Спіральна модель

Спіральна модель - класичний приклад застосування еволюційної стратегії конструювання.

Спіральна модель (автор Баррі Боем, 1988) базується на кращих властивостях класичного життєвого циклу та макетування, до яких додається новий елемент - аналіз ризику, відсутній в цих парадигмах.

Рис. 2.6. Спіральна модель: 1 — початковий збір вимог і планування проекту;

2 — та ж робота, але на основі рекомендацій замовника; 3 — аналіз ризику на основі

початкових вимог; 4 — аналіз ризику на основі реакції замовника; 5 — перехід

до комплексної системи; 6 — початковий макет системи; 7 — наступний рівень макета;

8 — сконструйована система; 9 — оцінювання замовником

Як показано на рис. 2.6, модель визначає чотири дії, які подаються чотирма квадрантами спіралі.

1. Планування - визначення цілей, варіантів і обмежень.

2. Аналіз ризику - аналіз варіантів і розпізнавання / вибір ризику.

3. Конструювання - розробка продукту наступного рівня.

4. Оцінювання - оцінка замовником поточних результатів конструювання.

Інтегруючий аспект спіральної моделі очевидний при обліку радіального вимірювання спіралі. З кожною ітерацією по спіралі (просуванням від центру до периферії) будуються все більш повні версії ПО.

У першому витку спіралі визначаються початкові цілі, варіанти та обмеження, розпізнається і аналізується ризик. Якщо аналіз ризику показує невизначеність вимог, на допомогу розробнику і замовнику приходить макетування (використовуване в квадранті конструювання). Для подальшого визначення проблемних і уточнених вимог може бути використано моделювання. Замовник оцінює інженерну (конструкторську) роботу і вносить пропозиції щодо модифікації (квадрант оцінки замовником). Наступна фаза планування та аналізу ризику базується на пропозиціях замовника. У кожному циклі по спіралі результати аналізу ризику формуються у вигляді «продовжувати, не продовжувати». Якщо ризик дуже великий, проект може бути зупинений.

У більшості випадків рух по спіралі триває, з кожним кроком просуваючи розробників до більш загальної моделі системи. У кожному циклі по спіралі потрібно конструювання (нижній правий квадрант), яке може бути реалізоване класичним життєвим циклом або макетуванням. Зауважимо, що кількість дій з розробки (відбуваються в правому нижньому квадранті) зростає у міру просування від центру спіралі.

Переваги спіральної моделі:

1) найбільш реально (у вигляді еволюції) відображає розробку програмного забезпечення;

2) дозволяє явно враховувати ризик на кожному витку еволюції розробки;

3) включає крок системного підходу в итерационную структуру розробки;

4) використовує моделювання для зменшення ризику і вдосконалення програмного виробу.

Недоліки спіральної моделі:

1) новизна (відсутня достатня статистика ефективності моделі);

2) підвищені вимоги до замовника;

3) труднощі контролю та управління часом розробки.

Дата добавления: 2014-01-07