Індустріалізація та її наслідки

Відмова від нової економічної політики означала серйозний поворот насамперед у внутрішній політиці більшовиків. Вони обирають курс на „прискорене соціалістичне будівництво”, і саме політика „соціалістичної індустріалізації” мала принести успіх сталінському курсу „великого перелому”. „Ми відстали від передових країн на 50–100 років. Ми повинні пробігти цю відстань за десять років. Або ми зробимо це, або нас зімнуть”, – наголошував Сталін у своїй промові 1931 р.

Курс на індустріалізацію визначив XV з’їзд ВКП(б) (грудень 1927 р.), затвердивши директиви першого п’ятирічного плану розвитку господарства на 1928/29 – 1932/33 роки.

П'ятирічка — централізований державний перспективний план, що спрямовував розвиток економіки, техніки, науки, освіти та культури в СРСР на 5 років. За Сталіна п'ятирічки мали юридичну силу закону, робилися великі зусилля й вживалися різні примусові засоби, щоб їх виконувати, а щорічні плани оформлювалися як державні закони.

П'ятирічний період планування взято тому, що вважалося, що нові підприємства у середньому можна будувати за 5 pоків. У дійсності на будівництво великих заводів треба було більше часу і, не вважаючи на величезні матеріальні втрати й людські жертви, жодна з п'ятирічок точно виконана не була. За деякими показниками траплялися перевиконання, за багатьма — недовиконання, деякі п'ятирічки були зірвані або значно змінені у процесі виконання. Радянська пропаганда натомість твердила, що всі п'ятирічки були виконані й перевиконані.

Кілька п'ятирічних планів не займали повністю передбачений для них проміжок часу. Перші п'ятирічні плани формувалися з метою швидкої індустріалізації Радянського Союзу й основна увага в них приділялася важкої промисловості. Всього було 13 п'ятирічних планів. Перший був прийнятий в 1928, на п'ятирічний період з 1929 по 1933, і був виконаний на рік раніше.

Україна визначалась як основний плацдарм здійснення індустріалізації в СРСР, адже її успіх залежав в основному від кількості та якості українського вугілля і металу. Тому Україна отримала 20 % усіх капіталовкладень СРСР, 400 із 1500 промислових підприємств планувалось спорудити в першій п’ятирічці.

Цілі індустріалізації в СРСР:

1) забезпечення панування державних форм господарства;

2) досягнення економічної незалежності;

3) створення потужного військово-промислового комплексу.

Індустріалізація - процес соціально-економічного переходу від аграрного типу суспільства до індустріального, з переважанням промислового виробництва в економіці, яка проходить період екстенсивного розвитку з тим, щоб виробляти якомога більше продукції. Цей процес пов'язаний з розвитком нових технологій, особливо в таких галузях, як енергетика і металургія.

Різні автори відзначають наступні ключові фактори індустріалізації:

· політичні та законодавчі реформи,

· наявність природних ресурсів,

· порівняно дешеві і кваліфіковані трудові ресурси.

Щоб добитися цього, правляча партія і уряд закликали народ напружити усі сили задля великої мети. Ставилося за мету забезпечити переважаючий і першочерговий розвиток галузей групи А (паливної, енергетичної, хімічної, машинобудівної та ін.). Це дало б змогу перетворити СРСР на могутню індустріальну державу з великим військово-промисловим потенціалом.

Поряд з цим „пролетарська” держава експлуатувала робітничий клас не лише методами примусу та залякування. Експлуатувалися й щирий ентузіазм трудящих, їхня довіра до влади, віра у „світле майбутнє”. Матеріальні стимули, які наочно продемонстрували свої переваги в період НЕП, часто замінювались моральними, політико-ідеологічними.

Стахановщина - рух трудових колективів, спрямоване на підвищення продуктивності праці.

У досягненні високої продуктивності праці використовувались й інші методи, залежно від специфіки галузі: вдосконалення поділу праці (вуглевидобувна промисловість, машинобудування), поліпшення організації робочих місць (легка промисловість, машинобудування), інтенсифікація роботи машин і агрегатів (машинобудування, залізничний транспорт, текстильна промисловість), інтенсифікація технологічних процесів і т. п.

У роки індустріалізації було запроваджено величезну кількість машин, агрегатів, механізмів, що викликало необхідність істотного підвищення освіти і перш за все технічної грамотності кадрів, масового оволодіння новою технікою, різноманітними професіями, технологічними процесами. Усе це також мало прогресивне значення. Разом з тим держава використала це для того, щоб переглянути норми виробітку в бік їх збільшення на 35–45%. Учасниками сталінської програми соціалістичної індустріалізації стали й мільйони репресованих „ворогів народу”. Нещадно експлуатувалося і село.

Що стосується технічної політики, то вона полягала у створенні підприємств-монополістів, продукція яких призначалася для потреб великих регіонів, зокрема Центральної Росії. Були збудовані „Запоріжсталь”, „Азовсталь”, Дніпрогес, Харківський тракторний заводи тощо. З середини 30-х років дедалі чіткіше виявлявся курс на мілітаризацію народного господарства, створення могутнього військово-промислового комплексу. Змінилося співвідношення між промисловістю та сільським господарством у загальній структурі економіки. Різко скоротилися усі види приватного підприємництва. Ліквідувалися іноземні концесії. Утверджувалася планова адміністративно-командна система, котра через кілька десятків років вичерпає себе і зазнає краху.

Поряд з цим, індустріалізація мала і позитивні наслідки:

– у 1940 р. рівень промислового виробництва у порівняні з 1913 р. збільшився у 7 разів;

– за обсягом виробництва важкої промисловості Україна випередила ряд розвинутих європейських країн: друге місце в Європі по випуску машин (після Великобританії) і виплавці чавуну (після Німеччини);

– Україна із аграрної країни перетворилася в індустріально – аграрну. Було ліквідовано безробіття, з’явилися тисячі нових робочих місць.

Дата добавления: 2014-01-07