Суб'єкти адміністративно-процесуального права

Питання 4.

Як відомо з теорії права у загальнотеоретичному розумінні суб’єктом права визначають особу (фізичну або юридичну), що за законом володіє здатністю мати і реалізовувати безпосередньо або через представника права і юридичні обов’язки.

Адміністративно-процесуальне право характеризується різноманітністю суб'єктів. Враховуючі похідний характер адміністративно-процесуального права від матеріальної галузі - адміністративного права, слід зазначити, учасниками адміністративного процесу виступають всі суб’єкти, що саме притаманні науці адміністративного права, тобто якщо матеріальні правовідносини переходять в процесуальні, то з ними в процесуальну площину переходять й їх учасники. Як виняток з цього правила становить вступ прокурора в процес, у випадку якщо в матеріальних правовідносинах він не приймав участь.

Як суб'єкти в адміністративно-процесуальному праві виступають юридичні і фізичні особи; виконавчо-розпорядчі органи держави і місцевого самоврядування; адміністрації підприємств, закладів, організацій і громадські організації; політичні партії і органи суспільної самодіяльності; об'єднання громадян і просто громадяни, а також іноземці і особи без громадянства тощо.

Для суб’єктів характерна наявність такого елементу як правосуб’єктність. Правосуб'єктність являє собою певний симбіоз з правоздатності та дієздатності суб’єкта.

Адміністративно-процесуальна правоздатність – це здатність суб’єкта адміністративно-процесуальних відносин мати юридичні права та обов’язки в адміністративному процесі, тобто здатність мати пене право. Адміністративно-процесуальною правоздатністю наділені громадяни України, іноземці, особи без громадянства, крім них – організації, підприємства, установи незалежно від форми власності, органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадови, службові особи.

Виникнення адміністративно-процесуальної правоздатності відбувається у різних суб’єктів не однаково. Наприклад у громадян, вона виникає з моменту народження та припиняється його смертю. В свою чергу у юридичних осіб адміністративно-процесуальна правоздатність виникає від моменту державної реєстрації та припиняється від моменту ліквідації.

Для участі в адміністративному процесі, крім загальної адміністративної процесуальної правоздатності, додатково необхідно також мати конкретну адміністративно-процесуальну правоздатність в конкретній адміністративній справі.

Адміністративно-процесуальна дієздатність – це здатність суб’єкта адміністративно-процесуального права особисто своїми діями здійснювати та реалізовувати надані йому права та обов’язки, у тому числі доручати в встановленому порядку введення адміністративної справи представникові.

Набуття суб’єктами процесу адміністративно-процесуальної дієздатності відбувається за окремими сценаріями. Так громадяни України набувають адміністративно-процесуальної дієздатності з певного віку (найчастіше повна дієздатність набувається з досягненням повноліття), іноземці набувають адміністративно-процесуальність дієздатність з моменту в'їзду на територію України.

Класифікація суб’єктів адміністративно-процесуального права. В.К. Колпаков аналізуючи увесь масив учасників адміністративно-процесуальних відносин виділяє п'ять груп суб'єктів адміністративно-процесуального права:

1) громадяни;

2) виконавчо-розпорядчі органи та структурні частини їхнього апарату;

3) об'єднання громадян та їх органи, а також органи самоорганізації населення, що мають адміністративно-процесуальну правосуб'єктність;

4) державні службовці та посадові особи, що наділені адміністративно-процесуальними правами і обов'язками;

5) інші державні органи та їх посадові особи.

В.Б. Авер'янов пропонує розрізняти три види суб’єктів:

1) фізичні особи – громадяни України, іноземці, особи без громадянства;

2) юридичні особи – органи виконавчої влади, будь-які інші державні органи, органи місцевого самоврядування, об'єднання громадян, підприємства установи організації.

3) колективні суб’єкти, які не мають ознак юридичної особи.

С.М. Махіна запропонувала в свою чергу наступну класифікацію:

1) суб’єкти наділені власними повноваженнями, тобто керуюча сторона;

2) суб’єкти на яких поширюються владний вплив першої групи, тобто керована сторона;

3) суб’єкти які поєднують в собі риси першої та другої групи, тобто можуть виступати як керуюча так й керована сторона.

Цікаву класифікацію запропонувала Н.Г. Саліщева, що виділяє дві групи суб’єктів адміністративного процесу:

1) Суб’єкти безпосередньо зацікавлені в результатах юридичного процесу, чиї інтереси та суб’єктивні права підлягають захисту всіма процесуальними способами та прийомами;

2) Лідируючі суб’єкти,які виконують свої функції в чужому інтересі, з метою законного та обґрунтованого рішення по справі яка розглядається.

Аналіз сучасних тенденцій адміністративно-процесуального права дає нам можливість виділити три групи суб’єктів в залежності від тієї ролі, яку кожен із суб'єктів виконує в процесі. Тому пропонуємо за характером процесуального статусу всіх суб'єктів поділити на три групи:

1) суб'єкти, що вирішують справу (лідируючі суб’єкти);

2) суб'єкти, відносно яких вирішується справа (зацікавлені суб’єкти);

3) допоміжні учасники процесу (допоміжні суб’єкти).

До першої групи завжди належать державні органи, їх посадові особи. Головною рисою даної групи є наявність в суб’єкта закріпленої компетенції на вирішення адміністративної справи та прийняття рішення відносно іншої сторони процесу, в тому числі застосування заходів адміністративного примусу.

Насамперед це суди – загальні місцеві та адміністративні. Суди розглядають виключно справи конфліктного провадження. Загальні місцеві суди виступають як лідируючий суб’єкт в справах про притягнення особи до адміністративної відповідальності та відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України (КАСУ) виступають як суд першої інстанції у спорах з органами місцевого самоврядування (їх посадовими особами) та з приводу оскарження рішень суб’єктів владних повноважень про притягнення до адміністративної відповідальності. Окрім судів, до першої групи слід віднести практично усі державні органи (їх посадови особи) та органи місцевого самоврядування (їх посадові особи), що виконують владні управлінські функції, в тому числі делеговані державою.

Особливість першої групи полягає в тому, що лідируючим суб’єктом в адміністративному процесі не може виступати така категорія як громадяни. Єдине виключення, це випадки коли громадяни виступають за умови їх перебування на певних владних посадах, але тоді їх потрібно розглядати виключно як посадових осіб.

До другої групи (зацікавлені суб’єкти) можуть входити практично будь-які суб'єкти, як органи, так і особи. Здебільшого це громадяни (громадяни України, іноземці, особи без громадянства) та юридичні особи, що не наділені владними повноваженнями (підприємства, установи, організації, об'єднання громадян тощо).

Розвиток адміністративно-процесуальної науки виключає можливість її статичного статусу. Прийняття Кодексу адміністративного судочинства України сформувало можливість зміни статусу лідируючих суб’єктів на зацікавлених, у випадку судового оскарження прийнятого рішення. Наприклад, інспектор ДАІ виніс постанову відносно гр. М. про притягнення останнього до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху. В даному випадку інспектор ДАІ виступає як лідируючий суб’єкт, а гр. М – як суб’єкт зацікавлений в прийнятті рішення. Далі гр. М. не погодився з прийнятим рішенням та звернувся до адміністративного суду з адміністративним позовом про оскарження постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності. Тому при оскарженні рішення, суб’єкт владних повноважень – інспектор ДАІ та порушник – гр. М. виступають як дві рівноправні зацікавлені сторони (суб’єкти), а лідируючим суб’єктом виступає адміністративний суд.

До третьої грипи суб’єктів (допоміжні) належать особи які не висувають самостійних вимог, але своїми діями сприяють розгляду адміністративної справи (свідки, постраждалі, експерти, перекладачі, адвокати тощо).

Конкретний перелік учасників адміністративно-процесуальних відносин завжди залежить від виду адміністративного провадження.

Дата добавления: 2014-01-07