Суб'єкти виконавчого провадження та їх процесуальний статус

Питання 2.

Висновок

Правову основу здійснення виконавчого провадження становлять - Конституція України; Кодекси України: цивільно-процесуальний, кримінально-процесуальний кодекс, господарсько-процесуальний, кодекс про адміністративні правопорушення, кодекс адміністративного судочинства, Закони України "Про виконавче провадження" тощо.

Серед відомчих документів слід відзначити наказ міністерства юстиції України № 74/5 від 15.12.1999 року "Про затвердження Інструкції про проведення виконавчих дій". Зазначена інструкція розроблена на виконання Закону України "Про виконавче провадження" та визначає умови та порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону, інших нормативно-правових актів підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку.

Україна на шляху розбудови правової держави визначила своїм головним конституційним обов’язком утвердження і забезпечення прав і свобод людини та їх гарантії, що становлять зміст і спрямованість діяльності держави та захищаються судом.

Судові рішення відповідно до статті 124 Конституції України є обов’язковими до виконання на всій території України.

Учасниками виконавчого провадження є державний виконавець, сторони, представники сторін, експерти, спеціалісти, перекладачі, суб'єкти оціночної діяльності - суб'єкти господарювання (стаття 10).^[3]

Для проведення виконавчих дій державним виконавцем у необхідних випадках залучаються поняті, а також працівники органів внутрішніх справ, представники органів опіки і піклування, інших органів і установ.

У разі необхідності для проведення чи організації виконавчих дій державний виконавець має право залучати на платній основі, у тому числі за рахунок авансового внеску стягувача, суб'єктів господарювання, які в установленому законом порядку одержали ліцензії на певні види господарської діяльності.

Сторони можуть реалізовувати свої права і обов'язки у виконавчому провадженні самостійно або через представників. Особиста участь громадянина у виконавчому провадженні не позбавляє його права мати представника, за винятком випадку, коли боржник зобов'язаний згідно з рішенням вчинити певні дії особисто.

Участь юридичних осіб у виконавчому провадженні здійснюється їх керівниками чи органами, посадовими особами, які діють в межах повноважень, наданих їм законом, або через представників юридичної особи.

Повноваження представника мають бути підтверджені довіреністю, виданою і оформленою відповідно до вимог закону.

Пропонуємо перейти до детального розгляду основних суб’єктів провадження. Особливу роль відіграє Державна виконавча служба України, що з початку 1999 року діє в системі Міністерства юстиції України та була створена відповідно до Закону України "Про державну виконавчу службу". Цей Закон визначає основи організації та діяльності державної виконавчої служби, її завдання, правовий статус державних виконавців та їх соціальний захист.

Завданням державної виконавчої служби, відповідно до статті 1 зазначеного Закону, є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб). Згідно з даним Законом примусове виконання рішень у порядку, передбаченому законом, покладається на державних виконавців районних, міських (міст обласного значення), районних у містах відділів державної виконавчої служби, якими є начальник, заступник начальника, старший державний виконавець, державний виконавець районного, міського (міста обласного значення), районного у місті відділу державної виконавчої служби.^[4]

Відповідно до Законів України "Про державну виконавчу службу" та "Про виконавче провадження" державна виконавча служба є органом, на який покладено примусове виконання рішень в Україні.

З метою реалізації завдань виконавчого провадження державні виконавці мають право:

- одержувати необхідні для проведення виконавчих дій пояс­нення, довідки, іншу інформацію;

- накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилу­чати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в порядку, встановленому законодавством;

- на підставі рішення суду накладати арешт на грошові кош­ти та інші цінності боржника, в тому числі на кошти, які пере­бувають на рахунках та вкладах в установах банків, інших кредит­них установах, на рахунки в цінних паперах;

- викликати громадян та посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні, а у разі неявки боржника без поважних причин виносити постанову про його привід через органи внутрішніх справ;

- накладати стягнення у вигляді штрафу на громадян і поса­дових осіб у випадках, передбачених законом;

- при виконанні судових рішень безперешкодно входити на зе­мельні ділянки, в житлові та інші приміщення боржників - фізич­них осіб, проводити в цих приміщеннях огляд, опечатувати ці приміщення, за необхідності примусово відкривати їх в установ­леному порядку, арештовувати, опечатувати та вилучати належ­не боржникові майно, яке там перебуває.

Вимоги державного виконавця щодо примусового виконання рішень є обов'язковими для усіх органів, організацій, посадових осіб, громадян і юридичних осіб на території України. Невиконан­ня цих вимог тягне за собою юридичну відповідальність.

Основними учасниками виконавчого провадження є сторони.

Поняття сторін виконавчого провадження визначено статтею 11 вказаного Закону, а саме - сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник.

Стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, яка зобов’язана за рішенням вчинити певні дії (передати майно, виконати інші обов’язки, передбачені рішенням) або утриматися від їх вчинення. У виконавчому провадженні можуть брати участь кілька стягувачів або боржників. Сторони можуть реалізовувати свої права і обов’язки у виконавчому провадженні самостійно або через представників. Особиста участь громадянина у виконавчому провадженні не позбавляє його права мати представника, за винятком випадку, коли боржник зобов’язаний згідно з рішенням вчинити певні дії особисто. Права та обов’язки сторін виконавчого провадження визначені у статті 11-1 Закону.

Враховуючи певну специфіку проведення виконавчих дій законодавцем також визначені поняття співучасників та правонаступників у виконавчому провадженні.

Так, зокрема, у виконавчому провадженні можуть брати участь кілька стягувачів або боржників. Кожен з них щодо іншої сторони має право брати участь у виконавчому провадженні самостійно або може доручити участь у виконавчому провадженні одному із співучасників.

У разі вибуття однієї з сторін державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду з заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, обов’язкові тією мірою, в якій вони були б обов’язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Зазначені вище особи набувають статусу сторін виконавчого провадження лише після відкриття виконавчого провадження, тобто, винесення державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження, або ж постанови про заміну сторони її правонаступником.

Стаття 57 Конституції України кожному гарантує право знати свої права і обов’язки.

Як відомо, усі законодавчі акти повинні основуватись на принципах, закріплених в Основному Законі України – Конституції.

На виконання цього принципу законодавець за допомогою статті 7 Закону України "Про виконавче провадження" визначає гарантії прав громадян і юридичних осіб у виконавчому провадженні, які, перш за все, виражаються у тому, що державний виконавець зобов’язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.

Особам, які беруть участь у виконавчому провадженні або залучаються до проведення виконавчих дій, повинні бути роз’яснені державним виконавцем їх права відповідно до вимог цього Закону.

Проаналізувавши норми Закону України "Про виконавче провадження" можливо зробити висновок, що права та обов’язки сторін виконавчого провадження підрозділяються на загальні, тобто однакові як для стягувача так і боржника, та індивідуальні для кожної сторони.

Статтею 111 вказаного Закону закріплений основний перелік прав сторін виконавчого провадження.

Так, сторони та інші учасники виконавчого провадження мають наступні права: знайомитися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, подавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у провадженні виконавчих дій, давати усні і письмові пояснення в процесі виконавчих дій, висловлювати свої доводи, міркування з усіх питань, що виникають у ході виконавчого провадження, у тому числі при проведенні експертизи, заперечувати проти клопотань, доводів та міркувань інших учасників виконавчого провадження, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, оскаржувати дії (бездіяльність) державного виконавця з питань виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими цим Законом.

Сторони також мають право укласти мирову угоду про закінчення виконавчого провадження, яка визнається судом, оспорювати належність майна і його оцінку, подавати письмові заперечення проти розрахунку державного виконавця щодо розподілу коштів між стягувачами.

Разом з цим, перелік прав та обов’язків сторін виконавчого провадження, закріплений у даній статті, не є вичерпним. Діючий Закон України "Про виконавче провадження" наділяє сторін і іншими правами та обов’язками.

Так, зокрема, Закон наділяє сторін правом у разі необхідності під час провадження виконавчих дій запросити перекладача; пропонувати зручний для них час проведення виконавчих дій; подавати заяву про відстрочку або розстрочку виконання, зміну способу і порядку виконання рішення тощо.

До прав, якими наділений лише стягувач, можливо віднести наступні. Він вправі подати заяву про відкриття виконавчого провадження до відповідного органу державної виконавчої служби. При цьому, право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби, які можуть вчиняти виконавчі дії по виконанню рішення на території, на яку поширюються їх функції, також належить саме стягувачу (стаття 20 Закону).

Разом з цим, при виконанні рішень майнового характеру, стягувач поряд із заявою про відкриття виконавчого провадження має право надати заяву про накладення арешту на майно боржника. В цьому випадку державний виконавець постановою про відкриття виконавчого провадження накладає арешт на майно боржника та оголошує заборону на його відчуження (стаття 24 Закону).

Реалізація стягувачем зазначеного права, на наш погляд, забезпечує повне виконання рішення суду та позбавляє боржника можливості ухилитись від виконання рішення.

Стягував також має право подати заяву про видачу дубліката виконавчого документа, про поновлення строку пред’явлення виконавчого документа до виконання, про відмову від стягнення і повернення виконавчого документа.

З метою повного та своєчасного виконання рішень законодавець надає стягувачеві право проавансувати витрати, пов’язані з проведенням виконавчих дій (наприклад на: проведення експертизи, розшук боржника, надіслання документів виконавчого провадження рекомендованими листами та на інші витрати встановлені Законом).

Окрім вказаного, стягувач має право подати заяву до суду про роз’яснення рішення та повторно пред’являти виконавчий документ на виконання, залишити за собою непродане майно (статті 28, 40, 61 Закону).^[5]

Боржник також має особисті права у виконавчому провадженні. Зокрема, згідно з положеннями статті 30 зазначеного Закону державний виконавець, починаючи виконувати рішення, повинен пересвідчитися, чи отримана боржником копія постанови про відкриття виконавчого провадження і чи здійсненні ним дії, спрямовані на добровільне виконання рішення. У разі якщо боржник доведе, що постанова була ним одержана несвоєчасно, внаслідок чого він був позбавлений можливості виконати рішення у встановлений державним виконавцем строк, примусове виконання в цьому випадку може бути відкладено на десять днів.

Крім того, законодавець надає боржнику право зазначити ті види майна або предмети, на які слід звернути стягнення в першу чергу та визначити, в якій послідовності необхідно продавати майно (статті 56, 61 Закону).

Також, за виконавчим документом про стягнення коштів за погодженням із стягувачем боржник може передати стягувачу в рахунок повного або часткового погашення боргу власне майно.

На наш погляд, законодавцем при визначені прав сторін враховані всі основні принципи, закріплені Конституцією України.

Невипадково, як основний обов’язок сторін, Закон зазначає сумлінне користування усіма наданими сторонам правами (стаття 111 Закону).

З метою повного та своєчасного вчинення державним виконавцем виконавчих дій сторони також зобов’язані письмово повідомляти державного виконавця про виникнення обставин, що зумовлюють обов’язкове зупинення виконавчого провадження. При цьому слід зазначити, що обставини обов’язкового зупинення виконавчого провадження визначені статтею 34 Закону.

Також сторони зобов’язані повідомляти державного виконавця про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи місцезнаходження, а боржник - фізична особа - про зміну місця роботи.

На наш погляд, коло обов’язків боржника значно ширше, ніж стягувача, і це пов’язано з його статусом у виконавчому провадженні. ^[6]

Так, зокрема, боржник зобов’язаний у строк, встановлений державним виконавцем, надати достовірні відомості про свої доходи та майно, у тому числі про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, рахунки в банківських та фінансових установах, своєчасно з’явитися за викликом державного виконавця, письмово повідомити державного виконавця про майно, що перебуває в заставі або у інших осіб, а також про кошти та майно, належні боржникові від інших осіб.

Стягувач, в свою чергу, зобов’язаний у разі, якщо він виявив бажання залишити за собою непродане майно, у 15 денний строк повідомити державного виконавця про залишення за собою непроданого майна, та внести на рахунок органу державної виконавчої служби різницю між вартістю непроданого майна та сумою коштів, які підлягають стягненню на його користь, якщо вартість непроданого майна перевищує суму боргу, яка підлягає стягненню за виконавчим документом (стаття 61 Закону).

У разі відсутності документів, що характеризують об’єкт нерухомості, у зв’язку з чим його неможливо підготувати до реалізації, виготовлення таких документів здійснюється у встановленому порядку за рахунок коштів стягувача. Якщо стягувач у 20-денний строк, з дня одержання відповідного повідомлення державного виконавця, не авансує витрати на виготовлення документів, що характеризують об’єкт нерухомості, арешт з нього знімається (стаття 62 Закону).^[7]

Належне використання сторонами наданих їм прав та обов’язків сприятиме повному і своєчасному вчиненню державним виконавцем виконавчих дій.

Між цим, Закон не встановлює, яким чином та на якій стадії виконавчого провадження зазначеним особам мають бути роз’яснені їх права та обов’язки, тому такі роз’яснення, на наш погляд, можливі в усній і письмовій формі перед вчиненням певних виконавчих дій.

Слід також зазначити, що Закон України "Про виконавче провадження" визначає й порядок захисту прав сторін виконавчого провадження.

Положення статті 56 Конституції України закріплюють, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Закон України "Про виконавче провадження" не обминув і цих вимог та приділив реалізації цього принципу главу 10, якою визначив порядок та умови захисту прав стягувача, боржника та інших осіб під час провадження виконавчих дій.

Зокрема, відповідно до положень статті 85 вказаного Закону, у виконавчому провадженні на дії (бездіяльність) державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби по виконанню рішення або відмову у здійсненні передбачених цим Законом дій стягувачем чи боржником може бути подана скарга до начальника відповідного органу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до суду.

Скарга у виконавчому провадженні по виконанню судових рішень на дії (бездіяльність) державного виконавця або начальника органу державної виконавчої служби подається до суду, який видав виконавчий документ. Скарги по виконанню інших рішень подаються до суду за місцем знаходження відповідного органу державної виконавчої служби, крім скарг на дії (бездіяльність) державних виконавців та посадових осіб Департаменту державної виконавчої служби та державної виконавчої служби Автономної Республіки Крим, областей та міст Києва і Севастополя, які подаються до апеляційного суду за місцем знаходження відповідного органу державної виконавчої служби.

Крім того, вважаємо за необхідне зазначити, що абзац четвертий пункту 1 постанови Пленуму Верховного суду України від 26.12.2003 № 14 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" зазначає, що оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби до начальника відповідного органу державної виконавчої служби або керівника вищого в порядку підлеглості органу цієї служби в передбачених Законом випадках не може бути підставою для відмови у прийнятті скарги судом, оскільки на ці правовідносини поширюється юрисдикція суду.

Статтею 86 Закону визначено гарантії захисту прав стягувача у виконавчому провадженні. Так, стягувач має право звернутися з позовом до юридичної особи, яка зобов’язана провадити стягнення коштів з боржника, у разі невиконання рішення з вини цієї юридичної особи. При цьому стягувач звільняється від сплати державного мита.

Збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам при здійсненні виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом.

Таким чином, державний виконавець зобов’язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб. Сторони виконавчого провадження, в свою чергу, зобов’язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення повного і своєчасного вчинення виконавчих дій.

Для з'ясування та роз'яснення питань, що виникають під час здійснення виконавчого провадження і потребують спеціальних знань, державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сто­рін призначає своєю постановою експерта або спеціаліста, а за не­обхідності - кількох спеціалістів або експертів, для оцінювання май­на - суб'єктів оцінювальної діяльності - суб'єктів господарювання.

Як експерт або спеціаліст може бути запрошена будь-яка діє­здатна особа, яка має необхідні знання, кваліфікацію, досвід робо­ти у відповідній галузі.

Копія постанови державного виконавця про призначення у ви­конавчому провадженні експерта або спеціаліста у триденний строк з дня її винесення надсилається сторонам.

У разі необхідності під час провадження виконавчих дій держав­ний виконавець або сторони (їхні представники) можуть запросити перекладача.

Особі, якій потрібні послуги перекладача, державний викона­вець надає строк для його запрошення, який не може перевищува­ти 10 днів. У випадку, коли зазначена особа не забезпечить участі перекладача у визначений строк, його може призначити своєю по­становою державний виконавець.

До провадження виконавчих дій можуть бути залучені поняті. Присутність понятих у кількості не менше ніж дві особи обов'яз­кова при вчиненні виконавчих дій, пов'язаних із:

- примусовим входженням до нежитлових приміщень і схо­вищ, де зберігається майно боржника, на яке звернено стягнення, або майно стягувача, яке має бути повернено йому в натурі;

- примусовим входженням до житлових будинків, квартир для забезпечення примусового виселення та вселення в них;

- примусовим входженням до будинків, квартир та інших приміщень, в яких перебуває дитина, що має бути передана іншим особам відповідно до рішення суду;

- проведенням огляду, арешту, вилученням і передачею майна. Понятими можуть бути будь-які дієздатні громадяни, які не мають особистої заінтересованості в провадженні виконавчих дій і не пов'язані між собою або з учасниками виконавчого про­вадження родинними зв'язками, підлеглістю чи підконтрольністю.

Понятий зобов'язаний засвідчити факт, зміст і результати вико­навчих дій, під час провадження яких він був присутній. Заува­ження понятого підлягають занесенню до акта відповідної вико­навчої дії.

Державний виконавець, експерт, спеціаліст, суб'єкт оцінювальної діяльності - суб'єкт господарювання, перекладач не можуть брати участі у виконавчому провадженні і підлягають відводу, якщо во­ни є близькими родичами сторін, їхніх представників або інших осіб, що беруть участь у виконавчому провадженні, або заінтере­совані в результаті виконання рішення, або є інші обставини, що викликають сумнів у їх неупередженості.

Відвід має бути вмотивованим, викладеним у письмовій формі і заявленим у будь-який час до закінчення виконавчого провадження.

Дата добавления: 2014-01-07