Поняття та структура адміністративно-процесуальних норм

Як стіна складається з цеглинок, так й будь-яка галузь права складається з правових норм, що виступають як її первина складова. Вони мають назву адміністративно-процесуальних, та закладеною в них силою забезпечують регулювання суспільних відносин, що виникають з приводу реалізації органами публічної влади або їх посадовими особами встановленого порядку вирішення різноманітних адміністративних справ, з пріоритетною орієнтацією на забезпечення реалізації та захисту прав і свобод громадян. В свою чергу, даний порядок вирішення адміністративних справ саме й встановлюється адміністративно-процесуальними нормами. Являючись елементарною першочерговою частиною адміністративного процесу, а в більш широкому розумінні частинкою адміністративно-процесуального права, адміністративно-процесуальній нормі притаманні загальні риси правових норм:

- за своєю природою є загальнообов’язковим правил поведінки;

- встановлюється або санкціонується державою;

- завжди закріплюється в офіційних документах (формально-визначений характер);

- обов’язкова до виконання;

- забезпечена державним примусом;

- адресована всім учасникам суспільних відносин, що нею регулюються.

З одного боку, дані риси притаманні й правовим нормам інших галузей права, з огляду на це краще зазначити їх як загальні. З іншого боку, враховуючи саме процесуальний характер адміністративного процесу є всі підстави вести мову про наявність наряду з загальними рисами також й спеціальних рис адміністративно-процесуальної норми.

Для повного уявлення про це, в першу чергу необхідно пояснити про правову природу адміністративного процесу. Як відомо з теорії права увесь масив юридичних норм поділяється на два види: матеріальні та процесуальні.

З огляду на це, правові галузі вітчизняної правової системи поділяються на матеріальні та процесуальні. В свою чергу до останніх відносять кримінально-процесуальне право, цивільно-процесуальне та адміністративно-процесуальне. Всі інші галузі права є матеріальними.

Матеріальні норми встановлюють суб’єктів правовідносин та межи їх компетенції, визначають їх права та обов’язки, принципи їх діяльності. В загальному розумінні матеріальні норми відповідають на питання: "Що слід робити, якщо …?", "Хто повинен здійснити дії?", "Що дозволено, а що заборонено?" та ін. В свою чергу процесуальні норми визначають порядок, способи, методи, суб’єктів, строки реалізації матеріальних норм, тобто відповідають на питання "Як діяти, в який строк?".

Приміром приклад. Громадянин К. нецензурно лаявся в громадському місці. Що це? Вірно – правопорушення. За це К. повинен понести адміністративну відповідальність. Це матеріальні норми, які вказують що за протиправні дії настає відповідальність. Але яким чином К. повинен понести відповідальність? Саме в цей момент включаються в дію процесуальні норми, які передбачають обов’язкове складання протоколу про адміністративне правопорушення, його розгляд уповноваженим органом або посадовою особою, під час якого встановлюються обставини, досліджуються докази, заслуховуються пояснення свідків та правопорушника, після приймається справедливе та об’єктивне рішення (винесення постанови) та обов’язкове виконання постанови (сплата штрафу або виконання громадських робіт тощо). Тобто, процесуальні норми сприяють та змушують матеріальні норми задіяти. Вони нібито той механізм за допомогою якого матеріальне право знаходить своє практичне відображення в певному процесі.

Говорячи про особливості адміністративно-процесуальних норм, то в цьому питанні слід погодитись з позицією О.В. Кузьменко, що виділяє наступні особливі риси:

1. Сервісна функція адміністративно-процесуальних норм, полягає в тому, що існування норм адміністративно-процесуального права викликано лише необхідністю чіткої регламентації порядку реалізації кореспондуючих матеріальних норм. Норми матеріального права покликані здійснювати безпосередній вплив на суспільні відносини (економічні, соціальні, виробничі, полі­тичні, культурні) публічно-управлінської сфери, в свою чергу адміністративно-процесуальні норми такої самостійної зовнішньої цілі не мають, тобто вони виконують виключно сервісну або обслуговуючу роль стосовно матеріальних норм, і є інструментом їх реалізації в життя.

2. Похідний характер норм адміністративно-процесуального права прямо випливає з їх попередньої якості. Мета процесуальних норм - за­безпечення реалізації норм матеріальних галузей права, які не можуть існувати без останніх. Тобто поява матеріальних норм права завжди передує появі норм процесуальних.

3. Полігалузевий (від грецьк. численний, широкий) характер організуючого впливу адміністративно-процесуальних норм.

На відміну від норм кримінально-процесуального та цивільного процесуального права, які обслуговують лише однойменні мате­ріальні галузі (кримінальне і цивільне право), адміністративно-процесуальні норми встановлюють порядок реалізації норм цілої низки матеріальних галузей - адміністративного права, митного права, земельного права, трудового права та інших.

4. Наявність особливого предмета регулювання. Норми адміні­стративно-процесуального права регламентують чітко визначену сферу соціальних відносин - публічно-управлінських, організую­чих суспільних відносин з приводу реалізації встановленого адмі­ністративно-процесуальним законодавством порядку вирішення адміністративних справ.

5. Розгалужена система джерел адміністративно-процесу­ального права. Норми інших процесуальних галузей вста­новлюються або встановлюються виключно вищими органами держави, в свою чергу адміністративно-процесуальні норми приймаються практично усією вертикаллю органів публічної влади. Це обумовлює особливість системи джерел адміністративно-процесуального права.

Адміністративно-процесуальні норми містяться не лише в Кон­ституції України, міжнародних договорах, кодексах та законах України, а й у підзаконних нормативних актах Президента України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади та місцевого самоврядування усіх рівнів, Верховного Суду України та Вищого адміністративного суду України.

6. Спрямованість на реалізацію "позитивних" матеріальних правовідносин. Зазначена особливість адміністративно-процесуальних норм проявляється у їхньому порівнянні з нормами інших процесуальних галузей (кримінально-процесуального та ци­вільного процесуального) права. Норми зазначених галу­зей завжди спрямовані на врегулювання суперечки про право і тіс­но пов'язані із застосуванням заходів державного примусу. На від­міну від них переважна більшість норм адміністративно-процесуального права покликана забезпечувати реалізацію "неконфліктних" (позитив­них) правовідносин, що складаються у ході виконавчо-розпорядчої діяльності органів публічної влади.

7. Широта кола суб'єктів застосування адміністративно-процесуальних норм. Коло суб'єктів застосування норм криміналь­но-процесуального та цивільного процесуального права є порівня­но вузьким (суди, органи попереднього слідства, дізнання, прокуратури та деякі інші органи (їхні посадові особи) та чітко визначені законодавцем. В свою чергу, адміністративно-процесуальні норми, навпаки, застосовуються практично усім масивом виконавчо-розпорядчих органів - від керівників підрозділів державних підприємств до Президента України.

Структура адміністративно-процесуальної норми.

Переходячи до розгляду питання структури адміністративно-процесуальної норми слід зазначити що як і норми інших галузей права адміністративно-процесуальна норма є складним системним утворенням, що має власну структуру.

На думку О.В. Кузьменко структура адміністративно-процесуальної норми – це її внутрішня будова, логічно обумовлена система взаємодіючих та взаємозалежних елементів.^[1]

З теорії права нам відома "класична" модель побудови будь якої правової норми, що передбачає наявність трьох взаємопов’язаних елементів – гіпотези, диспозиції та санкції.

Гіпотеза – це частина адміністративно-процесуальної норми, в якій визначаються фактичні умови, за яких настає чинність усієї норми права, норма застосовується та повинна виконуватись. Гіпотеза відповідає на питання: коли? де? в якому разі? за якої умови?^[2]

На думку більшості науковців існують таки види гіпотез:

Відносно визначена – містить елементи адміністративно-процесуального розсуду, певні вказівки, що надають правозастосувачу право самостійно вирішувати питання про можливість її застосування, тобто наявності підстав вступу норми в дію. Зазвичай такі гіпотези формуються за допомогою семантичних конструкцій: "за необхідності", "у разі потреби", "у випадку, коли є підстави вважати", "з урахуванням обставин", "з власної ініціативи" тощо.^[3]

Абсолютно визначена гіпотеза чітко формулює сферу застосування адміністративно-процесуальної норми, що виключає можливість суб’єкта правозастосовної діяльності приймати те або інше рішення з урахуванням умов та особливостей. Тобто норма вступає в дію у випадку прямо зазначеному у гіпотезі, іншого законодавець не надає.

Залежно від кількості умов дії адміністративно-процесуальної норми гіпотези можливо поділити на прості та складні. У простій гіпотезі формулюється лише одна умова реалізації норми, а в складній – дві або більше. Найчастіше, в адміністративній науці, зустрічаються прості гіпотези.

Диспозиція – елемент адміністративно-процесуальної норми, що саме і встановлює правило поведінки, за яким учасники адміністративно-процесуальних правовідносин потрібні діяти у разі настання умов, що зазначені у гіпотезі.

Типовою ознакою диспозиції є з одного боку її імперативність, тобто неможливість змінити правило поведінки, що встановлено законодавцем, з іншого боку частина адміністративно-процесуальних норм має дозвільну диспозицію, тобто коли законодавець дозволяє окремим учасникам відносин самостійно визначити свою поведінку.

Залежно рівня конкретизації встановленого правила поведінки суб’єкта, диспозиції поділяють на прямі (єдиний можливий варіант поведінки), альтернативні (кілька варіантів поведінки) та бланкетні (жодним чином не конкретизує характер поведінки та відсилає за роз’ясненням до іншого нормативного акту, застосовуючи такі правові конструкції, як: "у випадках встановлених законом", "в порядку встановленому законодавством" тощо).

Санкція – частина адміністративно-процесуальної норми в якій зазначаються заходи адміністративно-правового примусу в разі порушення диспозиції норми.

Слід зазначити, що виключно незначний масив адміністративно-процесуальних норм характеризується наявністю власної санкції.

Дата добавления: 2014-01-07