Види психодіагностичних методик

План

Класифікація психодіагностичних методик

ЛЕКЦІЯ

Каліграфічне письмо

Паралельно з розвитком гуманістичного мінускулу розвивалося і рукописне письмо, яке виконувалося тонким або звичайним пером. Стилістично бездоганне виконання цього письма тонким пером на­зивається каліграфією (рис. 27). Слово каліграфія виникло від грець­ких слів каllos— красота, graphіа — писати. Великі букви цього виду письма звичайно не пишуться, а рисуються за допомогою тонкого пера, пензля та креслярського інструменту.

Існує багато видів каліграфічного письма. Звичайне каліграфічне письмо двонатискне має жирні основні і тонкі єднальні штрихи). Найрозповсюдженішим видом каліграфічного письма у XVIII ст. було англійське. Створене на його основі слов'янське письмо вважається одним із найкращих зразків каліграфічного пись­ма. Для старих зразків каліграфічного письма характерний великий нахил букв, наприклад, нахил букв англійського письма має 54°. Однак зустрічаються варіанти без нахилу (прямі) і з лівостороннім нахилом. Разом з мистецтвом каліграфії розвивалися і поширюва­лися лінійноорнаментальні прикраси — розчерки. На основі руко­писних каліграфічних зразків письма були створені друкарські поліграфічні шрифти.

В XIX — на початку XX ст. поширюється кругле письмо рондо, яке відрізняється від гуманістичного курсиву і набуває якості каліграфічного письма, виконаного ширококонечним пером.

Зараз є багато варіантів каліграфічних шрифтів, виконаних в техніці ширококонечного пера.

Для виконання каліграфічних шрифтів в техніці двонатискного письма необхідно мати гостроконечне перо. Краще всього для цієї мсти підходить учнівське перо.

Для того щоб нове стальне перо писало м'яко, а не дряпало папір, його слід певним чином обробити. Якщо упродовж деякого часу перо обпалювати на полум'ї свічки або сірника, воно станс значно м'якшим. Після охолодження перо загострюють з допомогою дрібного наждачного паперу або на робочій поверхні сірникової ко­робки. Для цієї мети підходить також плитка мармуру. Зручно взявши ручку з пером, жалом пера слід виконувати по поверхні мармуру або наждачного паперу рухи з натиском або без нього, імітуючії розчерки або букви каліграфічного письма.

1. Види діагностичних методик.

2. Формалізовані методики.

2.1. Тести.

2.2. Опитувальники.

2.3. Проективні техніки.

2.4. Психофізіологічні методики.

3. Малоформалізовані методики

3.1. Спостереження.

3.2. Опитування (інтерв’ю).

3.3. Аналіз продуктів діальності.

Засоби, якими користується сучасна психодіагностика, за своєю якістю розподіляються на дві групи: методики високого рівня формалізації і методики малоформалізовані (К. Гуревич, О. Борисова, 1995).

До формалізованих методик належать:

ü тести;

ü опитувальники;

ü проективні техніки

ü психофізіологічні методики.

Для них харак­терна:

ü жорстка регламентація процедури обстеження (точне вико­нання інструкцій, певні способи пред'явлення стимульного матер­іалу, невтручання дослідника в діяльність досліджуваного тощо),

ü стандартизація (встановлення однакових умов проведення дослідження, наявність норм або інших критеріїв оцінки резуль­татів),

ü надійність і валідність.

Ці методики допомагають збирати діагностичну інформацію у відносно короткі строки і в такому виг­ляді, який дає можливість кількісно і якісно порівнювати індивіда з іншими людьми.

До малоформалізованих методик належать такі прийоми, як спостереження, опитування, аналіз продуктів діяльності. Ці спо­соби дають дуже цінні відомості про досліджуваного, особливо коли предметом вивчення є такі психічні явища, які погано піддаються об'єктивації (наприклад, суб'єктивні переживання, особистісні сенси) або є надто мінливими (динаміка намірів, станів, настроїв тощо). Утім, слід зазначити, що малоформалізовані методики дуже громіздкі (наприклад, спостереження задосліджуваним здійснюєть­ся іноді впродовж кількох місяців) і найчастіше базуються на про­фесійному досвіді, психологічній інтуїції самого психодіагноста. Тільки наявність високого рівня культури проведення психологіч­них спостережень, бесід допомагає уникнути виливу випадкових і побічних чинників на результати обстеження.

Малоформалізовані діагностичні засоби не слід протиставля­ти суто формалізованим методикам. Як правило, вони взаємнодоповнюють один одного. У повноцінному діагностичному обсте­женні необхідне гармонійне поєднання формалізованих методик з малоформалізованими. Так, збиранню даних із допомогою тестів передує період ознайомлення з обстежуваними за деякими об'єк­тивними і суб'єктивними показниками (наприклад, з біографіч­ними даними піддослідних, їх нахилами, мотивацією діяльності тощо). З цією метою можуть бутивикористані інтерв'ю, опиту­вання, спостереження.

2. Формалізовані методики

Отже, до методик високого рівня формалізації належать чоти­ри головні класи методик:

ü тести (які теж поділені на кілька підкласів);

ü опитувальники,

ü проективні техніки

ü психофізіологічні методики (маються на увазі лише ті, що розроблені вітчизняними дослідниками).

Тести (від англ. – випробування, перевірка, спроба) – це стандартизовані і зазвичай короткі обмежені у часі випробування, призначені для встановлення кількісних та якісних відмінностей між людьми.

Їх особливість полягає у тому, що вони складаються із завдань, на які досліджуваний повинен дати правильну відповідь. В опитувальниках, в проективних техніках і психофізіологічних методиках правильних відповідей не існує.

Тести можна класифікувати, виокремивши декілька підкласів у залежності від того, який критерій взятий за основу поділу. Найбільш значущими є класифікації тесті за формою і змістом.

Тести за формою можуть бути індивідуальними і груповими, усними і письмовими; бланковими, предметними, апаратурними і комп'ютерними; вербальними і невербальними.

Індивідуальні тести - це такий вид методик, коли взаємодія експериментатора і досліджуваного відбувається сам на сам. З таких тестів починалась історія психодіагностики. Індивідуальне тесту­вання має свої переваги: можливість спостерігати за досліджуваним (його мімікою, іншими мимовільними реакціями), слухати і фіксу­вати непередбачені інструкцією висловлювання, що дає змогу оці­нити ставлення до тестування, функціональний стан досліджуваного тощо. Крім того, експериментатор, спираючись на рівень підготов­леності досліджуваного, може в ході експерименту замінити один тест на інший. Індивідуальна діагностика необхідна у роботі з дітьми раннього і дошкільного віку, для тестування осіб з соматичними або нервово-психічними порушеннями, людей з фізичними вадами. Необхідна вона і в тих випадках, коли потрібний тісний контакт експериментатора і досліджуваного з метою оптимізації його діяль­ності. Для індивідуального тестування потрібно, як правило, багато часу, воно висуває високі вимоги до рівня кваліфікації експери­ментатора, менш економічне порівняно з груповим.

Групові тести - це такий тип методик, який дає можливість одночасно проводити випробування з великою групою людей (до кількох сот осіб).

Одна з головних переваг групових тестів - масовість випробу­вань. Інша перевага - інструкції і процедура проведення досить прості й від експериментатора не вимагається високої кваліфі­кації. Під час групового тестування великою мірою дотримується єдність вимог проведення експерименту. Обробка результатів но­сить більш об'єктивний характер. Результати багатьох групових тестів можутьоброблятися на ЕОМ. Ще одна перевага групового тестування - відносна легкість і швидкість збирання даних і, як наслідок, більш сприятливі, порівняно з індивідуальним тестуванням, умови для зіставлення з критерієм.

Слід також відзначити і певні недоліки групового тестування. Так, в експериментатора менше можливостей досягти взаєморозу­міння з досліджуваним, зацікавити його та залучити до співробіт­ництва. Будь-які випадкові станидосліджуваних, такі, як хвороба, втома, хвилювання і тривожність, що можуть впливати на вико­нання завдання, важче виявити в груповому тестуванні, ніж в інди­відуальному. Тому в тих випадках, коли рішення, що приймається за результатами тестування, важливе для досліджуваного, бажано доповнити результат групового тестування або індивідуальною пе­ревіркою сумнівних випадків, або інформацією, одержаною з інших джерел.

Усні та письмові тести - це тести, що розрізняються за фор­мою відповіді. Усними найчастіше бувають індивідуальні тести, письмовими - групові. Усні відповіді в одних випадках можуть формулюватися досліджуваним самостійно («відкриті» відповіді), в інших - він повинен з кількох запропонованих відповідей обрати і назвати ту, яку вважає правильною («закриті» відповіді). У пись­мових тестах відповіді даються досліджуваним або в тестовому зо­шиті, або на спеціально розробленому бланку для відповідей. Пись­мові відповіді також можуть носити «відкритий» або «закритий» характер.

Бланкові, предметні, апаратурні, комп'ютерні тести - це тес­ти, що розрізняються за структурою матеріалу, яким оперує досліджуваний. Бланкові тести (іншою їх назвою є «тести олівець і папір») представлені у вигляді зошитів, брошур, у яких написана інструк­ція щодо використання, приклади рішення, самі завдання і рядки для відповідей (якщотестуються діти молодшого віку). Для стар­ших підлітків передбачені варіанти, коли відповіді заносяться не в тестові зошити, а на окремі бланки. Це дозволяє використовувати одні й ті самі тестові зошити багатократно. Бланкові тести мо­жуть використовуватися як при індивідуальному, так і при групо­вому тестуванні.

У предметних тестах матеріал тестових завдань представле­ний у вигляді реальних предметів: кубиків, карток, деталей геомет­ричних фігур, конструкцій і вузлів технічних пристроїв тощо.

Найбільш відомі з них - кубики Кооса і тест складання фігур з набору Д.Векслера, тест Виготського-Сахарова. Предметні тести в основному проводяться індивідуально.

Апаратурні тести - це такий тип методик, який потребує ви­користання спеціальних технічних засобів або спеціального об­ладнання для проведення дослідження або реєстрації одержаних даних. Широко відомі прилади для визначення часу реакції (реактометри, рефлексометри), прилади для вивчення особливостей сприймання, пам'яті, мислення. Останнім часом широко викори­стовують комп'ютерні прилади. З їх допомогою моделюються різні види діяльності (наприклад, водія, оператора). Це особливо важ­ливо для професійноїорієнтації старшокласників. Здебільшого апаратурні тести проводяться індивідуально.

Комп'ютерні тести - це автоматизований вид тестування у формі діалогу досліджуваного з ЕОМ. Тестові завдання пред'явля­ються на екрані дисплея, а відповіді досліджуваний вводить у па­м'ять ЕОМ з клавіатури; таким чином, протокол відразу ж ство­рюється як набір даних (файл) на магнітному носії. Стандартні статистичні пакети дозволяють дуже швидко проводити математико-статистичну обробку одержаних результатів за різними нап­рямами. За бажанням можна одержати інформацію у вигляді графіків, таблиць, діаграм, профілів.

За допомогою комп'ютера експериментатор одержує для ана­лізу такі дані, які без ЕОМ одержати практично неможливо: час виконання завдань тесту, час одержання правильних відповідей, кількість відмов від рішення і звертання за допомогою, час, що витрачається на обмірковування відповіді за відмови від рішення, час введення відповіді в ЕОМ тощо. Ці особливості досліджуваних можна використовувати для поглибленого психологічного аналі­зу в процесі тестування.

Вербальні і невербальні тести - ці тести розрізняються за ха­рактером стимульного матеріалу. У вербальних тестах основним змістом роботи досліджуваних є операції з поняттями, розумові дії, що здійснюються в словесно-логічній формі. Завдання, що ста­новлять ці методики, апелюють до пам'яті, уяви, мислення в їх опосередкованій мовленєвій формі. Вони дуже чутливі до різниці в мовній культурі, рівня освіти, професійних якостей. Вербальний тип завдань найбільше використовується в тестах інтелекту, тестах досягнень, під час оцінювання спеціальних здібностей (на­приклад, творчих).

Невербальні тести - це такий тип методик, у яких тестовий матеріал має наочну форму (у вигляді карток, креслень, графічних зображень тощо). Вони включають мовну здатність досліджуваних у плані розуміння інструкцій, саме ж виконання цих завдань спи­рається на перцептивні, психомоторні функції. Найвідомішим невербальним тестом є «Прогресивні матриці» Дж. Равена. Невербальні тести зменшують вплив мовних і культурних відмінностей на результат обстеження. Вони полегшують процедуру обстежен­ня досліджуваних з порушеннями мовлення, слуху або з низьким рівнем освіти. Невербальні тести широко використовуються для оцінювання просторового і комбінаторного мислення. Окремими субтестами вони включені урізноманітні тести інтелекту, загаль­них і спеціальних здібностей, тести досягнень.

Зміст та мета психологічного тестування. За змістом тести поділяються на чотири класи:

ü тести інтелек­ту,

ü тести здібностей,

ü тести досягнень

ü тести особистості (К. Гуревич, О. Борисова, 1995).

Особливість тестів полягає у тому, що вони складаються із завдань, на які досліджуваний повинен дати правильну відповідь.

Тести інтелекту використовуються для дослідження та вимі­рювання рівня інтелектуального розвитку людини. Вони є найбільш розповсюдженими психодіагностичними прийомами.

За формою тести інтелекту можуть бути груповими й індивіду­альними, усними і письмовими, бланковими, предметними і ком­п'ютерними.

Тести здібностей призначені для оцінювання можливостей інди­віда в оволодінні знаннями, уміннями, навичками, необхідними для однієї або кількох діяльностей.

Виділяють загальні і спеціальні здібності. Загальні здібності забезпечують оволодіння багатьма видами діяльності. Вони ото­тожнюються з інтелектом і тому часто називаються загальними інтелектуальними (розумовими) здібностями.

Спеціальні здібності, наивідміну від загальних, розглядаються щодо окремих видів діяльності. Відповідно до такогорозподілу роз­робляються тести загальних і спеціальних здібностей.

За формою тести здібностей бувають різноманітного характе­ру (індивідуальні і групові, усні і письмові, бланкові, предметні, апаратурні тощо).

Тести досягнень, або тести об'єктивного контролю успішності (шкільної, спортивної, професійної), призначені для оцінювання ступеня розвитку здібностей, знань, вмінь, навичок після проход­ження людиною навчання, професійної та іншої підготовки. Та­ким чином, тести досягнень насамперед вимірюють вплив, який має на розвиток індивіда відносно стандартний набір впливів. Вони широко використовуються для оцінювання шкільних, навчальних, а також професійних досягнень. Цим пояснюється їх велика кількість і різноманітність.

Тести шкільних досягнень є в основному груповими і бланко­вими, але можуть бути представлені і в комп'ютерному варіанті.

Професійні тести досягнень мають три різні форми: апаратурні (тести виконання або дії), письмові і усні.

Тести особистості спрямовані на оцінювання емоційно-вольо­вих компонентів психічної діяльності - мотивації, інтересів, емоцій, стосунків (зокрема міжособистісних), а також вияви поведінки індивіда в певних ситуаціях. Таким чином,тести особистості діаг­ностують неінтелектуальні вияви.

Особистісні властивості вимірюються за допомогою тестів, опитувальників і проективних технік.

Правильне оцінювання й інтерпретація результатів психологіч­ного тестування має базуватися на знанні того, з якою метою вони використовуються. У шкільній психодіагностиці тести можуть використовуватися з метою виявлення невстигаючих дітей, з од­ного боку, і талановитих - з іншого, корекції неуспішності, відбору до певних спеціалізацій (математичні, економічні, юридичні, мовні та інші напрями), консультування учасників педагогічної взаємодії (вчителів, учнів, батьків, адміністрації школи).

Психологічні тести використовуються також із метою вивчен­ня різних проблем, таких, зокрема, як вікові зміни в розвитку люди­ни, ефективність різних методів навчання, впливу психокорекції, залежність ефективності діяльності від впливів середовища.

Дата добавления: 2014-01-07