Урізноманітнювати організаційні форми уроків літератури, вдосконалювати їх структуру, раціонально використовувати час

Ураховувати, що уроки літератури мають свої особливості, забезпечувати ідейну цілеспрямованість їх, посилювати емоційну виразність, формувати засобами художнього слова духовно багату і гармонійно розвинену особистість.

Будувати навчальний процес з урахуванням його глибинних, закономірностей. Постійно активізувати учнів, розвивати їх самостійність та ініціативу, урізноманітнювати методи і прийоми роботи.

План

Тема: Урок української літератури.

1.Урок- основна форма організації навчального процесу.

2.Типи уроків української літератури.

3.Структура уроку літератури.

4. Підготовка вчителя до уроку.

4. Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів на уроці.

5.Схема аналізу уроку української літератури.

Література

1.Волошина Н.Й. Сучасний урок літератури як дзеркало інтелектуального багатства і педагогічної культури вчителя // Всесвітня література та культура. – 2003. - №1. – С. 3-5.

2.Дарієнко Л. Старшокласник як співавтор уроку: Методичні поради // Українська мова та література. – 2005. – №45. – С.8-10.

3. Ковальчук О., Мозолюк Б. Уроки активного співробітництва: диспути, конференції, проблемні семінари. – Тернопіль: Підручники і посібники, 1992.

4. Мартинець А.М. Сучасний урок зарубіжної літератури. – Х.: Вид. група «Основа», 2005. – 176 с.

5. Невінчана О. Яким має бути урок літератури? // Українська мова та література. – 2005. – №15. – С.7-8.

6. Онищук В.О. Типи, структура і методика уроку в школі,- К.: Рад. школа, 1973. – 184 с.

7. Онищук В.О. Урок в современной школе.- М.: Просвещение, 1981. – 191 с.

8. Островерхова Н.М. Аналіз уроку: концепції, методики, технології. – К.: Фірма «ІНКОС», 2003. – 352 с.

9. Підласий І.П. Як підготувати ефективний урок. - К., 1998.

10.Пометун О.І. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання: Науково-методичний посібник / О.Пометун, Л.Пироженко; За редакцією О.Пометун. – К.: Видавництво А.С.К., 2004. – 192 с.

11. Пультер С. До питання класифікації уроків література в середній школі. // Українська література в загальноосвітній школі. – 2006. – №7. – С.8-9.

12. Ситченк о А. Про педагогічні технології на уроках української літератури // Дивослово. – 2001. -№10. –с.19-22.

13. Сорока В.І. Сучасний урок української літератури. Методичні рекомендації для студентів-практикантів. – Херсон, 2000. – 38 с.

14.Степанишин Б.І. Стратегія і тактика в літературній освіті учнів: Роздуми старого методиста-словесника, або Від «альфи» до «омеги» у викладанні рідного письменства в школі. – К.: Веселка; Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2003. – 191 с.

15. Степашин Б.І. Література – вчитель – учень (самостійне вивчення учнями літератури): Посібник для вчителя. – К.: Освіта, 1993. – 238 с.

16.Токмань Г. Специфіка, структура, типологія уроків літератури: Узагальнення індивідуальної творчості вчителя // Дивослово. – 2003. – №10. – С.38-40.

17. Уколова Н. Урок літератури – урок становлення особистості // Дивослово. – 2004. – №4. – С.38-42.

18.Фасоля А. Мета, зміст, технологія уроку (особистісно-зорієнтований урок літератури) // Дивослово. – 2004. – №8. – С.19-26.

19.Чупринін О.О. 12-річна школа. Сучасний урок української літератури в 5 класі. – Х.: Вид. група «Основа», 2005. – 320 с.

20. Чупринін О.О. 12-річна школа. Сучасний урок української літератури в 6 класі. – Х.: Вид. група «Основа», 2006. – 448 с.

21. Фурсова Л. Інтегровані уроки літератури. – Тернопіль: Мандрівець, 2004. – 80 с.

22. Шевченко С.Д. Школьный урок: как нужно учить каждого. – М.: Просвещение, 1991. – 175 с.

23. Шуляр В.Урок літератури в умовах 12-річної школи: 5-9 класи: Практико-орієнтовна монографія. – Миколаїв: Вид-во «Іліон», 2006. – 284 с.

Урок – основна ланка навчально-виховного процесу, де вчитель щоденно здійснює освіту, виховання і всебічний розвиток учнів…(В.Сухомлинський). Отже, урок – основна форма навчально-виховного процесу в школі. На уроці учні засвоюють систему літературних знань, набувають умінь і навичок, розвивають свої творчі сили й можливості, формують необхідні якості.

Нині, в умовах реформи загальноосвітньої і професійної школи, як ніколи раніше, підвищилися вимоги до уроку - основної форми навчання і виховання учнівської молоді.

Змістова наповненість та ідейно-виховна спрямованість кожної навчальної години набувають особливого значення, коли йдеться про сучасний урок літератури, про виховання в учнів активної жит­тєвої позиції, їхньої готовності до самостійного трудового життя.

Яким же насправді має бути сучасний урок? Як підвищити його ефективність? Що в ньому сьогодні найвизначальніше? Ці та інші питання хвилюють сьогодні багатьох учителів української мови і літератури. Цим проблемам і присвячена лекція.

Удосконалення уроків літератури в школі - завжди актуальна проблема. Чим краще організований і проведений кожен урок, тим ширшою і глибшою буде літературна освіта молоді. Тепер, коли втілюються в життя «Основні напрями реформи загальноосвітньої і професійної школи», перед словесниками закономірно знову й знову постають питання: «Як поліпшити викладання літератури? Як уникнути типових недоліків, що трапляються на уроках?»

Художні твори дають великі можливості для виховання духовно багатої особистості. Але ці можливості не завжди реалізуються вчителем. Соціологічні та психолого-педагогічні дослідження підтверджують, що далеко не всі учні виявляють готовність постійно спілкуватися з творами мистецтва: кожний третій підліток є пасивним читачем. Це викликає занепокоєння. У багатьох учнів не сформовані правильні критерії оцінки художнього твору, тому вони не вміють глибоко сприймати справжнє мистецтво, насолоджуватися ним, розумно використовувати його для свого духовного збагачення. Більшість учнів не лише середніх, а й старших класів недостатньо володіють технікою виразного читання. Все це зумовлено багатьма факторами, серед яких на першому плані - недосконалість і невисока педагогічна результативність уроків літератури, відсутність у процесі навчання динамізму, атмосфери мистецтва, високого інтелектуального та емоційного фону.

Коли заходить мова про типові недоліки у вивченні літератури, вчителі здебільшого сходяться на одному: «В усьому винні сучасні школярі». Але так говорили завжди. На думку відомого англійського професора-психолога Е.Стоунса, «педагогічні невдачі часто приписують недолікам того, хто навчається, і дуже рідко - недосконалості методів навчання».

Який же зміст вкладається в поняття сучасний урок літератури? Слово сучасний не означає найкращий з усіх можливих ва­ріантів. Кожна епоха ставить свої вимоги до уроку словесника. І не тільки тому, що вивчення літератури завжди повинне відповідати вимогам часу. Рівень викладання літератури в школі залежить і від багатьох інших причин, зокрема:

1) від її місця в загальній системі шкільних предметів;

2) характеру розвитку методичної науки, педагогіки, дидактики, психології, літературознавства тощо;

3) підготовки вчителя.

Будувати повноцінний сучасний урок літератури – означає:

- орієнтуватися на сучасного учня, враховувати його інтелектуальний рівень, духовні потреби, інтереси школярів;

- враховувати темпи розвитку інформації, вдосконалення форм і методів впливу на свідомість людини;

- змінилися функції школи, мотиви навчання дітей, потреби їх у духовному збагаченні;

- змінилися й умови праці педагога.

У якому ж напрямі словесник має вдосконалювати зміст, науковий і методичний рівень уроків літератури? Які невикористані можливості для забезпечення високої ефективності навчання і виховання учнів засобами художнього слова є в його розпорядженні?

Щоб удосконалити сучасний урок літератури, треба розумно враховувати суб'єктивні та об'єктивні фактори, від яких залежать навчання, виховання й розвиток учнів. Проблема підвищення ефективності уроку вимагає всебічного, діалектичного підходу. Це пояснюється тим, що урок - складна, цілісна, динамічна система взаємообумовлених компонентів, серед яких важливе місце належить змісту, дидактичній і методичній структурі. Кожен з цих компонентів має свої резерви, реалізація яких підвищить ефективність усієї системи.

Визначимо найголовніші напрями вдосконалення уроку:

Для того, щоб сформувати багату духовну особистість, яка була б на рівні сучасності, треба внутрішньо перебудувати навчання, раціонально використати нові резерви педагогічного впливу, методи та прийоми роботи. Ще в недалекому минулому в методичній літературі надто спрощувався навчальний процес. Основна увага зосереджувалася на тому, яку інформацію повинні засвоїти учні. Набуття знань часто уподібнювалося до простого «перенесення» їх з голови вчителя в голову учня. Учень розглядався переважно як об'єкт педагогічного впливу, а він є і суб'єкт дії.

Відзначимо, що подібне, спрощене, розуміння педагогічного процесу знайшло своє відображення в багатьох методичних посібниках про вивчення творчості письменників. Головна увага в них зосереджується на тому, що повинні засвоїти учні і в якій послідовності подавати їм відповідну науково-художню інформацію. Набір готових алгоритмів, рецептурних стереотипних методичних рекомендацій здебільшого суб'єктивного характеру, без урахування всієї складності педагогічного процесу, - така методична література є своєрідним гальмом у розвитку педагогічного мислення вчителя. Дати розумні поради - зовсім не означає детально регламентувати кожен крок педагога. Навіть найкращий досвід одного вчителя не завжди вписується в систему роботи іншого не тільки тому, що внесення змін у методи навчання вимагає відповідної адаптації учнів. А й тому, що кожен учитель - це особистість зі своїми уподобаннями, манерою спілкування, рівнем педагогічної культури тощо. Та й кожний клас не подібний до іншого, а отже й педагогічні ситуації повинні бути своєрідними і неповторними.

Спрощене розуміння педагогічного процесу породило навіть специфічні терміни. Так з'явився, наприклад, вираз «подача нового матеріалу» (замість вивчення).

Серед учителів нерідко можна почути таке твердження: «Головне - як знають діти, а не як ти вчив їх». Набуття учнями знань - важлива сторона навчання. Проте якщо педагог акцентує основну увагу лише на цьому і не бачить самого учня, не помічає його інтелектуального, морального та естетичного розвитку, мотивів, які спонукають учитися, він не досягне успіхів. Такий підхід є науково невиправданим, однобічним, вузько прагматичним. Засвоєння науково-художньої інформації далеко не завжди спричиняє внутрішню перебудову особистості. Навчання і розвиток - це два взаємозв'язаних, але не тотожних процеси. Кожен з них характеризується своїми внутрішніми закономірностями. Без урахування їх не можна виробити науково обґрунтованої концепції вивчення школярами літератури.

Необхідно, щоб на кожному уроці були створені умови для активного самовираження, саморозкриття і самоствердження учня як особистості.

На всіх етапах розвитку нашої школи учитель був центральною фігурою педагогічного процесу. І це закономірно. Навчати - означає керувати набуттям учнями нових знань і процесом учіння. Учитель добирає для школярів потрібну інформацію, озброює їх потрібними вміннями і навичками, ставить конкретну мету уроку і забезпечує її реалізацію. Але було б помилково розглядати учня лише як об'єкт педагогічного виливу. Чи не найголовніше в навчальному процесі - розумно використати можливості школярів, максимально «наблизити» до них зміст тієї роботи, яку вони виконують на уроці, зацікавити нею, щоб мета, яку ставить учитель перед класом, ставала мотивом їхньої пізнавальної діяльності, потребою. Сучасна педагогічна наука прагне розкрити закономірності, механізм переростання екстеріорізованих (від латин. externus - зовнішній) знань школярів в інтеріорізовані (від ла­тин. interior - внутрішній), тобто такі знання, що стають невід'ємною складовою частиною особистості.

Перебудова школи вимагає всебічної активізації розумової діяльності учнів, максимального включення їх у різноманітні види роботи. Самостійність, як і самоствердження і самовиявлення школяра, розвиток його творчих здібностей, пізнавальних потреб, не можливі поза функціонуванням його думок, почуттів, мотиваційної і вольової сфери. «Як мускули стають безсилими, кволими без праці і вправ, так і розум не формується без розумового напруження, без думки, без самостійних пошуків»,- писав В.О.Сухомлинський. Тільки в праці учні можуть відчути радість пізнання.

Навчання за своєю природою - процес творчий. А будь-яка творча діяльність вимагає постійного напруження духовних сил. Учень - активна сила педагогічного процесу, а не запам'ятовуючий пристрій. Там, де школярам лише нав'язуються готові істини, де панують пасивність і бездумна споглядальність, орієнтація на зубріння, де не виховується самостійність і творча активність, - не може бути справжнього навчання і розвитку дітей. Подібне навчання здатне лише притупити їх розумові здібності.

У сучасній школі авторитарні методи викладання дедалі більше поступаються пошуковим, творчим. На противагу старій дидактиці, яка «побудована на відтворенні готових знань, народжується нова дидактика творчої активності» (М.Скаткін).

Усе це, однак, не означає, що на уроках літератури зовсім не треба заучувати навчальну інформацію. Матеріал, який засвоюють учні, не однорідний за своїм змістом і характером. Окрім ідейно-художнього змісту твору, учні повинні знати певні факти з історії його написання, біографії автора тощо. Подібні матеріали не можна засвоїти без заучування їх.

Важливою умовою підвищення якості уроків літератури є урізноманітнення методів і прийомів навчання, видів роботи, які виконують учні. Всяка одноманітність зрештою породжує в дітей відчуття перевантаження. Воно виникає не стільки від великої кількості завдань, їх складності, скільки від одноманітності, сірості і буденності уроків літератури.

Проте урізноманітнення уроку - не самоціль. Кожен метод, прийом, форма роботи повинні бути педагогічно виправданими. Ефектив­ність методів, форм і прийомів, їх педагогічна доцільність визначаються лише в загальній системі різноманітних засобів педагогічного впливу на особистість учня. «Залежно від обставин, часу, особливостей особи і колективу, від таланту і підготовки виконавців, від найближчої мети, від щойно вичерпаної кон'юнктури, - діапазон застосування того чи іншого засобу може збільшуватися до ступеня повної спільності або зменшуватися до положення повного заперечення. Немає більш діалектичної науки, ніж педагогіка», (А.С.Макаренко). Не існує універсальних методів навчання і універсальних форм роботи. Але є свої улюблені прийоми, знайдені в процесі праці. «Викладання є мистецтво, а не ремесло - в цьому суть учительської справи. Випробувати десять методів і вибрати свій, переглянути десять підручників і не дотримуватися жодного беззастережно - ось єдино можливий шлях живого викладання. Завжди бути в пошуках, і вимагати, удосконалюватися - це єдино можливий курс учительської праці» (М.Рибнікова).

Оптимальний вибір методів, прийомів і засобів навчання зумовлюється змістом уроку, характером і специфікою матеріалу, який вивчають учні, їхніми пізнавальними інтересами і можливостями, рівнем інтелектуального розвитку. Включення учнів в інтенсивну розумову і творчу діяльність - необхідна умова повноцінного уроку літератури. Проте інтенсифікація навчальної діяльності повинна бути посильною. Як надмірна фізична праця перевтомлює людину, так і розумове перенапруження виснажує творчі сили, породжує певну протидію. З огляду на це, на уроці іноді треба практикувати й такі види роботи, які знімають постійну розумову напруженість учнів, вносять у процес навчання інтелектуальну розрядку. Це, зокрема, ігрові моменти, прослуховування музичних творів на слова письменника у виконанні самих учнів тощо.

Навчання - комунікативний процес. Якість його значною мірою обумовлюється умінням спілкуватися, тобто залежить від характеру тих функціональних взаємозв'язків, які виникають у процесі роботи між учителем і школярем та всередині учнівського колективу. Все це впливає на саморегуляцію діяльності школяра і визначає його статус. Адже у процесі навчання має задовольнятися широкий спектр його потреб: у творчості, спілкуванні, самовираженні і самоствердженні. На жаль, не на кожному уроці літератури вони задовольняються, а якщо й задовольняються, то неоднаковою мірою в усіх учнів. Це залежить насамперед від учителя.

Оптимальне педагогічне спілкування - це таке спілкування вчителя (і ширше – педагогічного колективу) з школярами в процесі навчання, яке створює найкращі умови для розвитку мотивації учнів і творчого характеру навчальної діяльності, для правильного формування особистості школяра, забезпечує найсприятливіший емоційний клімат навчання (зокрема, заважає виникненню «психологічного бар'єра»), забезпечує управління соціально-психологічними процесами в дитячому колективі і дозволяє максимально використати особисті якості вчителя.

Справді, духовний контакт учителя і учнів, від якого безпосередньо залежить засвоєння навчальної інформації, може бути тоді, коли на уроці створюється атмосфера невимушеності, безпосередності, активного впливу не лише на розум, а й на серце учня.

Найчастіше виділяють два стилі спілкування педагога із школярами — авторитарний і демократичний. Для авторитарного стилю характерні різко виражені настанови, відсутність належної гнучкості у поведінці з учнями, неуважність до їх запитів і потреб, недостатня активізація класу. Демократичний стиль керівництва передбачає належну гнучкість у стосунках з учнями, врахування їх інтересів, широке залучення до роботи.

Як слушно зауважив психолог А.У.Хараш, авторитарний стиль керівництва так чи інакше пов'язаний із втручанням у сферу чужої свідомості. Авторитарність ґрунтується на «антагоністичному протиставленні свого —чужому, себе — іншому». Навпаки, демократичний стиль керівництва будується на повазі до суверенітету чужої життєдіяльності і чужої свідомості. «Комунікатор, який діалогічно включається у свідомість реципієнта, зовсім не прагне зайняти в ньому місце диктатора чи законодавця; він з самого початку є його співрозмовником, який не просто «визнає» право свого партнера по спілкуванню на власне судження, а й зацікавлений у тому, щоб його партнер зберіг самостійність у судженнях, оскільки вона — запорука рівноправного діалогу, якого й домагається комунікатор. Звичайно, він прагне утверджувати свою позицію в свідомості реципієнта, але так, щоб не витісняти при цьому складових його особистості» (А.Хараш).

2. Виховувати в учнів стійкий інтерес до літератури, постійно збуджувати позитивне емоційне ставлення до навчання, стимулювати інтелектуальні та естетичні потреби школяра.

Щоб удосконалити навчальний процес у школі, треба забезпечити сприятливий грунт для успішного навчання. Урок не повинен бути тягарем ні для учня, ні для вчителя. Учень і вчитель — це дві взаємозв'язані сили, які мають діяти злагоджено, в одному напрямі. Однак це буває не завжди.

Нецікава праця з часом стає для людини ненависною. В умовах школи це найстрашніше. Відсутність інтересу до навчання породжує в дітей інтелектуальну байдужість. Як би добре не був організований урок, яка б значна за змістом науково-художня інформація не подавалася, але якщо в дітей не виробився стійкий інтерес до предмета, вчитель не досягне запланованої мети. Адже навчання передбачає і готовність учня працювати, тобто мобілізацію його вольових та інтелектуальних зусиль, необхідних для виконання різноманітних видів робіт, виявлення самостійності та ініціативи. Де немає справжнього інтересу до літератури, не може бути й мови про ефективний розвиток учнів, виховання їх засобами художнього слова.

Якщо ж у класі не створено належної робочої атмосфери, якщо учитель не бачить результатів своєї праці, не може на уроках розкриватися його особистість. Тому словесник повинен прагнути, щоб кожен літератури зацікавлював учнів.

Які ж основні фактори сприяють формуванню в учнів на уроках інтересу до літератури? У вихованні в учнів любові до літератури важливу роль відіграють такі фактори:

- методична і професійна озброєність учителя;

- старанна підготовка його до уроків;

- урізноманітнення форм і методів роботи;

- вміння емоційно зворушити школярів, захопити їх твором, який вивчається. Залежить вона також від контингенту учнів, продуманості програми з літератури, наявності у школі передбачених програмою творів.

Фізична присутність учня на уроці ще не означає його інтелектуальної присутності. Учителеві проводити урок без уваги та інтересу школярів — все одно, що в порожньому класі.

Шкільна педагогіка — найвищою мірою дипломатія, яка передбачає взаємне довір'я і взаємну повагу вчителя й учня. Слід широко використовувати прийоми педагогічного заохочення і стимулювання. Золоте правило для кожного педагога – більше уваги, людяності до учня, а потім уже й вимогливості до нього. Учитель повинен прагнути розвинути думку своїх вихованців, не пригнічувати її своєю ерудицією. Цікаві поради щодо цього дає відомий словесник Є.Ільїн: «Його (учня) нерідко куцу, односкладну думку стараюся розвинути так і настільки, підключивши до неї в певний момент і учня, щоб створилося враження, нібито основна робота зроблена ним. «Ні, це ти сказав, ти! Я лише додав, уточнив...» — переконую того, хто виявив сумнів у своїй причетності до розгорнутої відповіді. Або: «Ти, власне, це хотів сказати. Чи не так?» До сильного учня інший підхід: «Жаль, що не сказав цього, зате у твоїй думці є найцікавіший момент. Я трохи продовжу...». І далі:

«Високим балом оцінюю навіть несміливу спробу щось сказати, уточнити, додати, коли решта учнів мовчать. Бажання мислити — уже наслідок! Про важке питаю «важких» — так їх легше змусити працювати».

Повноцінний урок літератури — завжди певною мірою імпровізація, навіть тоді, коли він добре продуманий і організований. Завжди можуть бути на уроці непередбачені повороти, незаплановані ситуації. І все-таки, у досвідченого вчителя міняється лише тактика уроку, а стратегія залишається та, яка ним задумана. Його ідея стає колективною ідеєю, його пошук — колективним пошуком.

Є вчителі, яких школярі чекають з нетерпінням, їх уроки не лише відкривають учням багато нового в творчості письменників, а й сприяють реалізації нерозкритих можливостей дітей. Творчий учитель ніколи не прагне сам зробити все на уроці. Всі учні — його активні помічники, і він розраховує на їх співтворчість. Одні з них завчасно до уроку підготують інсценізацію окремих уривків творів, інші — емоційну розповідь про письменника, цікаві реферати, повідомлення тощо.

Хороший урок — як цікава недочитана книжка. Він не закінчується разом із дзвінком, а продовжується, та вже в роздумах школяра.

Література — мистецтво слова, і це вимагає особливого підходу до її вивчення, своєрідного емоційного та інтелектуального фону.

Щоб правильно побудувати уроки літератури, необхідно зважати на те, яка функціональна роль її як мистецтва слова і які з її функцій є найголовнішими в умовах школи. Художня література багатофункціо­нальна. Найголовнішими є такі її функції: виховна, пізнавальна, комунікативна та гедоністична (від грецького - насолода). Кожна з цих функцій певною мірою реалізується вчителем. І від того, якій з них надається перевага, залежить вплив художнього твору на учнів. У школі особлива увага повинна приділятися виховній функції літератури. Вона має бути найголовнішою. Коли, як не в процесі вивчення творів, осягаються дітьми людські характери, вчинки, стосунки між людьми, смисл життя? Проте нині нерідко універсалізується пізнавальна функція літератури. Тому вивчення художніх творів часто більше звернене до пам'яті і розуму, ніж до почуття і серця учня. Багато словесників спрямовують свої зусилля в основному на те, щоб «наповнити» голови учнів фактами, датами, характеристиками героїв, теоретико-літературними поняттями. Причому поняття здебільшого заучуються школярами, а не поступово осмислюються у зв'язку з розглядом певних творів.

Розуміння і формування понять, знання фактів - необхідні умови процесу пізнання. Але факти і поняття на уроці літератури повинні бути осмислені в їх емоційному контексті. Тільки тоді вони набудуть нового раціонального й емоційного смислу.

Справді, щоб проникнути в художній світ митця, треба захопитися тими ідеями, думками, почуттями, переживаннями, якими наповнений твір. При недостатній активізації художньо-естетичних переживань не відбудеться повноцінного спілкування з автором твору. Які б прекрасні ідеї не виражав письменник, але якщо вони не знайшли відгуку в душі читача, вони не стануть складовою частиною його особистості, не зали­шать належного сліду в його духовному розвитку. Емоції як необхідний компонент пізнання - це специфічна реакція на певні явища, яка засвідчує відповідне, ставлення до них. Експерименти підтверджують, що «зникнення емоцій неминуче призводить до стереотипії... до розпаду мислительної діяльності» (О.Тихомиров).

Естетичні почуття, викликані твором, є необхідним ґрунтом, на яком формуються ідейні та моральні переконання людини. Психологічною і педагогічною науками розкриті механізми виховного впливу художнього твору на свідомість читача. Моральні переконання - це не що інше як система стійких зв'язків між моральними знаннями і адекватними їм переживаннями. Ступінь сформованості моральних переконань виражається в моральній позиції особистості.

Отже, поза емоціями не можна сформувати в людини естетичне, емоційно-чуттєве ставлення до дійсності. Виробляти емоційний досвід, активізувати естетичні переживання, посилювати увагу до художньої структури твору, найголовніших її компонентів - важливе завдання словесника. Слід практикувати такі форми і прийоми роботи, які активізують процеси естетичних переживань учнів, надають урокам літератури яскраво вираженого емоційного колориту. Важливо, щоб сам учитель виявляв постійну увагу до художнього слова. Немало словесників знають напам'ять усі вірші, які вивчаються в школі, уривки з поем, повістей і романів. Вони добре володіють мистецтвом художньої розповіді, вміють зацікавити дітей. Характерно, що на їхніх уроках учні також багато цитують напам'ять, переказують близько до тексту твори, художньо, захоплено розповідають.

Формувати й утверджувати засобами літератури високу культуру почуттів школяра вимагає саме життя. Емоційне, схвильоване слово допоможе учням зрозуміти й відчути душевний стан іншої людини. Таку здатність психологи називають емпатією. Суспільству потрібна людина не лише розумна, а й чуйна. На жаль, ще часто спостерігається значний розрив між високим рівнем знань, практичних умінь людини і бідністю її емоцій. Це особливо помітно в підлітків, які виражають свої почуття дуже безпосередньо. Вони можуть прекрасно переказати той чи той епізод твору, ту чи іншу картину і в душі залишитися байдужими. Цю емоційну глухоту слід розглядати не як генетично закладену здатність людини реагувати на певні вища і факти, а як наслідок серйозних прорахунків у навчанні школяра, недостатнього впливу на його емоційно-художню сферу, як свідчення невисокого рівня естетичного і літературного розвитку.

Структура сучасного уроку літератури має динамічний характер. Цей динамізм зумовлений постійним удосконаленням навчального процесу. Життя спонукає до пошуку нових організаційних форм уроків, перегляду їх типологічних різновидів, структурних варіантів. Навіть уроки на ту саму тему, проведені в різних класах, завжди різняться обсягом використаної науково-художньої інформації, рівнем засвоєння її учнями, видами і формами роботи, структурною організацією, характером педагогічного спілкування вчителя із школярами. До однієї мети можна (і треба) йти різними шляхами. Для прикладу розглянемо в загальних рисах варіанти уроків на тему «Значення творчості Лесі Українки», проведених у 10 класах вісьмома словесниками.

Перший урок. Учні готувались до нього заздалегідь. Кожен добирав епіграф, який влучно характеризує літературно-мистецьке і суспільно-політичне значення творчості Лесі Українки. Для цього дев'ятикласники перечитували вірші А.Малишка, П.Воронька, Д.Павличка, І.Драча, Л.Забашти та інших митців слова, присвячені поетесі. Двом-трьом учням словесник доручає зробити огляд нових публікацій про Співачку досвітніх огнів, іншим — підготувати розповіді про лауреатів премії ім. Лесі Українки. Решта дев'ятикласників поділяється на групи. Кожна група готує виступи декламаторів, музикантів, співаків. З дібраних епіграфів учні уклали «вінок Лесі Українці». До уроку дівчата зробили виставку букетів живих квітів під назвами: «Досвітні огні», «Стояла я і слухала весну», «Вишеньки» та ін.

Це стало справжнім святом. Урок був урочистим і надовго запам'ятався дев'ятикласникам. Були проведені різні види роботи на уроці.

1. Читання дібраних епіграфів («Вінок Лесі Українці»).

2. Конкурс декламаторів, виконавців музичних творів, пісень.

3. Огляд нових книжок, присвячених життю і творчості поетеси.

4. Розповіді учнів про лауреатів премії ім. Лесі Українки.

Другий урок мав форму заочної екскурсії по місцях, де перебувала видатна поетеса. Дев'ятикласники відшукали відповідні ілюстративні матеріали, під керівництвом учителя накреслили маршрут екскурсії, визначили коло об'єктів, які треба розглянути, склали текст, що супроводжував демонстрування ілюстративних матеріалів.

Третій урок проводився як семінар на тему «Мистецтво правди і краси». За два тижні до уроку словесник повідомив план семінару, дав учням консультацію, як готуватися до нього, яку використати літературу. На семінарі розглядалися такі питання:

1. Естетичний ідеал Лесі Українки.

2. Поетеса і наша сучасність.

3. Огляд найцікавіших книжок про Лесю Українку.

4. Чим дорога мені творчість Співачки досвітніх огнів.

Четвертий урок відбувся в музеї Лесі Українки. Учні ознайомилися з документами, ілюстраціями до творів поетеси, з роботами різьбярів на теми Лесиних поезій. Після відвідування літературного музею дев'ятикласники написали твір «Чому життя Лесі Українки ми називаємо подвигом».

П'ятий урок був побудований у формі лекції вчителя з використанням діапозитивів та фрагментів з кінофільмів. Учні підготували на теми творів поетеси малюнки, вишивки, планшети «Цікаві подробиці», «Чи знаєш ти творчість Лесі Українки?», «Мандрівка у творчу лабораторію письменниці». План лекції:

1. Суспільне та мистецьке значення спадщини Лесі Українки.

2. Популярність її творів у наш час.

3. Відтворення в живописі, графіці, скульптурі, кіно образів Лесиних героїв.

Шостий урок. Літературний монтаж «Твоя зоря горітиме завжди». Монтаж складається з фрагментів поезій Лесі Українки, висловлювань критиків і письменників про її творчість, віршів, присвячених поетесі, інсценізованих уривків з драми «Лісова пісня».

Сьомий урок. Зустріч з акторами Київського державного драматичного театру ім. І.Я.Франка та літературознавцями, що досліджували спадщину Лесі Українки.

Урок проходив за таким планом:

1. Значення літературного доробку Лесі Українки (вступне слово вчителя).

2. Драматичні твори письменниці на сценах театрів нашої країни і світу (виступи акторів).

3. Леся Українка і літературна критика (виступи авторів літературно-критичних праць про письменницю).

Восьмий урок. Конкурс на краще знання та виконання творів Лесі Українки і про неї.

Урок був побудований так:

1. Читання учнями висловлювань про Лесю Українку відомих громадських діячів літературних критиків, письменників.

2. Конкурс декламаторів.

3. Вікторина за творами Лесі Українки.

4. Змагання команд на краще знання життєвого і творчого шляху поетеси.

5. Декламація віршів про Лесю Українку, написаних учнями.

На нашу думку, кожен з наведених варіантів є педагогічно виправданим. Та чи означає це, що вибір організаційних форм уроку — суб'єктивний процес, який залежить лише від певних уподобань учителя?

Звичайно, урок є витвором педагога, і на ньому не може не позначитися його особистість, уподобання. Це творчість, яка не терпить стандартизації і шаблону, вона, навпаки, передбачає новизну, оригінальність, відхід від традицій і стереотипів. Однак, усяка творчість, зокрема й педагогічна, повинна підпорядковуватися певним науковим закономірностям. Різні організаційні форми уроків по-різному забезпечують певні навчальні функції (презентація знань, контроль, формування в учнів умінь і навичок, розвиток інтересу до літератури, мотивація навчання, творчий характер діяльності, поєднання індивідуальної, групової і фрон­тальної форм роботи тощо). Захоплення одними формами уроку не тільки призводить до одноманітності навчання, а й позначається на духовному розвитку учнів. Отже, одна форма не замінює і не виключає іншу.

Урок — не замкнута іманентна структура. Це частинка, яку треба розглядати в системі різноманітних взаємозв'язків, з позицій перспективності й наступності. Тільки враховуючи це, можна визначити мету уроку, співвіднести її з тими загальними завданнями, що реалізуються в процесі вивчення літератури. Співробітники Інституту художнього виховання АПН України розробили систему критеріїв літературного розвитку учнів. Вона дає змогу визначити, наскільки глибоко сприймають школярі твір як явище мистецтва, якою мірою розвинені в них художні смаки, літературно-мистецькі здібності та інтереси, як сформовані теоретико-літературні поняття, бібліотечно-бібліографічні навички й уміння працювати з книжкою. Ця система критеріїв повинна стати своєрідною програмою для кожного словесника і сприяти підвищенню рівня літературної освіти учнів.

Не може бути універсальних методів, прийомів роботи і універсальних форм уроків літератури. Від змісту матеріалу, рівня знань учнів, мети, яку ставить педагог, залежать методи, форми і прийоми організації навчального процесу. Урок завжди багатоаспектний і багатофункціональний у своїй основі. Обираючи певну структуру чи форму його, вчи­тель повинен враховувати насамперед їх доцільність. Завдання словесника - вибрати найоптимальніший варіант змісту уроку, таку форму його функціонування, яка в умовах даного класу забезпечить найвищу педагогічну результативність.

Кожний структурний елемент уроку повинен бути певним кроком до реалізації загальної навчальної мети. Вибір структурних елементів залежить від багатьох факторів. Насамперед від специфіки предмета, змісту науково-художньої інформації, логіки навчального процесу, особливостей сприймання учнями художньої літератури, дидактичних завдань, які ставить учитель, місця теми в загальній системі уроків вивчення творчості письменника, наслідків попередньої роботи тощо.

Завжди повинне бути передбачене розумне співвідношення діяльності вчителя і учнів, методів навчання і методів учіння, різна типологія завдань, видів роботи, які вносили б різноманітність у навчальний процес і забезпечували б інтенсивний, моральний, духовний та інтелектуальний розвиток особистості. Аналіз методичної літератури, адресованої словесникам, показує, що протягом останніх двох десятиліть у зв'язку з реалізацією ідей проблемності на уроках почало відсуватися на другий план живе слово вчителя. Не випадково за цей час не з'явилося жодної фундаментальної роботи, в якій розкривалися б механізми впливу слова педагога на учнів, визначалося б його місце у складній системі функціонування учитель - учень. А проте таке слово було, є і залишиться незамінним навчально-виховним засобом.

Результативність уроку залежить і від того, якою мірою він ефективний для кожного учня. Діти відрізняються один від одного широтою естетичних інтересів, умінням проникати в художні образи, чуттєвою вразливістю, тривалістю та інтенсивністю естетичних переживань. І треба брати до уваги ці особливості. Не можна не зважати й на суперечності, що неминуче виникають у процесі навчання між важливістю матеріалу, що вивчається, і ставленням учнів до нього, логічною і образною стороною навчальної інформації, потрібним темпом роботи і можливостями школярів, їхніми теоретичними знаннями і вміннями застосовувати їх у нестандартних ситуаціях, вимогами шкільної програми і наявним естетичним та літературним розвитком дітей тощо.

Оскільки педагогічний процес має суперечливий характер, то виникає значний розрив між метою уроку, яка ставиться й безпосередньо реалізується вчителем, і об'єктивними наслідками, які досягаються в процесі роботи.

Вдалий вибір структурних елементів - одна з важливих умов, яка забезпечує ефективність уроку і розумне використання навчального часу. Слід відзначити, що багато вчителів ще не вміють берегти і правильно використовувати його. Якщо на кожному уроці учні лише 5 хвилин працюватимуть нераціонально, то за період усього навчання в школі вони марно втратять 60 уроків літератури.

Дата добавления: 2014-01-07