Проблема оптимізації взаємодії в зарубіжній і вітчизняної соціальної психології

Проблема взаємодії в спілкуванні у вітчизняній соціальної психології.

Спроби побудови «анатомії» акта взаємодії в зарубіжній соціальній психології.

Методика Бейлса для контролю над процесом соціального взаємодії:

у сфері позитивних емоцій (солідарність, зняття напруги, згоду);

у сфері негативні емоції (незгоду, створення напруженості, демонстрація антагонізму);

у сфері постановки проблем (прохання про інформацію, прохання висловити думку, прохання про вказуванні);

у сфері вирішення питань (пропозицію, думка, орієнтація інших).

Концепція діяльністного опосередкування міжособистісних взаємин у спілкуванні, в якості основи теорії взаємодії.

Взаємодія, як організація усіх сторін спілкування, як організація спільної прикладної діяльності, загальний характер взаємодії, як взаємного коригування поведінки, як взаємодії.

Ситуації взаємодії: (социально-ориентированное, предметно-ориентированное, індивідуально-орієнтоване). Варіанти взаємодії (Андрєєва, Богомолов, Петровський), «дилема в'язня».

Стратегії взаємодії:

протидія,

співробітництво,

компроміс,

уникнення,

поступливість.

Стилі взаємодії:

ритуальний,

маніпулятивний,

гуманістичний.

Типи взаємодії: кооперація (співробітництво) й рівна конкуренція (конфлікт).

Форми взаємодії:

індивідуальна діяльність,

спільно-послідовна діяльність,

спільне взаємодія.

Основні ознаки спільної прикладної діяльності (взаємодії) (А.Л.Журавлев):

загальна мотивація,

єдина мета,

узгодженість дій,

індивідуальна діяльність й її координація,

управління індивідуальними діями,

просторово-часове єдність дій,

кінцевий результат співдії.

Механізми взаємодіяльності зі спілкування:

зараження,

переконання,

навіювання,

наслідування.

Способи взаємодії:

творчий,

продуктивний,

дружній,

дистанційний,

пригнічує,

популістський,

заграючий,

вимогливий,

ділової,

позиційний.

Методи взаимовоздействия зі спілкуванням:

«регресії»,

«занурення в непевну позицію»,

«приспання пильності»,

«контрастного порівняння»,

прийом «інформації».

Прикладом досліджень міжгрупової взаємодії можуть служити дослідження міжгруповий агресії в концепції Г. Лебона, негативних установок на іншу групу в роботі Т. Адорно, ворожості і страху в психоаналітичних теоріях і т. д.

Експериментальні дослідження в цій області були проведені М. Шерифом в американському таборі для підлітків.

Підліткам була запропонована загальна діяльність з прибирання табору, в ході якої були виявлені стихійно сформовані дружні групи; на другій стадії підлітків розділили на дві групи так, щоб зруйнувати дружні стосунки щоприродно склалися.

Було заміряно ставлення однієї групи до іншої, яка не містить ворожості по відношенню один до одного.

На третій стадії групам була задана різна діяльність на умовах змагання, і в її ході було зафіксовано зростання міжгруповий ворожості; на четвертій стадії групи були знову об'єднані і зайнялися спільною діяльністю.

Замір відносин «колишніх» груп один до одного на цій стадії показав, що межгрупповая ворожість зменшилася.

М. Шериф запропонував груповий підхід до вивчення міжгрупових відносин: джерела міжгруповий ворожості або співробітництва відшукуються тут не в мотивах окремої особистості, а в ситуаціях групової взаємодії, однак були втрачені чисто психологічні характеристики - когнітивні й емоційні процеси, що регулюють різні аспекти цієї взаємодії.

В рамках цієї орієнтації і були виконані експерименти А. Тешфела.

Вивчаючи міжгрупову дискримінацію (внутрішньогруповий фаворитизм по відношенню до своєї групи і в негрупповую ворожість по відношенню до чужої групі), А. Тешфела розглядав причину цих явищ.

Він показав, що встановлення позитивного ставлення до своєї групи спостерігається і у відсутність об'єктивної основи конфлікту між групами.

В експерименті студентам показали дві картини художників і запропонували порахувати кількість точок на кожній картині.

Потім довільно розділили учасників експерименту на дві групи: в одну потрапили ті, хто зафіксував більше точок у одного художника, в іншу - ті, хто зафіксував їх більше в іншого. Негайно виник ефект «своїх» і «чужих» і була виявлена прихильність своїй групі (внутрішньогруповий фаворитизм) і ворожість по відношенню до чужої групі.

Це дозволило А. Тешфела припустити, що причина міжгрупової дискримінації не в характері взаємодії, а в простому факті усвідомлення приналежності до своєї групи і, як наслідок, прояві ворожості до чужої групі.

Був зроблений висновок про те, що область міжгрупових відносин - це сфера, що включає в себе чотири основних процеси:

соціальну категоризацію,

соціальну ідентифікацію,

соціальне порівняння,

соціальну (міжгрупову) дискримінацію.

Аналіз цих процесів і повинен, на думку А. Тешфела, являти собою власне соціально-психологічний аспект у вивченні міжгрупових відносин.

Група несе в собі структуру внутрішніх міжособистісних формальних і неформальних відносин, які пов'язані із зовнішніми відносинами групи.

Зовнішні відносини впливають на внутрішні відносини групи. Ця залежність була визначена в дослідженнях М. Шерифа, що вивчає закономірності міжгрупових відносин: поділ великої соціальної групи на більш дрібні (підгрупи) сприяє формуванню соціального почуття приналежності - почуття «ми», яке породжує сприйняття соціальних феноменів через призму «своїх» і «чужих».

В умовах змагальної діяльності конфлікт інтересів провокує розвиток агресії, ворожості по відношенню до представників іншої групи.

Відбувається посилення внутрішньогрупової солідарності, збільшується непроникність кордонів групового членства.

Посилюється соціальний контроль у групі, зменшується ступінь відхилення індивідів від виконання групових норм. Загроза з боку іншої групи викликає позитивні зміни в структурі групи, що відчуває себе в небезпеці.

Провідним відношенням між соціальними групами є ставлення суперництва.

Найважливіший фактор впливу на міжгрупові відносини - характер спільної діяльності, дослідженням якого займався В. Хановес, учасник міжнародної експедиції.

Її учасники відрізнялися один від одного за національністю, віком, культурі, релігії, політичних поглядів і т. д.

За час експедиції група ділилася на підгрупи три рази.

На першому етапі спільної діяльності, коли напруга була слабким, група розділилася на дві підгрупи за ознакою товариськості.

Міжгрупові відносини змінилися, як тільки експедиція стала стикатися з труднощами, які вимагають максимального докладання сил.

Спостерігалося поява трьох підгруп, утворення яких було пов'язане зі ставленням до роботи.

Коли експедиція підходила до кінця, міжгрупові відносини знову змінилися: поділ на підгрупи за рівнем культури.

Конфліктні відносини виникають між групами, які мають суттєві підстави для порівняння.

Висновки В. Хановеса: спільна діяльність - кращий спосіб пізнати один одного, особливо якщо діяльність протікає в екстремальній ситуації. Ні расові, ні вікові, ні соціальні відмінності не відіграють істотної ролі у відносинах між людьми.

Виняток - культурний рівень.

В екстремальній ситуації група ділиться на мікрогрупи кілька разів в залежності від обставин і особистісних особливостей суб'єктів взаємодії.

Основними функціями міжгрупових відносин є збереження, стабілізація і розвиток груп як функціональних одиниць суспільного життя.

При взаємодії з іншими групами кожна прагне до стійкого стану за допомогою збереження відносного балансу тенденцій інтеграції і диференціації.

Якщо у зовнішніх відносинах групи посилюються тенденції диференціації, то внутрішні відносини будуть характеризуватися посиленням тенденції інтеграції.

Суперництво, співробітництво, відносини неучасті - основні стратегії взаємодії між групами. Домінуюча стратегія - стратегія суперництва.

Дата добавления: 2014-01-07