають пропозиції з благоустрою території.

Ключовим принципом сусідського спостереження є розширення неформального спостереження, своєчасних повідомлень у поліцію і збільшення кількості арештів. Це веде до зниження числа злочинців на вулицях і зупиняє інших потенційних порушників. Спільна робота жителів над рішенням загальних проблем веде до поліпшення соціальних контактів у районі, поліпшуються відносини і зміцнюються зв’язки між жителями і поліпшується їхня здатність разом протистояти злочинності. Це також допомагає знизити страх перед злочинністю і поліпшує відношення громадян до поліції.

Сусідське спостереження може бути почате з ініціативи місцевої поліції або співробітника по профілактиці злочинності, а найчастіше і з ініціативи самих громадян. Звичайно призначаються координатор, посередники між координатором і місцевими жителями. Проводяться збори і видаються бюлетені для інформування місцевих жителів, на будинках розміщаються спеціальні наклейки; вуличні покажчики також можуть використовуватися для інформації, що дана територія охоплена програмою сусідського спостереження.

Програма виникла в США в 70-і роки XX ст., а потім швидко поширилася на Канаду, Великобританію, пізніше – Нідерланди. Схеми можуть працювати як у декількох мікрорайонах, так і охоплювати тисячі мікрорайонів. У США 20% родин проживають у районах, де діють програми сусідського спостереження, а з них біля третини самі беруть участь у такій програмі (Garofalo & McLeod, 1988). За деякими оцінками, у Канаді близько 25% населення охоплені сусідським спостереженням, а у Великобританії 14% родин заявили про свою участь у таких програмах (Mayhew et al, 1989).

Як виявилося, сусідське спостереження простіше організувати і підтримувати в більш стабільних, соціально однорідних районах, де участь у добровільних громадських організаціях – звичайна практика і де жителі є власниками будинків (Норі, 1988; Bennett, 1989). У більш соціально різнорідних і менш стабільних районах з високим відсотком жителів з менш забезпечених груп населення число учасників значно нижче (Shernock, 1986; Mayhew et al, 1989). На практиці учасники сусідського спостереження обмежуються розміщенням плакатів і наклейок на вікнах своїх будинків. У маркіруванні майна і перевірках захищеності житла беруть участь лише деякі. Спостереження і повідомлення в поліцію також нечасті (Husain, 1988; Bennett, 1990).

У Данії, Франції, Нідерландах, Швеції, Німеччині діють громадські ради з попередження злочинів. Керівництво цих рад, як правило, очолюють авторитетні політики та управлінці. Так, наприклад, в німецькому окрузі Шлезвіг-Гольштейн у правління громадської ради увійшли міністр внутрішніх справ, міністр культури, міністр юстиції, міністр соціального захисту населення. Задачами цих рад є узагальнення картини злочинності за рахунок виявлення латентного криміналу та викриття його причин і умов, на які можна ефективно впливати на місцевому рівні. Ради надають матеріальну та педагогічну допомогу неповним сім’ям і сім’ям наркоманів та алкоголіків, допомагають в організації дозвілля неповнолітнім, консультують адміністрацію шкіл і вчителів про форми та методи попередження злочинів на шкільному рівні. Наприклад, учні старших класів почали чергувати на небезпечних ділянках доріг і помагати дітям переходити дорогу. З ініціативи датської громадської ради з профілактики правопорушень в цій країні була змінена молодіжна політика. В п’ятимільйонній Данії було створено біля семи тисяч підліткових та молодіжних клубів, центрів та гуртків по різним інтересам. Мета – запобігання та попередження злочинності неповнолітніх. Слід зазначити, що зусилля датчан принесли позитивні результати: за 1989-1999 рр. рівень тяжких злочинів серед молоді Данії зменшився у 2 рази.

В Австрії, Бельгії, Ірландії, Італії і Швейцарії функціонують спеціальні комісії з координації поліцейських і адміністративних заходів, направлених на попередження злочинів. Цікавою особливістю діяльності громадськості країн Західної Європи є також і те, що має місце створення не тільки оперативних груп по охороні громадського порядку і боротьбі з правопорушеннями, але й утворення педагогічних асоціацій та наукових структур, які активно проводять кримінологічні досліди та організують обмін досвідом.

Характер протистояння злочинності в різних країнах Америки досить різноманітний, так само як різноманітні національні традиції й економічне становище держав, розташованих у цьому регіоні. Сполучені Штати Америки мають найбільш багатий досвід в сфері охорони громадського порядку та боротьбі зі злочинністю. Рівень злочинності в цій країні один з найвищих у світі (досить зазначити, що від злочинів у США загинуло значно більше людей, ніж від війни). Високий рівень економічного розвитку дозволив державним діячам США активно впроваджувати в практику політику протистояння злочинності за допомогою громадськості. Наприкінці 80-х – початку 90-х рр. стратегічна лінія американської політики стала мінятися.

Нова стратегія одержала назву громадської поліцейської діяльності, або політики, орієнтованої на громадян; її основою стала формула: головним завданням поліції є активна діяльність з попередження злочинів у взаємодії із громадськими формуваннями й окремими громадянами, а не реагування на інформацію про злочини та пригоди. Свою роботу американська поліція за прикладом японських колег сконцентрувала в мікрорайонах. Головний акцент став робитися на демонстрацію присутності в житлових районах як поліцейських, так і їх добровільних помічників. Причому поліцейські значною мірою відмовилися від використання автомобілів. Щоб бути ближче до людей, вони стали користуватися велосипедами або патрулювати пішки.

Особлива увага стала приділятися усуненню причин і умов, що сприяють здійсненню злочинів, та охороні громадського порядку на вулицях і в інших громадських місцях. Тому довірчі відносини між поліцією і громадянами стали сприяти більш ефективному розкриттю злочинів та одержанні інформації про місцезнаходження злочинців. Ефективність діяльності поліції зросла, у той час як втрати серед поліцейських значно зменшилися: щорічно в США гине близько 60 поліцейських.

За прикладом європейських держав в американських містах громадськість також стала надавати допомогу поліції в боротьбі зі злочинністю. Наприклад, у місті Ротчестер (штат Нью-Йорк) поліцейське керівництво організувало спеціальні курси за програмою «Поліція і жителі – разом проти злочинності» Ціль навчання – залучити жителів міста до несення пішої патрульної служби. На взаємовигідних умовах до патрулювання стали залучати студентів. За 90 годин патрулювання поліцейський департамент оплачує їхнє річне навчання в коледжі. Студенти парами чи групами патрулюють вулиці міста. Помітивши порушення громадського порядку, патруль повідомляє поліцейську дільницю по рації. Ця практика одержала схвалення на федеральному рівні і була поширена в інших містах. Даний досвід доцільно було б впровадити і на Україні, з огляду на велику кількість вищих навчальних закладів і на неналежне матеріальне забезпечення наших студентів.

В американській столиці нараховується 286 патрульні групи з місцевих жителів. Причому постійно утворюються все нові й нові групи, загальна чисельність яких перевищує 14 тис. чоловік. Патрулювання за допомогою громадськості поступово зробило вулиці Вашингтона безпечними, торговці наркотиками були витіснені зі столичних вулиць. Після інтенсифікації діяльності громадських об’єднань правоохоронної спрямованості кількість нічних крадіжок зі зломом знизилася у Вашингтоні в 1993 р. на 40 %, а частку викрадення автомобілів у структурі вашингтонської злочинності вдалося значно зменшити (з 12 % у 1992 р до 2 % у 1999 р).

Для стимулювання участі громадян у правоохоронній діяльності застосовуються всілякі способи: видача безкоштовного спецодягу престижних моделей, заохочення їхньої діяльності різними знаками уваги (від направлення листа в день народження до нагородження пам’ятними знаками і медалями), організація безкоштовних сніданків, вечірок, видача грошових премій, згадування про них у засобах масової інформації, оголошення подяки вищими посадовими особами держави – усе це дозволяє таким особам відчути власну значимість і усвідомити необхідність їхньої діяльності. Цікавим є те, що в ПАР для патрулювання стали залучати безробітних за помірну плату (це дозволяє, з одного боку, поліпшити матеріальне становище безробітних, а з іншого – запропонувати антикримінальну роль одній із самих криміногенних соціальних груп).

Визначено кілька можливих шляхів поліпшення співробітництва поліції з громадськістю (Graham & Bennett, 1995):

– роз’яснення співробітникам поліції (особливо нижчим чинам) суті роботи з профілактики злочинності. Мають бути показані переваги активної роботи поліції;

– для досягнення балансу між активною і пасивною роботою необхідне посилення активної роботи. Посиленню активності в роботі поліції могло б сприяти введення нових показників звітності, на додаток до звітів про арешти і розслідування. Такими показниками могли б бути, наприклад, розвиток контактів з місцевими групами й організаціями, збільшення кількості звертань громадян у поліцію, звіти по тим видам злочинів, що більше за все турбують громадян;

– у підготовці поліцейських слід приділяти більше уваги виробленню в них професійних навичок, необхідних для співробітництва з населенням, особливо комунікаційних і організаційних здібностей, а також роботи з іншими організаціями і зміцненню зв’язків із громадськістю, особливо з етнічними меншостями, молоддю і літніми.

– поліція повинна приділяти більше уваги профілактиці тих злочинів і порушень громадського порядку, що більш за все турбують місцеве населення. Вона не має бути і не є «власником» проблем злочинності, і тому повинна виробляти свої стратегії разом з місцевими жителями й іншими громадськими організаціями. Поліції слід інформувати громадськість про свою роботу і плани. Для з’ясування пріоритетів місцевих жителів, їхніх очікувань, а також рівня злочинності та віктимізації можуть використовуватися опитування населення.

Концепція співробітництва поліції з громадськістю в останні кілька десятиліть стала важливим елементом планування діяльності багатьох поліцейських сил і підрозділів у Європі і Північній Америці. Хоча існують розходження в розумінні того, що містить у собі таке співробітництво і які форми кращі, сама необхідність і важливість співробітництва з населенням сьогодні визнається переважною більшістю дослідників і практичних працівників у цих країнах.

Досвід упровадження різних програм і форм співробітництва з населенням на Заході показує важливість спільної роботи поліції і громадськості насамперед для профілактики злочинності і порушень громадського порядку. Крім того, розвиток і зміцнення співробітництва з населенням може розглядатися як важлива частина процесу демократизації поліції, у ході якого поліція стає усе більш сприйнятливою до нестатків і проблем населення, на службі в якого вона знаходиться.

В Україні, де міліція знаходиться на самому початку демократичних перетворень і в пошуку більш ефективних шляхів боротьби зі злочинністю, навряд чи існує альтернатива зміцненню відносин із громадськістю. У радянський період був накопичений багатий досвід співробітництва міліції з громадськістю, хоча далеко не завжди таке співробітництво базувалося на добровільній основі і не завжди дійсно допомагало вирішувати проблеми злочинності і громадського порядку. Проте для сьогоднішньої міліції України процес відновлення відносин співробітництва з населенням представляється природним відродженням існуючих раніше традицій.

Разом з тим, налагодження відносин співробітництва з населенням сьогодні має базуватися на нових принципах. Таке співробітництво має стати добровільним, неформальним і служити насамперед інтересам громадян. Хочеться зазначити, що вміння працівників поліції будувати взаємовідносини як з окремими громадянами, так і з представниками конкретних громадських формувань розглядається як важливий показник їх професійного рівня, політичної та правової культури.

Діяльність поліції та об’єднань громадян, які беруть участь в охороні громадського порядку і боротьбі з правопорушеннями, формує у людей усвідомлення необхідності рахуватися з суспільними інтересами, поважно відноситись до правових приписів, розуміти свої громадські обов’язки. Вміння вітчизняних правоохоронців вчасно аналізувати та узагальнювати зарубіжний досвід участі громадськості в охороні громадського порядку і боротьбі з правопорушеннями надають можливість більш інтенсивно залучати широкі верстви населення до правоохоронної діяльності, що дозволить піднести на новий рівень партнерські відносини між працівниками ОВС і населенням, налагодити ділове співробітництво між ними, створити організаційно-правовий механізм для залучення громадськості до охорони громадського порядку і боротьби з правопорушеннями, надати вітчизняній правоохоронній діяльності загальнонародного характеру і вивести її на якісно новий рівень.

Таким чином, слід визнати, що на основі наукових досліджень і багатьох практичних експериментів останнім часом було доведено, що для успішної боротьби зі злочинністю та охорони громадського порядку органам правопорядку не вистачає підтримки суспільства. Крім того встановлено, що вони можуть досягти значних успіхів у боротьбі зі злочинністю лише в тому разі, коли буде створено атмосферу взаємодії співробітництва між ними і населенням. У зв’язку з цим, дільничними інспекторами міліції та органами внутрішніх справ та повинна продовжуватися робота по залученню найширших верств населення до правоохоронної діяльності.

Однак, процес відродження громадських формувань правоохоронної спрямованості стикається із низкою проблем до яких ми відносимо:

1. Обтяжлива (громіздка) процедура легалізації, особливо реєстрації таких громадських формувань.

2. Відсутність належної державної підтримки діяльності громадських формувань правоохоронної спрямованості діяльності та належного соціально-правового захисту їх членів. Органи влади та місцевого самоврядування ослабили увагу до громадських формувань, глибоко не вникають в їх діяльність, не виявляють належної турботи про їх матеріально-технічне забезпечення. Місцеві ради та їх виконавчі комітети ще не повною мірою виконують покладені на них обов’язки по наданню допомоги громадським формуванням і створенню умов для їх успішної роботи, перекладають такі обов’язки на державні правоохоронні органи.

3. Відсутність належної матеріальної зацікавленості членів громадських формувань правоохоронної спрямованості у виконання покладених на них завдань, функцій та обов’язків щодо охорони громадського порядку.

4. Недовіра, і як слід низький рівень довіри громадян до правоохоронних органів, що, у свою чергу, негативно відображається на іміджі громадських формувань правоохоронної спрямованості.

5. Правоохоронні органи (дільничні інспектори міліції) не вживають дієвих заходів до забезпечення повсякденної взаємодії з громадськими формуваннями, організації правового виховання членів громадських формувань, навчання їх формам і методам боротьби з правопорушеннями.

6. Участь членів громадських формувань, а також досвід роботи кращих членів громадських формувань недостатньо узагальнюються, слабо висвітлюються і пропагуються засобами масової інформації.

Надаючи важливе значення діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку, на нашу думку, необхідно намітити такі основні напрями удосконалення їх діяльності: по-перше, спростити процедуру їх легалізації; по-друге, надавати більше уваги і допомоги громадським формуванням з боку місцевих органів влади та місцевого самоврядування; по-третє, зосередити зусилля громадських формувань спільно з дільничними інспекторами міліції на профілактиці правопорушень і правовій пропаганді серед населення, його правовому вихованні; по-четверте, поліпшити матеріально-технічне та фінансове забезпечення громадських формувань, удосконалити систему соціально-правового захисту їх членів, підвищити матеріальну мотивацію останніх до правоохоронної діяльності; по-п’яте, підвищити якість взаємодії та координації між ОВС, ДПС та громадськими формуваннями правоохоронної спрямованості.

Удосконалення правоохоронної діяльності громадських формувань, їх взаємодії з органами внутрішніх справ, дільничними інспекторами немислима без їх забезпечення сучасною матеріально-технічною базою (спеціально обладнаними приміщеннями, засобами зв’язку, автотранспортом, іншими технічними засобами). Однак, матеріально-технічне забезпечення громадських формувань правоохоронної спрямованості бажає кращого.

Використовуючи досвід роботи громадських формувань 60-70-х років, необхідно підвищувати авторитет їх членів, яких необхідно підбирати і відбирати ретельно, з людей активних, принципових, авторитетних, за рекомендацією трудового колективу або місцевої громади, залучати у їх лави колишніх працівників ОВС, які знаходяться на пенсії та мають великий досвід правоохоронної діяльності.

Актуальною проблемою сучасності є формування громадської думки про необхідність створення і активної участі громадян в громадських формуваннях правоохоронної спрямованості. В засобах масової інформації необхідно як найширше висвітлювати позитивну роботу громадських формувань та дільничних інспекторів міліції, їх успіхи у попереджені та припинені правопорушень, затримані правопорушників тощо. Висвітлення позитивних аспектів діяльності громадських формувань та їх взаємодії з дільничними інспекторами міліції, вивчення думки населення про їх роботу має важливе соціальне значення для подальшого розвитку активності громадян в охороні громадського порядку.

Слід запровадити обов’язкову участь в оперативних нарадах територіальних органів внутрішніх справ та керівників громадських формувань правоохоронної спрямованості для їх ознайомлення з оперативною обстановкою на обслуговуючій території.

Плануючи роботу спеціалізованих громадських формувань, наприклад, тих, основна діяльність яких спрямована на попередження дитячої злочинності, що необхідно залучати до таких формувань вчителів, дитячих дільничних педіатрів, працівників дитячих відділів культури, які мають професійні навички спілкування з неповнолітніми. Використовуючи досвід роботи існуючих раніше комісій у справах неповнолітніх, такі громадські формування повинні створювати свою систему виявлення неповнолітніх схильних до вчинення правопорушень, планувати свою профілактичну роботу, використовувати комплекс запобіжних заходів організаційного і виховного характеру, здійснювати контроль і аналізувати ефективність цих заходів.

Важливою умовою ефективної і цілеспрямованої роботи громадських формувань повинен стати комплексний план взаємодії між ними і відповідними державними органами правопорядку.

Підводячи підсумок, необхідно підкреслити, що не кількість громадських формувань та їх членів, а якісні показники повинні бути визначальними під час оцінювання ефективності їх правоохоронної діяльності, а саме кількість попереджених та припинених ними правопорушень, виявлених правопорушень та правопорушників, які їх вчинили і т. ін., з одного боку, та думка населення про їх правоохоронну діяльність, визначальною підставою для формування якої буде їх фактична присутність у громадських місцях – з другого.

Питання для самоконтролю

1. Назвіть правові основи діяльності громадськими формуваннями з охорони громадського порядку в Україні.

2. Перерахуйте види та визначте завдання громадських формувань з охорони громадського порядку.

3. Розкрийте напрями діяльності громадських формувань щодо охорони громадського порядку.

4. Назвіть порядок створення громадськими формуваннями з охорони громадського порядку.

5. Охарактеризуйте форми та методи участі громадських формувань в охороні правопорядку та громадської безпеки.

6. Визначте особливості застосування членами громадських формувань з охорони громадського порядку заходів адміністративного примусу.

7. Вкажіть специфіку відповідальності членів громадських формувань з охорони громадського порядку за неналежне виконання покладених на них обов’язків.

8. Назвіть заходи заохочення, які застосовуються до членів громадських формувань з охорони громадського порядку

9. Розкрийте особливості діяльності громадських формувань щодо охорони громадського порядку та боротьби з правопорушеннями.

10. Висвітліть зарубіжний досвід взаємодії поліції та громадськості у сфері охорони громадського порядку та його впровадження в Україні.

Теми рефератів

1. Діяльність служби дільничних інспекторів міліції щодо залучення громадських формувань до виконання покладених на міліцію завдань.

Теми доповідей

2. Роль служби дільничних інспекторів міліції у створенні громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону.

Дата добавления: 2014-01-07