Поняття робочого часу і його види

Тема 9. Робочий час і час відпочинку

Однією із основних умов праці, що складають предмет і зміст трудового договору, є робочий час,

Робочий час — це той час, протягом якого найманий працівник відповідно до умов трудового договору і пра­вил внутрішнього трудового розпорядку підприємства, установи, організації повинен виконувати свої трудові функції.

Регулюючи трудові відносини між працівником і влас­ником, трудове право здійснює нормування робочого часу, необхідність якого пов'язана з оплатою, охороною і дисципліною праці. Тому робочий час— обумовлена соціально-економічними і політичними умовами норма часу, яку повинен затратити кожний працівник, приймаючи участь у трудовому процесі, з тим, щоб принести реальну, відчутну, значиму для власника і суспільства в цілому віддачу і яка повинна відповідати потребам відновлення його трудового потенціалу. Саме тому робочий час і час відпочинку скла­дають єдиний інститут трудового права, який включає норми тривалості робочого дня. робочої зміни, робочо­го тижня, види І тривалість часу відпочинку — вихідні, святкові дні, відпустки, перерви в роботі.

Останні можуть відноситись як до часу відпочинку, так і безпосередньо до робочого часу. Законодавством перед­бачені випадки, коли працівник за рахунок частини часу, визначеного для виконання його трудової функції, може бути вільний від такого обов'язку. Це право надане мате­рям для годування дітей віком до 1,5 року; перерви в роботі, що відносяться до робочого часу, мають для обі­гріву робітники, які працюють на холоді, вантажники для відпочинку. До робочого часу зараховуються простої не з вини робочого. Всі ні види перерв зараховуються і оплачуються як робочий час.

Правове регулювання робочого часу здійснюється нор­мативними актами, виданими на державному та місцево­му рівнях. В сучасних умовах все більша самостійність в регулюванні питань робочого часу і відпочинку надається державою безпосередньо підприємствам, установам і організаціям. У централізованому порядку встановлені мак­симальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, основні положення щодо порядку і способу розподілення робочого часу в межах доби, тижня чи іншого календарною періоду; визначені питання, які остаточно вирішуються в локальних нормативних актах та за угодою сторін. Так, відповідно до ст. 50 КЗпП підприємствам і організаціям надане право при укладенні колективного до­говору встановлювати меншу тривалість робочого часу, за рахунок своїх коштів надавати працівникам щорічну оп­лачувану відпустку більшої тривалості, встановлювати інші пільги щодо тривалості і режиму роботи.

Існуюча па сьогодні основна міра тривалості робочого часу на підприємствах, в установах, організаціях — це робочий тиждень: тривалість робочого часу в годинах про­тягом 7-денного календарного тижня.

Законодавством встановлена нормальна тривалість ро­бочого часу і скорочена.

Стаття 50 КЗпП визначає. Ідо нормальна тривалість ро­бочого часу для працюючих не повинна перевищувати 40 голий на тиждень. Виходячи з нього, встановлюються два види робочого тижня: 5-дснпий з двома вихідними дня­ми і тривалістю робочого дня 8 годин (40:5) і 6-дснпий — з одним вихідним днем і тривалістю робочого дня, розрахованою так, що напередодні вихідного дня робо­чий день не повинен бути довший 5-ти годин.

Рішення про тривалість робочого тижня (5-ти чи 6-ден-ний) приймає власник або уповноважений ним орган спільно з профспілковим органом, враховуючи думку пра­цівників трудового колективу, а також узгодивши це пи­тання з місцевими органами влади.

Стаття 51 КЗпП передбачає скорочений робочий час для певних категорій працівників.

Для неповнолітніх у віці від 16 до 18 років тривалість робочого часу становить 36 годин на тиждень; для не­повнолітніх віком від 15 до 16 років, учням віком від 14 до 15 років, які працюють під час канікул, встановлена тривалість робочого часу складає не більше 24 годин на тиждень. Якщо неповнолітні вказаного вище віку працю­ють протягом навчального року у вільний від занять час. то тривалість їх робочого часу становить відповідно 18 і 12 годин на тиждень, тобто не повинна перевищувати половини встановленої законодавством норми робочого часу для відповідних вікових категорій працюючих.

Для працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими умовами прані, тривалість робочого часу встановлена за­конодавством на рівні 36 годин на тиждень. Перелік цих робіт визначається Списком виробництв, цехів, професій і посад зі шкідливими умовами праці, затвердженим по­становою Держкомпраці СРСР і ВЦРПС від 25.10.74 р. Інструкція щодо застосування вказаного списку затвер­джена постановою Держкомпраці СРСР і ВЦРПС від 21.11.75 р. Право на скорочений робочий день мають пра­цівники, які працюють в шкідливих умовах не менше половини робочого дня, незалежно від галузі народного господарства.

Скорочений робочий тиждень тривалістю 36 годин вста­новлений законодавством для педагогічних, медичних працівників, інвалідів І та II груп.

Для всіх категорій працівників відповідно до законо­давства (ст. 53 КЗпП) робочий день напередодні неробо­чих святкових днів скорочується на одну годину, крім тих. для яких скорочений робочий час встановлено на інших підставах. Відповідно до ст. 54 КЗпП робочий час скорочується на одну годину при роботі в нічну зміну (з 22 години вечора до 6 години ранку). Така норма не по­ширюється на працівників, для яких уже передбачено скорочення робочого часу.

Деякими пільгами щодо встановлення скороченого ро­бочого часу відповідно до законодавства користуються працівники, які навчаються в загальноосвітніх шкодах, професійних навчально-виховних закладах, на останніх курсах вищих навчальних закладів, в аспірантурі без відри­ву від виробництва.

Скорочення робочого часу у всіх вище перерахованих випадках чітко регламентовано законодавством. Крім та­кого виду скорочена тривалість робочого часу може бути визначена угодою між працівником і власником або упов­новаженим ним органом на умовах неповного робочого дня, неповного робочого тижня або поєднання першого й другого.

На відміну від скороченого робочого часу, встановле­ною законодавством і оплачуваного в повному розмірі, робота на умовах неповного робочого часу, встановле­ного угодою сторін на прохання працівника, оплачуєть­ся пропорційно відпрацьованому часові або залежно від виробітку.

У певних випадках закон зобов'язує власника або упов­новажений ним орган укласти трудовий договір або по­годитись на зміну його умов за бажанням працівника щодо неповного робочого часу. До таких випадків ст. 56 КЗІІП відносить надання роботи на умовах неповного робочого дня чи тижня вагітним жінкам, жінкам, які мають дітей віком до чотирнадцяти років, дітей-інвалідів, особам, що здійснюють догляд хворих членів сім'ї відповідно до медичного висновку, інвалідам війни, інвалідам інших категорій.

Встановлення неповного робочого часу, як правило, передбачає тривалість робочого дня не менше 4-х го­дин, а робочого тижня — не менше 20—24 годин. Осо­би, які працюють на умовах неповного робочого часу, користуються тими ж трудовими правами, що і всі інші працівники, і на них повністю поширюється трудове законодавство, їм на загальних підставах надається відпу­стка, зараховується трудовий стаж, виплачується допомога в разі тимчасової непрацездатності, виплачуються премії.

Тривалість роботи за сумісництвом не може перевищу­вати чотирьох годин па день і повного робочого дня у вихідний день. Загальна тривалість роботи за сумісницт­вом протягом місяця не повинна перевищувати полови­ни місячної норми робочого часу.

Дата добавления: 2014-01-07