Об’єкти та суб’єкти суміжних прав

Твори, що не охороняються авторським правом.

Похідні твори.

Твір може існувати як у його оригінальній формі, так і в зміненій – переклад, переробка, адаптація тощо. Оригінальним визнається твір, всі основні елементи якого створені самим автором. Твори, для написання яких були використані елементи чужих творів, вважаються похідними. Базовим критерієм для надання охорони похідному твору є творчий характер переробки. Технічна робота, наприклад, дублювання, озвучення та субтитрування аудіовізуальних творів, не вважається похідним твором і не охороняється авторським правом.

Розглянемо різновиди похідних творів, які найчастіше зустрічаються в ЗМІ.

Аранжування – переклад музичного твору, написаного для одного інструмента, для іншого інструмента або голоса. Різновидами аранжування є також оркестрування, обробка, варіації.

Адаптація – полегшення твору для сприйняття малопідготовленими читачами чи пристосування його для демонстрації за допомогою інших художніх засобів, наприклад, переробка літературного твору на телевізійний сценарій. Здійснення її неможливе без згоди автора оригінального твору неможливе.

Анотація – стислий виклад змісту книги, статті, спектаклю.

Реферування – конспективний виклад змісту книги, статті.

Резюме – стислий виклад основної думки, ідеї твору, висновок, підсумок виступу. Сьогодні широко відоме соціологічне резюме – оприлюднення журналістом соціологічного дослідження в певній послідовності, порівняння даних, коментування отриманих результатів тощо.

Переклад – передання форми письмових або усних творів мовою, що відрізняється від мови оригіналу. Самостійними літературними творами вважаються лише творчі переклади. Відповідно до українського законодавства авторським правом не охороняються офіційні переклади законів, указів, постанов, судових рішень та інших документів, які мають офіційний характер. Перекладачі й інші автори похідних творів користуються авторським правом на створений ними твір. Одночасно їхнє право є залежним, оскільки автори похідних творів не можуть здійснити переклад чи переробку, попередньо не отримавши згоди в автора оригіналу.

До об’єктів авторського права не належать твори, що не є результатом творчої діяльності:

- Твори, що є суспільним надбанням і термін авторсько-правової охорони яких закінчився;

- Ідеї, методи, теорії, принципи, процедури, процеси, системи, способи, концепції, відкриття;

- Повідомлення про поточні події чи новини дня, що мають характер прес-конференції;

- Твори народної творчості.

Об’єкти, що не охороняються авторським правом:

1) офіційні документи:

- закони України;

- судові рішення;

- офіційні документи політичного, законодавчого й адміністративного характеру;

- їх офіційні переклади.

2) символи і знаки:

- прапор, герб;

- грошові знаки;

- державні нагороди;

- символи та знаки органів державної влади, військових формувань, територіальних громад, підприємств, установ.

3) розклади телепередач, руху транспортних засобів.

6. Співавторство.

Створення та випуск інформаційної продукції як об’єкта інтелектуальної власності – це тривалий процес, пов’язаний із залученням праці багатьох осіб, саме тому постає питання співавторства на цей інтелектуальний продукт.

Співавторство – це факт створення твору в результаті спільної праці двох або більше осіб.

Говорячи про складений твір, яким є періодичне видання, необхідно відрізняти співавторство від співробітництва. Співробітництво – це використання творів різних авторів для створення нового складеного твору.

Автори розміщених у виданні статей не стають співавторами, як і автори не мають права вимагати авторства на періодичне видання в цілому. Те саме стосується і авторів текстового і зображального матеріалів, розміщених поряд. І стаття, і фотографія до неї об’єднані лише спільною темою, подією та іншим, сприймаються ж вони самостійно.

Виділяють два різновиди співавторства – роздільне і нероздільне. Обсяг права на використання твору значною мірою залежить від різновиду співавторства. Якщо твір становить нерозривне ціле чи всі співавтори брали участь у створенні кожної частини цього твору, співавторство вважається нероздільним. Якщо ж твір можна поділити на окремі частини, кожна з яких має самостійне значення, співавторство вважається роздільним. В такому випадку кожен зі співавторів має право використовувати створену ним частину твору на власний розсуд.

Та не будь-який внесок дає право вважатися співавтором твору. Так, якщо в основу написання твору покладено ваші ідеї, теорії, методи, концепції, навіть відкриття – Ви, на жаль, не можете претендувати на звання співавтора, тому що ці категорії за законом не охороняються авторським правом.

Внесок, який зробила та чи інша особа, може мати не лише творчий характер. Отож співавторами твору не визнаються особи, що допомагали авторові: технічно (друкарки, креслярі, стенографи), організаційно (продюсери, видавці), матеріально (спонсори, меценати). Визначення співавторів журналістського матеріалу залежить і від жанру та специфіки створення цього твору. Розглянемо таке явище, як співавторство, у двох жанрах: бесіда і наукова стаття. Для бесіди характерним є поєднання творчості учасників бесіди з творчістю журналіста. За таких умов визнання журналіста співавтором бесіди цілком виправдане. Дещо інше розглядається співавторство в науковій статті. З одного боку, наукові статті – набутки індивідуальної творчості вченого, що мають усі ознаки об’єкта авторського права. З іншого, - службові твори, що виконуються науковцем відповідно до завдання науково-дослідної організації.

Дозвіл на опублікування монографій або наукових статей повинен надати заклад, у якому ці наукові праці апробовані. Такий порядок часто унеможливлює отримання автором гонорару за публікацію та обмежує його майнові права. Інша річ, коли дослідник передає матеріали для написання статті професійному журналісту. Авторським правом охороняється не зібраний матеріал – зміст публікації, - а форма його викладу, в чому і полягає робота журналіста. Узагалі наукові працівники намагаються визначати авторство та співавторство на твори не за нормами авторського права, а за морально- етичними нормами, які ґрунтуються на тому, що співавтором обов’язково повинен бути автор наукової ідеї, гіпотези.

Одним з поширених видів співавторства є інтерв’ю. Згідно з новою редакцією Закону України „Про авторське право...” співавторами інтерв’ю вважаються особи, що дала і що взяла інтерв’ю. Опублікування запису інтерв’ю допускається лише за згодою особи, що його дала (п.3 ст.13). Інтерв’ю – призначена для опублікування в пресі, передання по радіо, телебаченню розмова журналіста з особою (групою осіб), найкомпетентнішою в певному питанні, політичним, громадським чи іншим діячем або ж просто відомою особистістю. За характером та кількістю учасників інтерв’ю виділяють: інтерв’ю-монолог, інтерв’ю-діалог, колективне інтерв’ю, інтерв’ю – замальовку, інтерв’ю-нарис, інтерв’ю-анкету.

7. Спадкоємці, правонаступники та інші особи, що мають авторське право.

Спадкоємці – це особи, до яких перейшли майнові права померлого автора відповідно до закону чи заповіту. Після смерті автора власниками його авторських прав стають його спадкоємці. Ними можуть бути рідні автора чи особи, котрим він передав свої права за заповітом. Рідними вважаються особи, що належать до певної черги спадкоємців. За наявності заповіту, спадкоємцями стають особи, зазначені в ньому, незалежно від їх громадянства. Якщо автор не залишив заповіту та не має законних спадкоємців, дія його авторських прав припиняється, а їх захист покладається на державу. Згідно з українським законодавством, Кабінет Міністрів може встановлювати спеціальні відрахування до фондів творчих спілок за використання на території України творів, які стали суспільним надбанням.

В спадок можуть переходити лише майнові права, а особисті немайнові права символічно залишаються у автора навіть після його смерті. Майнові права можуть бути передані в спадок лише за умови, що за життя автор ними володів. У разі, якщо автор передав майнові права на використання твору іншим особам, спадкоємці не можуть на них претендувати, проте у них залишається право захищати честь і репутацію свого родича та перешкоджати діям, які порушують його немайнові права.

Правонаступники – це юридичні чи фізичні особи, до яких відповідно до договору чи закону перейшли права і обов’язки інших осіб. Правонаступники можуть отримати майнові права на використання твору в авторів та їхніх спадкоємців. Передання цих прав оформляється авторським договором.

Переважно правонаступниками стають особи й організації, що займаються відтворенням і використанням цих творів.

Отож до правонаступників належать:

- редакція ЗМІ, якій журналіст передав права на опублікування твору;

- видавництво, що за договором з автором отримало права на випуск і розповсюдження його книги;

- організація, яка володіє правами на службові твори своїх співробітників;

- інші фізичні і юридичні особи, права яким були передані за договором або за законом.

Інші особи, що мають авторське право – це фізичні та юридичні особи, що володіють первинними авторськими правами на твір. До числа таких осіб належать: упорядники збірників та інших складених творів; автори похідних творів; видавці періодичних видань. Найбільш неврегульованим залишається на сьогоднішній день питання правонаступництва авторських прав на кінофільми, що були відзняті на кіностудіях Радянського Союзу до 1991 року.

Одним з найбільш ефективних способів реалізації та захисту майнових прав авторів є колективне управління правами. Масове використання об’єктів авторського права не дає можливості їхнім власникам самостійно здійснювати контроль за їх розповсюдженням. Отож безперечною альтернативою є звернення до послуг спеціалізованих організацій колективного управління – установ, які управляють майновими правами суб’єктів авторського права та не мають на меті отримання прибутку. Метою діяльності цих організацій є захист майнових прав авторів, одержання винагороди за використання об’єктів інтелектуальної власності та розподіл її між авторами. Вперше колективний орган почав захищати авторські права у 1777 році у Франції, агентство мало назву „Товариство драматичних авторів та композиторів” і було створено за активної участі П.Бомарше. Подібні організації поширені з тих пір у всьому світі. Нині популярність організацій колективного управління правами в Україні зростає з кожним роком.

Об'єкти суміжних прав, незалежно від призначення, змісту, оцінки, способу й форми вираження, такі:

- виконання літературних, драматичних, музичних, музично-драматичних, хореографічних, фольклорних та інших творів;

- фонограми, відеограми;

- передачі (програми) організацій мовлення.

Суб'єктами суміжних прав є:

- виконавці творів, їхні спадкоємці та особи, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо виконань;

- виробники фонограм, їхні спадкоємці (правонаступники) та особи, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо фонограм;

- виробники відеограм, їхні спадкоємці (правонаступники) та особи, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо відеограм;

- організації мовлення та їхні правонаступники.

Закон України «Про авторське право i cyміжні права» охороняє права виконавців, виробників фонограм i відеограм, а також організацій мовлення. Охорона суміжних прав здійснюється без завдання шкоди охороні твopiв авторським правом.

Виконавці здійснюють свої права за умови дотримання ними прав авторів творів, що виконуються. Виробники фонограм i відеограм, а також організацій мовлення повинні дотримуватись прав авторів i виконавців. Організації мовлення повинні дотримуватись прав виробників фонограм, авторів i виконавців.

Оформлення суміжних прав також не вимагає виконання будь-яких формальностей. Виробники фонограм i відеограм для оповіщення про свої права можуть на вcix примірниках фонограм i відеограм чи на їхнix упаковках проставляти знак охорони суміжних прав, що складається з латинської літери Р у колі, iменi (найменування) власника суміжних прав i року першої публікації фонограми. Наприклад: ® Apreleska Sound Production, 1995.

Дата добавления: 2014-01-07