Вимоги до соціального працівника

Соціальна робота відкриває простір для самореалізації тим, хто вміє співчувати, розуміти проблеми інших людей, допомогти їм жити гідно, попри фізичні обме­ження, душевний злам чи життєву кризу. Для практич­ної діяльності в соціальній роботі потрібні також й інші якості та здібності, які значною мірою формуються в процесі оволодіння професією і визначаються специфі­кою завдань, зміст яких обумовлює спеціалізація соці­альних працівників.

Набір знань, умінь, якостей фахівця із соціальної роботи може варіюватися залежно від специфіки осо­бистості і соціально-психологічних умов, професійного самовизначення і навчання. Проте існують і базові ви­моги до компетентності, трудової поведінки, моральних принципів соціальних працівників, без дотримання яких неможливе повноцінне досягнення цілей, завдань соціальної роботи, ефективна діяльність, спрямована на досягнення соціальної справедливості, забезпечення соціальних змін.

Ідеальний образ соціального працівника

Ефективність соціальної роботи залежить не тільки від рівня підготовки фахівця, його знань і досвіду, а й від особистісних характеристик, якостей, світоглядної сфери і життєвої позиції. Соціальний працівник пови­нен виробити для себе певну систему цінностей, яка має узгоджуватися із сутністю і змістом соціальної роботи, суспільними нормами і традиціями тощо. Більшість клієнтів вважає, що краще їх зрозуміє людина, яка має професійний і життєвий досвід, вміє пройнятися почут­тями співрозмовника.

Соціальний працівник має справляти приємне вра­ження зовнішнім виглядом, старанністю у створенні умов для поліпшення самопочуття інших людей. Йому доводиться вступати у взаємовідносини з представника­ми різних соціальних груп і професій, впливати на ін­ших. Тому він повинен дбати про позитивне ставлення до нього, про те, щоб бути зрозумілим. На індивідуаль­не ставлення до конкретного фахівця опосередковано впливає суспільний престиж професії, тобто громадська думка.

З огляду на це в сучасному теоретичному обґрунту­ванні соціальної роботи особливе місце посідають пи­тання, пов'язані з формуванням позитивного іміджу со­ціальної роботи та образу, взірця, моделі соціального працівника. Наявність загальноприйнятого взірця дає змогу фахівцям сприймати його як еталон, на який слід орієнтуватися в щоденній діяльності.

Ідеальний образ соціального працівника висвітлює різнобічні аспекти міждисциплінарного характеру про­фесії, складність і глибину взаємозв'язків, які виника­ють у процесі надання соціальної допомоги і підтримки. Складовими такого образу є:

кваліфікаційні вимоги до спеціалістів різних рів­нів (знання, навички, вміння, функції);

психолого-педагогічна готовність до оволодіння професією (обізнаність із специфікою професії, и сут­ністю, рівень мотивації);

особистісні якості, що зумовлюють професійне призначення спеціаліста (позитивна життєва спрямова­ність, дотримання етичних норм, цінностей, установок, риси характеру, що відповідають місії та завданням со­ціальної роботи). На формуванні ідеального образу соціального пра­цівника позначаються такі аспекти практичної діяль­ності:

фаховий портрет практичних соціальних праців­ників (їх сильні та слабкі сторони, професійні труднощі і ризики, професійна небезпека, позитивний життєвий досвід у збереженні власної сім'ї, духовний досвід);

поширені серед практиків ролі соціальних пра­цівників;

суспільна позиція соціальних працівників у ство­ренні умов для допомоги та підтримки людей, які опи­нилися в складних життєвих ситуаціях;

налагоджена система супервізії (наставництва), яка допомагає соціальним працівникам краще долати труднощі й виконувати свої функції.

Соціальна робота належить до важких у фізичному та психологічному плані професій, оскільки соціальні працівники мають справу із складними і сумними сто­ронами людського життя. Таку роботу супроводжує надмірна втрата психічної енергії, що спричинює втому й емоційне виснаження. Процес соціальної роботи не завжди буває успішним і результативним, працівники зазнають невдач, переживають розчарування, набува­ють негативного досвіду. За таких умов наявність іде­ального образу орієнтує на той високий професійний рі­вень, досягнення якого є метою справжніх фахівців.

Фахові вимоги до соціального працівника

Сучасний соціальний працівник — це фахівець у га­лузі соціальної інженерії і соціальних технологій. Як соціолог і педагог, він має глибоко знати правові, мо­ральні, психологічні регулятори життєдіяльності лю­дей, має бути здатним і готовим прийти їм на допомогу, надавати її кваліфіковано, доброзичливо і терпеливо. Незалежно від конкретних умов професійної діяльності фахівець із соціальної роботи повинен:

знати теоретичні й методологічні засади соціаль­ної роботи, її історичні корені, традиції, вітчизняний і зарубіжний досвід, сучасні завдання, методи організа­ції соціального захисту населення;

мати навички соціально-психологічного і ситуа­ційного аналізу, діагностики умов і рівня життєдіяль­ності різних соціальних категорій і груп населення;

т-уміти проводити соціологічні дослідження, про­гнозувати розвиток соціальних процесів і враховувати їх результати у своїй роботі, а також під час врегулю­вання соціальних конфліктів;

володіти організаторськими здібностями, висо­кою загальною культурою, педагогічним хистом, бути комунікабельним, товариським, співчутливим, гото­вим до самопожертви;

мати необхідну методико-психологічну підготов­ку, бути спостережливим, уважним, милосердним, ви­триманим, скромним тощо;

бути готовим надавати кваліфіковану юридичну допомогу під час захисту прав клієнтів.

У соціальній роботі існують критерії компетент­ності соціальних працівників загального профілю, які виразно окреслюють зміст їхньої діяльності та очіку­вання клієнтів, суспільства від неї.

Теоретичні положення про суспільне призначення, сутність соціальної роботи, нормативні вимоги до неї, аналіз реальної практики фахівців свідчать, що належ­на компетентність соціального працівника передбачає такі вміння:

виявляти й оцінювати ситуацію за необхідності розпочати, посилити, відновити, захистити чи довести до логічного завершення стосунки між людьми, із соці­альними інститутами;

оцінювати проблему, поставлену мету і способи її досягнення; вміти розробити план дій, спрямованих на відновлення або розвиток життєвих ресурсів і благопо­луччя людини;

стимулювати індивіда до розв'язання проблем, уникнення стресів, особистісного розвитку;

бути посередником між клієнтами й організація­ми, структурами, що забезпечують людей ресурсами, послугами і можливостями;

ефективно втручатися у процес розв'язання проб­лем найдискримінованіших і найвразливіших груп на­селення;

сприяти ефективному і гуманному функціонуван­ню систем, організацій, які забезпечують людей послу­гами, ресурсами і можливостями;

брати активну участь у створенні нових систем послуг, ресурсів і можливостей, враховуючи запити спо­живачів послуг; прагнути нейтралізувати дії організа­цій, які створюють перешкоди для споживачів послуг;

оцінювати ступінь втручання і досягнутих змін;

постійно оцінювати свій професійний рівень і роз­виток, поведінку і набуті навички;

сприяти вдосконаленню послуг, розвиваючи про­
фесійні знання, підтримуючи стандарти й етичні норми
професії.

Професійне становлення фахівця із соціальної роботи є багатогранним і безперервним процесом. Його розвитку сприяють глибоке розуміння особливостей обраної про­фесії, її значущості для суспільства, усвідомлений профе­сійний вибір і системна робота над собою. Саморух осо­бистості до вершин професійної майстерності охоплює такі стадії:

а) оптацію (бажання, обрання) — формування особистісних намірів, усвідомлений вибір професії з урахуванням індивідуально-психологічних особливостей особистості;

б) професійну підготовку — формування професійної спрямованості і системи професійних знань, умінь і
навичок, набуття досвіду теоретичного і практичного
розв'язання професійних проблем;

в) професійну адаптацію — входження в професію,
засвоєння нової соціальної ролі, професійне самовизначення, формування особистісних і професійних якос­тей, досвіду самостійної професійної діяльності;

г) професіоналізацію — формування професійної позиції, інтеграцію особистісних і професійно важливих
якостей, умінь у значущі утворення;

ґ) професійну майстерність — цілковиту реалізацію, максимальний вияв особистості у професійній діяльнос­ті (творчо-креативний принцип) на основі рухливих ін­тегральних психологічних новоутворень.

У формуванні, самоформуванні особистості соціаль­ного працівника важлива роль належить професійному вихованню. У широкому розумінні це відбувається у процесі трудового і суспільного життя, у вузькому — у процесі підготовки висококваліфікованих фахівців із соціальної роботи, здатних працювати у нестандартних, постійно змінюваних навчальних закладах. Ґрунтовне оволодіння фаховими знаннями і навичками передба­чає: створення умов для вільної реалізації розуму і почуттів майбутніх соціальних фахівців, що є основою освоєння принципів гуманізму і способів вияву людя­ності; творчу спрямованість навчального процесу; під­готовку студентів до входження в систему професійної діяльності «людина — людина», успішної адаптації в ній; створення умов, за яких кожна навчальна група бу­ла б своєрідною лабораторією розвитку навичок спілку­вання, взаємодії, ефективної комунікації. Не менш важлива орієнтація навчального процесу на розвиток унікальності й неповторності особистості майбутнього соціального працівника, що є основою формування його індивідуального стилю роботи; на усвідомлення ним значущості обраного фаху, вироблення вміння реаліс­тично оцінювати свої можливості, достоїнства і недолі­ки, навичок роботи над собою.

Початковою стадією професійного виховання соці­альних працівників є профорієнтація — комплекс психолого-педагогічних заходів, спрямованих на оптимізацію процесу вибору молодою людиною своєї майбутньої професії відповідно до індивідуальних нахилів, уподо­бань, здібностей і суспільної потреби. Завершується профорієнтація фактом вибору професії. Подальшими складовими професійного виховання є підготовка до свідомого досягнення передбачуваної мети, оволодіння професією, початок і становлення самостійної трудової діяльності, безперервне підвищення кваліфікації.

Основою всебічного й ефективного професійного ви­ховання майбутнього фахівця із соціальної роботи є до­тримання таких принципів:

а) принципи творчого саморозвитку. Передбачають
поєднання логічного й евристичного (пошукового, творчого), раціонального й емоційного; здійснення саморозвитку через безперервне самовдосконалення; поширення власного досвіду, власних знань з одночасним запо­зиченням досвіду колег;

б) принципи самопізнання. До них належать: орієнта­ція на рефлексивне мислення; усвідомлення своїх сильних і слабких якостей; опора на сильні якості і робота над
подоланням слабких; використання тестів самоконтролю, договорів із собою, самоспостереження, самоаналізу, аналізу чинників своїх успіхів і причин невдач;

в) принцип дотримання пріоритетів практики. Суть
його полягає у визнанні необхідності вивчення теорії з
розумінням того, що критерієм істини є практика.
Практична реалізація ідей, вивчення теорії відбувається не лише з метою усвідомлення, а й для використання її узагальнень на практиці;

г) принципи співтворчості викладача і студента.

Творча особистість, незалежно від віку, виду діяльності, постійно розвивається, спрагло всотуючи нові знан­ня, заохочуючи до співтворчості всіх, із ким вона взає­модіє. Дбаючи про успіхи своїх колег, учнів не менше, ніж про свої, вона виявляє до них довіру, щирість, тер­пимість, дотримується демократичних засад у взаємодії з ними, розв'язанні спільних завдань тощо.

Поширені випадки, коли соціальними працівниками стають люди, які не мають відповідної фахової підготов­ки. Наприклад, колишні клієнти, їхні родичі або люди, які самотужки здолали свої проблеми і прагнуть допо­могти іншим. Вони мають життєвий досвід, який поціно­вують клієнти, проте таким соціальним працівникам доводиться опановувати базові професійні навички, роз­вивати в собі необхідні якості. Для них у соціальних службах організовують спеціальне навчання, покликане сприяти новачкам у набутті цілісного уявлення про зав­дання, функції та правила поведінки соціальних праців­ників, що дає змогу інтегрувати знання, навички, профе­сійні та особисті цінності, впливає на професійний розви­ток. Такого підходу дотримується Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ, у центральному і регіональних осередках якої працюють консультантами чимало тих, хто має статус ВІЛ-позитивного.

Інколи соціальний працівник, навіть належно про­фесійно підготовлений, з певним досвідом, може опини­тися у проблематичному становищі. Часто це є наслід­ком переоцінювання власних суб'єктивних уявлень та установок щодо потреб клієнта, його ресурсів і можли­востей розвитку («Я краще знаю, що саме потрібне клі­єнтові»). Тоді він рекомендує клієнтові не те, що потріб­но, а те, що вважає правильним, корисним для нього. Це свідчить про непрофесійність. Тому важливо завжди мати на увазі, що будь-яке судження про клієнта, сприйняття його слів є лише передбаченням. Нерідко висловлювання клієнта викликають у фахівця особисті асоціації, емоції, які заважають адекватному сприйнят­тю їх змісту. Часто клієнт приховує власні емоції, побою­ючись посваритися із соціальним працівником. У зв'яз­ку з цим слід пам'ятати, що висловлені потреби клієнта можуть не відповідати тому, що він насправді відчуває, переживає, чого потребує. Наприклад, працівник соці­альної служби для самотніх людей із функціональними обмеженнями кілька років поспіль обслуговував клієн­та, який на перших порах весь час висловлював вдяч­ність соціальній службі, потім припинив це робити і сприймав послуги як належне, не висловлюючи жодних нарікань. Але згодом почав висувати різноманітні кон­кретні скарги стосовно стану здоров'я та прохання щодо збільшення обсягу соціальних послуг. Як з'ясувалося, зміна поведінки клієнта не була пов'язана з погіршен­ням його фізичного стану, реальною потребою у нових послугах, а ґрунтувалася на незадоволеній потребі у спілкуванні. Тому соціальний працівник має чітко роз­різняти, що потрібно клієнтові, обирати правильний різновид допомоги: надати інформацію чи пораду, знай­ти ресурси, підтримати емоційно тощо.

Діяльність соціальних працівників реалізується у географічному, політичному, соціально-економічному, культурному і духовному контекстах, на які обов'язко­во мають зважати справжні професіонали. Географіч­ний контекст визначає кордони соціальної роботи (агентство, регіон, нація, держава). Політичний кон­текст характеризує суспільний устрій, політичний ре­жим, форму правління, які обумовлюють формування внутрішньої соціально-економічної політики, в т. ч. за­сади соціальної практики і практичної діяльності соці­альних працівників. Від соціально-економічного кон­тексту залежить доступність для людей необхідних життєвих засобів, а також умови здобуття освіти, ме­дичного обслуговування, соціального забезпечення і за­хисту, рівень розвитку соціальних послуг і соціальної підтримки. Культурний і духовний контексти вимага­ють від соціального працівника поваги до релігійних, культурних, духовних традицій особистостей, сімей, громад і націй, врахування соціальних цінностей сус­пільства, філософсько-політичних переконань, ідеалів людей, з якими їм доводиться спілкуватися.

Професіоналізм як високий стандарт цілеспрямова­ної діяльності соціального працівника виражається пе­редусім у її стабільності і результативності, в ефектив­ному індивідуальному стилі. Характеризується він об'єктивними і суб'єктивними показниками.

Об'єктивні показники професіоналізму соціального працівника визначаються його відповідністю професії, особистим внеском у соціальну практику, здатністю фа­хово розв'язувати проблеми клієнта, надавати допомогу різним групам населення. Важливим об'єктивним кри­терієм є також рівень фахових знань і вмінь, які: сприя­ють ефективному посередництву між клієнтом і дер­жавними структурами, успішному функціонуванню в ролях організатора, координатора, технолога соціаль­ного захисту клієнта; забезпечують його вплив на со­ціальну політику в регіоні, суспільстві, вміння аналі­зувати процеси в соціальній сфері, свою діяльність і прогнозувати їх розвиток у найближчій і віддаленій перспективах.

Суб'єктивні показники професіоналізму соціально­го працівника обумовлюються його особистісними якос­тями, що залежать від особливостей перебігу основних психічних процесів, сформованості комунікативних на­вичок, уміння діяти у складних і неординарних фахо­вих і психологічних ситуаціях тощо. Ефективність ді­яльності соціального працівника оцінюють за такими критеріями:

аналіз проблем клієнтів і результатів їх розв'язання;

динаміка залучення клієнта до різних видів соці­альної діяльності;

результати включення дорослого населення в ді­яльність, спрямовану на поліпшення соціальних умов;

особливості соціально-психологічного клімату в соціумі;

рівень професійного зростання соціального пра­цівника як спеціаліста.

В аналізі фахового рівня соціального працівника послуговуються також процесуальними (використання методів, прийомів, технологій), нормативно-етичними (засвоєння і дотримання у своїй роботі норм, стандар­тів, принципів, еталонів професії) показниками. Не менш важливі при цьому його ставлення до професійно­го навчання (прагнення до навчання, підвищення рівня кваліфікації, готовність вивчати фахові теоретичні й методичні аспекти, обмінюватися досвідом з колегами), інноваційна налаштованість (орієнтація на новатор­ство, пошук індивідуального стилю, творче використан­ня різних методів і прийомів відповідно до вимог часу і конкретної ситуації).

Особистісні вимоги до соціального працівника

Соціальний працівник, який усвідомлено обрав свій фах, осягнув його суспільну місію і моральну сутність, успіх своєї роботи вбачає в облагородженні світу людей, які з різних причин опинилися у складних життєвих обставинах, у сповненні цього світу, як би це не було складно, позитивними емоціями, у відчутті своєї потрібності суспільству і конкретним людям. Ця робота потребує не тільки певних професійних знань, уміння використовувати найпродуктивніші для кожної кон­кретної ситуації форми, методи, технології соціальної роботи, а й відповідних особистісних якостей, без яких багатьом вона може здаватися рутинною, надто обтяж­ливою і замість користі приносити шкоду клієнтам і суспільству. З цього погляду особливо важливими є та­кі індивідуальні якості соціального працівника, як гу­маністична спрямованість, особиста і соціальна відпові­дальність, загострене почуття справедливості, власна гідність і повага до гідності іншої людини, терпимість, ввічливість, порядність, емпатійність (здатність співпе­реживати, співчувати), готовність зрозуміти клієнта і прийти йому на допомогу, уважність, старанність, щи­рість, комунікабельність, соціальна адаптованість.

Для клієнтів соціальної роботи, як свідчать соціоло­гічні дослідження, важливо, щоб соціальні працівники володіли необхідними для цього виду діяльності особистісними якостями (доброта, турботливість, чесність, чуйність, приязність, співчутливість, безкорисливість, урівноваженість); навичками спілкування (увага до ін­ших, вміння вислуховувати, ввічливість); ставленням до роботи (сумлінність, виконавча дисципліна, відпові­дальність, вимогливість до себе). Неприйнятними для них є такі особистісні якості, як нервозність, користо­любство, черствість, пихатість, нечесність, жорстокість. У спілкуванні клієнти негативно оцінюють грубість, не­повагу до людей, гидливість, сердитість, неввічливість, зухвалість соціальних працівників. У ставленні до робо­ти — байдужість до клієнтів, постійний поспіх, безвід­повідальність, лінощі, несумлінність, небажання допо­могти, легковажність, незібраність тощо.

У більшості наукових досліджень особистісні якості соціального працівника поділяють на три групи.

1. Психофізіологічні характеристики, від яких за­лежать здібності до цього виду діяльності. До них нале­жать психічні процеси (сприйняття, пам'ять, уява, мислення), психічні стани (втома, апатія, стрес, три­вожність, депресія), увага як стан свідомості, емоційні та вольові прояви (стриманість, індиферентність, напо­легливість, послідовність, імпульсивність). Психологічні характеристики мають відповідати вимогам до фа­хової діяльності соціальних працівників. Одні з них є базовими, інші — на перший погляд, другорядними. Невідповідність когось із соціальних працівників пси­хологічним вимогам до цієї діяльності не завжди швид­ко породжує негативні наслідки в роботі, проте за нелагополучних умов вони є неминучими.

Психологічна невідповідність вимогам професії особливо різко виявляється у складних ситуаціях, за необхідності мобілізації всіх особистих ресурсів для розв'язання складних, небуденних проблем. Наприк­лад, допомагаючи людям похилого віку, соціальний працівник може зіткнутися з необхідністю долати за­гострення стосунків. За таких обставин недоцільно по­глиблювати конфлікт, акцентувати увагу на ньому, на­полягати на власному баченні ситуації. Більш продук­тивними є розмови тільки про факт розбіжностей, без особистісних оцінок, образливих слів. Позиція со­ціального працівника має бути переконливою, аргу­ментованою. Зауваживши, що співбесідник почав над­мірно хвилюватися, необхідно запропонувати відклас­ти на якийсь час розв'язання конфліктної ситуації.

2. Психологічні якості, що характеризують соціаль­ного працівника як особистість. До цієї групи якостей належать самоконтроль, самокритичність, самооцінка власних вчинків, а також стресовитривалість (фізична тренованість, самонавіювання, вміння переключатися й управляти власними емоціями). Вони допомагають уникнути професійних стресів, здійснювати самомене­джмент — послідовне, цілеспрямоване використання ефективних методів і технологій самореалізації, само­розвитку творчого потенціалу. Наприклад, працівники у громаді повинні бути здатними до ініціативи, діяти за умов ризику, впроваджувати новаторські ідеї. Для цьо­го необхідні висока сприйнятливість до нового, здат­ність працювати самостійно, створювати власну мережу підтримки, розв'язувати конфлікти в громаді, а також суперечливі ситуації взаємодії громади із зовнішнім се­редовищем.

3. Психолого-педагогічні якості, від яких залежить ефект особистої привабливості. Такими якостями є ко­мунікабельність (уміння швидко налагоджувати кон­такт із людьми); емпатійність (вловлювання настрою людей, виявлення їхніх установок і очікувань, співпе­реживання); атрактивність (зовнішня привабливість особистості); красномовність (вміння гарно, майстерно говорити, ораторський хист) тощо.

Соціальним працівникам доводиться весь час мати справу з різними людьми (клієнтами, місцевими меш­канцями, фахівцями, консультантами). їх усне, пись­мове спілкування з ними має бути довірливим, перекон­ливим, що є передумовою його ефективності. Для цього необхідні володіння навичками презентації своїх ідей перед різними групами, під час різних зібрань, напи­сання звітів, проектних заявок, уміння обґрунтовувати ідеї, знаходити союзників, просувати проекти громади, використовувати можливості служб і послуг тощо.

Певну теоретичну, практичну, орієнтаційну цін­ність має для соціальних працівників такий перелік їх особистісних якостей:

а) емпатія — вміння бачити світ очима іншої людини;

б) повага, реагування на проблему клієнта так, щоб
вселити йому впевненість у здатності подолати її;

в) конкретність і чіткість;

г) знання себе і вміння допомагати іншим у самопі­
знанні;

ґ) щирість, вміння природно поводитися у стосунках з клієнтом;

д) дотримання правила «тут і тепер», що зобов'язує
до невідкладного розв'язання проблеми, задоволення
потреб клієнта.

Фахова соціальна робота спирається на принцип гу­манізму, відповідно до якого найвищою цінністю в сус­пільстві є людина. Гуманність соціальної роботи вияв­ляється в різних формах, найпоширенішою з яких є альтруїзм.

Альтруїзм (лат. alter — інший) — моральна якість, яка характери­зує готовність людини безкорисливо жертвувати власними інте­ресами заради блага іншого.

Цей термін запровадив французький філософ і со­ціолог Огюст Конт (1798—1857), сформулювавши прин­цип «життя заради інших». Однак не всі мислителі до­тримувалися такого його трактування. Наприклад, 3. Фройд вважав альтруїзм невротичною компенсацією його протилежності — первісного егоїзму, витіснення якого зі свідомості людини спричиняє виникнення у неї комплексів. Попри певні відмінності в тлумаченнях, всі філософи ведуть мову про альтруїзм як про дії, позбав­лені себелюбства.

Альтруїзм є неодмінною умовою соціальної роботи. Якщо соціальний працівник не сповідуватиме його сто­совно клієнтів, він не зможе бачити їхні інтереси пер­шочерговими для себе, а тому не докладатиме зусиль для розв'язання їхніх проблем. У такому разі йому важко буде розраховувати на довіру клієнтів, без якої неможлива ефективна їх співпраця. Отже, професія со­ціального працівника, ґрунтуючись на альтруїзмі, ви­магає від нього й такої моральної якості, як співчуття.

У формуванні якостей, необхідних соціальним пра­цівникам для успішного виконання своїх обов'язків і спілкування з клієнтами, суттєву роль відіграють при­родні дані, прагнення до самовизначення, самоутвер­дження, бажання вчитися, ціннісні орієнтації і вольові зусилля людини, яка обрала цю професію.

Визначальним чинником придатності людини до соціальної роботи є система її цінностей, яка визначає ефективність її практичної діяльності. Переконаність в абсолютній цінності кожної людини має бути базис­ною психологічною установкою, підґрунтям ціннісної орієнтації соціального працівника. Якщо людина, ви­рішивши стати фахівцем у сфері соціальної роботи, на якомусь етапі виявила відчутні розходження між власними установками і системою цінностей соціаль­ної роботи як фаху, їй краще присвятити себе іншій ді­яльності.

Взаємозв'язок між професійними і духовно-моральними якостями соціального працівника.

У практичній діяльності відбувається інтеграція фа­хових і моральних якостей соціальних працівників, адже використання себе (своїх знань, навичок, ціннос­тей, здібностей) є одним із найважливіших інструмен­тів соціальної роботи. Наприклад, задіяний до соціаль­ного обслуговування людей похилого віку працівник повинен демонструвати певні вміння і навички.

1. Навички і вміння індивідуальної роботи:

- дієво спілкуватися з людьми похилого віку;

- вислуховувати літню людину з розумінням;

- формувати і розвивати довірливі стосунки;

- обговорювати гострі проблеми в позитивному емоційному настрої, підтримувати цей настрій;

- активізувати зусилля клієнтів для розв’язання їхніх проблем.

2. Навички, вміння представництва і посередництва:

- налагоджувати контакти з різними підприємс­твами, закладами, установами, організаціями тощо, які надають послуги літнім людям;

- представляти інтереси клієнтів при вирішенні питань, пов'язаних із замовленням чи зверненням клі­єнта.

3. Навички і вміння діловодства:

- вести особові справи клієнтів, якими опікується
соціальний працівник.

4. Навички оцінювання:

- аналізувати матеріально-побутовий стан клієнта з метою його поліпшення;

- оцінювати власну діяльність з надання допомоги клієнту, за потреби активізувати її, залучити додаткові ресурси.

5. Навички активної профілактичної роботи:

- виявляти самотніх людей похилого віку, які пот­ребують допомоги.

6. Навички обслуговування:

- надавати соціально-побутові послуги, відповідно
до посадової інструкції та укладеного між соціальною
службою і клієнтом договору.

У роботі з літніми людьми важливі співпереживан­ня, допомога у розв'язанні проблем. Байдужий до клієн­та соціальний працівник не зможе допомогти йому, ос­кільки люди відчувають відсутність інтересу до себе і за­микаються в собі. Доброзичливість, терпеливість, сила волі, вміння вислухати, витримка, відвертість, зацікав­леність — арсенал засобів, якими повинен володіти со­ціальний працівник у взаємодії з людьми похилого віку.

За будь-якої ситуації соціальний працівник, маючи справу з людьми похилого віку, повинен:

дати змогу співрозмовнику повністю висловити свою думку перед тим, як заговорити самому;

виявляти зацікавленість до співрозмовника;

якщо отриманої інформації виявиться недостат­ньо, попросити додатково прокоментувати окремі пи­тання чи повторити висловлення;

не загострювати уваги на мовних особливостях співрозмовника;

спокійно реагувати на почуте, стримувати власні емоції;

не відволікатися при спілкуванні, бути ввічливим і відвертим.

Іноді соціальні працівники ставляться до людей по­хилого віку як до безпомічних жертв. При цьому ігно­рується життєвий досвід, оточення, звички, уміння та навички клієнта, тобто його індивідуальність і потреби. Однак саме це може допомогти соціальному працівни­кові в спілкуванні та з'ясуванні потреб людини на схилі літ. Особливо ця проблема стосується молодих соціаль­них працівників, яким не завжди легко буває зрозуміти літніх людей, що пережили чимало потрясінь.

Соціальні працівники і клієнти можуть сповідувати різні життєві цінності. Але якщо соціальні працівники не виявляють поваги до цінностей клієнта (демонструю­чи тим самим власні високі професійні та морально-ду­ховні якості), це може спричинити конфлікт між ними. Наприклад, клієнт зберігає продукти, які псуються, всілякі папірці, газети тощо чи відстоює політичні пог­ляди, яких не поділяє соціальний працівник. Однак це не означає, що з цим слід боротися. Іноді клієнти, котрі вважають, що їм усе «належить по праву», ставляться до соціальних працівників як до прислуги. За такої си­туації соціальний працівник не повинен ображатися на свого підопічного, але й не зобов'язаний виконувати всі його забаганки. Доречніше буде звернути увагу на сте­реотипи підопічного, його манеру виражати свої емоції (прямо чи опосередковано).

Щоб не збурити конфлікту з клієнтом, соціальний працівник має контролювати власні безпосередні реак­ції, не давати волі емоціям, насамперед негативним (роздратуванню, нетерпимості, гидливості, протесту). У спілкуванні йому необхідно стежити за тоном своїх ви­словлювань, який має бути серйозним, уважним, спо­кійним, доброзичливим, і пам'ятати, що його настрій, демонстративне переживання особистих проблем мо­жуть негативно позначитися на клієнтові. Клієнт пови­нен відчувати, що соціальний працівник виявляє увагу до нього, небайдужий до його проблем, переживає його становище. Обов'язковою умовою є налагодження кон­такту, довіри, співпраці між соціальним працівником і клієнтом. У соціальній роботі потрібне обов'язкове до­тримання професійної етики, зокрема збереження таєм­ниці розмови з клієнтом, володіння знаннями щодо його вікових особливостей. Отже, фахівець повинен прагнути якнайповніше розвивати власні знання, вдо­сконалювати фахові і морально-духовні якості При застосуванні стратегій втручання, виконанні конкретних завдань соціальним працівникам слід гар­монійно поєднувати необхідні для цієї роботи професій­ні та особисті якості. Наприклад, для успішної роботи в громаді їм необхідні знання особливостей поведінки лю­дей, а також теорій соціальної організації та міжособистісної взаємодії. Соціальні працівники мають володіти такими техніками втручання, як комунікація, ін­терв'ювання, фасилітація роботи групи, посередництво й переговори, планування та оцінювання. Необхідні їм і технічні навички: збирання, перевірка й аналіз даних за допомогою комп'ютерних програм, ведення комп'ю­терних баз даних, підготовка інформаційних матеріалів за допомогою комп'ютера, користування Інтернетом та веб-дизайном. Не менш важливі й усвідомлення того, чому і як люди об'єднуються у соціальні організації, ро­зуміння процесів, що відбуваються у діадах, групах, ор­ганізаціях, громадах. Соціальні працівники повинні бу­ти обізнаними і з особливостями влади в громадах, з ло­гікою соціальних змін та інновацій.

Ухвалення рішень, розв'язання проблеми лідерства і підпорядкування однаково відбуваються у групах, органі­заціях і громадах. Тому соціальна робота потребує знань різних аспектів індивідуальної і групової взаємодії.

Для соціальних працівників важливою є здатність допомагати людям змінювати власний статус, посилю­вати свої зв'язки, для чого необхідні розуміння мотива­ції поведінки людей, груп, спільнот і володіння метода­ми посилення їх віри у можливість змін.

Крім фахових знань і професійних якостей, праців­ники повинні виховувати в собі лідерські якості, оскіль­ки робота в громаді передбачає залучення до неї членів громади, мотивацію людей на колективні дії.

Отже, справжнього фахівця соціальної роботи ха­рактеризують:

відповідність його особистісного і фахового потен­ціалу вимогам професії, намагання збагачувати соці­альну політику і практику новими знаннями, методами і формами роботи, здатність осмислювати реалії соці­альної політики держави і буття соціально вразливих груп громадян;

особистісна схильність до професії, мотиваційна готовність, професійно необхідні якості, компетент­ність, прагнення до результативності своєї праці і вмін­ня досягати мети у своїй роботі;

усвідомлення значущості своєї професії, викорис­тання сучасних прогресивних методів, методик прийо­мів, дотримання стандартів професії;

налаштованість у професійній діяльності на нова­торство, пошуковість, індивідуально-творчий підхід;

усвідомлення необхідності освіти, підвищення кваліфікації, самоосвіти, вивчення вітчизняного і зару­біжного досвіду;

соціальна активність, небайдужість до актуаль­них питань практичної роботи, намагання знаходити нові резерви розв'язання професіональних проблем і вміння їх використовувати.

Чим складнішим для опанування і соціально значущішим є фах, тим розвинутішими мають бути особистісні якості. При доборі кадрів соціальних працівників, як правило, передусім аналізують і оцінюють цілісний образ, установки, ціннісні орієнтації кандидата, а від­так — й інші параметри професійної придатності осо­бистості.

Дата добавления: 2014-01-07