Соціальна робота в громаді — процес розвитку колективного й індивідуального досвіду, який відбувається у територіальних гро­мадах і громадах за інтересами

Роботу в громаді переважно розглядають як процес допомоги в її самовдосконаленні. Метою такої діяльнос­ті є активне залучення людей до розв'язання проблем у громаді, які впливають на їхнє життя. Зосереджується вона на стосунках між індивідами, групами та інститу­ціями, котрі визначають щоденне життя громади. При цьому вважається, що громадою є спільність людей, об'єднаних певними умовами (місце проживання, ет­нічна належність, спільні цінності, соціальна пробле­ма, захоплення та ін.), мережею взаємин, готовністю до колективних дій, сформованою ідентичністю (відчут­тям належності до громади й лояльності до неї).

Соціальна робота в громаді. Суть її полягає у взаємо­дії соціальної служби, соціального працівника з пред­ставниками різних груп, організацій, місцевими жите­лями щодо розвитку соціальних зв'язків у місцевій громаді, організації системи взаємодопомоги і кооперації певної групи людей, розроблення, впровадження та оці­нювання ефективності різних соціальних програм, пов'язаних з потребами чи інтересами населення.

На пожвавлення інтересу до соціальної групової ро­боти вплинув і розвиток теорії систем, прихильники якої закликають працювати, наприклад, не з одним «проблемним» членом родини, а з усією сім'єю як малою групою, розглядаючи її системоутворювальні зв'язки.

Особливість соціальної групової роботи полягає у формуванні передумов, за яких клієнти соціальної ро­боти стають більш незалежними й ініціативними у прийнятті рішень стосовно важливих проблем свого життя, виявляють відповідальність за зміни, які з ними відбуваються. Ключовими цілями соціальної групової роботи є створення групового клімату, в якому індивіди почувають себе достатньо впевненими для обміну досві­дом розв'язання проблем, підтримання ініціативи своїх колег, розвитку навичок спілкування, усвідомлення власної цінності, відновлення самоповаги.

Групова соціальна робота — форма соціальної роботи, у процесі якої відбувається надання допомоги клієнту через групові форми взаємодії, передавання групового досвіду для розвитку його фі­зичних і духовних сил, формування соціальної поведінки.

Організованих групах можуть бути різноманітні цілі і форми роботи, однак усі вони мають спільне — взаємо­дію між людьми, об'єднаних спільними інтересом, пот­ребою, справою, проблемою тощо.

Групова соціальна робота. Основою її є положення про те, що група сприяє пізнанню індивідом себе, свого досвіду, можливостей. У груповій взаємодії ефективно функціонує зворотний зв'язок щодо його поведінки, сприйняття іншими людьми тощо. Сутність групової роботи полягає у пріоритеті спілкування з іншими людьми, які мають спільний досвід. Не обов'язково цей досвід має бути спільною проблемою для цих людей, але у соціальній роботі здебільшого трапляється саме так. В

На початку XX ст. було обґрунтовано соціально-пси­хологічну основу групової роботи, яка змінила медич­ну. Авторство ідеї групової роботи належить австрій­ському психологу Альфреду Адлеру (1870—1937), кот­рий надавав великого значення соціальному контексту, в якому перебуває особистість. Він започаткував групо­ву соціальну роботу, створивши центри групових со­ціальних занять для простих людей, хворих на алкого­лізм, з невротичними проблемами, а також дитячі тера­певтичні групи.

Значний внесок у розвиток групової психотерапії зробив німецько-американський психолог КуртЛевін (1890—1997), описавши процеси, які відбуваються у групі, взаємодію між її учасниками, етапи розвитку групи (групову динаміку). Однак засновником групової психотерапії вважають американського психіатра і пси­холога Джекоба Морено (1892—1974). Він запропону­вав такі методи групової роботи: соціометрія — вивчен­ня міжособистісних стосунків у малих групах шляхом аналізу виборів, які здійснюють учасники групи за пев­ним критерієм; психодрама — моделювання життєвих ситуацій, в яких учасники групи виступають у ролі ак­торів і глядачів, що сприяє усуненню неадекватних емо­ційних реакцій.

Групова робота спершу набула поширення в рекреаційних центрах, молодіжних організаціях, у яких соці­альні працівники допомагали індивідам розвинути лі­дерські якості, зміцнити впевненість у собі, вдоскона­лити навички. В останні десятиліття техніки групової роботи почали використовувати за межами рекреацій­них закладів. Наслідком деінституціалізації (відмови від великих стаціонарних закладів і створення мережі нестаціонарних соціальних служб за місцем проживан­ня) послуг для людей з проблемами психічного здоров'я та з функціональними обмеженнями стало активне функціонування невеликих, зосереджених у громаді со­ціальних програм. На цій хвилі розгорнулося створення соціальних клубів для колишніх пацієнтів психіатрич­них відділень лікарень, для в'язнів, у яких завершуєть­ся термін відбуття покарання, групових будинків для молодих людей, котрі скоїли правопорушення. Групове втручання використовують денні центри щодо дітей дошкільного віку, так само як і денні програми щодо людей похилого віку і людей із функціональними обме­женнями. За цим принципом відбулося становлення ру­ху самодопомоги і соціальних рухів на захист прав дис­кримінованих груп, що спричинилося до виникнення численних груп взаємопідтримки.

Розвиток групової роботи відбувався у напрямі від ідеї лікування клієнтів до ідеї їхнього особистісного розвитку, поліпшення соціального становища. Історич­ною основою соціальної групової роботи є ініціативи громадян щодо вирішення своїх проблем; гуманістична групова терапія і психотерапія; групова соціальна робо­та під керівництвом професійних соціальних працівни­ків. Вона охоплює будь-яку систематичну, програмова­ну, регулярну активність групи людей, які поділяють спільні інтереси або мають спільні проблеми, з метою досягнення певних цілей.

Дата добавления: 2014-01-07