Лекція № 3

цивільні процесуальні правовідносини

Що таке цивільні процесуальні правовідносини?

Як було сказано у першій лекції, одна галузь права виділяється з поміж інших галузей тим, на що спрямована дія норм цієї галузі (предметом), та тим, як ця дія відбувається (метод правового регулювання). Ця лекція присвячена предметові цивільного процесуального права, а саме цивільним процесуальним правовідносинам.

Ці відносини виникають у процесі здійснення правосуддя, тобто тоді, коли один із суб’єктів таких відносин (особа, яка вважає, що її суб’єктивне право вже порушено, чи може бути порушено у майбутньому) звертається до суду з вимогою про захист такого права. Якщо такий суб’єкт звертається не до суду, то цивільні процесуальні правовідносини не виникають. Наприклад, якщо продавець, який не отримав оплату за свій товар, звертається до покупця з вимогою про його оплату, то ще не можна говорити про виникнення цивільних процесуальних правовідносин. А от коли така вимога продавця до покупця здійснюється через суд, тобто коли у такі відносини залучається суд, вже варто говорити про виникнення цивільних саме процесуальних правовідносин.

Причому суд має бути залучений у такі відносини саме як суд, тобто як державний орган, на який покладено здійснення правосуддя. Якщо суд залучено у відносини з іншою метою, то говорити про виникнення цивільних процесуальних правовідносин підстав немає. Наприклад, якщо суддя, замовив піцу з доставкою у приміщення суду і розраховується за її доставку, то він діє не як учасник цивільних процесуальних правовідносин, а як учасник відносин, врегульованих цивільним, тобто матеріальним, правом. Те ж саме слід говорити і про випадки, коли суд вступає у правовідносини з енергопостачальним підприємством стосовно постачання електроенергії і розраховується за неї. Навіть у тих випадках, коли суд заборгував за електроенергію, прострочив її оплату, цивільні процесуальні правовідносини не виникають доти, доки енергопостачальне підприємство не звернеться до іншого суду про стягнення такої заборгованості з суду-боржника. Саме у разі такого звернення до іншого суду й виникають процесуальні правовідносини.

Ті риси, наявність котрих дозволяє стверджувати, що виникли цивільні процесуальні правовідносини, є їх ознаками. До таких ознак відносяться наступні: цивільні процесуальні правовідносини виникають тоді, коли у їх суб’єкта виникає необхідність керуватися у своїх діях нормами цивільного процесуального права. Наприклад, коли названий вище продавець не зміг владнати стосунки з покупцем, який прострочив оплату, вимушений відкрити Цивільний процесуальний кодекс і прочитати у ньому, що відновити своє порушене право на своєчасне отримання оплати він може шляхом звернення до суду з позовом. Однак просто прочитати ЦПК недостатньо для того, аби вважати, що цивільні процесуальні правовідносини виникли. І навіть написати позовну заяву недостатньо для їх виникнення. Для виникнення цих відносин необхідно ще, щоб продавець відніс чи відіслав поштою цю позовну заяву у суд, і суд її отримав. От з цього моменту, коли суд стає зобов’язаним вчинити щодо такої заяви певні процесуальні дії, й слід говорити про те, що виникли саме цивільні процесуальні правовідносини.

Другою ознакою цивільних процесуальних правовідносин є те, що вони виникають у зв’язку із здійснення правосуддя. Тобто якщо такі правовідносини виникли між особою і судом, але не у зв’язку із здійсненням правосуддя, наприклад, у зв’язку із прийняттям такої особи на роботу на посаду охоронця, то ці відносини є трудовими, а не цивільними процесуальними, хоча й виникають вони між особою та судом. Однак, суд у цьому разі виступає роботодавцем, а не державним органом, який здійснює правосуддя.

Третьою ознакою цивільних процесуальних правовідносин є те, що вони реалізуються завдяки спеціальним методам впливу на них, притаманним саме цим відносинам. Ці методи впливу називаються санкціями цивільного процесуального права. Наприклад, особа, яка заважає суду вчиняти правосуддя, може бути видалена із судової зали. Або свідок, який не з’явився у суд для дачі показань, може бути доставлений у судове засідання примусово. Ці та інші спеціальні санкції притаманні виключно цивільним процесуальним правовідносинам і реалізуються виключно у цих відносинах, виокремлюючи їх з-поміж інших.

Що необхідно для виникнення цивільних процесуальних правовідносин?

Фактори, з наявністю яких пов’язується виникнення інших факторів чи обставин, є передумовами останніх. Будь-яка подія (передумова) може спричинити іншу подію (наслідок), яка у свою чергу стане передумовою іншого наслідку. Якщо наслідком вважати виникнення та існування цивільних процесуальних правовідносин, то причинами цих правовідносин (або ж їх необхідними передумовами) слід вважати наступні фактори.

Першою передумовою виникнення цивільних процесуальних правовідносин є існування норм цивільного процесуального права. Як було вказано у попередньому підрозділі, саме звернення до Цивільного процесуального кодексу та його застосування особою, чиї права порушено з метою їх захисту, є тією особливістю, яка характеризує цивільні процесуальні правовідносини. Не застосувавши норми цивільного процесуального права, жодна особа не може вступити у цивільні процесуальні правовідносини, навіть якщо вона цього не усвідомлює і робить це непрофесійно. Наприклад, якщо вона просто приходить в суд, пише «на колінах» позовну заяву, не посилаючись на жодну норму Цивільного процесуального кодексу, реєструє цю заяву в канцелярії суду, вона вже вступає у цивільні процесуальні правовідносини хоча би тому, що норми цивільного процесуального права вимушений застосовувати суд, реагуючи на таке звернення.

Другою передумовою існування цивільних процесуальних правовідносин є процесуальна правосуб’єктність суб’єктів цих відносин. За складним юридичним терміном «правосуб’єктність» криється просте його розуміння: особа повинна мати право бути суб’єктом цивільних процесуальних правовідносин. Так, якщо йдеться про суд, то ним є лише той орган державної влади, який відповідно до закону уповноважений вчиняти правосуддя. Жоден артист чи напівартист у суддівській мантії суддею не є. Навіть якщо він дуже гарно грає і має привабливу зовнішність і його показують по телевізору. Жодна особа, яка є обмеженою у реалізації своїх прав через психічну хворобу, не може подати позов до суду самостійно. Їй потрібен законний представник, цивільна процесуальна правосуб’єктність якого існує і яка усуває недолік недієздатності хворого, доповнюючи її для того, аби недієздатна особа могла не лише мати, а й реалізувати свої процесуальні права.

Третьою передумовою виникнення цивільних процесуальних правовідносин є юридичні процесуальні факти, тобто події чи дії осіб, існування яких свідчить про те, що ці відносини виникли. Повертаючись до прикладу, у якому йдеться про порушення покупцем права продавця на своєчасне отримання оплати, слід вказати, що подією, як юридичним фактом, є зазначене порушення права продавця, а дією є його звернення до суду з позовом.

Четвертою передумовою є існування між суб’єктами цивільного процесу матеріальних правовідносин. Наприклад, якщо дві особи живуть в різних містах України, жодного разу одна одну не зустрічали й навіть не чули про існування одна одної, ніколи нічого не купували, не замовляли одна у одної, то слід говорити про те, що ніяких правовідносин між ними не виникло взагалі. У тому числі не виникло між ними й матеріально-правових відносин, тобто відносин, що ґрунтуються на нормах матеріального права, яким є цивільне, трудове, сімейне та інше право. Без існування матеріально-правових відносин між такими особами не можна стверджувати про можливість порушення однією особою суб’єктивних прав іншої особи. А отже й не можна говорити про те, що суд зможе захистити такі суб’єктивні права, хоча би тому, що вони не є порушеними.

Останньою передумовою існування цивільних процесуальних правовідносин є підвідомчість справи суду, тобто наявність у суду компетенції вирішити відповідний спір. Суд повинен мати повноваження захистити порушене суб’єктивне право особи. Так, якщо порівнювати процесуальні правовідносини з використанням автомобіля та усунення дефектів у можливості такого використання, то слід навести приклад повноважень АЗС, СТО та шинмонтажу. На АЗС вам не відремонтують шину, на шинмонтажу – не відремонтують двигун, а на СТО – не заллють у паливний бак бензин. Бо вони не мають відповідної компетенції. Так і суд може вступати лише у ті відносини, у які йому дозволяє вступити закон. Не можна звернутися до суду із позовом, у якому дівчина вимагала б від хлопця взяти її заміж. Це не справа суду, втручатися у такі стосунки. У таких питаннях суд не є компетентним.

Хто є суб’єктом цивільних процесуальних правовідносин?

Як не можуть існувати відносини на безлюдному острові, оскільки там немає людей, так цивільні процесуальні правовідносини не можуть існувати без їх суб’єктів. Відносини мають існувати між кимось, а не без когось. Той, без кого існувати відносини не можуть, є суб’єктом цих відносин. Той, без кого не можуть існувати цивільні процесуальні правовідносини, є суб’єктом цивільних процесуальних правовідносин.

Усіх суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин можна поділити на тих, без кого вони не можуть обійтися ніколи, і тих, хто їм потрібен не завжди, але не для того, щоб вони стали можливими, а для того, щоб їх зробити більш ефективними. Тобто на тих:

- хто зацікавлений у тому, як саме (на чию користь) буде вирішено спір;

- кого цікавить лише те, щоб спір був вирішений правильно, і для кого не має значення, на чию користь таке рішення ухвалить суд;

- та тих, хто відповідно до закону таке рішення має ухвалити, тобто суд, до зобов’язань якого закон відніс здійснення правосуддя.

Так, обов’язковим суб’єктом цивільних процесуальних правовідносин є суд, без участі якого не може здійснитися правосуддя, а отже й не можуть існувати такі відносини. Самі по собі відносини між продавцем і покупцем можуть існувати, вони навіть можуть вступити у суперечку між собою. Однак, поки у ці відносини не втрутиться суд, поки продавець чи покупець не звернуться до суду, такі відносини не будуть процесуальними.

Обов’язковими суб’єктами цивільних процесуальних правовідносин є сторони спору, особи, які захищають свої власні права й інтереси від порушень, таких, що вже сталися, чи таких, що можуть статися, або особи, які уповноважені законом захищати права та інтереси інших осіб. Тобто усі ті особи, яких стосується спір, які мають зацікавленість не лише у тому, щоб цей спір був вирішений справедливо, а й у тому як саме він має вирішитися, на користь особи, яку вони захищають. До таких суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин відносяться самі сторони спору (позивач з одного боку та відповідач – з іншого); це треті особи, які зацікавлені прямо чи опосередковано у тому, як буде вирішено спір, тому що саме від цього залежать власні права третіх осіб. До осіб, зацікавлених у тому, як саме вирішиться спір, відносять також представників, сторін і третіх осіб, тобто тих, хто своїми процесуальним діями «допомагає» сторонам і третім особам більш кваліфіковано і якомога повніше використати їхні процесуальні права. У тих справах, де спір з приводу матеріального права ще не існує і суб’єктивні права захищати потреба ще не виникла, але коли така потреба може виникнути у майбутньому, суб’єкти цивільних процесуальних правовідносин можуть захищати свої охоронювані законом інтереси. У таких справах вони називаються заявниками, іншими заінтересованими особами та їхніми представниками. Крім того, до тих осіб, які мають зацікавленість у тому, як саме вирішиться спір, закон відносить Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, прокурора, органи державної влади та місцевого самоврядування, та осіб, які за законом діють на захист прав і свобод інших осіб.

Перелічені суб’єкти, крім суду, можуть ініціювати цивільний процес, тобто завдяки своїм діям, створити ті юридичні факти, з існуванням яких закон пов’язує виникнення цивільних процесуальних правовідносин. Цю групу суб’єктів Цивільний процесуальний кодекс називає особами, які беруть участь у справі, тобто особами, причетними до спору, вирішення якого і є завданням суду, зацікавленими у тому, щоб спір вирішився на користь якоїсь певної сторони.

Є й інші суб’єкти цивільних процесуальних правовідносин. У справі вони участі не беруть, до самого спору відношення вони не мають. Однак їх присутність є необхідною для того, щоб правосуддя здійснилося, а процес відбувався. Їх називають іншими учасниками цивільного процесу. Їх задача полягає у тому, щоб сприяти судові в розгляді справи, залишаючись при цьому абсолютно не зацікавленими у тому, на чию користь буде вирішено спір. Їх зацікавленість полягає лише у тому, щоб при здійсненні правосуддя, були дотриманні усі вимоги процесуального законодавства. Такими особами є секретар судового засідання, судовий розпорядник, свідки, експерт, перекладач, спеціаліст, особа, яка надає правову допомогу. Без секретаря судового засідання, наприклад, процес не відбудеться, так як нікому буде його фіксувати, а фіксація судового засідання є обов’язковою. А от без свідків, експертів та інших осіб можна й обійтися, хоча й не завжди. Проте їх присутність у процесі істотно знижує можливість судової помилки при здійсненні правосуддя, тобто при встановленні об’єктивної істини та застосуванні до встановлених відносин норм матеріального права.

Зміст та об’єкт цивільних процесуальних правовідносин.

Досить складним для розуміння з першого разу видається питання щодо змісту та об’єкту цивільних процесуальних правовідносин. Правильніше сказати, не для розуміння, а для запам’ятовування зрозумілого. Тобто, зрозуміти ніби й не важко, а от запам’ятати зрозуміле не вдається.

Правовідносини, говорячи мовою фізики, - це категорія динамічна, а не статична. І дійсно, поки дві людини знаходяться на певній відстані одна від одної і не вчиняють ніяких дій одна стосовно іншої, не те що правовідносин, а й будь-яких інших відносин не виникає. Відносини виникають між ними лише тоді, коли дії однієї людини спричинюють дії іншої людини, коли одна людина своїми діями впливає на іншу. Наприклад, одна людина посміхнулася іншій, ця інша посміхнулася їй у відповідь. Так само і цивільні процесуальні правовідносини виникають лише тоді, коли один із суб’єктів цих правовідносин вчиняє певні процесуальні дії, які спричинюють процесуальні дії іншого суб’єкта. Наприклад, звернення позивача до суду з позовною заявою спричинює відкриття судом провадження і призначення справи до слухання у суді; направлення судом повістки із копією позовної заяви відповідачеві спричинює подання останнім заперечення на позов.

Усі процесуальні дії учасники цивільних процесуальних правовідносин вчиняють відповідно до їх процесуальних прав та обов’язків. Сукупність процесуальних прав та обов’язків разом із процесуальними діями суб’єктів цивільного процесу і є змістом цивільних процесуальних правовідносин. Саме процесуальні дії, вчиненні відповідно до процесуальних прав та обов’язків, і є зовнішнім вираженням цивільних процесуальних правовідносин, тією динамічною категорією, яка свідчить про існування таких відносин. Так, якби позивач і відповідач завмерли і нічого протягом певного часу не вчиняли, то й суду робити було би нічого. Хіба що слати повістки.

Вступаючи у цивільні процесуальні правовідносини, їх суб’єкти переслідують певну мету: захистити порушені права та охоронювані законом інтереси, встановити певні юридичні факти та ін. Так, наприклад, продавець, який звертається до суду з позовом про стягнення боргу з покупця, прагне до відновлення свого порушеного права на отримання оплати за товар. Саме відновлення такого порушеного права і є об’єктом процесуальних правовідносин, ініційованих продавцем.

Таким чином, те, заради чого особи вступають у цивільні процесуальні правовідносини, те, на що спрямовані їхні процесуальні дії, і є об’єктом цивільних процесуальних правовідносин.

Дата добавления: 2014-01-07