Мета і принципи державної інноваційної політики України

Інноваційні процеси і їх структура

Основу інноваційної діяльності складає інноваційний процес – комплексний процес освоєння та реалізації нового продукту (ідеї, технології, виробу).

Інноваційний процес розробки, освоєння та реалізації нового продукту (інновації) умовно можна поділити на чотири фази:

Перша фаза інноваційного процесу включає розробку та освоєння інновації, вихід на ринок.

Друга фаза – зростання виробництва.

Третя фаза – стабілізації виробництва і реалізації інновації. На цій стадії продукт інновації вдосконалюють, модифікують, покращують його якісні показники, щоб витримати конкуренцію і втриматися на ринку.

Четверта фаза – моральне старіння інноваційного продукту. Обсяг реалізації скорочується, падає конкурентоспроможність, нововведення починає витискатись іншими інноваціями.

Під інноваційною політикою розуміють комплекс принципів та заходів щодо стимулювання, розробки, супроводу, управління, планування і контролю процесів інноваційної діяльності в науково-технічній та виробничих сферах.

Державне управління та забезпечення реалізації державної політики у сфері інноваційної діяльності здійснює Кабінет Міністрів України через спеціально уповноважені центральні та регіональні органи виконавчої влади.

Головною метою державної інноваційної політики України є створення соціально-економічних, організаційних і правових умов для ефективного відтворення, розвитку й використання науково-технічного потенціалу країни, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій, виробництва та реалізації нових видів конкурентоспроможної продукції.

Основними принципами державної інноваційної політики України є:

§ визначення державних пріоритетів інноваційного розвитку;

§ формування нормативно-правової бази у сфері інноваційної діяльності;

§ створення умов для збереження, розвитку і використання вітчизняного науково-технічного потенціалу;

§ забезпечення взаємодії науки, освіти, виробництва, фінансово-кредитної сфери у розвитку інноваційної діяльності;

§ ефективне використання ринкових механізмів для сприяння інноваційній діяльності, підтримка підприємництва у науково-виробничій сфері;

фінансова підтримка, здійснення сприятливої кредитної, податкової і митної політики у сфері інноваційної діяльності;

§ сприяння розвиткові інноваційної інфраструктури;

§ інформаційне забезпечення суб’єктів інноваційної діяльності;

§ підготовка кадрів у сфері інноваційної діяльності.

Основними учасниками інноваційної сфери діяльності у світовій практиці визнані три групи структурних об’єднань і одиниць:

§ академічна наука, галузеві науково-дослідні інститути, університети, дослідницькі центри (лабораторії);

§ науково-дослідні підрозділи промислових підприємств;

недержавні підприємства, що спеціалізуються на різноманітних стадіях інноваційного процесу.

Науково-технічні зони:

Технопарк – це територіально відокремлений комплекс, що діє на базі провідного університету за участю наукових установ, промислових підприємств, комерційних, організаційних, інформаційних та сервісних структур.

Технополіс – структура, аналогічна технопарку, що знаходиться на території конкретного невеликого населеного пункту і яка визначає розвиток території розташування.

Бізнес-інкубатор – організаційна структура, що має на меті створення сприятливих умов для ефективної діяльності новоутворених малих інноваційних фірм: надавати приміщення та необхідне обладнання на певний період, забезпечувати їх консультаціями з економічних та юридичних питань на пільгових засадах, організовувати інформаційне забезпечення, проводити експертизу інноваційних проектів.

Дата добавления: 2014-01-07