МВФ: цілі, функції, організаційна структура

Міжнародний Валютний Фонд – міжурядова організація, призначена для регулювання валютно-кредитних відносин між державами членами і надання їм фінансової допомоги при валютних ускладненнях, що викликаються дефіцитом платіжного балансу, шляхом надання коротко і середньострокових кредитів у іноземній валюті. Фонд – спеціалізована установа ООН – практично служить інституціональною основою світової валютної системи.

Ідея створення МВФ виникла після Великої Депресії 1930-х років, коли впродовж чотирьох років обсяги міжнародної торгівлі скоротилися на 63% через торговельні війни та протекціонізм країн, що сподівалися вийти з кризи за рахунок торговельних партнерів.

МВФ був створений на міжнародній валютно-фінансовій конференції ООН, що проходила з 01 по 22 липня 1944 року в Бреттон- Вудсі (США, штат Нью Гемпшир). Конференція прийняла Статті Угоди про МВФ, яка є його Статутом і набрала чинності 27 грудня 1945 року; практичну діяльність Фонд розпочав з 1 березня 1947 року.

У зв’язку з еволюцією світової валютної системи Статут МВФ тричі переглядався:

1. У 1969 році з введенням системи СДР.

2. У 1976 році з створенням Ямайської валютної системи.

3. У листопаді 1992 року з включенням санкції – припинення права брати участь в голосуванні – по відношенню до країн, що не загасили свої борги Фонду.

Цілі та функції МВФ

МВФ створений для регулювання валютно-розрахункових відносин між державами і здійснення фінансової допомоги краї­нам-членам через надання їм за виникнення валютних труднощів, зумовлених порушенням рівноваги платіжних балансів, позик в іноземній валюті. В своїй діяльності МВФ керується статутом, відомим під назвою Статті угоди МВФ (Статті). Фонд здійснює свою діяльність як спеціалізована установа ООН. Практично МВФ є інституціональною основою сучасної міжнародної валю­тної системи. Міжнародний валютний фонд має такі цілі:

— сприяти міжнародному співробітництву забезпеченням ме­ханізму для консультацій та погоджених дій стосовно міжнарод­них валютних питань;

— сприяти збалансованому зростанню міжнародної торгівлі з метою підвищення рівня зайнятості та реальних доходів населен­ня, розвитку виробничих можливостей країн-членів;

— сприяти стабільності валют і впорядкованим валютним відносинам та запобігати конкурентному знеціненню валют;

— сприяти створенню багатосторонньої системи платежів та переказів по поточних операціях і прагнути до ліквідації валют­них обмежень;

—тимчасово надавати спільні ресурси Фонду державам-членам (за відповідних гарантій) з метою виправлення ними по-

рушень рівноваги їхніх платіжних балансів, уникаючи заходів, котрі могли б завдати шкоди на національному або міжнародно­му рівнях;

— скоротити терміни і масштаби дефіциту платіжних балансів. Учасники Бреттон-Вудської конференції доручили Фондові виконання трьох основних функцій:

— контролю за дотриманням «кодексу поведінки» (тісне спів­робітництво в питаннях міжнародної валютної політики і між­державного платіжного обігу);

— надання членам фонду фінансових ресурсів для забезпе­чення дотримання ними «кодексу поведінки»;

— організації форумів для взаємних консультувань країн-чле­нів і співробітництва з міжнародних валютних питань.

Пізніше країни-члени визначали для МВФ і додаткові функції та обов'язки залежно від потреб часу. Нині МВФ має такі функ­ції: здійснення нагляду за узгодженою системою впорядкованого обміну національних валют; надання кредитів своїм членам на реорганізацію економіки для встановлення більш ефективного співробітництва; надання додаткових послуг країнам-членам (підвищення кваліфікації персоналу, технічна допомога в спеціа­лізованих сферах, інформаційне обслуговування).

7.2.3. Організаційна структура МВФ

Організаційна структура МВФ подана на рис. 7.2. Вищим ке­рівним органом МВФ є Рада керуючих (Board of Governors), яка складається з представників усіх країн-членів (як правило, осіб, відповідальних за проведення валютної політики, а саме — міні­стрів або голів центрального банку із заступником). Керуючі зу­стрічаються раз на рік на сесіях. За винятком обов'язкових пов­новажень, як-от: прийом нових членів, перегляд квот, зміна валютних паритетів тощо, Рада може делегувати виконання своїх обов'язків Директорату (Виконавчій раді). При Раді працюють два комітети: Тимчасовий комітет Ради керуючих з питань світо­вої валютної системи (Interim Committee of the Board of Governors of the International Monetary System), створений у 1974 p., і Комітет з розвитку МВФ/МБРР (Об'єднаний міністерський комітет Ради керуючих Банку і Фонду з передачі реальних ресурсів країнам, що розвиваються). Тимчасовий комітет консультує Раду керуючих з питань поточного контролю за світовою валютною системою та її пристосуванням до умов,' що змінюються. Комітет з розвитку кон­сультує стосовно особливостей потреб найбідніших країн.

Рис. 7.2. Організаційна структура МВФ (за матеріалами річного звіту Ради керуючих за 1998 фінансовий рік)

Виконавча рада (Executive Board) відповідає за поточні спра­ви МВФ. Сім з 24 виконавчих директорів призначаються країна­ми з найбільшими квотами (Німеччина, Великобританія, Китай, Саудівська Аравія, США, Франція та Японія), інші 17 обирають­ся Радою керуючих з дотриманням принципу регіонального пред­ставництва. Засідання Виконавчої ради відбуваються два-три ра­зи на тиждень під головуванням директора-розпорядника.

Директора-розпорядника обирає Виконавча рада. Його обов'яз­ками є ведення поточних справ і призначення вищих посадових осіб МВФ. Якщо президент Світового банку традиційно американець, то директор-розпорядник МВФ за традицією — європеєць.

Географічні департаменти інформують і консультують ме­неджмент і Виконавчу раду щодо економічного розвитку і полі­тики в країнах їхнього регіону. Їх персонал також веде перегово­ри щодо угод з використання фінансових ресурсів МВФ і нагляд за їх виконанням. Спільно з відповідними функціональними де­партаментами вони забезпечують країни-члени консультаціями з питань політики, технічною допомогою і підтримкою контактів з регіональними організаціями та багатосторонніми інститутами в

своїх регіонах.

Департаменти функціональних і спеціалізованих послуг.

Сферою діяльності Департаменту з питань податків є державні фінанси в країнах-членах. Він співпрацює з географічними де­партаментами з фінансових проблем, переглядає повідомлення про фіскальний зміст політики МВФ, програми регулювання, що

підтримуються МВФ.

Юридичний департамент консультує менеджмент, Виконав­чу раду і співробітників з питань права. Він готує більшість рї- шень та інших правових інструментів, необхідних для діяльності МВФ. Він обслуговує як юридична консультація судові процеси та арбітражні випадки, забезпечує технічну допомогу в правових реформах і відповідає на запити національних урядів і міжнарод­них організацій у галузі права.

Департамент валютних і обмінних операцій забезпечує на­дання технічної допомоги в питаннях діяльності центральних банків і фінансового сектора з метою поліпшення валютного ме­неджменту і правил, що регулюють валютні операції, а також удосконалення фінансових систем держав-членів. З метою нагля­ду за використанням ресурсів МВФ співпрацює з географічними департаментами у відповідних регіонах.

Департамент з політики розвитку і нагляду відіграє цент­ральну роль у розробці й виконанні фінансових ресурсів і опера-

цій, у наглядовій політиці тощо. Разом з Дослідницьким депар­таментом проводить багатостороннє спостереження, політику координації і спільну підтримку діяльності. Допомагає географіч­ним департаментам мобілізувати інші фінансові ресурси для країн-членів, що використовують ресурси МВФ, включаючи ро­боту із заборгованості й програм фінансування (через Паризький клуб і міжнародні банки).

Дослідницький департамент проводить аналіз і дослідження в сферах, пов'язаних з діяльністю МВФ. Департамент відіграє про­відну роль у розробці політики МВФ щодо міжнародної валютної системи, кооперації з іншими департаментами в формуванні по­літики консультування МВФ країн-членів і нагляді за нею. Готує і друкує періодичні економічні й фінансові огляди і звіти.

Статистичний департамент підтримує базу даних фінансо­вої статистики і стану економіки по країнах, регіонах і світу. До його компетенції входять також розробка статистичної концепції платіжного балансу, державних фінансів і фінансової статистики. Департамент забезпечує технічну допомогу і навчання членів підготовці статистичної інформації для МВФ.

Департамент скарбниці формує політику і практичну дія­льність МВФ, проводить і контролює фінансові операції і справи з департаментами різних рахунків, здійснює і контро­лює витрати під адміністративний бюджет і бюджет капіталов­кладень, підтримує рахунки МВФ і фінансові звіти. Крім того, департамент відповідальний за перегляд квот, фінанси і ліквід­ність МВФ, запозичення, інвестування, дохід МВФ, операцій­ну політику СПЗ.

Інститут МВФ у Вашингтоні займається професійною під­готовкою службовців з держав-членів і країн, які, як очікуєть­ся, стануть членами Фонду, в таких галузях, як фінансова полі­тика і програмування, зовнішня політика, методологія платіж­ного балансу, національних рахунків, валютна і фінансова ста­тистика, державні фінанси. Курси і семінари проводяться в Штаб-квартирі і національних або регіональних центрах. Пред­ставники країн з перехідною економікою мають можливість навчатись у Віденському інституті МВФ у Австрії, де викла­дання ведеться англійською мовою, є російські перекладачі. В 1998 р. за підтримки Інституту МВФ започаткував свою діяль­ність новий навчальний центр — Сінгапурський регіональний інститут МВФ.

Служби інформації і зв'язку. Департамент зовнішніх зносин готує і розподіляє нестатистичні публікації МВФ, надає інфор-

мацію засобам масової інформації, підтримує контакти з неуря­довими організаціями і парламентами, керує WEB-сторінками МВФ. Регіональні офіси підтримують контакти з міжнародними і регіональними організаціями.

Допоміжні підрозділи. Адміністративний департамент керує набором, навчанням і кваліфікацією співробітників, слідкує за будівництвом і орендою центральних офісів, виконує різні адмі­ністративні послуги для організації, керує Об'єднаною бібліоте­кою МВФ/МБРР.

Департамент секретаря допомагає менеджменту в підго­товці й координації робочої програми для Виконавчої ради та інших керівних структур, включаючи складання порядку ден­ного і графіка проведення сесій і робочих нарад керівних орга­нів. Крім того, департамент веде архів, підтримує зв'язки і програму безпеки. Інші бюро, офіси та секретаріати відповіда­ють за обчислювальні послуги, переклади, аудит і оцінювання;

бюджетні питання, технічну допомогу, інвестування в пенсій­ний фонд тощо.

Персонал МВФ налічує майже 3000 чоловік з більш як 100 країн. Основний персонал працює в штаб-квартирі МВФ у Ва­шингтоні, незначна кількість службовців приписана до відділень у Парижі, Женеві та ООН у Нью-Йорку або є тимчасовими пред­ставниками МВФ у країнах-членах.

На відміну від виконавчих директорів, які репрезентують пев­ні країни, персонал належить до міжнародної цивільної служби.

Фонд підтримує тісні зв'язки з Всесвітнім банком, ВТО, Бан­ком міжнародних розрахунків. У 1989 р. Фонд став виконавчим агентством Програми розвитку ООН (ПРО ОН).

"Загальні принципи та основні напрямки роботи МВФ"

З точки зору фінансової організації МВФ працює як кредитна спілка: країни роблять внески і з цього кооперативного “пулу” (конвертовані валюти на суму 476.8 млрд СДР, що дорівнює 755.7 млрд. доларів США) надаються кошти тим країнам, які звернулися за ними і забезпечуватимуть такі зміни, що не тільки поліпшать ситуацію з дефіцитом платіжного балансу, але й забезпечать повернення кредитів до фонду (як чинить кожний банк чи кредитна спілка). Внески до фонду роблять залежно від квоти країни і доступ до фінансових ресурсів також залежить, як правило, від квоти. Квота обраховується на підставі складних формул, куди входять показники ВВП, обсяги зовнішньої торгівлі та валютних резервів країни, а також варіабельність зовнішньої торгівлі (країни, торговельно-платіжний баланс яких не сталий, можуть претендувати на розширений доступ до ресурсів МВФ).

За статутом, штаб-квартира МВФ розміщується в країні із найбільшою квотою. Зараз це США зі 17.7% від сукупності всіх квот (17.4% за умов утвердження останніх поправок, прийнятих на Сеульському саміті G-20). Україна, для порівняння, має квоту в розмірі 0.576% від сукупності всіх квот (0.422% за умов утвердження останніх поправок).

МВФ не лише надає фінансові ресурси. Серед статутних завдань фонду:

- здійснення досліджень, аналізу та прогнозування розвитку світової економіки та міжнародних фінансових ринків;

- спостереження за макроекономічною політикою членів фонду: щорічне відвідання кожної країни-члена фонду місією МВФ та підготовка щорічної доповіді для Ради Директорів із оцінками економічної політики, результати конфіденційного обговорення та оцінки МВФ надсилаються до відповідальних керівних державних службовців зацікавленої країни, а загальні підсумки обговорення та висновки експертів фонду оприлюднюються (за згодою відповідної країни);

- розроблення, широке обговорення та затвердження міжнародних стандартів щодо валютообмінних операцій, грошової та фіскальної політики, статистики платіжного балансу:

- надання та координація технічної допомоги з питань монетарної політики, валютного та банківського регулювання, фіскальної політики;

- кредитування тих країн-членів фонду, які, відчуваючи валютну кризу або кризу платіжного балансу, згодні вживати погоджені з експертами фонду заходи для покращання ситуації, чим забезпечувати також і повернення наданих кредитів до МВФ.

МВФ є так званим кредитором “першої руки”, тобто ресурси фонду (як і Світовому банку) треба повертати в першу чергу. МВФ також відіграє вирішальну роль у Паризькому клубі офіційних кредиторів та все більш вагому роль – у Лондонському клубі комерційних кредиторів. МВФ разом із Світовим банком також координують в разі наявності програми фінансової співпраці з країною-членом також і двостронню фінансову грантову допомогу, двосторонні кредитні програми, та кредитні програми інших міжнародних організацій для такої країни. Засобом згаданої координації є проведення засідань спеціальних консультативних груп донорів та кредиторів.

Фінансові ресурси фонду надаються за такими механізмами:

ü Програма “стендбай” – SBA – триває від 12 до 18 місяців, повертати кошти треба починати після трьох з половиною років після одержання і повністю повернути через 5 років.

ü Програма фонду спеціальних трансформацій – STF – спеціальна початкова програма для перехідних економік (нею скористалися всі без винятку країни з перехідною економікою), повертати треба починаючи через чотири з половиною роки і повністю повернути за 10 років.

ü Також пільговою з точки зору повернення коштів є програма фонду розширеного кредитування – ЕРР – кошти надаються на 10 років.

ü Для найбідніших країн аналогом EFF є програма ESAF, де процентні ставки є субсидовані. Проте останнім часом коштів для субсидування не вистачає, тому деякі із бідних країн вимушені користуватися змішаними програмами, де лише частина є субсидованою (EPP-ESAP blend).

ü Програма компенсації втрати експортних надходжень або додаткових витрат на імпорт зерна – CCFP – компенсує важко передбачувані обставини (неврожай, криза ринків, падіння експортних цін, тощо), але доступ по такій програмі обмежений 60% від квоти у порівнянні із 100-300% від квоти по інших програмах.

ü Програма додаткових резервів – SRF – на випадок валютно-фінансової кризи — можна запросити дуже значні фінансові ресурси — понад 300% від квоти. Але такі кошти треба повернути протягом 12-18 місяців, або сплачувати практично ринкові відсоткові ставки за користування ресурсами протягом довшого періоду.

. " Особливості фінансової діяльності МВФ "

Міжнародний валютний фонд є міжурядовою організацією, що призначена для регулювання валютно-кредитних відносин між державами-членами та для фінансової допомоги їм через надання коротко- і середньострокових кредитів в іноземній валюті.

Кожен член МВФ має свою частку (квоту) участі, виражену в SDR. Ця частка відображає розміри економіки країни-члена МВФ і є базовим елементом у взаємовідносинах країни-члена з Фондом. Вона визначає кількість голосів, що має країна-учасник, і дорівнює 250 базисних голосів плюс один голос за кожен мільйон SDR. Квота визначає також суму підписки країни на капітал МВФ і можливості використання ресурсів Фонду. Для розрахунку квоти країни-учасника використовують показники річного експорту та імпорту, національний дохід, золоті запаси, поточні доходи та видатки тощо.

Фінансові ресурси МВФ спрямовуються для надання допомоги країнам-членам, які намагаються подолати проблеми платіжного балансу, а також для сприяння у пом’якшенні наслідків реалізації стабілізаційних програм. МВФ надає фінансування як зі своїх загальних ресурсів, так і в межах механізмів пільгового фінансування, управління якими здійснюється окремо. Держави-члени, які користуються загальними ресурсами МВФ, "купують" (тобто позичають) валюту інших держав-членів або СДР в обмін на еквівалентну суму у своїй власній валюті. МВФ стягує плату за такі позики та вимагає, щоб держави-члени в межах визначеного терміну "викупили" свою валюту у МВФ (тобто погасили заборгованість), використовуючи для цього валюту інших держав-членів або СДР. Пільгове фінансування надається у вигляді кредитів під низькі проценти.

Кредитна діяльність Фонду здійснюється у двох напрямах. Це надання валютних коштів країнам із ресурсів Фонду та надання посередницьких фінансових і технічних послуг за рахунок позикових коштів. МВФ здійснює кредитні операції лише з офіційними органами країн — центральними банками, казначействами, стабілізаційними фондами.

Розрізняють кредити на покриття дефіциту платіжного балансу та на підтримку структурної перебудови економіки країни-члена Фонду. Доступ країн-членів до кредитних ресурсів Фонду та обсяг і порядок кредитування регламентуються певними документами. При отриманні кредиту країна сплачує Фонду комісійні в розмірі 0,5% від суми кредиту. Процентні ставки за кредитами формуються на основі поточних ринкових процентних ставок.

При наданні кредиту країна-позичальник здійснює обмін іноземної валюти або SDR на еквівалентну суму в національній валюті, яка зараховується на рахунок МВФ у центральному банку даної країни. Оскільки більшість країн-позичальників є країнами, що розвиваються з неконвертованими або частково конвертованими валютами, надані кредити фактично є кредитами під заставу національної валюти. На них, як правило, немає попиту, і вони залишаються на рахунку Фонду до їх викупу країнами-позичальниками.

По закінченні терміну кредитування країна-позичальник повинна здійснити обернений обмін — викуп національної валюти і повернення Фонду відповідної суми іноземної валюти або SDR. Крім того, країни-учасниці зобов’язані достроково здійснювати викуп своєї валюти, внесеної до Фонду, в міру поліпшення їх платіжних балансів та зростання валютних резервів. При викупі у Фонду національної валюти країни-боржника іншою країною заборгованість останньої перед Фондом погашається.

Частка кредитних ресурсів, що надається країні вперше, називається резервною часткою і становить до 25% квоти країни-учасниці. Ресурси, які можуть надати країні понад резервну частку, дорівнюють величині квоти і, як правило, діляться на 4 кредитних частки (транші) до 25% кожна. Це означає, що гранична сума кредиту, що може надаватись країні-учасниці, становить 125% її квоти у Фонді. Країни-позичальники повинні використовувати кошти, надані Фондом, лише на цілі, обумовлені відповідним договором, і такі, що не суперечать цілям Фонду. Якщо країна не виконує рекомендацій Фонду або використовує кредит на цілі, не передбачені кредитною угодою, Фонд може скоротити або припинити кредитування країни. Кредити можуть надаватись Фондом у формі резервного кредиту або кредиту стенд-бай, який полягає в наданні іноземної валюти країні відповідно до домовленості визначеними частками через встановлені проміжки часу протягом усього терміну кредитування. Кредити стенд-бай використовуються переважно для фінансування макроекономічних стабілізаційних програм країн — членів МВФ і надаються при виконанні країною певних умов.

Система розширеного кредитування МВФ призначена для надання кредитів у разі серйозних порушень рівноваги платіжного балансу внаслідок структурних порушень у сфері виробництва, торгівлі та цінового механізму. Угоди про розширене кредитування звичайно обмежуються 3—4-річним терміном.

Для розширення кредитних можливостей у структурі МВФ формуються спеціальні фонди, які використовуються для надання кредитів на визначені цілі у визначених випадках. Так, Фонд компенсаційного та непередбаченого кредитування призначений для кредитування країн, у яких дефіцит платіжного балансу обумовлений зовнішніми чинниками, що не залежать від самої країни.

Фонд є інституційною основою світової валютної системи. Він підтримує стабільність у міжнародних валютних відносинах, сприяє економічному зростанню, розвитку міжнародної торгівлі, забезпеченню високого рівня зайнятості та доходу.

. "Співробітництво України та МВФ"

Відповідно до Закону України “Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій”, який було прийнято 03 червня 1992 року, Україна стала членом МВФ. У даний час квота України у Фонді складає 0.576% від сукупності всіх квот.

Постійним представником МВФ в Україні є Макс Альєр.

Починаючи з 1994 року, співпрацю з МВФ було активізовано за програмами STF, Stand-by та “Механізм розширеного фінансування” (EFF), по яких Україна отримала коштів загальним обсягом близько 4,3 млрд. дол. США.

Необхідно зауважити, що частина цих коштів пішла на фінансування дефіцитів платіжного та торговельного балансів (в тому числі закупок по імпорту для багатьох сфер діяльності, включаючи паливно-енергетичний комплекс, сільське господарство та ін.).

Ще одним напрямом використання кредитів МВФ було формування валютних резервів. Формування цих резервів за допомогою МВФ дозволило Україні підтримувати стабільність національної валюти, успішно провести грошову реформу, ввести конвертованість гривні за поточними операціями. Крім того, збільшення валютних резервів та їх високий рівень є підтвердженням стабільності фінансової системи країни та підвищує рівень довіри до неї.

У співробітництві України з МВФ в межах кредитних програм можна виділити кілька етапів.

Перший етап (1994-1995 роки). У цей період Україні було надано фінансову допомогу у вигляді системної трансформаційної позики (STF-Systemic Transformation Facility) на суму 498,7 млн. СПЗ або 763,1 млн. дол. США для підтримки платіжного балансу України. Проте, через невиконання Україною ряду умов програму було завершено завчасно.

Другий етап (1995-1998 роки). Україна отримала від МВФ кредити на загальну суму 1318,2 млн. СПЗ. (1935 млн. дол. США.) за трьома річними програмами „Стенд-бай” (Stand-By). Головною метою цих кредитів була підтримка курсу національної валюти і фінансування дефіциту платіжного балансу України.

Третій етап (1998-2002 роки). Програма розширеного фінансування (EFF-Extended Fund Facility), передбачала надання Україні кредиту на загальну суму 2,6 млрд. дол. США. У грудні 2000 року термін дії Програми EFF було продовжено до вересня 2002 року, але в решті-решт Фонд так і не надав Україні залишкової суми кредитів (визнавши негативними висновки останнього перегляду ходу виконання програми). Таким чином, Україна отримала у рамках Програми EFF 1193,0 млн. СПЗ (1591,0 млн. дол. США.), які були спрямовані на поповнення валютних резервів Національного банку України.

Четвертий етап (2004-2005 роки). Після завершення співробітництва за Програмою EFF Уряд України серед прийнятних форм подальшого співробітництва України з Міжнародним валютним фондом на безкредитній основі обрав попереджувальну програму “Стенд-бай”.

29 березня 2004 року Рада директорів МВФ затвердила програму «попереджувальний стенд-бай» для України, за якою передбачалася можливість України отримати кредит на суму 411,6 млн. СПЗ, що є еквівалентом приблизно 600 млн. дол. США. Згідно із досягнутими домовленостями, Україна мала право на отримання кредиту у випадку, якщо в країні погіршиться платіжний баланс або стан валютних резервів. Програма «попереджувальний стенд-бай» також мала спрямовуватися на забезпечення поступової трансформації відносин між Україною та МВФ до безкредитних. Угода була підписана терміном на 12 місяців, строк дії цієї угоди закінчився відповідно до її умов.

П’ятий етап (з 2005 року). Наступним етапом у відносинах з МВФ стали безкредитні стосунки між Україною та МВФ. Співробітництво України з МВФ було зосереджено на наданні технічної допомоги, спрямованої на усунення загроз стабільності та вирішення проблем, пов’язаних з макроекономічною, грошовою, валютною, податковою та бюджетною політикою. У середньостроковій перспективі таке співробітництво також може включати надання технічної допомоги з питань, пов’язаних з боргом, тіньовою економікою та прогнозуванням.

Протягом 2005-2006 років технічні місії МВФ кілька разів відвідували Україну з метою надання Урядові допомоги у різноманітних сферах, у тому числі щодо управління державним боргом, фінансово-бюджетної політики та управління митними справами. У 2006-2007 роках експерт МВФ на постійній основі був залучений до діяльності Міністерства фінансів України щодо фінансового аналізу й прогнозування, стратегії планування бюджету й контролю над фінансовою стабільністю.

У 2008 році в умовах несприятливої ситуації на світових фінансових ринках Україна звернулася до МВФ за фінансовою підтримкою. Результатом стало затвердження МВФ 5 листопада 2008 року програми для України за дворічною угодою «стенд-бай» з обсягом фінансування 16,43 млрд. дол. США (800% квоти України). В рамках програми «стенд-бай» Україні надавалася підтримка з метою сприяння стабільному та справедливому довготерміновому зростанню, яке повинно було б досягатися шляхом втілення в життя визначених заходів економічної політики. Протягом дії програми «стенд-бай» було отримано три транші загальним обсягом 10,6 млрд. дол. США, з яких 4,5 млрд. дол. США було спрямовано безпосередньо до Державного бюджету на фінансування фіскального дефіциту, у тому числі на погашення зовнішніх боргових зобов’язань Уряду України.

Перший транш кредиту на суму 3 млрд. СПЗ Україна отримала 7 листопада 2008 року. Всі кошти надійшли до Національного банку України і були зараховані до золотовалютного резерву з метою використання їх для покращення стану платіжного балансу, підтримки обмінного курсу національної валюти та ліквідності банківського сектору. Другий транш на загальну суму 1,875 млрд. СПЗ було отримано 12 травня 2009 року. Кошти було розподілено наступним чином: 1 млрд. СПЗ отримало Міністерство фінансів для фінансування фіскального дефіциту, у тому числі на погашення зовнішніх боргових зобов‘язань Уряду, 875 млн. СПЗ отримав Національний банк України для поповнення міжнародних резервів з метою регулювання платіжного балансу, підтримки обмінного курсу гривні та ліквідності банків. Третій транш за програмою було в повному обсязі зараховано на рахунок Державного казначейства України для вирішення питань підтримки бюджетного сектора.

Черговий транш у сумі близько 3,9 млрд. дол. США передбачалося отримати у листопаді 2009 року. Однак перегляд програми завершено не було, а фінансування фактично було припинено.

У серпні та вересні 2009 року Україна, як країна-учасниця МВФ, отримала кошти на свій рахунок авуарів в рамках загального та спеціального розподілів на загальну суму 1,309 млрд. СПЗ. В листопаді і грудні 2009 року на виконання рішення Кабінету Міністрів України Міністерство фінансів зверталося до МВФ з вимогою про конвертацію зазначених фінансових ресурсів. За результатами проведеної роботи було залучено 1,228 млрд. СПЗ (еквівалент приблизно 2 млрд.дол.США).

Ресурси, отримані від МВФ дозволили Уряду та Національному банку втримати макроекономічну ситуацію під контролем, не допустити дефолту та в умовах розвитку кризових явищ в економіці дозволили не скорочувати фінансування соціальних видатків. Також програма з МВФ стала сигналом для інвесторів, який допоміг втримати рейтинги України та її цінних паперів на прийнятному рівні.

Продовження співпраці з МВФ є визначальним для збереження можливостей фінансування дефіциту бюджету за рахунок порівняно дешевих позик від міжнародних фінансових організацій, зокрема, Світового банку та ЄС, умови надання позичок яких є найкращими за вартістю та термінами. Також, Європейська Комісія пов’язує співпрацю між Україною та МВФ з реалізацією своїх програм.

Співпраця з Міжнародним валютним фондом є важливою з огляду на необхідність збереження належного іміджу країни, що сприятиме підвищенню її кредитного рейтингу на світових фінансових ринках, зменшенню відсоткових ставок по кредитах, дозволить зберігати привабливість для іноземних інвесторів.

В березні та квітні 2010 року в Україні працювали технічні місії МВФ, які ставили перед собою мету переглянути макроекономічну ситуацію в країні та з‘ясувати можливості для відновлення надання підтримки. Наприкінці квітня відбувся візит делегації України до США. За результатами візиту Мінфіну було передано доопрацьовану версію проектів Листа про наміри та Меморандуму про економічну та фінансову політику. 21 червня 2010 року в Україну прибула чергова місія МВФ, яка спільно з Представництвом МВФ в Україні провела переговори з відповідними державними установами України, під час яких сторони обговорили технічні параметри майбутньої угоди. Після їх закінчення Рада Директорів МВФ 28 липня 2010 року ухвалила рішення про започаткування нової програми співробітництва для України, в рамках якого Україні буде надано протягом двох з половиною років кредит у розмірі 15,15 млрд. дол. США.

МВФ вважає, що у центрі економічної програми Уряду України – всебічна консолідуюча стратегія, спрямована на гарантію фінансової стабільності. Поліпшення фінансового становища почнеться в 2010 р. і поглибиться в 2011–12 рр. завдяки структурним реформам пенсійної системи, суспільного адміністрування і податкової системи. Фінансовий стан газового сектора буде зміцнено, зокрема шляхом реформи внутрішніх цін, підтриманої іншими багатосторонніми інституціями, що допоможе виключити субсидування енергетики і створити сучасніший і життєздатніший сектор, водночас захистивши вразливі прошарки за допомогою цільових соціальних програм.

Реформи також прокладуть шлях до відновлення фінансової системи і підвищення незалежності і відповідальності Національного Банку України. Планована рекапіталізація банків і заходи зміцнення контролю й інституційних рамок є важливими для відновлення фінансової стабільності, подолання зростаючих проблем з активами, з метою усунути перешкоди для стійкого економічного оновлення.

Підтверджене виконання цих реформ допоможе Україні зміцнювати макроекономічну стабільність, підвищувати довіру, полегшити доступ до ринків капіталу, і зробити зростання збалансованим і стійким.

Висновок

Процеси економічної глобалізації вимагають відповідного реагування, що знаходить відображення в розвитку світової регулятивної системи та її інститутів, зокрема МВФ.

Обумовленість програм, що підтримуються МВФ, постійно еволюціонувала, а з початку 1980-х років значно розширено її масштаби. При цьому, виникають протиріччя між бажанням забезпечити виконання програм та мінімізацією втручання в національний процес прийняття рішень. З 1990-х років майже всі програми МВФ включають вимоги структурної обумовленості, для контролю за виконанням яких застосовуються чотири основні форми моніторингу: попередні заходи, критерії ефективності, структурні маяки, перегляди програм. Розширення структурного змісту програм та зміни у підходах до моніторингу викликають занепокоєння тим, що МВФ може перевищувати свої повноваження – замість експертизи використовувати свої фінансові важелі для просування масштабних програм змін економічної політики з обмеженням процесу прийняття рішень на національному рівні. Розширення обумовленості ставить питання щодо її ефективності, зокрема уможливлюється невиконання програмних умов, через неспроможність урядів знаходити політичну підтримку в суспільстві.

Співпраця України з МВФ, що характеризувалась, з одного боку, широкою обумовленістю програм, а іншого – “поступливістю” останнього для демонстрації підтримки українських реформ та окремих реформаторів, в цілому:

- сприяла формуванню адекватних загальним західним підходам основ ринкової економіки;

- була спрямованою на досягнення макроекономічної, зокрема, фінансової стабілізації, подолання інфляційних процесів та забезпечення стабільності національної валюти;

- забезпечувала економіку фінансовими ресурсами для подолання як проблем трансформаційного періоду, так і наслідків світової фінансової кризи.

Продовження співробітництва України з МВФ є доцільним і виправданим, оскільки у тактичному плані: кредитні ресурси МВФ є більш дешевими, ніж ті, що залучаються на світових фінансових ринках; від взаємодії з МВФ залежить можливість надходження коштів в Україну від інших кредиторів та інвесторів. У стратегічному плані це сприяє залученню України до діяльності глобальних фінансових інститутів, де МВФ посідає провідне місце і є кредитором останньої інстанції. Співпраця з МВФ надає можливість Україні користуватися консультативними, експертними та аналітично-прогнозними послугами МВФ, що в умовах економічної глобалізації має винятково важливе значення.

Дата добавления: 2014-01-07