Етногенетичні процеси в Україні

Першим дослідником, який по науковому підійшов до розгляду проблеми походження слов'ян, був відомий чеський вчений П. І. Шафарик — автор широко відомої у XIX ст. книги «Слов'янські старожитності».

ЕТНОГЕНЕЗ (грец. ethnos — народ, genesis — походження, джерело) — походження народів. Це сукупність історичних, соціально-культурних явищ і процесів, які спричинилися до утворення етносу. Охоплює значний історичний період становлення та існування етносу у різних етноісторичних джерелах (рід, плем'я, народ, нація).

Етногенез (етногенези) (від гр. етнос — народ і генезис походження) — це тривалий процес утворення і розвитку племені, народу, нації. Вивчення процесів етногенезу спирається на комплексне використання даних багатьох наук: історії, мовознавства, етнографії, антропології, археології тощо. Термін етногенез вперше був уведений академіком Миколою Марром в 20-х роках XX ст.

Чи можемо ми вважати, що племена, які заселяли прабатьківщину слов'ян, були праслов'янськими? Протягом століть одні племена змінювали чи витісняли інших, асимілювалися (від лат. assimilatio — уподібнення), один етнос вливався в інший — скіфи, гуни, сармати. слов'яни, половці, татари та інші народи тією чи іншою мірою впливали на етногенез українців. Звичайно, людність Північного чорноморця не була етнічно однорідною протягом тисячоліть. Але, незважаючи на різні переселення та асиміляцію, ядро етносу залишаються постійним, зберігало історичну пам'ять, звичаї, вірування, етнографічні особливості — інакше ми не були б тими, ким є нині.

Культурний генофонд нашого краю не переривався протягом довготривалих війн, поневолення, лихоліть, що вишині на долю українського народу.

Нові дослідження істориків, відкриття археологів постійно змінюють наші уявлення про життя далеких Пращурів. Якщо раніше вчені вважали, що територія України була залюднена 150—200 тис. років тому, то нове сенсаційне відкриття у 70-х роках минулого століття палеолітичної стоянки біля селища Королеве в Закарпатті внесло корективи в історичну науку. Результати досліджень виявили 16 культурних шарів, сто тисяч знахідок, серед яких - знаряддя праці кроманьйонців, неандертальців, пітекантропів. Та найважливішою стала можливість дослідити саме ген етичність пов'язаних між собою прадавніх культур, простежити еволюцію знарядь праці впродовж мільйона років.

Відкриття Королівської стоянки привернуло увагу вчених усього світу її змусило науковців переглянути питання про час і шляхи заселення Східної Європи. Інші вважають, що залюднення України відбувалося не зі сходу на захід, як гадали раніше, а із Західної та Південної Європи. І відбувалися ці процеси близько мільйона років тому.

З проблемою етногенезу слов'ян тісно пов'язана проблема прабатьківщини українського народу. Серед вчених ХІХ-ХХ ст. існували два протилежні погляди на походження народів: автохтонізм (від гр. autos — сам і chton — земля, тобто "первісне населення тієї чи іншої землі") та міграціонізм (від лат. migratio — переселення). Вони мали як своїх прихильників, так і опонентів.

Автохтоністи вважають, що український народ має органічний, спадкоємний зв'язок із найдавнішими мешканцями української землі, незважаючи на міграції різних племен, їхнє злиття чи змішування. Автохтонність українців відстоювали В.В. Мавродін, який писав, що "український народ був автохтоном на тій території, де застала його історія", видатний український вчений, археолог Вікентій Хвойка, який на початку XX ст. зробив низку унікальних археологічних відкриттів, відомий український історик Михайло Грушевський та дослідник етногенезу українців Віктор Петров. Серед істориків XX ст. про автохтонність українців писали Вадим Щербаківський, Михайло Брайчевський, Григорій Василенко, Борис Рибаков, Микола Чмихов, та ін.

автохтонна, або аборигенна, стверджує, що слов'яни були незмінними жителями тієї самої території з часів неоліту. По історичній вертикалі зміцнювались культури, але етнос залишався той самий.

Міграційна ґрунтується на визнанні руху як керівної засади етногенетичного процесу. Згідно з цією теорією, слов'янство виникло в Прибалтиці, яка мала би бути першою батьківщиною слов'ян. Потім вони вирушили на південь у віслянський басейн, а пізніше — на схід у басейн середнього Дніпра. Внаслідок слов'яни поділилися на західних і південно-східних.

Міграціоністи ж твердять, що головну роль в етногенезі народу відіграють постійні рухи, пересування (міграції) народів.

Міграціоністи досі вважають, що українці — "народ порівняно молодий" і є наслідком міграцій слов'янських племен, які нібито прийшли невідомо звідки на українські землі (А. А. Шахматов,? X. Абрман, Т. Капелле, Ф. Дворник, О. Пріцак та ін.). Трубачов (Трубачев) Олег Миколайович (23 жовтня 1930 — 9 березня 2002)?

В етногенетичних і етнокультурних процесах, що відбувалися в Україні, можна виділити кілька етапів:

I. Трипільська доба (середина VI—III тисячоліття до н. ч.)

II. Арійська доба (II тисячоліття до н. ч.)

III. Кіммерійсько-скіфо-сарматська доба (X ст. до н. ч. — III ст. н. ч.)

IV. Слов'янська доба (приблизно І тисячоліття н. ч.)

V. Доба Русі-України (від VII ст. н. ч.).

Індоєвропейська проблема досліджується вона на основі переважно археологічних та лінгвістичних джерел.

Слов'яни — мовні і культурні нащадки стародавнього народу, який ми називаємо індоєвропейцями(аріями).

Індоєвропейська проблема має багато різних аспектів. Лінгвісти встановлюють риси давньої індоєвропейської мовної системи, групи діалектів, на які членувалися індоєвропейські мови, генезу індоєвропейських мов. Разом з істориками та археологами вони намагаються встановити територію первісної індоєвропейської мовної спільноти, шляхи міграції індоєвропейських народів, маршрути, за якими предки сучасних індоєвропейських народів прийшли на нинішні свої землі. Реконструюються риси культури, міфології, суспільного устрою стародавніх індоєвропейців та їхніх нащадків.

У XVIII ст. європейські лінгвісти звернули увагу на той факт, що ряд слів у мовах народів величезної території від Індії до Західної Європи мають спільну граматичну будову. Основоположником наукових досліджень був німецький вчений Ф. Бопп та датський Р. Раск (поч. XIX ст.). Була висунута теорія про те, що етнічні спільності зі спільними рисами у мовах належали в древності до однієї індоєвропейської спільності, а індійські та іранські арії були частиною великого стародавнього масиву племен цієї спільності. Теорією розробляли не тільки німецькі та датські вчені, але й вчені інших країн.

Спорідненість між індоєвропейськими мовами виявляється у спільності їх граматичної будови. Найбільша спорідненість спостерігається між індійською, іранською, слов'янською, балтійською, германською, романською і кельтською групами мов. Але на основі лінгвістичних та археологічних джерел можна стверджувати, що індоєвропейські племена знаходилися в степах України. індійською, іранською, слов'янською, балтійською, германською, романською і кельтською групами мов. На думку вчених, мови згаданих стародавніх племен походять від однієї прамови, а етнічні групи, що говорили на ній, походять з однієї індоєвропейської прабатьківщини, де вони знаходилися ще до розпаду їх мовної спільності. На думку археолога А. Я. Брюсо-ва, процес розпаду цієї спільності відбувся у V-IV тис. до н.е. внаслідок розселення племен зі своєї прабатьківщини. Стосовно області, з якої почалося розселення індоєвропейців, в науковому світі немає єдиної думки. Зокрема, археолог Д. А. Крайнев вважає цією областю лісові простори між ріками Вісла і Дніпро. Територію первісного розселення індоєвропейців лігнвісти Т. Гамкралідзе і В. Іванов окреслюють Східною Анталією (провінція в Малій Азії), Південним Кавказом та Північною Месопотамією. Англійський вчений Г. Чайлд, вітчизняні Г. М. Бонград-Левін та Е. А. Грантовський локалізують прабатьківщину індоєвропейців на території, яка простяглася від Нижнього Дніпра до Уралу.

На думку археолога Ю. Шилова, до складу індоєвропейської прабатьківщини входили частина Малої Азії, західне українське Причорномор'я, а в Україні індоєвропейцями були неолітичні землеробські племена буго-дністровської (між Півд Бугом і Дністром) та сурсько-дніпровської (на Дніпрі) культур V-IV тис. до н.е. Трапляються

Однією з оригінальних реконструкцій індоєвропейського минулого, що охоплює максимум доступних на сьогодні лінгвістичних та історико-культурних даних, є гіпотеза, запропонована Вяч.Вс. Івановим та Тамазом Ґамкрелідзе.

Дата добавления: 2014-01-07