Безіменні контракти

Консенсуальні контракти.

Реальні контракти.

Укладення договору.

Умови дійсності договорів.

Поняття і види договорів.

Методи виконання технологічних процесів проектування

Сутність і класифікація методів проектування інформаційних систем

Методи і засоби проектування інформаційних систем

Для конкретної реалізації процесів проектування ІС проектувальник використовує різні методи.

Усі методи проектування ІС класифікують:

- за виконанням технологічного (виробничого) процесу проектування – методи аналізу, синтезу, декомпозиції, формалізації та моделювання;

- за степенем автоматизації проектних робіт (оригінальне, типове й автоматизоване проектування);

- за організацією процесів проектування – різні організаційні методи.

У науковому сенсі процес проектування є важливим об’ектом дослідження. Серед методів досліджень широко використовують аналіз і синтез, особливо на передпроектній стадії, для вивчення ІС та системи управління підприємства, пізнання сутності функціональних задач і структури управління.

У процесі проектування на всіх стадіях та етапах застосовується метод декомпозиції за двома напрямами:

- декомпозиція даних, тобто розчленування їх на прості компоненти з виявленням взаємозв’язків між ними (вхідні й вихідні дані, а також дані, що зберігаються в БД);

- ДЕКОМПОЗИЦІЯ ПРОЦЕСІВ (ОСКІЛЬКИ ПРОЦЕС Є ЛОГІНО ЗАВЕРШЕНОЮ ПОСЛІДОВНІСТЮ ДІЙ, ЯКА ВИКОНУЄТЬСЯ У ПРЕДМЕТНІЙ СФЕРІ З ГРУПОЮ ДАНИХ, ЙОГО ДЕКОМПОЗИЦІЯ ПЕРЕДБАЧАЄ ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ, ВИД КОНТРОЛЮ, МОДИФІКАЦІЮ, ГЕНЕРАЦІЮ ЗВІТІВ). Декомпозиція процесів дає змогу розробити профіль транзакцій – графічне подання всіх процесів оброблення певної сукупності даних (наприклад, вхідного, або головного, файлу). Трансакція розробляється під час проектування системи.

Застосування методів формалізації та моделювання пов’язане з використанням економіко-математичних моделей, а також обчислювальних алгоритмів.

Методи, що характеризують ступінь автоматизації проектних робот. Оригінальне (індивідуальне) проектування передбачає, що всі види проектних робіт орієнтовано на створення індивідуальних проектів для конкретних підприємств з урахуванням їхніх специфічних особливостей. Проте в його процесі теж використовують стандартні засоби ОС, процедури типових процесів обробки даних, окремі інструментальні засоби проектування.

3. Зміст договору.

8. Зобов'язання з ніби-договорів (квазі-контрактів), з деліктів та з
ніби-деліктів (квазі-деліктів).

__________________________________________________________________

Мета та завдання розділу: дати студентам уявлення, що договір є однією з центральних категорій римського права та є юридичним фактом, що лежить в основі зобов'язання.

Методичні рекомендації щодо вивчення навчального матеріалу

Пропонуємо звернути увагу, що втілення договору можливе лише за умови забезпечення свободи договору як принципу, що гарантує від­сутність зовнішнього впливу на волю його учасників.

1. ПОНЯТТЯ І ВИДИ ДОГОВОРІВ

Договір (контракт) - двостороння угода, в якій висловлена воля двох (чи більше) сторін, спрямована на досягнення певного правового результату: виникнення, зміну чи припинення прав і обов'язків. По­няття "зобов'язання" ширше від поняття "договору". Зобов'язання можуть виникати не тільки з договору, але й з квазі-договору, делікту та квазі-делікту. У договорі може бути декілька зобов'язань, договір ви­ступає домовленістю кількох осіб про здійснення певної дії чи про утри­мання від неї. Більшість договорів - двосторонні, але бувають і тристо­ронні та багатосторонні. Предмет договору - дія, утримання від. дії.

Усі контракти поділялися на чотири групи: реальні (укладалися в момент передачі речі; вербальні (вступали у силу після виголошення сторонами певних юридичних формул); літеральні (вважалися укла­деними після запису певних слів) та консенсуальні (дійсні відразу піс­ля того, як сторони досягли певної угоди). Для визнання дійсними кон­трактів першої групи вимагалася фактична передача речі кредитором боржнику (наприклад, позиченої суми, після чого лише можна було вимагати виконання зобов'язань боржника — сплати відсотків по боргу і т.д.), в решті ж випадків сама річ могла фактично передаватися піз­ніше (чи дія - бути виконана через якийсь час).

Безіменні контракти подібні реальним контрактам, оскільки вони були оплатними та взаємні зобов'язання сторін виникали з моменту фактичної передачі речі, це змішаний договір з елементами різних договорів (бартер тощо).

2. УМОВИ ДІЙСНОСТІ ДОГОВОРІВ

Договір є дійсним при умові відповідності закону. Законність до­говору у вузькому розумінні - це його відповідність приписам існую­чого на момент укладення домовленості сторін закону. У ширшому розумінні такий договір не повинен суперечити нормам права, т.зв. добрим звичаям та законам природи. Незаконним вважається договір купівлі-продажу речей, вилучених з обороту; а також договір, укладе­ний неправоздатною (раб, злодій тощо) або недієздатною (неповнолітній, марнотратник) особою. Під недотриманням добрих звичаїв малися на увазі поняття, які зачіпали честь римського грома­дянина (хтось бере зобов'язання виступити сутенером-звідником) або суперечили установленим традиціям (включення в договір доручення пункту про оплату послуг). Сюди ж потрапляли вимоги, які обмежу­вали правоздатність римського громадянина — наприклад, працеда­вець вимагає на термін дії контракту від найнятої особи не вступати у шлюб чи не народжувати дітей.

Воля сторін повинна бути взаємною (недійсна "угода", яка супе­речить бажанням і намірам однієї із сторін (рекетир нав'язує договір про "охорону") і спрямованою на досягнення визначених спільно пев­них цілей (пограбований віддає гаманець). Прояв волі контрагентів повинен бути зрозумілим оточенню, без його фіксації неможливий вияв зустрічної волі. Форма волевиявлення може бути довільною, але вимагається, щоб вона була зрозумілою. Спеціальний закон зобов'я­зував сторони попереджати одна одну про важливі обставини угоди.

Омана - це помилка контрагента, її наслідки перебувають у залеж­ності від вини особи, яка висловила свою волю. Види омани: помилки в характері угоди (сторони помиляються у визначенні самої суті до­говору); помилки в предметі договору; помилки в особі контрагента (наприклад, мова йде про менш талановитого однофамільника); поми­лка в мотивах укладення угоди; помилки в праві (тобто незнання зако­нів, діє загальне правило - незнання закону не виступає виправдан­ням, незнання факту виступає виправданням).

Обліан - це умисне введенню контрагента в оману з метою спонукан­ня його до волевиявлення на шкоду власним матеріальним інтересам.

Вираз волі сторін повинен бути абсолютно вільним і усвідомленим. Вираз волі, що наступив в результаті обману, насильства чи примусу, вважався недійсним.

Примус - це фізичне насилля (така угода - завжди недійсна), а також психологічний тиск - така угода могла бути визнана недійсною лише за умови, що погроза була: а) протизаконною, б) реальною, в) одночасною з виявленням волі, г) означала б спричинення великого зла для потерпілого. Так, наприклад, погроза "розорити" несплатного боржника судовим позовом не є протизаконною.

Договори з порушеннями суб'єктного складу - дійсними були ли­ше договори, укладені правоздатними та дієздатними особами.

Договори з порушеннями волі - недійсними були деякі договори при порушенні форми волевиявлення (при манципації, стипуляції, деяких письмових договорах).

Договори з неможливістю - для визнання дійсності договору мала значення і реальна можливість виконання дії, що складала предмет зобов'язання, діяло правило - неможливе не може бути обов'язковим.

3. ЗМІСТ ДОГОВОРУ

Зміст договору - це зробити певну дію або утриматися від якоїсь дії. Важливе значення мали його окремі елементи. Вони, в свою чер­гу, поділялися на: а) істотні (необхідні), без яких договір не виникав (наприклад, договір купівлі-продажу завжди мав вміщувати визначен­ня ціни); б) звичайні (ті, що, як правило, в договір включалися, але й без них договір був дійсним, наприклад, пункт про доставку товару від гуртового торгівця в крамницю замовника); в) випадкові (могли включатися в договір, але не були обов'язковими). До випадкових елементів договору відносяться умови та терміни.

Поняття "умови" розумілося в двох планах. По-перше, це фактор дій­сності самого договору. По-друге, умова як випадковий елемент догово­ру. Відкладальна умова - договір вступає у силу, але тільки після факту настання певної очікуваної події. Відміняюча (резолютивна) умова - дія договору продовжується до того часу, поки не відбудеться зазначена очікувана подія. Виконання договору може залежати від термінів. Від­мінність між поняттям "умова" і "термін" полягає у тому, що умова ще може настати чи не настати, а термін обов'язково настає. Терміни мо­жуть бути визначені або невизначені.

Наказ - покладення якого-небудь обов'язку на особу, якій нада­ється безоплатна вигода, це випадковий елемент договору; невико­нання якого робило договір недійсним. Чисті договори - ті, які не обтяжені наказами, умовами і термінами.

Договори можуть бути каузальними й абстрактними. Ближня оче­видна мета договору називається каузою. Наприклад, при договорі купівлі-продажу наміри сторін очевидні: продавець хоче мати гроші, покупець - отримати право власності на відчужувану річ. Це договір каузальний. Інколи сторони, з тих чи інших причин, приховують від широкого загалу свої наміри. Наприклад, стипуляція укладалася у формі запитання-відповіді в присутності претора і свідків: "Обіцяєш дати сто?" - "Обіцяю дати сто". Абстрактні договори — в яких оточу­ючим невідома мета договору, відсутня кауза, чому виникло зобов'я­зання. Як правило, абстрактні договори виникають внаслідок новації, тобто обновлення, коли одне зобов'язання замінюється іншим без вказування на причину.

4. УКЛАДЕННЯ ДОГОВОРУ

Укладення договору розпочинається з оферти, або пропозиції, -оголошення сторони, яка має намір вступити у певні зобов'язально-правові відносини, про свої наміри. Воно може бути здійснене будь-яким способом: усно, реклама, виставка на ярмарку тощо. Для укла­дення договору вимагався акцепт — прийняття оферти контрагентом. В консенсуальних договорах акцептом було досягнення згоди і укла­дення відповідного договору заінтересованими сторонами, в інших видах договорів - ще й виконання певних формальностей (передачі самої речі чи її символу, наприклад, ключів від будинку). На момент акцепту визначається час переходу права на річ від одного власника іншому і, відповідно, перехід ризику випадкової загибелі речі чи на­стання інших юридичних наслідків (наприклад, деліктної відповідаль­ності за шкоду, завдану третій особі).

У Стародавньому Римі існувало представництво в силу закону (батько сімейства) та представництво на підставі договору доручен­ня - представництво за довіреністю. У випадку представництва пред­ставник діє від імені зацікавленої сторони та в її інтересах. Юридичні особи прирівнювалися до недієздатних, тому юридична особа могла набувати права та обов'язки тільки через представників.

Вербальні договори встановлювалися усним виголошенням пев­них юридичних формул, певних слів при суворому дотриманні інших визначених формальностей. У цю групу потрапили: а) стипуляція -майбутній кредитор у присутності свідків ставить відповідне запитан­ня і отримує відповідь, що запевнює; б) клятвена обіцянка вільновід­пущеника при звільненні; в) встановлення приданого.

Літеральні (письмові) контракти - зобов'язання, що виникали шляхом запису.

5. РЕАЛЬНІ КОНТРАКТИ

Реальні контракти - це правочини, які вважалися укладеними з моменту досягнення згоди та з моменту фактичної передачі речі, до них відносяться: а) позика; б) позичка; в) поклажа; г) договір застави.

Позика - це передача позикодавцем позичальнику певної кількос­ті родових речей (найчастіше грошей, але також муки, посівного зер­на, вина тощо) у власність. Позичальник повинен повернути таку ж суму грошей чи інших родових речей. Ознаки договору позики:

- власник передає родові речі (ніхто не може передати більше прав,
ніж має сам);

- вказані родові речі передаються у власність, тобто позичальник
має право вільно розпоряджатися ними: купити (за гроші) якусь
річ, продати позичені родові речі за довільною ціною, перепозичи-
ти їх третій особі на будь-яких умовах тощо;

- повернути позичені речі позичальник зобов'язаний у тій же кіль­
кості і тієї ж якості;

- моментом виникнення договору є момент фактичної передачі
речей;

- строк повернення визначається точно або за вимогою позикодавця;

- ризик випадкової загибелі речей з моменту передачі лягає на пози­
чальника, бо він стає власником.

Зобов'язання позики одностороннє. Після отримання самої речі боржник не має права нічого додатково вимагати у позикодавця. З договору позики випливає обов'язок позичальника виплачувати від­сотки по боргу (часто це питання обумовлювалося окремими додатко­вими угодами). Заборонялося нарахування відсотків на відсотки. Оформлявся договір позики, як правило, стипуляцією або видачею боргової розписки.

Позичка - реальний контракт, при якому передається певна річ у тимчасове і безоплатне користування. Друга сторона зобов'язана по­вернути цю ж саму річ у визначений термін у тій же цілісності та яко­сті. Предметом договору є річ індивідуальна, повернути слід саме її. Користування річчю повинне бути безоплатне, інакше це уже буде договір найму. Оскільки користування річчю безоплатне, тим самим отримувач позички несе посилену відповідальність за її збереженість. Він відповідає не лише за умисел і тяжку необережність, але й за ненавмисну необережність, що зумовили втрату чи пошкодження взятої у позичку речі. Його звільняє від відповідальності за взяту у позичку річ казус (випадкова загибель речі) чи непереборна сила. Тут діє правило, що ризик випадкової загибелі речі лежить на власнику, а річ, передана в позичку, перебуває де-юре у власності отримувача позички.

Якщо у користування передана дефектна річ та кредитор знав про ці дефекти, він несе відповідальність за можливі збитки, що будуть завдані отримувачу позички або третім особам. Кредитор також не має права вимагати дострокового повернення речі, наданої у позичку.

Договір зберігання або поклажі. Поклажедавець передає зберіга-чеві на безоплатне зберігання будь-яку рухому річ (не тільки власну) з обов'язком її повернення на першу вимогу з усіма прибутками і ви­годами (скажімо, корова під час перебування на зберіганні привела теля). Оскільки договір зберігання був безоплатний, укладався в інте­ресах поклажодавця, зберігач ніс відповідальність лише за умисел та грубу вину. Відповідальність за легку вину наступає для зберігача лише у випадку відмови видати віддану на зберігання річ на першу вимогу покладодавця. Не може зберігач поклажі відмовити у видачі переданої йому речі у зв'язку з правом притримання чи для зараху­вання зустрічного боргу.

Договір поклажі двосторонній, нерівний. Зберігач був зобов'яза­ний у більшій мірі - зберегти річ у належному стані, вчасно поверну­ти. Поклажедавець має оплатити витрати, пов'язані зі зберіганням та з покриттям можливої шкоди, завданої внаслідок недоліків речі, пере­даної на зберігання. Зберігання родових речей з умовою їх повернен­ня у тій же кількості і якості має суттєву відмінність від договору по­зики. Вона, на відміну від позики, укладається в інтересах поклажедавця. Отже, по-перше, неможливо вимагати відсотки, а по-друге, можна висунути позов проти зберігача у випадку, якщо він починає користу­ватися чужою річчю і отримувати від неї плоди.

Договір застави полягав у тому, що заставодавець передавав за-ставотримачу річ для забезпечення боргу на умовах, що ця заставлена річ буде повернена в момент сплати боргу чи припинення застави. Договір застави двосторонній. Заставотримач зобов'язаний дбайливо поводитися із заставленою річчю, а якщо вона дала плоди, то після виконання зобов'язання передати їх заставодавцю. Заставотримачу забороняється експлуатувати корисні якості речі для власних потреб. У разі несвоєчасного виконання зобов'язання заставодавцем заставотри­мач має право продати річ за середньоринковою ціною, стягнути з отри­маної суми борг, а решту - зобов'язаний повернути заставодавцю.

6. КОНСЕНСУАЛЬНІ КОНТРАКТИ

Консенсуальні контракти набували чинності на момент досягнен­
ня угоди про предмет договору, та з цього моменту кредитор мав пра­
во вимагати від боржника виконання договору (тобто незалежно від
передання речі).

Договір купівпі-продажу - типовий приклад консенсуального кон­тракту. Продавець бере на себе зобов'язання передати покупцю певну річ у власність, а покупець - сплатити визначену ціну. Момент укла­дення угоди, момент передачі речі і момент передачі грошей за річ можуть і не збігатися у просторі і часі, сторони можуть довільно, на свій розсуд обумовити терміни виконання взаємних зобов'язань. Об'єктом договору виступає товар. Товаром є речі, не вилучені з обігу, - індиві­дуальні чи родові, власні чи чужі (крім крадених), і навіть речі, які ще тільки мають появитися.

В угодах купівлі-продажу ціна обов'язково виражалася у грошовій сумі. Якщо договір купівлі-продажу був оформлений за менш ніж півціни від ринкової, продавець міг згодом вимагати сплати повної суми або відмовитися від договору.

Продавець обов'язково повинен був бути власником (не злодієм, не неправо- чи недієздатним тощо), оскільки лише власник міг пере­дати право власності на річ. Продавець ніс відповідальність за евік­цію, тобто гарантував, що ніхто не відсудить придбану річ у покупця. У разі, якщо покупець був змушений повертати річ її справжньому власни­ку, продавець такої чужої речі відшкодовував усі збитки, що їх зазнав покупець і додатково ніс відповідальність за незаконно продану річ. На покупця лягав обов'язок у разі судового спору з можливим власником речі представити суду її продавця. Цим заходом намагалися запобігти скупці краденого за півціни у сумнівних випадкових продавців.

Покупець мав право з часом відмовитися від договору або від сплати повної суми, якщо річ не відповідала характеристикам, нада­ним їй продавцем. Продавець звільнявся від відповідальності, якшо міг довести, що дефекти речі були відомі покупцю або могли бути легко виявлені при зовнішньому огляді. В обов'язки продавця входи­ла передача речі в обумовлений строк у вказаному місці.

Договір найму - наймодавець за певну плату надає наймачеві у користування якусь річ (раб теж вважався річчю) або працю вільної людини. Договір цей двосторонній, рівний. Існували три види догово­ру наймання: а) найм речей; б) найм робочої сили вільної людини; в) замовлення, або підряд. Договір вважався укладеним, якщо сторони домовилися про предмет замовлення, строки виконання і ціну цієї послуги.

Договір найму речей полягав у тому, що наймодавець надавав най­мачеві у тимчасове користування певну річ за певну плату. Ця річ не обов'язково повинна бути власною (наймач речі, наприклад, будинку, міг, у свою чергу, передати її - усю чи частинами - у піднайм, часто на­віть без відома власника), але обов'язково - не вилученою з обороту (так, не можна було надати у найм предмети релігійного культу). Тер­мін дії договору встановлювався контрагентами.

Обоє 'язки наймодавця: вчасно надати річ у справному стані; нести відповідальність за приховані дефекти речі; здійснювати, у разі по­треби, ремонт речі; сплачувати податки. Він повертав наймачеві усі необхідні і корисні витрати на здану у найм річ. У свою чергу, він мав право: вимагати у наймача бережного ставлення до речі, своєчасної сплати домовленої суми, своєчасного повернення речі цілісною і не-ушкодженою.

Обов'язки наймача: своєчасно сплачувати платню за користуван­ня, повернути річ після завершення строку цілісною і неушкодженою. Мав право передати річ у користування третій особі, якщо тільки про це не було спеціального застереження в договорі; вимагати від наймо­давця повернення своїх затрат, викликаних господарською необхідні­стю (зрозуміло, якщо у найм здавалися тварини чи раби, витрати на харчування покладалися на наймача). Наймач відповідав за усяку ви­ну, що призвела до втрати чи погіршення речі, але не за випадок чи неподолану силу.

Припинення договору найму: закінчення визначеного терміну, за взаємною згодою сторін; за заявою однієї зі сторін, якщо строк найму не був визначений у договорі; якщо надана річ виявлялася непридат­ною до користування; у випадку неналежного ставлення до речі з бо­ку наймача. Наймодавець чи наймач не могли в односторонньому порядку припиняти без вагомих підстав дію договору, оскільки це могло принести збитки контрагенту.

Договір підряду - підрядчик береться за певну плату виготовити для замовника певну річ за планом роботи підрядчика. Замовник на­дає матеріал (якщо матеріал належить підрядчику, то, за правом Юс-тиніана, це не підряд, а купівля-продаж), він же висловлює свої поба­жання щодо готової речі. Підрядчик несе відповідальність за усяку вину, навіть за випадок. Ризик випадкової загибелі речі, аж до її пере­дачі замовнику, лежить на підрядчику. Якщо виконати підряд завадив випадок, відповідальність підрядчика не наступає, але він має право вимагати оплати лише фактично виконаної роботи.

Договір доручення - довіритель доручав іншій особі - довіреному виконання певних дій чи послуг. Договір доручення вважався безо­платним. Довіритель був зобов'язаний повернути усі витрати довіре­ного, а також подяку за успішно виконане доручення - гонорар. Дору­чені дії повинні були бути фізично можливими, дозволеними законом, не суперечити суспільній моралі. Довіритель міг відмовитися від вико­нання послуг - або ще до початку активної діяльності довіреного, або в разі незадовільного виконання. У цьому останньому випадку усі ви­трати довіреного повинні бути покриті. Довірений може відмовитися від виконання доручення відразу або в процесі роботи - якщо тільки це не завдасть шкоди довірителю. Виконувати доручення довірений має, керуючись інструкціями довірителя. Він може передоручити справу третій особі, але у цьому випадку зберігає повну відповідаль­ність за можливі збитки довірителя.

Договір товариства - учасники об'єднувалися для досягнення певної господарської мети. Договір базувався на взаємній впевненості в порядності його учасників. Встановлювалася спільність майна -усього, що належала членам товариства (наприклад, домовленість братів-спадкоємців не дробити отримане у спадок господарство), чи тільки того, яке вимагалося для спільного ведення зазначеної госпо­дарської діяльності. Розміри внесків могли бути рівними або ні, гро­шовими, майновими тощо. Встановлювалося товариство на певний строк або безстрокове. Кожен з членів мав право вимагати покриття власних затрат на корисні і необхідні витрати, здійснені ним для по­треб товариства. За випадкову загибель чи пошкодження спільного майна усі члени несли солідарну відповідальність. Пошкодження або втрата майна внаслідок несумлінності або конкретної вини співучас­ника товариства передбачали його індивідуальну відповідальність. Припинялося товариство: а) за рішенням членів; б) у випадку повної втрати майна; в) досягнення мети господарської діяльності; г) смерті одного чи кількох членів. Розпад товариства призводив до поділу спі­льного майна.

7. БЕЗІМЕННІ КОНТРАКТИ

Види безіменних контрактів:

а) "даю, щоб ти дав" - передаю право власності на свою річ, щоб
ти передав мені право власності на іншу річ (договір міни);

б) "даю, щоб ти зробив" - передаю право власності на річ в обмін
на послугу;

в) "роблю, щоб ти дав" - певна моя дія на твою користь в обмін на
право власності на твою річ;

г) "роблю, щоб ти зробив" - певна дія на твою користь в обмін на
дію на мою користь.

Сторона, яка виконала своє зобов'язання, мала право вимагати від контрагента, який свого зобов'язання не виконав, не тільки виконання умов контракту, але й повернення усіх, пов'язаних з угодою, затрат -як незаконного збагачення іншої сторони.

8. ЗОБОВ'ЯЗАННЯ З НІБИ-ДОГОВОРІВ, З ДЕЛІКТІВ ТА З НІБИ-ДЕЛІКТІВ

Зобов'язання з ніби-договорів виникали за відсутністю між сторо­нами формального договору, але у ситуаціях, коли відносини між ними за своєю суттю і змістом були адекватними тим, що виникають при договірних відносинах. Наприклад, у випадку, якщо одна із сто­рін з власної ініціативи брала на себе турботу про матеріальні чи інші важливі інтереси іншої, така одностороння дія повинна була бути правомірною.

Види ніби-договорів

1. Ведення чужих справ без доручення - певна особа (гестор) ви­являє турботу про майнові інтереси іншої особи (домінус) - власника даного майна - без доручення або прохання останнього. Мотиви у кожному подібному випадку неважливі. Гестор, узявшись за справу, повинен її вести сумлінно. Плоди від речі повинні бути повернуті господарю. В свою чергу домінус мав відшкодувати усі витрати гес-тору, але тільки за умови, що вони були необхідні й обґрунтовані, навіть якщо вони не принесли належного результату.

Зобов'язання-з деліктів: а) виникали з неправомірних дій; б) не переходили у спадок; в) при кількох учасниках відповідальність була не дольовою, а повною для кожного; г) не збігалася дієздатність (неповнолітній ніс відповідальність за образу, шкоду тощо).

Для виникнення зобов'язань вимагалося:

- наявність відповідного закону, який би забороняв певні дії;

- порушення цього закону з умислу або необережності;

- спричинення потерпілому фактичної шкоди.

Делікти зводилися до двох груп: 1) порушення майнових прав; 2) образа.

Зобов 'язання з ніби-деліктів виникали у тому випадку, якщо вчин­ки особи не підпадали під дію закону, але спричинили незручності для людей чи погрожують настанням непередбачуваних наслідків (власник несе відповідальність за собаку, яка лякає перехожих).

Висновок до теми. За допомогою договору у Стародавньому Римі оформлювалася домовленість двох чи більше осіб, яка була спрямова­на на закріплення їх прав та обов'язків один перед іншим.

Дата добавления: 2014-01-07