Шумом на­зивають нерегулярні звукові коливання

13. Пам'ять — це сукупність психічних процесів, що забезпечують організацію досвіду індивіда на основі тимчасового співвідношен­ня теперішніх та наступних актів діяльності щодо її цілей і мотивів.

14. Мислення — це активний процес відображення об'єк­тивного світу в людському мозку у формі суджень, понять і висновків. Розрізняють наочно-образне, словесно-логічне і оперативне мислення. Для діяльності оператора характер­ний особливий тип мислення — оперативне мислення.

15. Оперативне мислення — це такий шлях вирішення практичних завдань, який здійснюється на основі моделювання оператором об'єктів трудової діяльності, в результаті чого формується су­б'єктивна модель передбачуваної сукупності дій, що забезпечу­ють вирішення поставленого завдання.

16. Структурування полягає у створенні більш міст­ких одиниць дії завдяки поєднанню елементів ситуації між собою. Це процес аналітично-синтетичної діяльності опера­тора, в результаті якої елементи завдання організовуються і упорядковуються у структурне ціле, враховуючи особливості їхніх зв'язків і місце розташування.

17. Динамічне впізнання — знаходження складових кінцевої ситуації у вихідній, проблематичній ситуації. Це може бути впізнання під задачі або впізнання ситуації, яка траплялася раніше, або впізнання в заданій ситуації кінце­вого еталону.

Лекційний матеріал:

1. Основні властивості сприймання інформації оператором.

1.1. Важливою складовою діяльності оператора є етап приймання інформації про об’єкт управління. Головними психічними процесами, що забезпечують перебіг цього етапу, є процеси відчуття, сприймання, мислення та уявлення. Приймання інформації людиною-оператором необхідно розглядати як процес перцептивного (чуттєвого) образу, тобто суб’єктивного відображення у свідомості людини властивостей об’єкта, що на неї діє. Психологічні дослідження розкрили структуру цього процесу, який складається зі стадії знаходження, розрізняння, впізнання.

Знаходження – стадія сприйняття, на якій спостерігач виділяє об’єкт з загального фону, але ще не може судити про його форми, ознаки, властивості.

Розрізняння – стадія сприйняття, на якій спостерігач здатен розрізняти кількість об’єкти, які знаходяться рядом, виділяти деталі об’єкту.

Впізнання – стадія сприйняття на якій спостерігач може виділяти ознаки, властивості об’єкту та класифікувати його.

Тривалість цих стадій залежить від складності сприйнятих сигналів. Чим сигнали простіші за своїм змістом, тим легше та швидше сприймаються.

1.2. Саме сприймання характеризується певними властивостями – цілісністю, структурністю, константністю, усвідомленістю, предметністю, вибірковістю.

Константністю сприйняття називається відносна стійкість сприйняття деяких властивостей предметів при зміні умов сприйняття. (константність кольору полягає у відносній незмінності кольору який ми сприймаємо при зміні освітлення).

Цілісність сприйняття – сприйняття об’єкту в цілому з врахуванням усіх властивостей, ознак, характеристик, тобто синтез комплексних подразників.

Осмисленість сприймання полягає у тому, що об’єкт сприйняття на основі аналізу та синтезу його властивостей відноситься до певної категорії, класифікації.

Сприйняття інформації характеризується виборчим характером, який полягає у виділенні одних об’єктів по відношенню до інших за певними критеріями, ознаками, властивостями.

Перелічені властивості не є первинними, а формуються у процесі розвитку людини, становлення її професійної майстерності, що має суттєве значення для побудови інформаційних моделей.

Фізіологічною основою формування перцептивного образу є робота аналізаторів, які складаються з основних частин: рецептора, провідних нервових шляхів та центральної частини головного мозку. Між рецептором і мозком існує прямий та зворотній зв'язок, тобто рецептор виконує функції кодування та декодування інформації. Основною функцією рецептора є перетворення енергії діючого подразника у нервовий процес. Вхід рецептора пристосовано до прийому сигналу відповідної модальності – звукового, світлового… це дозволяє розглядати рецептори як засоби кодування інформації. А в залежності від модальності отриманого сигналу розрізняють види аналізаторів: зорові, слухові, рухливі, смакові, нюхові, органічні, вібраційні, тактильні, температурні. Найбільше значення для роботи діяльності оператора має зоровий аналізатор, далі йде слуховий та тактильний. Значення інших аналізаторів в діяльності оператора незначне.

1.3. У психології виділяють такі загальні характеристики аналізаторів:

· Чутливість.

· Адаптивність.

· Вибірковість.

Чутливість основних аналізаторів до дії фізичних та хімічних подразників є різною і характеризується абсолютним, диференціальним та оперативним порогами.

Мінімальна сила подразника, що викликає ледь помітне адекватне відчуття, називається нижнім абсолютним порогом чутливості даного аналізатора, а максимальна – верхнім абсолютним порогом чутливості. Подальше зростання сили подразника викликає вже больову реакцію. Величина, обернено пропорційна нижньому абсолютному порогові, характеризує абсолютну чутливість аналізатора Е:

Е =1/І_п , (д е І_п – порогова величина аналізатора)

Сам процес чуттєвого пізнання сигналу можна поділити на чотири етапи:

· Подразнення як фізичний процес;

· Збудження як фізіологічний процес;

· Суб’єктивне відчуття стимулу як психологічний процес;

· Судження про стимул як логічний процес;

Знаходження стимулу відбувається внаслідок перетворення процесу збудження у процес відчуття та його усвідомлення. Для того, щоб стимул викликав процес його відчуття, необхідно створити такий рівень фізичного подразнення рецепторів, за якого фізіологічне збудження аналізатора перевищуватиме його внутрішні біологічні шуми.

За допомогою аналізаторів людина може не тільки відчувати той чи той сигнал, а й розрізняти сигнали між собою (за інтенсивністю). Для цього вводиться поняття диференціального порога, який характеризується мінімальними відмінностями відчуттів при відображенні інтенсивності двох подразників. Для окремих відчуттів диференціальні пороги чутливості залишаються більш або менш незмінними щодо значення первинного подразника:

dI / I = K,

I – вихідна сила подразника, dI – величина диференціального порога.

Коефіцієнт пропорційності К - константадля зорового аналізатора становить 0,01, слухового – 0,10, тактильного – 0,30.

На основі даної закономірності встановили залежність між величиною сигналу та величиною викликаного ним відчуття.

На базі цих закономірностей був запропонований основний психофізіологічний закон Вебера-Фехнера, за яким інтенсивність відчуття прямо пропорційна логарифмові сили подразника:

E = k lgR+c,

де - Е – інтенсивність відчуття, R – сила подразника, k та с – константи.

Даний закон діє тільки в межах середнього діапазону чутливості аналізатора і не враховує вплив стану людини на його чутливість.

Поняття диференційного порогу має велике значення в психофізиці та експериментальній психології. Але воно є недостатнім для інженерної психології. Адже, величина диференційного порога характеризує граничні можливості аналізаторів тому не може бути використаний у процесі визначення довжину алфавіту сигналів.

Для цього використовують не мінімальну, а оптимальну величину розрізнення сигналів. Так величина дістала назву оперативного порога, тобто це мінімальна розбіжність сигналів, за якою швидкість та точність розрізнення є максимальними.

Крім порогів, пов’язаних з енергетичними характеристиками аналізаторів, у інженерній психології застосовують просторові й часові пороги, які теж можуть бути абсолютними, диференціальними і оперативними.

Адаптивність визначається можливостями зміни чутливості аналізатора при змінах умов його роботи. У процесі адаптації змінюються енергетичні, часові та просторові пороги за рахунок того, що аналізатор є системою, яка самоналаштовується.

Вибірковість аналізатора виявляється у виборі певних подразників з усіх, що діють на той момент.

Завдяки цьому є можливість формування адекватних відчуттів, що забезпечують досить високу стійкість до перешкод.

1.4. З агальні вимоги до сигналів-подразників, які надходять до оператора:

· Інтенсивність сигналу не має перевищувати меж середнього значення діапазону чутливості аналізатора, це і забезпечує оптимальні умови для приймання та переробки інформації;

· Різниця між сигналами повинна бути більшою від оперативного порога чутливості за інтенсивністю, часом і простором; для того щоб оператор міг слідкувати та порівнювати між собою сигнали.

· Найбільш важливі та відповідальні сигнали необхідно розташовувати у тих зонах сенсорного поля, які відповідають ділянкам рецепторної поверхні з найбільшою чутливістю.

· При проектуванні інформаційних моделей або окремих індикаторів необхідно правильно обирати вид сигналу і, відповідно, модальність аналізатора (зорового, слухового, тактильного) різних властивостей та діапазону використання.

· Зміни між сигналами не повинні значно перевищувати оперативний поріг, так як при великих перепадах сили сигналу швидко виникає почуття втомленості організму працівника.

2. Зоровий аналізатор, його основні характеристики

Найбільша кількість інформації передається через зоровий аналізатор, адекватним подразником для якого є світлова енергія, а рецептором є око. Зір дає змогу сприйняти форму, яскравість, колір і рух об’єктів. Можливості зорового аналізатора визначають за його:

· Енергетичними характеристиками;

· Просторовими;

· Часовими;

· Інформаційними.

2.1. Енергетичні характеристики зорового аналізатора:

· інтенсивність сигналів, або яскравість;

· контрастність;

· засліплююча яскравість;

· відносна видимість.

Інтенсивністю сигналів, або яскравістю є світловий потік, що падає на око людини, породжує певні зорові відчуття. Об'єкт краще виглядатиме або сприйматиметься, якщо він випромінюватиме певну кількість світла, тобто матиме певну яскравість, яка визначається за формулою

_B= ^I / _{S cosa}

I- потужність світла, тобто світловий потік на одиницю тілесного кута, S — площа освітленої поверхні, α— кут зору, під яким розглядається ця поверхня.

Сама яскравість об'єкта визначає величину нервових ім­пульсів, що виникають на сітківці ока.

Яскравість об'єкта можна визначити за формулою

Bоб ⁼ Ввип + Ввід

де Ввип — яскравість випромінювання самого об'єкта, Ввід — яскравість відображення об'єктом зовнішнього світла.

Яскравість випромінювання визначається потужністю та світловіддачею самого об'єкта.

Яскравість відображення об'єктом певногосвітловогопотоку залежить від кольору та розташуванняповерхні об'єкта відносно ока людини.

Контрастність між об'єктом і фоном теж зумовлює ефективність приймання інформації оператором. Розрізня­ють два види контрасту: прямий і зворотний. Кількісно коефіцієнт контрастності вираховується за такими формулами:

К _зв= (В_{об -} В_ф)/В_об

де В_Ф — яскравість фону, Воб— яскравість об'єкта.

Оптимальна величина коефіцієнта контрастності знаходиться в межах 0,60…О,95.

Робота в прямому контрасті більш сприятлива, ніж у зворотному.

Але для забезпечення нормальної роботи оператора необхідно знати, як цей контраст сприймається в конкрет­них умовах. Для цього вводиться поняття порогового контрасту dВ пор

Кпор= dB_пор / В_ф

Де dВ пор – порогова різниця яскравості між об’єктом і фоном, яка відчувається оком.

Величина Кпор визначається диференціальним порогом. Для оперативного порога величина повинна бути в 10...15 разів більша за диференціальний поріг, тобто коефіцієнт контрасту Кпор повинен бути в 10...15 разів більшим за диференціальний поріг.

До того ж величина порогового контрасту залежить від яскравості та розмірів об'єкта (кутові величини — α). Аналіз наведених на рис. даних свідчить, що об'єкти великих розмірів добре сприймаються і за менших контрастів.

Значний вплив на ефективність сприймання інформації мас характер зовнішнього освітлення. Цей вплив буде іншим при роботі оператора з інформацією, що подається в прямому (предмет темніше ніж фон) чи зворотному (фон темніше ніж предмет) контрасті. Збільшення освітлен­ня за прямого контрасту поліпшує умови сприймання інформації, оскільки яскравість фону зростає більше, ніж яскравість об'єкта, а за зворотного контрасту — оскільки яскравість фону зростає більше, ніж яскравість об'єкта, а за зворотного контрасту — навпаки.

Засліплююча яскравість. Оператор сприймає інформацію різної інтенсивності, однак сигнали значної яскравості можуть спричинити осліплення.

Засліплююча яскравість визначається розміром освітленої поверхні, яскравістю сигналу, а також рівнем адаптації ока.

Прийнятними вважаються перепади яскравостей у межах 1/10...1/30.

Таким чином, для створення нормальних умов зорового сприймання інформації необхідно забезпечити певну яскравість і контрастність сигналів, а також рівномірність розподілу яскравостей у полі зору оператора.

Відносна видимість. Око людини сприймає електромаг­нітні хвилі діапазону 380...760 нм. Але очі людини мають різну чутливість до різних хвиль. Найбільша чутливість — до хвиль в діапазоні 500...600 нм. Це — жовто-зелений колір. Залежність чутливості ока від довжини хвилі, тобто відчуття від подразника, характеризується коефіцієнтом відносної видимості Кλ.

Із цієї залежності зрозуміло, що для забезпечення одна­кового зорового відчуття сигналів різного кольору необхід­но, наприклад, потужність синього випромінювання збіль­шити у 16,6 рази, а червоного — в 9,3 рази відносно жовто-зеленого кольору сигналів. Підвищення потужності сигналів можна забезпечити за рахунок яскравості, розміру сигналу та збільшення часу його сприймання.

2.2. Інформаційні характеристики зорового аналізатора зу­мовлені пропускною здатністю, що визначає кількість ін­формації, яку може сприйняти аналізатор за одиницю часу.

Якщо зоровий аналізатор уявити каналом зв'язку, кот­рий складається з ділянок різної пропускної здатності, то найбільша пропускна здатність — 5,6 х 10⁹ біт буде на рівні фоторецепторів (сітківки) ока, на рівні кори — 20...70 біт, а для діяльності в цілому (прийняття рішень та виконання керуючих дій людини) — 2...4 біти. Тому зоровий аналізатор порівнюють з інформаційною «лійкою» — на вході має місце значна кількість інформації, яка поступово змен­шується, досягаючи рівня прийняття рішення або рівня реакції.

2.3. Просторові характеристики зорового аналізатора залежать від:

· Гострота зору(абсолютний просторовий поріг).

· Поле зору.

· Обсяг сприймання.

Гострота зору характеризується властивістю ока розрізнювати дрібні деталі об'єкта. Вона визначається величиною, еквівалентною і тому мінімальному розмірові об'єкта, за якого він розріз­нюється оком. Розмір об'єкта виражається в кутових вели­чинах, котрі пов'язані з його лінійними розмірами таким і співвідношенням:

h=2l tg(α/2);

де l- відстань до об’єкта; h і α – відповідно лінійний та кутовий розмір.

Співвідношення лінійних і кутових розмірів об'єкта

Нормальним вважається зір, при якому людина розрізнює об’єкти величиною l, що є одиницею гостроти зору, котра залежить від рівня освітлення об'єкта, відстані до нього та його положення відносно спостерігача.

Так, наприклад, якщо розглядати об'єкт під кутом 10°, гострота зору буде в 10 разів менша, а під кутом 30° — у 23 рази менша, ніж коли цей об'єкт знаходиться прямо перед

спостерігачем.

Гострота зору характеризує абсолютний просторовий поріг зорового аналізатора. Оператор повинен працюва­ти на рівні оперативного порога, в якому кутовий розмір об'єкта буде не менший ніж 15' — для об'єктів найпро­стішої форми, а для складних об'єктів цей розмір має бути в межах З0'...40'. Це розмір знака та інших елементів зображення об'єкта, котрі мають зовнішні та внутрішні деталі.

Поле зору умовно поділяють на три зони:

• центральне поле 4°, де повніше розрізняються всі деталі об'єкта;

• поле ясного бачення ~ 30°..35°, де не розрізняються малі деталі об'єкта;

• периферійне поле ~75°...90°, в якому об'єкт тільки вияв­ляється, але не розпізнається.

Об'єкти, що перебувають у периферійній зоні, можуть бути переміщені в іншу зону при простому повороті голови або русі очей.

Обсяг сприймання характеризується кількістю об'єктів, які охоплює людина за одну фіксацію ока, тобто за симуль­танного сприймання. Доведено, що за одну фіксацію лю­дина може охопити 4—8 не пов'язаних між собою об'єктів. Було експериментальне доведено, що в зоровому об­разі відображається значна кількість об'єктів, але відтво­рюється їх значно менше, і цей процес залежить від обсягу пам'яті, тобто при визначенні цього параметра потрібно враховувати не стільки характеристики сприймання, скіль­ки характеристики короткочасної пам'яті, зокрема обсяг зберігання та відтворення інформації.

2.4. Часові характеристики зорового аналізатора визначають­ся часом та його складовими, необхідними для виникнення зорового відчуття і сприймання потрібної інформації в пев­них умовах роботи оператора.

Латентний період — це час до виникнення відчуття з початку подавання сигналу. Залежить він від потужності под­разника, його значущості, складності роботи і віку операто­ра, його індивідуально-типологічних характеристик. У се­редньому для людини він становить 150...240 млс.

Розглянемо часову діаграму роботи зорового аналізатора.

Упродовж часу t0— t₃ діє подразник, втім, зорове відчут­тя починається лише через певний період t₀ — t₁ тобто ла­тентний період. Зорове відчуття, що виникає в момент,поступово розвивається (період t₁ — t₂) і адекватно відобра­жає сигнал протягом часу t₂ — t₃, тобто до кінця дії подраз­ника (t₃). Після закінчення дії подразника зорове відчуття зникає не одразу, а поступово «згасає» за період t₃ — t₄ який дістав назву періоду інерції відчуття.

Тривалість інерції відчуття залежить не тільки від харак­теристик сигналу (яскравості, кутових розмірів), а й від того, яким буде наступний сигнал, тобто наскільки він зможе «за­гасити» дію попереднього сигналу. В цей час виникають так звані «послідовні образи» які мають різні характерис­тики (за кольором і розміром) і в певній послідовності змі­нюють один одного. Може виникнути така ситуація, коли дія попереднього (першого) сигналу буде мати своє продовження завдяки по­слідовним образам, і в той же час почнеться дія наступного (другого) сигналу, тобто послідовний образ може накласти­ся на перцептивний образ наступного сигналу, і оператор не може відрізнити елементи першого сигналу від елементів другого. Тому час дії основного сигналу повинен ураховува­ти час дії послідовного образу. Урахування цих особливостей має великезначення для організації потоку інформації. Якщо сигнали подаються дис­кретно, то їхній період має бути не менший за 0,2...0,6 с, в іншому разі образи попереднього і наступного сигналів бу­дуть накладатись один на інший.

Критична частота мерехтіння (КЧМ) — це частота, за якої відбувається злиття поточних образів подразників у єдиний образ об'єкта, тобто окремі проблиски сигналу сприймаються сукупно. КЧМ залежить від яскравості і спектрального складу сигналу, його розмірів та конфігурації знаків.

Залежність КЧМ від яскравості об'єкта підпорядкована основному психофізіологічному законові

f _кчм = a lg B + c

де а і с — константи, які залежать від розміру і конфігурації знака, а також від спектрального складу сигналу.

В нормальних умовах спостереження КЧМ становить 15...25 Гц, при втомі вона знижується. Якщо мерехтіння за­стосовується для кодування інформації (привертання уваги оператора), треба мати на увазі, що зорова втома буде най­меншою за частоти 3—8 Гц.

Час адаптації. Чутливість зорового аналізатора може змі­нюватися в 10⁸ разів. Є дві форми адаптації:

• темнова, при переході від світла до темряви;

• світлова, при переході від темряви до світла.

Час адаптації залежить від її форми і становить десятки хвилин при темновій та хвилини або частки хвилини при світловій.

Тривалість інформаційного пошуку. Значну роль у процесі сприймання сигналу та об'єктів відіграють рухи очей. Це дає змогу розглядати сприймання як дію, спрямовану на пошук джерела сигналу та обстеження об'єкта для побудови його образу.

Рухи очей поділяються на дві групи:

• пошукові, настановчі;

• гностичні, пізнавальні.

За допомогою пошукових рухів очей оператор віднаходить необхідний об'єкт або задану його ознаку, переводить об'єкт у потрібне поле зору (ясного бачення або центральне).

Тривалість пошукових рухів залежить від структури ін­формаційного поля, складності об'єкта та визначеності його параметрів, тобто трудності завдання, а також від професій­ною досвіду оператора та його індивідуально-психологічних характеристик. Застосування характеристик активності рухів очей людини-оператора для визначення часу інформаційно­го пошуку дає змогу оцінити різні варіанти інформаційної моделі та визначити кількість об'єктів, за якими може стежити оператор (Л).

Гностичні (пізнавальні) рухи очей беруть участь в обсте­женні об'єкта, розрізненні необхідних деталей, ознак, його впізнанні. Відомо, що основну інформацію очі отримують за час фіксації, яка при інформаційному пошукові є вели­чиною відносно постійною. До того ж важливі не тільки кількісні показники активності рухів очей, а і якісні, певна послідовність переміщення по­гляду, з допомогою якої можна охарактеризувати застосова­ну тактику або стратегію діяльності оператора. Для реєстрації руху очей використовують різні методики — від кінозйомки до методу електроокулографії (ЕОГ).

3. Основні характеристики слухового та тактильних аналізаторів

3.1. Одним із основних каналів передавання інформації операторові є звукові сигнали, завдяки яким він отримує до 10 % її обсягу. При відображенні цих сигналів у людини виникають відчуття, спричинені дією звукової енергії на слуховий аналізатор.

Слуховий аналізатор складається з вуха, слухового нер­ва, складної системи нервових зв'язків і мозкових центрів людини.

Вухо сприймає окремі частоти звуків завдяки функціо­нальній здатності волокон його мембрани до резонансу. Дже­релом звукових хвиль може бути будь-який процес, котрий спричинює зміни тиску або механічну напругу в середовищі. Основні характеристики звукових коливань — амплітуда (ін­тенсивність), частота і форма звукових хвиль — відобража­ються у таких слухових відчуттях, як гучність, висота і тембр.

Інтенсивність звуку оцінюється звуковим тиском і вира­жається у динах (ергах) на квадратний сантиметр. Діапазон тиску, який відчуває вухо людини, значний — від 2 • 10~⁴ до 2 • 10² дин/см²; а сама інтенсивність звуку вимірюється у децибелах. Частота звукових коливань виражається в герцах (1 герц — це частота звукових коливань, період яких дорівнює 1с). Діапазон частот, який сприймає вухо людини, становить від 16 до 20 000 Гц. Особливе значення він має у межах 200...3500 Гц, що відповідає спектрові людської мови.

Усі звуки поділяють на прості і складні. Коливання з од­нією частотою — це прості звуки, або чисті тони. Всі інші розглядаються як складні. Нерегулярні звукові коливання на­зивають шумом. Окремо виділяють так званий білий шум — звук, що вміщує всі чутливі частоти.

Суб'єктивно інтенсивність відчувається як гучність і ви­ражається у фонах. Фон кількісно дорівнює звуковому тиску для чистого тону частотою 1000 Гц.

Для оцінки якості сигналу його мінімальна тривалість має бути 20...50 мс, при меншій — звук сприймається як клацання, тобто не розрізняється ані висота тону, ані його гучність. Крім того, на диференціювання двох звуків за час­тотою та інтенсивністю впливає не тільки їхня тривалість, а й тривалість інтервалів між ними.

Акустичний аналізатор забезпечує також відображення розміщення сигналу в просторі щодо його отримувача.

Коротка відстань, близько 1—2 метрів, оцінюється з точ­ністю до 0,1 м. Зі збільшенням відстані до 3 м точність підвищується і становить уже 0,05 м. Із зростанням відстані понад 4 м точність зменшується, але все ж таки вона біль­ша, ніж за двометрової відстані.

Важливу роль в оцінці відстані до джерела сигналу віді­грають його гучність і частота. Сигнал, гучність якого збіль­шується, сприймається як такий, що наближується, і навпа­ки. Відомо, що з наближенням джерела сигналу до його от­римувача частота звукових коливань збільшується, а з відда­ленням — зменшується (ефект Допплера). Це відображуєть­ся у слухових відчуттях, а саме у формі зміни висоти звуку або його тембру. Більш тембрований (складна форма висо­ти) звук оцінюється як більш віддалений.

Краще диференціюється звук у горизонтальній площині, ніж у вертикальній; при цьому кращим є правий напрямок, ніж лівий. Добре диференцію­ється місцезнаходження джерела звуку попереду напрямку, але його часто плутають з верхнім розміщенням, оскільки значну роль відіграє тут ефект взаємодії рецепторів акустич­ного аналізатора. Бінауральний ефект допомагає визначити положення джерела звуку за рахунок різниці часу надходжен­ня звукових коливань до правого і лівого вух людини. Ось чому людина найкраще ідентифікує положення джерела си­гналу, стоячи до нього перпендикулярно, тобто коли джере­ло сигналу знаходиться справа або зліва на 90° від осі її зору.

3.2. Сприйняття мовних повідомлень. Знання характеристик мовних повідомлень використовується при вирішенні ос­новних завдань: розробки апаратури для передавання по­відомлень і організації самих повідомлень з урахуванням психофізіологічних і психологічних можливостей людини. У сучасних СЛМ все частіше використовується мовний зв'я­зок між людиною і машиною. Розвиток синтетичної теле­фонії потребує знань залежності сприймання мовних по­відомлень від акустичних характеристик сигналу, визначен­ня їх розбірливості в умовах шуму, а також пошуку шляхів підвищення розбірливості повідомлень.

Мова є комбінацією складних звуків, які змінюються за частотою та інтенсивністю. Найбільш високою інтенсивні­стю характеризуються голосні звуки, менш інтенсивними є приголосні. Інтенсивність звуку з переходом від найгучнішого голосного до найтихішого приголосного змінюється на ЗО...40 дБ. Загальний діапазон інтенсивності мови становить 60...100дБ.

На ефективність сприймання мови впливає тривалість вимовляння окремих звуків та їхніх комбінацій. Тривалість з мовлення голосного звуку дорівнює 0,35 с, а приголосної — коливається в межах 0,02...0,03 с. При сприйманні повідомлень має значення тривалість інтервалів між словами, фразами, реченнями. Не дотримування пауз або їхнє неправильне розташування призводить до викривлення смислу самого повідомлення. Мова, крім акустичних, має й інші характеристики. Слово наділене фонетичною, фонематичною, складовою, мор алогічною формою і при цьому має певне смислове навантаження. Важливим фактором, що впливає на сприйняття слів, є їхня частотна характеристика. Чим частіше вживається слово, тим краще воно в пізнається на фоні шумів, що відбувається через створення більш стабільних його еталонів. У сприйманні окремих слів суттєву роль відіграють фонетичні характеристики, а вже у сприйманні речень перше місце посідають синтаксичні залежності. Слухач схоплює синтаксичний зв'язок між словами, і це допомагає йому відновити повідомлення, яке було зруйноване шумом. Так, односкладові слова правильно аудіюються лише в 12,5 % випадків, а шестискладові — в 40,6 %. Слово, що має більше складів, має і більшу кількість розпізнавальних ознак, що забезпечує йому точніше аудіювання. У сприйманні фраз слухач починає орієнтуватися не на окремі елементи, а на весь складний граматичний каркас.

На точність аудіювання впливають довжина та глибина фрази на фоні «білого шуму» (відношення сигналу до шуму 10 дБ). Було доведено, що точність аудіювання суттєво не змінюється при довжині фрази до 11 слів. Зі збільшенням кількості слів точність різко знижується. Глибина фрази має коливатись у межах 7 ± 2 рівні, враховуючи неоднозначність інтерпретації повідомлення («семантичний шум»). Відомо, що в разі сприйняття таких повідомлень операторові необ­хідно не тільки повторно звертатись до певних частин по­відомлення, а й трансформувати фрази.

Таким чином, можна стверджувати, що аудіювання — багаторівневий процес, в якому поєднані фонетичний, син­таксичний і семантичний рівні, і особливості його перебігу враховують при організації мовних повідомлень.

3.3. Значну кількість інформації оператор отримує через зоровий і слуховий канали, що спричиняє їх значне перевантаження. До того ж унаслідок дії певних пе­решкод сигнали цієї модальності можуть стати значно ви­кривленими, що зумовлює похибку в сприйнятті інформації. В зв'язку з цим останнім часом здійснюється пошук можли­востей передавання інформації по інших каналах сприйняття інформації людиною-оператором. Найперспективнішим вважається використання тактильного аналізатора. Експериментальні дослідження довели, що дотиковий образ формується на базі синтезу значної кількості тактиль­них і кінестетичних сигналів. Відомо, що шкіра людини сприймає термічні, хімічні, механічні та електричні подраз­ники. Якщо використання перших двох поки що неможли­ве для передавання інформації, то відносно двох останніх є певні досягнення. Механічні подразнення передаються за допомогою вібраторів і сприймаються різними частинами шкіри тіла людини по-різному. Відомий цікавий спосіб передавання інформації за допомогою вібраторів. Людську мову записують на плівку і відтворюють у декілька разів повільніше від нормального темп у, Отримані низькочастотні електричні сигнали перетворюють у механічні коливання пластинки, яка торкається поверхні шкіри людини. Після кількох тренувань оператори можуть визначати основні звуки мови. Цей метод може бути використаний при передаванні сигналів в умовах значних шумів, коли слуховий аналізатор діє неефективно.

Крім того, при порушеннях зору людини (у сліпих та сліпоглухих) роль тактильного аналізатора стає провідною, бо це єдиний канал, яким інформація від зовнішнього середовища передається у мозок людини.

Особливості тактильно-вібраційної чутливості людини враховані при конструюванні оригінального приладу для сліпих «Оптакон», у якому оптичні сигнали перетворюються на тактильно-вібраційні, що дає сліпій людині можливість читати звичайні книги зі швидкістю 40—50 слів за хвилину. За всіх досягнень у цьому напрямку є і певні недоліки, котрі стримують використання механічного способу передавання інформації. Передусім це недосконалість самих вібраторів, а саме їхня громіздкість та інерційність. У зв'язку цим ведуться розробки з використання електрошкіряних подразників для передавання інформації з прямокутовими імпульсами струму.

При використанні електрошкіряних подразників необ­хідне попереднє тренування, після якого абсолютний поріг знижується, а інші пороги підвищуються, але після цього вони майже не змінюються у часі і не залежать від зони подразнення. У людей похилого віку вони вищі, ніж у мо­лодих.

Значною перевагою електрошкіряного подразнення по­рівняно з механічним є менша (приблизно в 100 разів) не­обхідна потужність сигналу, а також можливість викорис­тання мініатюрних електродів. Це дуже важливо при роз­робці необхідних приладів для використання їх при переда­ванні інформації через тактильний аналізатор. У нашій кра­їні та за кордоном продовжуються розробки з використання тактильних стимуляторів, «тактильних кодів» для підвищен­ня ефективності передавання інформації операторові.

Різні канали передавання інформації використовують і різні аналізатори, які функціонують не ок­ремо, а в єдиній, дуже складній системі. При цьому дія подразника на певний аналізатор спричиняє не тільки пряму реакцію, а й впливає на функ­ціонування усіх інших. Так, наприклад, чутливість централь­ного поля зору змінюється під впливом гучних звуків, а за­пахи, смак солодкого, зручне положення тіла людини, під­вищення атмосферного тиску або опромінювання шкіри знижують чутливість периферійного поля зору.

3.4. Міжаналізаторні зв'язки поділяються на три основні групи:

• активізуючі;

• інформуючі;

• вікаруючі.

Активізуючі зв'язки забезпечують певний рівень актив­ності аналізатора незалежно від характеру дії побічних под­разників. Вони не впливають на зміст почуттєвих образів і можуть бути як безумовно-рефлекторними, так і умовно-рефлекторними.

Інформуючі зв'язки впливають на зміст почуттєвих об­разів. До них належать різнобічні асоціації відчуттів, перехід Їх під однієї модальності до іншої (візуалізація чуттєвих образів) тощо.

Вікаруючі зв'язки забезпечують можливість заміни пев­них функцій одного аналізатора іншим.

Взаємодію аналізаторів ураховують при застосуванні полімодальних сигналів, тобто сигналів, які складаються з под­разників, адекватних різним аналізаторам.

По-перше, полімодальні сигнали застосовують для дублювання сигналу, тобто його одночасного посилання по різних каналах приймання. Дублювання сигналів може підвищити надій­ність передавання інформації операторові, особливо за ма­лоймовірних подій. Воно може приводити до розширення обсягу короткочасної пам'яті оператора.

Другим шляхом використання полімодальних сигналів розподіл інформації по різних аналізаторах із метою зняття перевантаження одного з них, особливо зорового, тому необхідно враховувати можливості кожного аналізатора. Так, слух має певні переваги у прийманні неперервних сигналів, а зір — дискретних. Найменший час реакції — на тактильний подразник, що може бути використано при передаванні сигналів небезпеки, які вимагають швидких дій. Зоровий і слуховий аналізатори сприймають інформацію дистантно, а тактильний — безпосередньо. Розподіл інформації надає можливість побудови полісенсорних інформа­ційних моделей, що сприяє підвищенню ефектив­ності її приймання.

Третім шляхом використання полімодальних сигналів є їхнє переведення з однієї модальності на іншу. На відміну — від попереднього різні аналізаторні системи працюють не паралельно, а послідовно. Підвищення втоми певного аналізатора (наприклад зорового) зумовлює перехід на іншу модальність сигналу (слухову або тактильну).

Дослідження показали, що продуктивність роботи оператора підвищується на 30—40 %, коли послідов­но використовувати зоровий, слуховий і тактильний кана­ли. Якщо ж інформацію подавати тільки по зоровому кана­лу, такого ефекту не відбудеться.

Отже, особливості взаємодії аналізаторів необхідно вра­ховувати у розробці засобів відображення інформації і ме­тодів навчання операторів, у побудові інформаційних мо­делей і конструюванні певних технічних засобів.

4. Функції зберігання та переробки інформації за допомогою пам’яті

4.1. За час своєї життєдіяльності лю­дина постійно отримує інфор­мацію, яка фіксується в корі головного мозку образами зов­нішнього світу. Ці елементи досвіду, які зберігаються та відтворюються залежно від вимог життя та специфіки діяль­ності людини, саме і формують індивідуальний досвід, ут­ворюючи зміст пам'яті людини.

Пам'ять — це сукупність психічних процесів, що забезпечують організацію досвіду індивіда на основі тимчасового співвідношен­ня теперішніх та наступних актів діяльності щодо її цілей і мо­тивів. Пам'ять — одна з найважливіших, конституювальних харак­теристик психічного, яка забезпечує єдність і цілісність людської особистості.

Діяльність пам'яті, як і інша психічна діяльність, ха­рактеризується певним предметним змістом: цілями, мо­тивами, умовами і засобами досягнення мети. До того ж зміст матеріалу теж впливає на вибір способу його запам'я­товування. Враховуючи, що діяльність оператора за своєю природою дуже багатопланова, форми прояву його пам'яті теж різноманітні. Поділ пам'яті на окремі види має зу­мовлюватися особливостями діяльності оператора, в якій здійснюються процеси запам'ятовування та відтворення інформації.

За характером психічної активності пам'ять поділяють на рухову, емоційну, образну, словесно-логічну. За відношенням до компонентів структури діяльності (мотиви, цілі, засоби діяльності) — на мимовільну і д овільну, механічну і смислову. За тривалістю закріплення і збереження матеріалу — на ко­роткотривалу, довготривалу і оперативну. У своїй діяльності оператор послуговується всіма видами пам'яті, але, зважаю­чи на доволі жорстке узалежнення його діяльності від часо­вих характеристик, детальніше розглянемо ці основні фор­ми пам'яті.

4.2. Короткотривала пам'ять зберігає інформацію упродовж кількох секунд або хвилин. В системі короткотривалої пам'яті було виділено три основні гіпотетичні блоки зберігання інформації: сенсорна, первинна і вторинна пам'ять. Переведення інфор­мації з одного блоку в інший здійснюється за допомогою таких операцій, як фільтрація матеріалу, його впізнання та перекодування і повторення.

Сенсорна пам'ять фіксує інформацію у модально-спе­цифічному вигляді, що дає змогу описувати об'єкти в термі­нах їхніх фізичних характеристик. Фізіологічним корелятом сенсорної пам'яті є інерційність загасання послідовного об­разу подразника.

Численні експериментальні дослідження доводять, що існують різні види сенсорної пам'яті: зорова, слухова, рухова, нюхова. Дослідження останніх років свідчать, що слухова сенсорна пам'ять може функціону­вати як дві незалежні системи: для зберігання мовної ін­формації і для зберігання невербальних звуків. Слід, який залишається у сенсорній пам'яті, поступово згасає. Час його згасання залежить не тільки від модальності под­разника, а і від багатьох інших факторів. При цьому до них додається ще й фактор взаємовпливу слідів у самій сенсорній пам'яті. Серед ефектів взаємодії слідів виділя­ють пряме та зворотне маскування і пов'язані з ними ефекти пара- і метаконтрасту, послідовного стирання або накладання слідів.

Таким чином, час зберігання інформації в сенсорній пам'яті залежить від модальності і фізичних характерис­тик подразника, стану системи, що сприймає, та умов сприйняття самого стимулу.

Первинна пам'ять. Відібрана інформація кодується в зручну, найчастіше — у вербально-акустичну форму. В де­яких випадках, залежно від вимог завдання, інформація мо­же зберігатись і у формі модальних сигналів. Одночасно з перекодуванням сигналу можуть формуватися нові одиниці інформації завдяки смисловій переробці.

Відібрана і перекодована інформація зберігається у пер­винній пам'яті, яка має невеликий обсяг, але значно біль­ший час зберігання. За даними різних авторів, цей час ста­новить від 5 до 3О с.

Отже; інформація у первинній пам'яті зберігається як у вербально-акустичному, так і у модально-специфічному ви­гляді. Разом із тим здійснюється відбір релевантної інфор­мації для певного класу завдань з метою її подальшої об­робки та відтворення або в разі необхідності переведення у вторинну пам'ять. Цей перехід реалізується за допомогою операцій повторення. В моделях короткотривалої пам'яті процесові повторення відводиться важлива роль, і його мож­на ототожнювати з повторною циркуляцією інформації. Од­нією з характерних рис повторення є те, що воно здій­снюється за рахунок проговорювання. Але не завжди ця стратегія обробки інформації є ефективною. В складних умовах (наприклад, при близькому фонематичному звучанні стимульного матеріалу) утримання матеріалу і переведення його у вторинну пам'ять більш ефективне, ніж «опора» на смислові зв'язки, тобто використання операції перекодуван­ня.

Вторинна пам'ять. Частина інформації з первинної па­м'яті за допомогою повторення переводиться у вторинну пам'ять. Особливістю цього блоку короткочасної пам'яті є семантична обробка матеріалу, виділення смислових зв'яз­ків, що запобігає швидкому забуванню. В окремих випадках у вторинній пам'яті можуть зберігатися фонематичні коди, коли алфавіт знаків або невідомий, або знаки семантично не пов'язані між собою (ряд безглуздих складових).

Таким чином, короткотривала пам'ять характеризується негайним запам'ятовуванням матеріалу з першого пред'яв­лення, негайним відтворенням і дуже коротким часом збері­гання інформації. Можна вважати, що зберігання тут відбу­вається через запам'ятовування і відтворення інформації. Обсяг короткотривалої пам'яті вимірюється кількістю сим­волів, що запам'ятовуються, або кількістю одиниць інфор­мації, яка може бути відразу після одноразового пред'явлен­ня відтворена.

Обсяг короткотривалої зорової пам'яті, на відміну від слухової, містить 4—6 символів, що було доведено тахіко-скопічними дослідженнями.

Довготривала пам'ять зберігає інформацію для подаль­шого її використання. При переведенні інформації із ко­роткотривалої до довготривалої пам'яті відбувається її по­дальша селекція і реорганізація. Обсяг довготривалої па­м'яті оцінюється кількістю інформації в блоці, що запа­м'ятовується і вимірюється не кількістю символів, а под­війними одиницями. Обсяг довготривалої пам'яті, тобто інформація, засвоєна за одного повторення матеріалу, ста­новить від 5 до 20 подвійних одиниць, або 10 символів по 0,5 подв. од. на символ, чи 1 символ, відібраний зі знач­ного за довжиною алфавіту, з навантаженням — 20 подв. од. інформації.

Обсяг пам'яті у символах показав обернену залежність від ентропії сигналів. Чим більше розрізняються ймовір­ності появи різних символів одного й того ж алфавіту, тим менша середня інформація на символ, але кількість сим волів, котру може відтворити людина в одному повторенні, зростає.

Обсяг пам'яті у подвійних одиницях продемонстрував пряму залежність від різноманітності запам'ятовуваних сим­волів. У подвійних одиницях він буде тим більший, чим більшою буде довжина алфавіту. До речі, ця залежність збе­рігається і для короткотривалої пам'яті.

Оперативна пам'ять забезпечує вирішення поточних зав­дань оператором або виконання ним конкретних дій. Дове­дено, що ефективність діяльності оператора пов'язана з функціонуванням його пам'яті, котра також впливає і на пропускну здатність оператора. Основними характеристика­ми оперативної пам'яті є її обсяг, точність, швидкість за­пам'ятовування, термін зберігання інформації та особливості оперативних одиниць пам'яті. Обсяг оперативної пам'яті визначається кількістю сигналів (стимулів), що їх оператор запам'ятав після одного короткотривалого пред'явлення, і вимірюється оперативними одиницями, під якими розумі­ють образи або інші сполучення (поєднання) матеріалу, кот­рі конструюються під час активних дій оператора, спрямо­ваних на вирішення ним конкретного завдання. Як одиниці використовують або мінімально можливі, аналітичне визна­чені одиниці діяльності, або реально використовувані. Оцінка обсягу оперативної пам'яті людини-оператора в конкрет­них системах передбачає обидва типи оперативних одиниць пам'яті.

Точність оперативного запам'ятовування вимірюється за відтворенням у процесі вирішення завдань тих елемен­тів, що необхідні для досягнення певної мети. Якість фун­кціонування оперативної пам'яті залежить від різних умов перебігу самої діяльності оператора. Важливе значення має засвоєння певної системи кодування інформації, множин­ності індикаційного об'єкта, ймовірності появи певного сигналу, а також характеру поточних станів і взаємозв'язку сигналів. Усі ці умови впливають на вибір способів пере­творення тестового матеріалу для його оперативного запа­м'ятовування. Результатом цих перетворень є оперативні одиниці пам'яті різних рівнів — нижчого, проміжного і оптимального.

Одиниці нижчого рівня за обсягом — це мінімально мож­ливі в даній діяльності одиниці, вони стійкі до перешкод і забезпечують досягнення певної мети.

Обсяг одиниць проміжного рівня вищий за рахунок пере­кодування елементів інформації у більш місткі символи, але точність запам'ятовування незначна.

Оперативні одиниці оптимального рівня забезпечують ви­соку якість оперативного запам'ятовування — значний об­сяг, високу точність і стійкість до перешкод.

Формування певного рівня оперативних одиниць пам'я­ті залежить від процесу навчання певного виду діяльності. Одиниці оперативної пам'яті оптимального рівня форму­ються при організації таких умов навчання, коли оператор самостійно виділяє необхідні якості або характеристики об'єкта, обробляє їх і трансформує, що сприяє вирішенню поставлених проблемно-теоретичних завдань. За допомогою прийомів переробки та декодування інформації з'являється можливість формувати оптимальні оперативні одиниці па­м'яті, що, своєю чергою, підвищує ефективність діяльності оператора. Слід зауважити, що формування таких одиниць можливе не в усіх операторів. Для цього необхідно мати певні психологічні якості та властивості (наприклад когнітивні).

Короткотривалий і довготривалий види пам'яті мають різні функції і в організації поведінки людини, і в про­фесійній діяльності оператора. Короткотривала пам'ять по­в'язана передусім з орієнтацією людини в довколишньому середовищі і тому спрямована на фіксацію появи сигналів, об'єктів, незалежно від їхнього інформаційного навантажен­ня. Процес навчання, накопичення професійного досвіду, становлення професійної майстерності більше пов'язаний з довготривалою пам'яттю.

Знання специфіки кожного з видів пам'яті необхідне для раціонального управління процесами пам'яті оператора і відповідно ефективністю його діяльності в цілому.

4.3. Основні процеси пам'яті — це запам'ятовування, збе­рігання, забування та відтворення інформації. Дослідження свідчать, що ефективність запам'ятовування залежить не тільки від характеру діяльності оператора та його стану, а й від організації поданої інформації, її раціонального гру­пування. Цього можна досягти застосуванням ефективних кодів і алфавітів значної довжини, формуванням збіль­шених оперативних одиниць пам'яті. До того ж відомо, що ефективність запам'ятовування залежить від характе­ру зв'язку поточної інформації з попередньою та майбут­німи подіями в діяльності оператора. Характер цих зв'язків визначає стратегію прогнозування, формуючи певну систему координат, відносно якої оцінюється ін­формація. Ця система запам'ятовується в першу чергу, бо слугує основою запам'ятовування всієї подальшої інфор­мації.

Інакше кажучи, обсяг і точність запам'ятовування інфор­мації залежать не тільки від того, що людина робила в ми­нулому, а й від того, що їй належить зробити в майбутньо­му. Забування теж залежить від різних факторів, і тому виді­ляють три основні його види: втрата інформації через те, що вона не використовується, втрата інформації у разі інтер­ференції (проактивної і реактивної) і забування, яке пов'я­зане з мотивацією людини. Втрата інформації у коротко­тривалій пам'яті пов'язана, головним чином, зі «стиранням слідів» у нервовій системі, а в довготривалій — з порушен­ням системи кодування інформації, семантичних зв'язків між алфавітами сигналів або з реконструюванням усього се­мантичного простору людини.

Відтворення інформації — це складний цілеспрямований процес, котрий може бути як довільним, так і мимовільним. При довільному відтворенні людина послуговується певни­ми прийомами пошуку інформації в пам'яті. Експеримен­тальні дослідження свідчать, що відтворення в умовах спіль­ної діяльності буває ефективнішим, ніж при індивідуальній діяльності; при цьому стратегія пошуку інформації, що зберігається в пам'яті, в умовах спілкування теж відрізняється, від індивідуальної.

Питома вага довільної і мимовільної пам'яті суттєво змінюється залежно від специфіки вирішуваних оператором завдань. У період навчання, коли оператор знайомиться з системою кодування, організацією робочого місця, розташуванням і призначенням індикаторів, а також із системою необхідних правил, вимог тощо, значне навантаження припадає на довільну пам'ять. У процесі виконання виробничих функцій, особливо під час вирішення складних завдань, значну кількість інформації оператор запам'ятовує без зусиль, що збільшує його професійний досвід.

Отож, підвищення якості роботи оперативної пам'яті можливе як за рахунок раціональної побудови інформацій­ної моделі та пульта управління, так і завдяки організації процесу професійного відбору, навчання операторів і самої діяльності операторів. Короткотривалий і довготривалий види пам'яті мають різні функції і в організації поведінки людини, і в про­фесійній діяльності оператора. Короткотривала пам'ять по­в'язана передусім з орієнтацією людини в довколишньому середовищі і тому спрямована на фіксацію появи сигналів, об'єктів, незалежно від їхнього інформаційного навантажен­ня. Процес навчання, накопичення професійного досвіду, становлення професійної майстерності більше пов'язаний з довготривалою пам'яттю.

Знання специфіки кожного з видів пам'яті необхідне для раціонального управління процесами пам'яті оператора і відповідно ефективністю його діяльності в цілому.

5. Керуючи дії оператора та прийняття рішень у СЛМ

5.1. Процесами приймання інфор­мації діяльність оператора не вичерпується: йому ще потрібно її проаналізувати і прийня­ти відповідне рішення щодо управління технічною систе­мою.

Процес прийняття рішень може бути алгоритмізованим або пошуковим.

При алгоритмізованому процесі прийняття рішень робо­та оператора пов'язана з пошуком і оцінкою заздалегідь відомих програм. При пошуковому — програма рішень опе­раторові не відома, і вона створюється у процесі його тру­дової діяльності, тому оператор дуже часто обмежений у часі, і запізнення у прийнятті рішень розцінюється як по­милка, що може призвести до ускладнення проблемної си­туації або до повного порушення роботи всієї системи. В цих випадках значну роль у діяльності оператора відіграють процеси мислення, основою яких є пошук і відкриття чо­гось нового.

Мислення — це активний процес відображення об'єк­тивного світу в людському мозку у формі суджень, понять і висновків. Розрізняють наочно-образне, словесно-логічне і оперативне мислення. Для діяльності оператора характер­ний особливий тип мислення — оперативне мислення.

Оперативне мислення — це такий шлях вирішення практичних завдань, який здійснюється на основі моделювання оператором об'єктів трудової діяльності, в результаті чого формується су­б'єктивна модель передбачуваної сукупності дій, що забезпечу­ють вирішення поставленого завдання. Оперативне мислення охоплює виявлення проблемної ситуації та комплекс її мисленєвих і практичних перетворень.

Оперативне мислення має ряд специфічних особливос­тей.

По-перше, це — єдність процесів сприймання і ос­мислення ситуації, яка змінюється дуже швидко. Тому про­цес прийняття рішення зливається з процесом його вико­нання.

По-друге, велика відповідальність за прийняття рішен­ня викликає значне емоційно-вольове напруження, тобто важливою ознакою оперативного мислення є те, що воно протікає в екстремальних умовах і пов'язане з глибокими переживаннями відповідальності.

По-третє до того ж інформацію оператор отримує з інформаційних моделей, що вимагає її декодування, а це, своєю чергою, потребує від нього значної мисленєвої активності. Функція декодування полягає в переведенні образу сигналу в оперативний об­раз об'єкта або керованого процесу. Звідси випливає, що оперативне мислення в основному є образним. Оператив­ний образ виникає в результаті співвіднесення отриманої інформації з інформацією, яку зберігає в своїй пам'яті оператор.

Оперативні образи характеризуються тим, що,

по-перше, вони прагматичні, оскільки формуються у про­цесі дій з об'єктами, під час виконання конкретних прак­тичних завдань і відповідно до них;

по-друге, вони адек­ватні конкретній меті дії і, залежно від самого завдання, умов його виконання і психологічних особливостей людини-оператора, можуть змінюватися, залишаючись аде­кватними самому завданню управління;

по-третє, вони впорядковані, тому що інформація в них структурно орга­нізована в єдиний комплекс, у якому окремі складові ма­ють певний взаємозв'язок;

нарешті, вони специфічні, адже відображають тільки ту інформацію, котра необхідна для розв'язування конкретного завдання.

Оперативні образи, що адекватні ситуації, лежать в ос­нові прийняття оперативного рішення і тому є важливими регуляторами в системі предметної дії оператора. Більше того, за ускладнення умов ефективність використання опе­ративних образів значно зростає.

Дослідження механізмів оперативного мислення свід­чать, що воно складається з трьох основних компонентів: структурування, динамічного впізнання і формування алго­ритму рішення

Структурування полягає у створенні більш міст­ких одиниць дії завдяки поєднанню елементів ситуації між собою. Це процес аналітично-синтетичної діяльності опера­тора, в результаті якої елементи завдання організовуються і упорядковуються у структурне ціле, враховуючи особливості їхніх зв'язків і місце розташування.

Динамічне впізнання — знаходження складових кінцевої ситуації у вихідній, проблематичній ситуації. Це може бути впізнання під задачі або впізнання ситуації, яка траплялася раніше, або впізнання в заданій ситуації кінце­вого еталону.

Формування алгоритму рішення — це ви­роблення принципів і правил рішення, визначення певної послідовності дій.

Дата добавления: 2014-01-07