Кредитна угода (договір), його призначення, склад і порядок складання

Кредитна угода (договір) — це юридичний документ, що визначає взаємні зобов’язання і відповідальність між комерційним банком і клієнтом з нагоди одержання останнім банківських позичок.

У кредитному договорі передбачається розмір кредиту, умо­ви надання та погашення позички, відсоткова ставка за кре-
дит, зобов’язання підприємства по заставі та форми забез-
печення позичок; перелік розрахунків і відомостей, необхід-
них для кредитування, строки їх надання та інші умови. Конкретний зміст договору і перелік умов визначаються за угодою сторін.

Правильно складений договір повинен захистити інтереси бан­ку та представлених ним осіб (вкладників та акціонерів) шляхом установлення необхідних обмежень на дії позичальника, які можуть являти собою загрозу для повернення коштів банку.

У зв’язку з тим, що інвестиційне кредитування належить до найризикованіших операцій банку, то сам процес повернення коштів (яким чином, коли, де банк може здійснювати заходи з повернення) повинен бути детально застережений у кредитному договорі.

Виходячи з цього, кредитна угода має містити обмежувальні умови, які можуть бути двох видів:

· зобов’язальні, які зобов’язують позичальника здійснювати певні заходи, наприклад: періодично надавати банкам фінансову звітність; підтверджувати рівень страхових внесків; підтримувати певний рівень ліквідності тощо;

· обмежувальні, які обмежують позичальника щодо здійснення певних заходів без узгоджень з банком, наприклад: збільшення суми свого боргу, купівлі додаткового основного капіталу, участі в злиттях, здійснення продажу активів або виплати надвисоких дивідендів своїм акціонерам.

Головна вимога до змісту кредитного договору полягає у тому, щоби він містив у собі такі юридичні норми, які б дозволили регулювати весь комплекс взаємовідносин банку з позичальником. У банківській практиці використовуються типові форми кредитних договорів стосовно різних видів кредитів. Типова фор­ма кредитного договору наведена в Положенні НБУ «Про кредитування» (див. додаток 7 цього видання).

На основі типової форми кредитного договору банки розробляють власні варіанти цього документа. Конкретний зміст кредит­ного договору і перелік усіх умов кредитної операції визначаються за згодою сторін. У кожному конкретному випадку зміст кредитного договору пристосовується до особливостей позичаль­ника, враховує специфіку його фінансово-господарської діяльності.

Наприклад, у кредитному договорі на видачу інвестиційного кредиту, як правило, передбачається поетапне надання кредиту в міру виконання будівельно-монтажних робіт, придбання товарно-матеріальних цінностей або кредитування траншами. При цьому в договорі мають бути визначені конкретні шляхи перерахування коштів на оплату розрахунків постачальників чи підрядників. Приклад такого кредитного договору наведений у додатку 8.

3.8. Контроль (моніторинг) у процесі
банківського інвестиційного кредитування

Завершальним етапом процесу банківського інвестиційного кредитування є контроль з боку банку за виконанням умов кредитного договору. Особлива увага приділяється своєчас­ності сплати позичальником відсотків за користуванням інвестиційним кредитом. Оскільки по кожній позичці існує ризик неповернення боргу внаслідок непередбачених обставин, банк прагне надавати інвестиційні кредити найбільш надійним клієнтам. Однак він не повинен втрачати можливості розвивати свої позичкові операції і за рахунок надання позичок, що пов’язані з підвищеним ризиком, оскільки вони приносять більш високий дохід. Враховуючи це, банк повинен будувати свою кредитну політику так, щоб забезпечити баланс між ризикованістю та обережністю. Тобто проводити контроль протягом усього процесу банківського інвестиційного кредитування.

Механізм проведення такого контролю прийнято називати моніторингом кредиту. Основна мета, яку ставить банк при здійсненні моніторингу, полягає у налагодженні ефективної організації процесу інвестиційного кредитування та пошуку досконаліших механізмів кредитування інвестиційних проектів.

Специфікою моніторингу при банківському інвестиційному кредитуванні є те, що він включає в себе основний і додатковий моніторинг, зокрема організація основного моніторингу має здійснюватися за такими напрямами:

· обов’язкове дотримання принципів кредитування;

· контроль за виконанням умов кредитної угоди;

· виявлення проблемних інвестиційних кредитів і розробка заходів з ліквідації заборгованості;

· аналіз балансу та фінансового стану позичальника протягом усього строку кредитування;

· контроль за збереженням застави.

Виходячи з перелічених вище напрямів, банківський моніторинг при інвестиційному кредитуванні передбачає:

· періодичну перевірку всіх видів інвестиційних кредитів (наприклад, кожні 30, 60, 90 днів, якщо кредит ризикований, та частіше);

· ретельну розробку етапів перевірки кредитів, щоб забезпечити: перевірку всіх найважливіших умов по кожному кредитному договору, в тому числі реального графіка платежів позичальника, якості та стану забезпечення; оцінку змін фінансового стану; оцінку відповідності виданого кредиту кредитній політиці банку;

· більш часту перевірку проблемних інвестиційних кредитів, тобто збільшення кількості перевірок в міру зростання проблем, пов’язаних з конкретним кредитом;

· більш часту перевірку найбільших інвестиційних кредитів, оскільки невиконання позичальником своїх зобов’язань може
серйозно вплинути на фінансовий стан банку;

· більш часті перевірки в умовах економічного спаду та при появі значних проблем у тих галузях, в які банк вклав значну частину своїх ресурсів.

Додатковий моніторинг проводиться банком у два етапи: на стадії освоєння інвестицій (проектування та будівництво) та після введення об’єкта в експлуатацію.

На першому етапі банківський моніторинг проводиться в розрізі використання джерел фінансування проекту (власних та позички банку). У процесі такого моніторингу виявляються відхилення від програми реалізації інвестиційного проекту, прийма­ються рішення про мобілізацію внутрішніх фінансових ресурсів або про припинення чи заморожування фінансування.

Після введення об’єкта в експлуатацію підприємство починає виготовляти продукцію, таким чином утворюється грошовий потік, кошти якого йдуть на відшкодування власних витрат та на погашення кредиту з відсотками. Тому на цьому етапі банки мають проводити оцінку поточних показників ефективності інвестицій і порівнювати їх з плановими. Наприклад, у випадку зниження внутрішньої норми дохідності проекту та збільшення строку окупності банк повинен вживати всіх необхідних заходів щодо забезпечення повного і своєчасного погашення позички. Якщо вжиті заходи не дають необхідного ефекту, то банкові залишається вимагати від позичальника погашення боргу за рішенням судових органів.

Таким чином, банківський контроль (моніторинг) — це необхідна передумова оптимізації системи організації інвестиційного кредитування в комерційних банках.

Дата добавления: 2014-01-07