Геоекологічне прогнозування та екологічна експертиза

Геоекологічним прогнозуванням називають розробку уявлень про природні комплекси майбутнього та їхні перемінні стани, в тому числі зумовлені антропогенною діяльністю; це сукупність дій, що дають змогу міркувати про стан природних систем. Головним завданням геоекологічного прогнозування є оцінювання можливої реакції навколишнього середовища на безпосередній чи опосередкований вплив людини та попередження несприятливих процесів, спричинених впливами різних видів природокористування. Об'єкт геоекологічного прогнозування — природні системи та їх територіальні сполучення; предмет — їхні майбутні зміни, а також зміни чинників і джерел зовнішнього впливу. Основою такого прогнозування визначають ланцюг: вплив — зміна — наслідок. За обсягом території розрізняють глобальні, регіональні та локальні прогнози.

Геоекологічне прогнозування складається з трьох блоків, об'єднаних цільовим призначенням: природно-ландшафтного (структура і природний потенціал ландшафту), соціально-економічного (антропогенний вплив і навантаження) та блоку екологічних проблем і ситуацій.

Природно-ландшафтний блок прогнозування ґрунтується на структурно-динамічній концепції геосистем, сутність якої полягає в переході структури природних систем з однієї в іншу в результаті внутрішнього саморозвитку та під впливом природних й антропогенних факторів. Динамічні тенденції антропогенно перетворених геосистем, як і неперетворених, передбачають закономірну зміну станів у часі. Під час посилення антропогенного навантаження геосистема проходить через низку станів, поступово віддаляючись від початкового стану; при зменшенні навантаження також проходить через низку станів, але вже наближається до корінного. За значного перевищення антропогенних навантажень (наприклад, гірські виробітки, створення водосховищ, меліоративні заходи) геосистема повністю деградує, руйнується і переходить у новий, якісний стан.

Сутність соціально-економічного блоку геоекологічного прогнозування полягає в аналізі поточних і програмних завдань соціально-економічного розвитку території. При цьому види і ступінь антропогенного навантаження можуть бути нормативно встановленими або не передбаченими. Антропогенне навантаження на ландшафт оцінюють за видами використання земель і характером заселення території. Екологічне оцінювання передбачає визначення різних видів антропогенних дій, у тому числі в зонах впливу, тобто за межами ареалу їх безпосередньої дії.

Блок екологічних проблем і ситуацій включає насамперед прогноз соціально-економічних наслідків змін середовища. При цьому враховуються стан здоров'я населення, погіршення ефективності господарювання, економічні збитки, витрати на запобігання несприятливим змінам та їх ліквідацію, втрату чи виснаження природних ресурсів, міграцію населення тощо (рис. 4).

Рис. 4. Принципова схема геоекологічного прогнозування

Загалом прогнозування екологічної ситуації ґрунтується на аналізі та синтезі прогнозів усіх зазначених вище блоків. При цьому методи прогнозування поділяються на три основні групи: екстраполяція, моделювання й експертиза. Кожна з цих груп методів має істотні обмеження. Усі системи прогностичних модулів повинні включати: процедуру аналізу об'єкта прогнозування; метод аналізу статистичної звітності; процедуру класифікації подій; процедуру аналізу ієрархії об'єкта; процедуру формулювання критеріїв; метод побудови дерева цілей і завдань; метод аналоги; метод картографування; метод морфологічного аналізу, побудови матриць, визначення кореляційних і статистичних залежностей; метод бальної оцінки; метод експертних оцінок.

Послідовність застосування методів та їх вибір у кожному конкретному випадку можуть змінюватися, але основні етапи прогнозування мають зберігатися. Складність структури об'єкта прогнозування, високий ступінь невизначеності його динаміки, розвитку і функціонування є тими факторами, за допомогою яких визначається вибір експертних методів, оскільки саме твердження експерта дає змогу встановити більш-менш чітку картину майбутнього.

Головними методами прогнозування є: моделювання, метод аналогів, експертиза, екстраполяція та ін. Метод аналогів, наприклад, ґрунтується на тому, що закономірності розвитку одного процесу з певними поправками можна перенести на інший процес, для якого потрібно скласти прогноз (вплив водосховища тощо). Метод екстраполяції — це перенесення встановленого характеру розвитку певної території або процесу на майбутнє. Наприклад, якщо відомо, що під час створення водосховища при неглибокому заляганні ґрунтових вод почалося підтоплення та заболочування, тоді можна уявити, що тут і надалі продовжуватимуться подібні процеси.

Прогнозні методи спрямовані в основному на виявлення просторово-часових впливів цих об'єктів на природне середовище. Під час розробки прогнозу майбутнього використання території враховуються такі види обмежень:

— дотримання необхідної пропорційності у процесі поділу територіальних ресурсів для виробничих і соціальних цілей;

— урахування чинних нормативів та інших законодавчо закріплених обмежень;

— потреба максимально допустимого з екологічного погляду інтенсивного функціонального використання територій.

Зважаючи на такі обмеження в процесі геоекологічного прогнозування вирізняють території альтернативного та регламентованого використання. Території альтернативного використання — території, природні й антропогенні особливості яких не створюють нормативних перешкод для будь-яких видів діяльності, тобто забезпечують багатоваріантність їх використання. Території регламентованого використання поділяються на два види:

— ділянки монофункціонального використання, профіль та інтенсивність якого визначаються потенціалом цих територій (наприклад, площі залягання корисних копалин, території меліоративного фонду, природно-заповідний і природно-рекреаційний фонди тощо);

— зони обмежень навколо об'єктів, що потребують спеціального режиму використання земель (це санітарно-захисні зони промислових підприємств, охоронні зони заповідників та ін.). У межах таких територій набір та інтенсивність функцій мають визначатися нормативно.

Під час проведення геоекологічного прогнозування з метою функціонального розподілу територіальних ресурсів їх оцінюють за комплексом природних і антропогенних факторів, що впливають на вид і черговість використання земель (інженерно-будівельні умови, наявність водних і трудових ресурсів тощо). При цьому застосовуються методи бальної та вартісної оцінки. Сутність методу бальної оцінки полягає у визначенні ступеня сприятливості окремих ділянок території для різних видів господарського використання в умовних величинах — балах. Спочатку здійснюється бальна оцінка кожного фактора, а потім бали підсумовуються. Метод вартісної оцінки передбачає виявлення порівняльного дорожчання використання окремих ділянок території для різних видів діяльності. Дорожчання розраховується спочатку за кожним фактором, а потім результати також підсумовуються.

У процесі прогнозних досліджень має надаватися інформація про терміни незворотного виснаження природних ресурсів та дигресії природного середовища, можливі зміни їх функцій щодо розміщення об'єктів. Для геоекологічного прогнозування потрібно визначити не лише вплив об'єкта на природу, а ще й порушені функції середовища. Шляхом оцінювання і прогнозування або підтверджуються необхідність, можливість і доцільність розміщення на певній території об'єктів, або спростовується проект їх розташування.

Отже, геоекологічне прогнозування — це система досліджень для виявлення напрямів, ступеня, швидкості та просторових масштабів майбутніх змін природних систем (комплексів) з метою розробки заходів з оптимізації природного середовища^*187. Одним із найголовніших завдань геоекологічних прогнозів є запобігання можливим руйнівним природним процесам, що посилюються за допомогою технічних засобів, а також створення раціональної структури території, виявлення вторинних впливів і можливих довготривалих змін.

З огляду на властивості природних геосистем як об'єкта прогнозних досліджень, можна сформулювати такі принципи геоекологічного прогнозування:

— комплексність прогнозу, тобто потреба передбачення змін низки компонентів природи в їх взаємозв'язку або всього комплексу загалом;

— динамічний підхід до прогнозованого об'єкта;

— просторово-часова єдність прогнозу, що відображає одночасність змін геосистем у часі та просторі;

— урахування природної диференціації середовища (шляхом фізико-географічного районування та ландшафтного картографування);

— якісно-кількісний характер прогнозу, який відображає відповідний рівень описання природних геосистем.

Терміни прогнозу зіставляються не лише з часом активного функціонування майбутніх видів природокористування (від декількох років до десятиріч), а й з можливими побічними впливами, які можуть виявитися через десятки, а в окремих випадках через сотні років. За тривалістю розрізняють короткотермінові прогнози (до одного року), середньотермінові (1—5 років), довготермінові (5—15—20 років), далекотермінові (понад 20 років). Інтерес становлять середньо- та довготермінові геоекологічні прогнози, що мають локальний і регіональний характер.

З метою запобігання негативному впливові антропогенної діяльності на стан навколишнього природного середовища, а також нераціональному використанню природних ресурсів в Україні, крім моніторингу, застосовуються такі екологічні процедури, як екологічна експертиза й екологічний аудит.

Екологічній експертизі підлягають: проекти схем розвитку і розміщення продуктивних сил, розвитку галузей економіки, генеральних планів населених пунктів, схем районного планування; техніко-економічні обґрунтування й розрахунки, проекти будівництва і реконструкції підприємств та інших об'єктів; проекти інструктивно-методичних і нормативно-технічних актів та документів, що регламентують господарську діяльність; документація зі створення нової техніки, технології, матеріалів і речовин, у тому числі й та, що купується за кордоном; матеріали, речовини, системи й об'єкти, впровадження та реалізація яких можуть спричинити порушення норм екологічної безпеки та негативний вплив на навколишнє природне середовище.

Важливим інструментом запобігання негативному антропогенному впливові, техногенним аваріям і катастрофам стала державна екологічна експертиза, основною метою якої є заборона реалізації проектів і програм діяльності, що становлять підвищену екологічну небезпеку. Державна екологічна експертиза — ефективний важіль запобігання порушенням вимог екологічного законодавства, засіб дотримання екологічної безпеки господарсько-промислової діяльності. Отже, мета екологічної експертизи полягає в запобіганні негативному впливові антропогенної діяльності на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей, а також оцінюванні ступеня екологічної безпеки господарської діяльності й екологічної ситуації на окремих територіях та об'єктах.

Екологічна експертиза в Україні — це вид науково-практичної діяльності спеціально уповноважених державних органів, еколого-експертних формувань та об'єднань громадян, що ґрунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі й оцінюванні передпроектних, проектних та інших матеріалів чи об'єктів, реалізація і дія яких може негативно впливати або впливає на стан навколишнього природного середовища, і спрямована на підготовку висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності до норм і вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки.

Основними завданнями екологічної експертизи є: — визначення ступеня екологічного ризику і безпеки запланованої або здійснюваної діяльності;

— організація комплексного, науково обґрунтованого оцінювання об'єктів екологічної експертизи;

— установлення відповідності об'єктів експертизи до вимог екологічного законодавства, будівельних норм і правил;

— оцінювання впливу діяльності об'єктів екологічної експертизи на стан навколишнього природного середовища та якість природних ресурсів;

— оцінювання ефективності, повноти, обґрунтованості та достатності заходів щодо охорони навколишнього природного середовища;

— підготовка об'єктивних, обґрунтованих висновків екологічної експертизи.

Об'єкти екологічної експертизи — це проекти законодавчих та інших нормативно-правових актів, передпроектні, проектні матеріали, документація з упровадження нової техніки, технологій, матеріалів, речовин, продукції, реалізація яких може призвести до порушення екологічних нормативів, негативного впливу на стан навколишнього природного середовища. Екологічній експертизі можуть підлягати екологічні ситуації, що склалися в окремих населених пунктах і регіонах, а також діючі об'єкти та комплекси, які негативно впливають на стан навколишнього природного середовища.

*190: {Закон України "Про екологічну експертизу" від 6 квітня 2000 р. №1642-ІІІ (1642-14). – ВВР. – 2000. - №27. – Ст. 213 // ВВР. – 1995. - № 8. – Ст. 7.}

Згідно зі ст. 27 Закону України "Про екологічну експертизу", експертом екологічної експертизи може бути спеціаліст, котрий має вищу освіту, відповідну спеціальність, кваліфікацію та професійні знання, володіє навичками аналізу експертної інформації й методикою еколого-експертної оцінки, а також має практичний досвід у відповідній галузі не менше трьох років. Участь громадськості в процесі екологічної експертизи може здійснюватися шляхом виступів у засобах масової інформації, подання письмових зауважень, пропозицій і рекомендацій, включення представників громадськості до складу експертних комісій, груп з проведення громадської екологічної експертизи. Громадська екологічна експертиза здійснюється в будь-якій сфері діяльності, що потребує екологічного обґрунтування, за ініціативи громадських організацій або інших громадських формувань. Інші екологічні експертизи можуть відбуватися за ініціативи юридичних і фізичних осіб на договірній основі зі спеціалізованими еколого-експертними органами і формуваннями.

Екологогеографічною експертизою називають науково-практичну діяльність спеціалістів, яка полягає в аналізі змісту проектних матеріалів та їх оцінюванні з позицій вимог охорони природи та раціонального використання її ресурсів. Головна мета такої діяльності — попередження можливих негативних впливів господарчих об'єктів на середовище та забезпечення його сприятливого стану. Тобто експертиза тісно пов'язана з питаннями охорони природи й управління природокористуванням в умовах конкретних регіонів.

Експертиза передбачає оцінювання можливих наслідків у разі реалізації проекту. Серед її завдань важливе місце займає не лише виявлення безпосередніх змін і наслідків, а й ретельне вивчення взаємодії та побічних впливів використання нової техніки і технології. За допомогою експертизи мають встановити ступінь відповідності обговорюваного проекту до основних геоекологічних принципів. При цьому особливої уваги потребують:

— урахування принципів комплексності та регіональності (зокрема, узгодженість планів господарського розвитку з природно-ресурсним потенціалом території);

— рівень геоекологічного обґрунтування намічених заходів;

— достовірність виявлених наслідків спорудження об'єкта;

— відповідність природоохоронних заходів до очікуваних негативних наслідків у природі.

Серед конкретних питань, що вирішуються в процесі експертизи, вирізняють такі головні:

— мета майбутнього проекту й актуальність її досягнення;

— повнота і достовірність вихідної інформації;

— надійність теоретичних передумов проекту та їх відповідність до сучасного рівня знань;

— обґрунтування вибору місця спорудження об'єкта;

— характеристика ресурсних показників проекту (земле-місткість, ресурсомісткість та ін.);

— прогнозування можливих змін природи та його достовірність;

— гострі проблемні ситуації й можливості їх вирішення;

— альтернативні шляхи досягнення мети та вибір найліпшого варіанта.

Процедура експертизи полягає у зіставленні положень обговорюваного проекту з геоекологічними принципами та вимогами нормативних документів. Експертиза, як правило, здійснюється у декілька етапів, у кожному з яких з'ясовуються і порівнюються думки експертів та у підсумку виноситься загальне рішення. Якщо обговорюваний проект неприйнятний із геоекологічних позицій, тобто не відповідає потребам збереження природного середовища та погано скоординований з планом економічного розвитку, то ймовірне виникнення конфліктної ситуації. Коли суперечку неможливо розв'язати або це дорого коштуватиме, пропонуються інші варіанти проектів, кожен з яких оцінюється самостійно. Потім на основі їх порівняння обирається кращий варіант. За результатами аналізу, перевірки та оцінювання проектних матеріалів формулюють висновки, рекомендації та пропозиції, що подаються у зведеному експертному висновку. Позитивний висновок дає змогу ухвалити рішення про реалізацію проекту.

9 лютого 1996 р. було прийнято Закон України "Про екологічну експертизу" який дав можливість спрямувати експертну діяльність у чітко визначеному правовому напрямі. За цим документом забезпечено розробку та введення в дію комплексу нормативно-інструктивних документів, що всебічно регламентують питання організації та здійснення державної екологічної експертизи.

За чинним екологічним законодавством виокремлюють діяльність та об'єкти, які потенційно можуть завдати шкоди довкіллю. Вони визначаються як такі, що становлять підвищену екологічну небезпеку. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Про перелік видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку" від 27 липня 1995 р. основними об'єктами та видами діяльності вважають: — атомну енергетику й атомну промисловість (у тому числі видобування і збагачення руди, виготовлення елементів, які тепло виділяються, для АЕС, регенерацію відпрацьованого ядерного палива, зберігання чи утилізацію радіоактивних відходів);

— біохімічне, біотехнічне і фармацевтичне виробництва;

— збирання, оброблення, зберігання, поховання, знешкодження й утилізацію всіх видів промислових і побутових відходів;

— видобування нафти, нафтохімію та нафтопереробку, автозаправні станції;

— добування і переробку природного газу, будівництво газосховищ;

— хімічну промисловість, текстильне виробництво;

— четалургію (чорну та кольорову);

— вугільну, гірничовидобувну промисловості, видобування і переробку торфу;

— виробництво, зберігання, утилізацію та знищення боєприпасів усіх видів;

— целюлозно-паперову промисловість;

— будівництво гідроенергетичних та гідротехнічних споруд і меліоративних систем;

— тваринництво, виробництво харчових продуктів;

— будівництво каналізаційних систем і очисних споруд, водозаборів поверхневих і підземних вод для централізованих систем водопостачання.

Дата добавления: 2014-01-07