Зростання ролі жінки в умовах війни

“Війна – справа чоловіча”. Однак у ХХ-му сторіччі участь жінок у війні, причому не тільки як медичного персоналу, але й зі зброєю в руках, стає реальністю. Особливо масовим це явище стало в період Другої світової.

Після революції політика радянської держави в жіночому питанні, спрямована на залучення жінок у суспільне виробництво, сприяла швидкому розвитку емансипації з усіма її наслідками.

У результаті участь жінок у найбільш важкій фізичній праці, долучення їх до традиційно “чоловічих” професій, до занять військово-прикладними видами спорту підносили суспільній думці як найбільше досягнення соціалізму, прояв справжньою “рівності статей” і звільнення жінки від “домашнього рабства”. Ідеї емансипації були найбільш популярні в молодіжному середовищі, а масові комсомольські заклики, набори й мобілізації під гаслами “Дівчата – на трактор!”, “Дівчата – в авіацію!”, “Дівчата – на комсомольське будівництво!” і т.п. з’явилися свого роду психологічною підготовкою до масової участі радянських жінок у майбутній війні, що ввійшла в історію нашої країни як Велика Вітчизняна. З її початком сотні тисяч жінок кинулися в армію, не бажаючи відставати від чоловіків, почуваючи, що здатні, нарівні з ними, винести всі тяготи військової служби, а головне – затверджуючи за собою рівні з ними права на захист Батьківщини. Глибокий патріотизм покоління, вихованого на героїчних символах недавнього революційного минулого, але такого, що мав здебільшого книжково-романтичні уявлення про війну, відрізняв і тих 18-літніх дівчат, які осаджували військкомати з вимогою негайно відправити їх на фронт. От що записала у своєму щоденнику 27 травня 1943 р. льотчиця 46-го Гвардійського Таманського жіночого авіаполку нічних бомбардувальників Галина Докутович: “Пам’ятаю 10 жовтня 1941 р. Москва. У цей день у ЦК ВЛКСМ було особливо галасливо й багатолюдно. І, головне, тут були майже одні дівчата. Прийшли вони від усіх кінців столиці – з інститутів, з установ, із заводів. Дівчата були різні – задерикуваті, гучні, і спокійні, стримані; коротко стрижені й з довгими товстими косами; механіки, парашутистки, пілоти й просто комсомолки, які ніколи не знали авіації. Вони по черзі заходили в кімнату, де за столом сиділа людина в захисній гімнастерці. “Твердо вирішили йти на фронт?” “Так!” “А вас не бентежить, що важко буде?” “Ні!” Вони були готові до подвигу, але не були готові до армії, і те, із чим їм довелося зштовхнутися на війні, виявилося для них несподіванкою. Цивільній людині завжди важко перешикуватися “на військовий лад”, жінці – особливо. Армійська дисципліна, солдатська форма на багато розмірів більша, чоловіче оточення, важкі фізичні навантаження – все це з’явилося нелегким випробуванням. Але це була саме та “буденна речовинність війни, про яку вони, коли просилися на фронт, не підозрювали”. Потім був і сам фронт – зі смертю й кров’ю, із щохвилинною небезпекою й “вічно наздоганяючим, але приховуваним страхом”. Потім, через роки, ті, хто вижив, зізнаються: “Коли подивишся на війну нашими, жіночими очами, так вона страшніша ніж страшне”. Потім вони самі будуть дивуватися тому, що змогли все це витримати. І післявоєнна психологічна реабілітація в жінок буде проходити складніше, ніж у чоловіків: занадто сильні для жіночої психіки подібні емоційні навантаження. “Чоловік, він міг винести, – згадує колишній снайпер Т.М. Степанова. – Він все ж таки чоловік. А от як жінка могла, я сама не знаю. Я тепер, як тільки згадаю, то мене жах охоплює, а тоді все могла: і спати поруч із убитим, і сама стріляла, і кров бачила, дуже пам’ятаю, що на снігу запах крові якійсь особливо сильний… От я говорю, і мені вже погано… А тоді нічого, тоді все могла”. Повернувшись із фронту, у колі своїх одноліток вони почували себе набагато старше, тому що дивилися на життя зовсім іншими очами – очами, що бачили смерть. “Душа моя була стомлена”, – скаже про цей стан санінструктор О.Я. Омельченко. Феномен участі жінки у війні складний вже в силу особливостей жіночої психології, а виходить, і сприйняття нею фронтової дійсності. “Жіноча пам’ять охоплює той материк людських почуттів на війні, що звичайно вислизає від чоловічої уваги, – підкреслює автор книги “У війни – не жіноче обличчя…” Світлана Алексієвич. – Якщо чоловіка війна захоплювала, як дія, то жінка почувала й переносила її інакше в силу своєї жіночої психології: бомбування, смерть, страждання – для неї ще не вся війна. Жінка сильніше відчувала, знов-таки в силу своїх психологічних і фізіологічних особливостей, перевантаження війни – фізичні й моральні, воно сутужніше переносила “чоловічий” побут війни”. По суті, те, що довелося побачити, пережити й робити на війні жінці, було дивовижним протиріччям її жіночому єству. Інша сторона феномена – неоднозначне відношення військової чоловічої більшості, та й суспільної думки в цілому до присутності жінки в бойовій обстановці, в армії взагалі. Самою природою закладена в жінці функція материнства, продовження людського роду. Жінка дає життя. Тим протиприроднішним здається словосполучення ” жінка-солдат”, жінка, що несе смерть. У період Великої Вітчизняної в армії служило 800 тисяч жінок, а просилося на фронт ще більше. Не всі вони опинилися на передовій: були й допоміжні служби, на яких було потрібно замінити чоловіків, що пішли на фронт, були і служби “чисто жіночі”, як, наприклад, у банно-пральних загонах. Наша свідомість спокійно сприймає жінку-телефоністку, радистку, зв’язківку, лікаря або медсестру, кухаря або пекарюючи, шофера й регулювальницю – тобто ті професії, які не пов’язані з необхідністю вбивати. Але жінка-льотчик, снайпер, стрілець, автоматник, зенітниця, танкіст і кавалерист, матрос і десантниця – це вже щось інше. Пекуча потреба штовхнула її на цей крок, бажання самої захищати Батьківщину від нещадного ворога, що обрушився на її землю, її будинок, її дітей. Священне право! Але однаково в багатьох чоловіків було почуття провини за те, що воюють дівчиська, а разом з ним – змішане почуття замилування й відчуження. “Коли я чув, що наші медичні сестри, потрапивши в оточення, відстрілювалися, захищаючи поранених бійців, тому що поранені безпомічні, як діти, я це розумів, – згадує ветеран війни М. Кочетков, – але коли дві жінки повзуть когось убивати з “снайперкою” на нейтральній смузі – це все-таки “полювання”… Хоча я сам був снайпером. І сам стріляв… Але я ж чоловік… У розвідку я, може бути, з такою і пішов, а в дружини би не взяв”. Але не тільки ця “невідповідність” жіночої природи й уявлень про неї тому жорстокому, але неминучому, що жадала від них служба в армії, на фронті, викликало суперечливе відношення до жінок на війні. Чисто чоловіче оточення, у якому їм доводилося перебувати протягом тривалого часу, створювало чимало проблем. З одного боку, для солдатів, надовго відірваних від родини, у тім їхньому існуванні, де, за словами Давида Самойлова, “насущною потребою були категорії будинку й зневаги смертю, – єдиним проблиском тепла й ніжності була жінка”, а тому “була найбільша потреба духовного споглядання жінки, прилучення її до світу”, “тому так старанно писали молоді солдати листи незнайомим “заочницям”, так очікували відповіді, так дбайливо носили фотографії в тій кішені гімнастерки, через який куля пробиває серце”. Про цю потребу “духовного споглядання жінки” на фронті згадують і самі фронтовички. “Жінка на війні… Це щось таке, про що ще немає людських слів, – каже колишній санінструктор О.В. Корж. – Якщо чоловіки бачили жінку на передовий, у них обличчя іншими ставали, навіть звук жіночого голосу їх перетворював”. На думку багатьох, присутність жінки на війні, особливо перед обличчям небезпеки, облагороджувало чоловіка, якій був поруч, робило його “набагато хоробрішим”. Але існувала й інша сторона проблеми, що стала темою пліток і анекдотів, яка породила насмішкувато-презирливий термін “похідно-польова дружина”. “Нехай простять мене фронтовички, – згадує ветеран війни Н.С. Посилаєв, – але говорити буду про те, що бачив сам. Як правило, жінки, що потрапили на фронт, незабаром ставали коханками офіцерів. А як інакше: якщо жінка сама по собі, домаганням не буде кінця. Інша справа, якщо при комусь…”. Такий погляд на проблему можна вважати досить типовим. Але от що характерно: особливо охоче злословили із цього приводу в тилу – ті, хто самі воліли відсиджуватися подалі від передової за спинами все тих самих дівчисьок, що пішли на фронт добровольцями. Зате фронтова мораль набагато суворіше засуджувала невірну дружину, що залишилася вдома й зрадила чоловікові-фронтовикові з “тиловим пацюком”, ніж скороминущу подругу, яка по-жіночому пожаліла солдата, що йде на смерть. Народжувалися на фронті й справжні, піднесені почуття, сама щира любов, особливо трагічна тому, що в неї не було майбутнього, – занадто часто смерть розлучала закоханих. Але тим і сильне життя, що навіть під кулями змушувало людей любити й мріяти про щастя. На останок наведемо слова Костянтина Сімонова: “Ми, говорячи про чоловіків на війні, звикли все-таки, беручи до уваги всі обставини, головним вважати, однак, те, як воює ця людина. Про жінок на війні чомусь іноді починають міркування зовсім з іншого. Не думаю, щоб це було правильно”. Колишні солдати із вдячністю згадують своїх подружок, сестричок, які виволікали їхніх поранених з поля бою, виходжували в медсанбатах і госпіталях, боролися з ними поруч. Жінка-Друг, соратник, бойовий товариш, що ділив всі тяготи війни нарівні із чоловіками, сприймалася ними зі справжньою повагою. За заслуги в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками в роки Великої Вітчизняної війни понад 150 тис. жінок були нагороджені бойовими орденами й медалями.

У країнах, які брали активну участь у Другій світовій війні, війні, добровільно і нарівні з чоловіками служили жінки. В умовах тилу жінки брали на себе традиційно чоловічі посади: на заводах, урядових організаціях, в обслуговуванні військового допоміжного обладнання, групи опору, і багато іншого. Багато жінок виявилися жертвами бомбардувань та окупації. До кінця війни, більш ніж 2 мільйони жінок працювали у військовій промисловості. Сотні тисяч жінок добровільно йшли на фронт в якості медсестер, або як штатних військових. У Радянському Союзі то 800000 жінок нарівні з чоловіками служили в частинах армії під час війни.

Дата добавления: 2014-01-07