Клас Тваринні джгутикові (Zoomastigophora). Клас Справжні амеби (Lobozea)

Клас Справжні амеби (Lobozea).

Амеба дизентерійна ( Entamoeba histalytica) – збудник амебної дизентерії.

Географічне поширення.: зустрічається повсюдно, частіше у країнах з тропічним і субтропічним кліматом (Індія, Північна Африка та Америка).

Морфологія: паразит існує у трьох формах.

Тканинна (велика) вегетативна форма. Розміри 20-40 мкм, дуже рухома. Цитоплазма чітко розділена на дрібнозернисту ендоплазму і склоподібну ектоплазму. Ядра в живої амеби не видно, живиться еритроцитами. Виділяє протеолітичні ферменти, патогенна.

Просвітна (дрібна) вегетативна форма. Розміри 15-20 мкм. Рух більш слабкий, поділ на екто- й ендоплазму відбувається тільки при утворенні псевдоніжок. Живиться часточками їжі.

Циста. Нерухома, 8-15 мкм, безбарвна, покрита товстою оболонкою. Зріла циста містить 4 ядра.

Життєвий цикл. Паразитує тільки в людини. В організм людини потрапляє перорально (через) рот на стадії цисти. Інвазійна форма – циста. У шлунково-кишковому тракті оболонка чотири ядерної цисти розчиняється і з неї виходять чотири дрібні вегетативні форми. Це основна форма існування амеби, яка живиться бактеріями, не завдає шкоди людині, здатна інцистуватись та виводитися разом з фекаліями назовні. За несприятливих умов (переохолодження, перегрівання, недоїдання, перевтоми людини тощо) просвітна форма перетворюється у тканинну форму. Локалізується амеба у просвіті товстої кишки, переважно у сліпої і сигмоподібної.

Патогенна дія. Ферменти, які виділяє амеба, розчиняють тканинні білки, руйнується епітелій слизової оболонки кишки, виникають кровоточиві виразки різного розміру, кров’яні проноси. Перфорація виразки призводить до перитоніту. Діагностується захворювання тестуванням фекалії на вміст вегетативних форм і цист.

Амеба кишкова (Entamoeba coli) – непатогенна форма. Широко розповсюджений паразит. Локалізується у товстої кишці здорових людей. Морфологічні особливості. Амеба кишкова морфологічно подібна до амеби дизентерійної. Утворює велику вегетативну форму (20-40 мкм) і восьмі ядерні цисти. Живиться бактеріями. Цисти з випорожненням хазяїна виділяються у навколишнє середовище.

Амеба ротова (Entamoeba gingivales) зустрічається у каріозних зубах, у білому зубному нальоті. Живиться бактеріями і лейкоцитами. Патогенна дія не доведена, але під дією мутагенних чинників здатна перетворюватись на паразитичні форми і викликати важкі запальні процеси, розлади у центральної нервової системі (менінгоенцефаліти).

Клас джгутикові об’єднують найпростіших, які мають від одного до декількох джгутиків. Органелами їхнього руху є ундулююча мембрана – хвилеподібна цитоплазматична перетинка між джгутиком і пелікулою.

Лейшманії (Leischmania) – збудники лейшманіозів, трансмісивних хвороб природними осередками.

За локалізацією лейшманії поділяють на дві групи: дерматотропні ( у шкірі) і вісцеротропні (у внутрішніх органах). Збудниками дерматотропного лейшманіозу є

Leischmania tropica minor, L. tropica major, L. tropica mexicana; вісцеротропного – L. donovani, L. infantum.

Географічне поширення: лейшманії поширені у субтропічних і тропічних широтах Європи, Азії, Африки, Америки.

Морфологічні особливості і життєвий цикл: за будовою різні види лейшманій подібні між собою. У життєвому циклі вони перебувають у 2-х стадіях: без джгутиковій і джгутиковій..

Безджгутикові мають овальну форму, мізерні розміри (3-5 мкм), паразитують у сполучній тканині хребетних: людини, собак, лисиць, гризунів.

Джгутикові мають видовжено тіло і утворюються з без джгутикових в організмі комах-переносників – москітів. Зараження людини відбувається при укусі москіта. А природними резервуарами лейшманій є гризуни, шакали, лисиці, собаки. Інвазійна форма – джгутикова.

Патогенна дія. При шкірному лейшманіозі на відкритих ділянках тіла (обличчі) виникають кулясті виразки, які після загоювання залишають рубці. У людини, яка перехворіла, виробляється набутий імунітет.

Діагностують мікроскопічним дослідженням виділень із виразки на вміст без джгутикових форм.

Вісцеротропний лейшманіоз переважно уражує дітей до 12 років. Симптомами є підвищення температури, збільшення печінки, селезінки, зменшення кількості еритроцитів у крові.

Для діагностики роблять пункцію з грудини хворого, рідше – лімфатичних вузлів. Із пункт ату готують мазки і мікроскопують.

Трипаносома (Tripanosoma brucei gambiense) – збудник трипаносомозу (африканської сонної хвороби).

Морфологічні особливості і життєвий цикл. Розміри 13-39 мкм, тіло звужено на кінцях, наявний один джгутик та ондулююча мембрана. Живиться трипаносома осмотичне. Розмножується безстатевим шляхом.

Трипаносомоз – трансмісійне захворювання. У життєвому циклі спостерігається зміна хазяїв. З кров’ю людини або тварин трипаносоми потрапляють у середню кишку мухи цеце. Перша частина життєвого циклу проходить у травному каналі

мухи цеце, друга – в організмі людини, великої та дрібної рогатої худоби, свині, собаки, диких тварин. Зараження людини відбувається при укусі мухи цеце.

Патогенна дія і діагностика. Локалізуються трипаносоми у головному мозку, печінці, нирках, серці, легенях, лімфатичних вузлах. Симптоми трипаносомозу: збільшення лімфатичних вузлів, ураження нервової системи, м’язова слабкість, виснаження, депресія, сонливість. Інкубаційний період тривалий – 7-10 років.

Лабораторно діагностують кров, пунктати лімфатичних вузлів і спинномозкової рідини на вміст паразита.

Дата добавления: 2014-01-07