Прагнення – це мотиви, в яких виявляються потреби особистості в умовах спеціально організованої її діяльності

Установка – цілісний стан особистості, вироблена на основі досвіду готовність реагувати на передбачувані об'єкти чи ситуації, вибіркова активність, спрямована на задоволення потреби.

Діяльність – це активність людини, що має усвідомлюваний характер і спрямована на досягнення поставленої мети, яка визначається потребою.

Якщо мета не усвідомлюється, то немає й діяльності. Є лише імпульсивна поведінка.

В умовах коли дії здійснюються без належного усвідомлення поведінка людини часто визначається такими психічними явищами, як установки.

Традиційно установку розглядають як готовність до певної активності. Ця готовність визначається взаємодією конкретної потреби із ситуацією, її задоволенням. Відповідно установки поділяють на актуальні (недиференційовані) та фіксовані (диференційовані, вироблені в результаті повторного впливу ситуації, тобто базуються на досвіді).

Важливою формою установки є соціальна установка (атитюд).

Внутрішній стан готовності людини до дії передує поведінці й має назву аттитюд (від англ. attitude — ставлення, установка). Аттитюд формується на підставі попереднього досвіду, розгортається на усвідомленому й неусвідомленому рівні та здійснює регулятивну (спрямовує поведінку або управляє нею) функцію стосовно поведінки індивіда. Він звільнює суб'єкта від необхідності приймати рішення й довільно контролювати поведінку в стандартних ситуаціях; може виступати і як чинник, що зумовлює інертність дії та гальмує пристосування до нових ситуацій.

Аналіз психологічної структури діяльності найчастіше здійснюють, послуговуючись мотиваційним і операційним підходами. За операційного підходу діяльність аналізують із точки зору її моторних компонентів. Будь-який відносно завершений елемент діяльності, спрямований на досягнення певної проміжної мети і підпорядкований загальному мотиву діяльності, називають дією. Дія є моторною функцією живого організму. Усяка конкретна діяльність є сукупністю дій. Кожна дія складається із системи рухів, тобто операцій, підпорядкованих завданню, що виконується в конкретних умовах. Серед великої кількості людських дій (трудових, комунікативних та ін.) найпоширенішими є предметні дії, що спрямовані на зміну стану чи властивостей предмета. Основною характеристикою діяльності є її предметність. Діяльність завжди спрямована на певний об'єкт, на перетворення його властивостей.

Мотиваційний підхід до аналізу структури діяльності передбачає виділення таких складових, як потреба, мета і мотив. Специфіка діяльності людини визначається процесами мотивації, які базуються на потребах, інтересах, ідеалах, спрямованості та динамічних тенденціях особистості.

Важливим елементом структури діяльності є спрямованість особистості. Спрямованість – це властивість особистості, що становить собою систему взаємопов’язаних внутрішніх спонукань, які спрямовують та орієнтують її діяльність.

Під спрямованістю розуміють систему домінуючих мотивів. Провідні мотиви підпорядковують собі всі інші й характеризують будову всієї мотиваційної сфери людини. Виникнення ієрархічної структури мотивів є передумовою стійкості особистості.

У структуру спрямованості входять, передусім, усвідомлені мотиви діяльності: цілі, інтереси, ідеали, переконання особистості. Їхня стійка ієрархія дає змогу в певних межах передбачити загальну спрямованість особистості, її дій та вчинків.

2.Детермінантою будь-якої діяльності є потреба. Потреба – стан психічної напруги, спричинений необхідністю у таких умовах, що забезпечують існування та діяльність людини.

Потреби людини можуть бути різноманітні за своєю природою і стосуватися будь-якої сфери діяльності. Існує безліч класифікацій людських потреб. Наприклад, Достоєвський класифікував їх так: життєво необхідні блага; потреби отримання знань; потреба у всесвітньому об`єднанні людей.

Інша класифікація була запропонована Гегелем: фізичні потреби; потреби в існуванні прав людини і справедливих законів; релігійні потреби; потреби придбання знань.

Крім цих класифікацій існує безліч інших. Загальновизнана класифікація, запропонована Абрахамом Маслоу. Вона передбачає поділ потреб на групи і їх розташування в ієрархічному порядку. У міру задоволення потреб більш низького рівня людина починає задовольняти більш високі. Класифікація цих потреб така: фізіологічні потреби, потреба в безпеці; потреби в соціальних зв`язках і відносинах; потреба в повазі іншими членами суспільства, потреба в самовираженні. Перші дві групи потреб – біологічні, а інші три – соціальні.

Потреби в соціальних зв`язках представляють собою широкий спектр потреб людини. Індивід потребує спілкування з іншими людьми, прагне зайняти певне соціальне становище. Велику роль у задоволенні цих потреб відіграє соціальне середовище, що включає сім`ю, друзів, колег. Завдяки взаємодії і спілкуванню з ними індивід відчуває себе частиною великого колективу, частиною суспільства.

Потреба в повазі виражається в бажанні людини зайняти більш престижну посаду або отримати роботу у відомій компанії. Ця потреба не завжди раціональна з точки зору добробуту, так як людина готова пожертвувати частиною свого прибутку заради отримання більш престижної роботи.

Потреба в самовираженні є найвищою. Людина прагне до самореалізації в певній сфері та отримання влади над іншими людьми.

Потреби людини мають і суспільний, і особистісний характер. Поєднання суспільного в потребах може пояснити той факт, що більшість потреб пов’язана з потребами суспільства, групи, до якої вона належить.

Людина знаходиться в стані постійної потреби в чому-небудь, що в кожний момент наповнюється конкретним змістом (тобто стає предметом потреби). Потреби людиною можуть усвідомлюватися більшою чи меншою мірою, усвідомлювати потребу – це значить бути в змозі висловити її. Слід мати на увазі, що не всі усвідомлювані потреби є дійсно важливими, і що не всі важливі усвідомлюються.

Значення потреб полягає в тому, що саме вони управляють людиною, визначають її поведінку. При цьому, одна з незадоволених потреб як би стає головною, актуалізується і саме вона в даний момент визначає поведінку людини. Задоволена потреба більше не спонукає.

Потреби людини обумовлені процесом її виховання, залучення до культури, представлені як наочно (матеріальні потреби), так і функціонально (духовні потреби).

Усвідомлюючи мету своєї активності суб’єктивно як потребу, людина задовольняє потребу через досягнення мети.

Потреби виявляються в мотивах поведінки (потягах, бажаннях, інтересах і т.п.), котрі спонукають людину до діяльності.

Мотив – це спонукання людини до активності, пов’язане з намаганням задовольнити певні потреби. Внаслідок усвідомлення і переживання потреб у людини виникають певні спонукання до дій, внаслідок яких ці потреби задовольняються. При цьому свідомі дії завжди спрямовані на досягнення певної мети, яка також усвідомлюється людиною. Мотив у цьому разі виступає як причина постановки тих чи інших цілей. Отже, мотиви і цілі не тотожні між собою, хоч інколи збігаються.

Мотиви виявляються: як сукупність зовнішніх або внутрішніх умов, які викликають активність людини і визначають її спрямованість; предмет, об’єкт (матеріальний або ідеальний), що спонукає і визначає вибір спрямованості діяльності; усвідомлена причина, яка лежить в основі вибору дій особистості.

Діяльність людини визначається не одним, а багатьма мотивами, з яких одні відіграють провідну роль, а інші підпорядковані їм. Сукупність мотивів діяльності утворює складну динамічну систему. Це означає, що, будучи відносно стійкою у кожної людини, система мотивів може змінюватися залежно від тих змін, які відбуваються у внутрішній структурі особистості, а також у зовнішніх умовах її життєдіяльності.

Система мотивів, яка визначає конкретні форми діяльності або поведінки людини, називається мотивацією.

Відповідно до проявів мотивів мотивуючі фактори поділяються на три класи: потреби як основа активності; причини, які обумовлюють вибір діяльності залежно від спрямованості особистості; суб’єктивні переживання, емоції як форми регуляції (саморегуляції) поведінки і діяльності.

Система мотивів, які виконують функцію спонукання, спрямування і регулювання діяльності, утворює мотиваційну сферу особистості.

Мотиваційна сфера представлена: актуальними мотивами, які фактично спонукають до діяльності; потенційними мотивами, які сформовані, але не виявляються в діяльності.

Зауважимо, проте, що мотиваційна сфера людини динамічна, мотивація може посилюватися або послаблюватися. Можуть змінюватися ієрархія і стійкість мотивів.

У мотиваційній сфері вирізняють три зони мотивації: центральна зона, у межах якої незадоволені потреби, виступаючи в формі значущих мотивів, зумовлюють активну, напружену діяльність працівника; зона мотивації, яка пов’язана з потребами, що постійно і легко задовольняються, значущість їх часто людиною недооцінюється, однак втрата одразу ж виявляє високу особистісну цінність; зона мотивації, в основі якої лежать потреби, для задоволення яких поки що немає можливостей і вони не можуть викликати адекватної їм діяльності.

Мотиви діяльності людини пов'язані з її цілями. Цілі й мотиви дій можуть збігатися. Взаємозумовленість цілей і мотивів людини очевидна, оскільки мета діяльності завжди залежить від її мотиву.

В основі будь-якої дії є потреба, яка психічно виявляється як мотив, що може реалізуватися у низці психічних феноменів: інтересах, прагненнях, переконаннях та установках.

Інтерес – це емоційно забарвлена спрямованість особистості, яка виражається переважно в її вибірковому ставленні до тих чи інших явищ, предметів чи відповідної діяльності. В інтересі поєднуються емоційне та раціональне.

3. Мотиваційно-вольова сфера містить у собі такі структурні елементи як потреби, інтереси, цілі, прагнення, мотиви, які реалізуються лише завдяки вольовому компоненту. Воля – це свідоме регулювання людиною своїх дій і вчинків, що вимагають подолання внутрішніх і зовнішніх перешкод. Вольове регулювання поведінки людини детерміновано умовами, в яких вона живе і діє.

Воля не є ізольованою властивістю психіки людини, і тому розглядається у взаємозв'язку з іншими сторонами свідомості.

Фізіологічні механізми вольової активності представлені таким чином: в тім'яній частині кори великих півкуль розташована рухова область. Вона пов'язана з усіма ділянками кори, в тому числі з корковими кінцівками всіх аналізаторів. Цей зв'язок дає можливість збудженню, яке з'явилося в якій-небудь ділянці кори, досягти рухової області і викликати в ній аналогічний процес. Так представлений елементарний шлях проходження інформації, людині ж притаманна здатність накопичувати інформацію і діяти на її основі. Як показують дослідження, виняткове значення у здійсненні вольової регуляції мають лобові частки кори мозку. Їх пошкодження призводить до абулії (порушень волі, часткової або повної відсутності бажань і спонукань до дій). Важливе значення в загальному механізмі вольового регулювання має також ретикулярна формація. Ретикулярна формація – це своєрідний фільтр, що відбирає одні імпульси і затримує інші. Загальновизнано також, що ретикулярна формація є своєрідним акумулятором і пультом управління енергетичним постачанням кори.

Вольова дія включає в себе: мету, планування і виконання. Цілі визначаються мотивами, потребами, потягами і бажаннями. Часто усвідомлення (або формування) мети пов'язане з боротьбою мотивів, яка закінчується прийняттям рішення. За ухваленням рішення слідує планування способів досягнення поставленої мети. Як тільки визначені шляхи і засоби, людина приступає до практичного здійснення прийнятого рішення.

Вольовий акт відбувається при більшому або меншому напруженні. Це так зване вольове зусилля. Воно пронизує всі ланки вольового акту від усвідомлення мети до практичного її здійснення. Вольове зусилля зароджується і зростає в міру виникнення і наростання труднощів, напруг.

До вольових властивостей особистості відносяться: наполегливість, витримка, самостійність, сміливість, відвага, мужність, стійкість, дисциплінованість. Ці якості формуються в процесі життя і діяльності. У бездіяльних людей низький рівень розвитку вольових якостей, їх називають слабовольними.

Існує чотири типи критеріїв волі, які виявляються у: а) вольових діях; б) виборі мотивів і цілей; в) регуляції внутрішніх станів людини, її дій та різних психічних процесів; г) вольових якостях особистості. Вказані критерії є зовнішніми перешкодами й труднощами, оскільки подолання кожної зовнішньої перешкоди передбачає внутрішні вияви волі, і навпаки.

Водночас одну з особливостей активності людини характеризує те, що результат активності не завжди збігається з її метою. У такому разі людина схильна пояснювати і шукати причини наслідків своїх дій у зовнішніх або внутрішніх перешкодах.

Локус контролю – схильність людини приписувати відповідальність за результати своїх дій зовнішнім силам і обставинам, або навпаки – власним зусиллям та здібностям.

Люди, які схильні пояснювати причини своїх дій та поведінки внутрішніми чинниками (здібності, характер, внутрішній стан тощо), мають тенденцію до внутрішньої локалізації контролю (інтернальної). Зокрема, людина з інтернальним локусом контролю у разі невчасного виконання завдання шукатиме причини цього у власних здібностях, особливостях пам’яті чи мислення, у своїй неорганізованості чи повільному темпі активації. Психологи зазначають, що інтернали більш послідовні при досягненні мети, схильні до самоаналізу, організовані, незалежні, комунікабельні.

Люди, які схильні приписувати причини своїх дій та поведінки зовнішнім чинникам (доля, обставини, природні перешкоди тощо), мають тенденцію до зовнішньої локалізації контролю (екстернальної). Такі люди обов’язково знайдуть пояснення своєї неуспішності в зовнішніх перешкодах.

Дата добавления: 2014-01-07