Загальні положення про право власності

Викладач: Чабан Ю.В.

ПЛАН

НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНА КАРТА ЛЕКЦІЙНОГО ЗАНЯТТЯ №5.

Тема: Право власності

Кількість годин: 2

Вид заняття: Лекція

Мета заняття:

- навчальна: ознайомити студентів з правовими засадами права власності.

- виховна: виховувати правосвідомих громадян

Матеріально-технічне забезпечення заняття: Мультимедійний проектор. Програмне забезпечення MS Power Point. Відеоматеріали.

Організація заняття: Вітання, перевірка явки студентів і готовність аудиторії до заняття

Мотивація: показати особливості правового регулювання питання власності в Україні

1. Загальні положення про право власності.

2. Підстави набуття та припинення права власності.

3. Загальна характеристика форм власності.

4. Право власності на земельну ділянку, житло.

5. Захист права власності.

6. Загальні положення речових прав на чуже майно.

Активізація розумових здібностей: Співбесіда стосовно підстав набуття та припинення права власності.

Самостійна робота:

1. Загальна характеристика форм власності.

2. Загальні положення речових прав на чуже майно.

Домашнє завдання: Вивчити тему, законспектувати питання з самостійної роботи

Література:

1. Цивільний кодекс України від 16.01.03. із змінами і доповненнями.

2. Пилипенко П. Д. Правознавство. Львів «Новий світ 2000», 2003, укр.

3. Шпиталенко Г. А. Шпиталенко Р.Б. Основи правознавства. К.: Атака, 2004, укр.

Інститут права власності посідає центральне місце в си­стемі цивільного права будь-якої правової системи, в тому числі правової системи України.

Власність займає важливе місце в житті людини і суспільства, оскільки вона здатна задовольняти матеріальні, культурні, духовні та інші потреби.

Основними правовими актами, які регулюють суспільні відносини пов’язані з правом власності є Конституція України, Цивільний кодекс України.

Право власності – це окремий інститут галузі цивільного права.

Право власності - це встановлене нормативними актами право особи на володіння, користування та роз­поряджання своїм майном.

Вона (особа) здійснює таке право за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, на свій роз­суд, з додержанням вимог закону та моральних засад суспільства.

У суб’єктивному розумінні право власності – це сукупність правових норм, які встановлюють обсяг повноважень з питань володіння, користування та роз­поряджання своїм майном.

Право володіння, користування та розпорядження складають зміст права власності.

Право володіння — юридична забезпечена можливість фактичного панування власника над річчю. Власник може безпосередньо впливати на річ.

Право користування – юридично забезпечена можливість власника здобувати з майна, що йому належить його корисні властивості для задоволення своїх особистих та майнових інтересів.

Користування майном може вияв­лятися по-різному.

Так, власник земельної ділянки, об­робляючи землю, користується нею. Власник будинку, про­живаючи в ньому, теж користується будинком.

Власник може використовувати своє майно для здійснення госпо­дарської та іншої, не забороненої законом, діяльності. Ко­ристуючись майном, власник зобов'язаний не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не порушувати прав та інтересів інших осіб, що охороняються законом, до­тримуватись моральних засад суспільства.

Право користування, як і право володіння, може нале­жати не лише власникові, а й іншим особам на підставі, зокрема, цивільно-правових договорів або адміністративних актів. Наприклад, працівники міліції мають право на підставі п. 26 ст. 11 Закону України "Про міліцію" використо­вувати безперешкодно транспортні засоби, що належать фізичним чи юридичним особам, для проїзду до місця події, стихійного лиха, доставляння до лікувальних закладів осіб, що потребують невідкладної медичної допомоги.

Користування, як і володіння, також може бути закон­ним і незаконним.

Право розпорядження – юридично забезпечена можливість визначати долю речі. Власник може відчужити її, тобто продати, подарувати, обміняти, а може користуватися особисто чи знищити.

Коли власник знищує річ або викидає її, то він, говорячи мовою цивільного права, розпоряджається нею шляхом укладення одностороннього правочину, оскільки воля власника тут спрямована на відмову від права влас­ності. Але якщо право власності припиняється в резуль­таті використання речі (власник спалює вугілля в печі), то тут воля власника спрямована зовсім не на припи­нення права власності, а на вилучення з речі її корисних властивостей. Тому в цьому разі має місце лише право користування річчю, а не право розпорядження нею.

Закон забороняє власнику використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам сус­пільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Право власності визнається в Україні непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обме­жений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Об’єктами права власності є результати інтелектуальної діяльності, рухоме і нерухоме майно, кошти, природні ресурси.

Суб’єктами права власності є Український народ, фізичні та юридичні особи, держава.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Здійснення права власності:

1) власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

2) усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

3) власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

4) держава не втручається у здійснення власником права власності.

5) діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов’язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

6) власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності;

7) право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні;

8) власник зобов’язаний утримувати майно, що йому належить.

Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Дата добавления: 2014-01-07