Економічні потреби. Ієрархія потреб

Тема 2 Економічні потреби та інтереси

Потреба - усвідомлене ставлення людини до зовнішніх умов життєдіяльності, що здатні приносити їй задоволення та спонукають до діяльності. Можна визначити її як відчуття відхилення фактичного стану людини від бажаного. Тією мірою, якою цей незбіг бажаного і реального спрямований зовні людини, формує енергетичний потенціал діяльності, тією мірою така потреба може бути економічною. Економічна потреба - усвідомлене ставлення людини до економічних умов життєдіяльності, тобто до обмежених благ, отримання яких вимагає участі в процесах виробництва, обміну, розподілу і споживання. Таке ставлення (потреба) полягає в бажанні володіти і користуватись (споживати) певну зовнішню умову життєдіяльності, а усвідомлене людиною стає рушійною силою, основою спонукання її до діяльності, спрямованої на оволодіння такими умовами.

Іноді потреби розуміють як відношення між людьми з приводу нестачі зовнішніх умов їхньої життєдіяльності.

Задоволення потреби - необхідний елемент відтворення виробництва, його мета і передумова. Продукт має задовольнити певну потребу щоб його реалізація створила економічні можливості для повторення (відтворення) процесу виробництва;

Існування потреби передбачає наявність її суб‘єкта і об‘єкта.

Об‘єкт потреби – благо, за допомогою якого вона може бути задоволена.

Благо – будь яка зовнішня умова, придатна для задоволення потреб. Поки ми виділимо лише одну принципову властивість економічних благ – рідкісність, яка зумовлює необхідність в певному способі нормування доступу (оскільки благ менше ніж бажаючих їх отримати, має бути визначено порядок хто і як буде їх отримувати). Таких способів нормування доступу відомо нині два: позаекономічний (також поділяється на багато альтернативних способів від черги за безплатної державної пропозиції, до одержаних у війнах привілеїв знаті в середньовіччі) та економічний – тобто за допомогою ціни, яка коливається доти, доки здатних заплатити не залишиться стільки, скільки можливо виробити блага за того обсягу ресурсів, що суспільство відволікло від виробництва альтернативних благ заради створення цього.

Суб‘єкт потреби – її носій, людина, яка приймає рішення про способи своєї діяльності для задоволення потреб.

Економічна теорія, ґрунтуючись на досягненнях інших наук, що вивчають внутрішній світ людини та її поведінку (психології, фізіології) намагається визначити, які закономірності виконання ролі споживача, підприємця, власника виробничих ресурсів тощо задані самою людською природою, зокрема властивими від природи чи набутими в процесі суспільної взаємодії потребами людини. Результати такого визначення втілюються в певному баченні людини як учасника економічного життя, в формуванні загальних принципів людської поведінки в сфері економіки. Таке бачення змінювалось з часом і дещо умовно його еволюцію можна виразити як послідовністю таких концепцій. Це «людина економічна», «людина – раціональний максимізатор», «людина, яка прагне до раціональності» і «людина як агент культурного середовища» (див табл. 1). Загальну логіку еволюції наукових поглядів на людину як агента економічної діяльності і зокрема на потреби людини можна відобразити як рух від гранично абстрактного і узагальненого бачення, що не враховує переважну більшість рис людської особистості, до більш реалістичного, комплексного, що дозволяє враховувати особливості й відмінності в економічній поведінці тих рис людини, що набуваються в процесі індивідуального чи суспільного розвитку, стають відображенням нагромаджених суспільством знань і досвіду в поведінці окремої особи. Так, перша концепція (людина економічна) передбачала, що людина в економічній діяльності керується прагненням власної вигоди, яку вона ототожнює, здебільшого, із більшими доходами, тобто більшими обсягами благ, що вона може використовувати для задоволення власних потреб. Тому економічні потреби людей зводились до бажання збільшити власне матеріальне багатство і захистити джерела своїх статків від непередбачуваних подій в майбутньому. Вважалось, що потреби людей виражаються в їхніх раціональних діях, які ведуть їх до задоволення власних потреб, тією мірою, якою їм це дозволяє їх особисті здібності й рівень розвитку суспільства. При цьому, поділ праці, обмін продуктами діяльності й ринок створюють майже досконалий механізм, що узгоджує задоволення індивідуальних потреб із використанням індивідуального виробничого потенціалу на користь суспільству. Прагнучі задовольнити власні потреби людина вимушена дбати про задоволення потреб споживачів продуктів її праці, а шлях до збільшення власного добробуту пролягає через збільшення внеску в примноження добробуту інших людей. Вважалось, що людина може помилятись (діяти не найкращім для задоволення власних егоїстичних потреб чином), але відчуття втрачених можливостей, швидко відкоригує її дії, спрямовуючи її до раціонального використання власних можливостей. Відповідно, поширюється, стає закономірною лише діяльність, що є найбільш раціональною для задоволення власних потреб і, відповідно, потреб суспільства.

Друга концепція «людина – раціональний максимізатор», передбачає, що людські потреби різноманітні, але зводяться до прагнення максимізувати власне задоволення, одержуючи краще з доступних сполучень різних благ, відповідно до індивідуальних уподобань. При цьому, робота, ризик, напруження згідно людських потреб виступають як «антиблага» – одержання додаткової одиниці таких благ зменшує сукупний рівень задоволення людини і вимагає компенсації через додаткові обсяги отримуваних матеріальних і нематеріальних благ, зростання масштабів споживання яких бажане для людини. Відповідно, людина «раціональний максимізатор», враховуючи ціни, обсяги благ і власні уподобання, завжди може обрати для себе найкращий набір із усіх доступних для себе альтернатив і раціонально розподілити наявні ресурси (можливості) для максимізації власної корисності (міри задоволення потреб). Таке бачення людини дозволяє розглядати процес економічного вибору як максимізацію цільової функції економічної поведінки: міри задоволення потреб – для споживача, розмірів прибутку – для підприємця, доходу на одиницю витрат ресурсу – для власника виробничого ресурсу, що пропонує його для отримання доходів. Із цим пов‘язано активне використання формально-математичних моделей для пояснення економічної поведінки в маржинальних теоріях, які власне і виходили щез такого тлумачення людини і її економічних потреб.

Наступним етапом розвитку відображення потреб людини в економічній теорії стала концепція «людини, що прагне раціональності». Ця концепція, на відміну від попередньої, передбачає, що людина не обов‘язково володіє достатньою інформацію, для прийняття раціональних рішень в сфері економічної поведінки. Відповідно, дії людини можуть не повною мірою виявляти її потреби і бути не раціональними, з точки зору наявних в неї можливостей задоволення власних потреб. Для того щоб наблизитись до раціональності дій, спрямованих на задоволення потреб, людина має отримувати такі блага як інформація та процедури (методи) прийняття рішень. Тією мірою, якою людина і економіка загалом, наділені цими благами, вони наближаються до раціональності в економічній діяльності і здатні досягати кращого використання наявних ресурсів для задоволення власних потреб.

Нарешті концепція людини «агента культурного середовища» звертає увагу на суспільно зумовлені, надбані кожною людиною в процесі адаптації в суспільстві і суспільством загалом – в процесі його еволюції, особливості потреб і процедур прийняття рішень щодо вибору способів їх задоволення. Така концепція враховує здатність людини накопичувати досвід, сприймати цінності й стереотипи поширені в суспільстві, змінювати правила прийняття рішень, враховуючи результати своїх минулих дій. Таке бачення людини в економіці дозволяє враховувати вплив суспільних інститутів на становлення типової для суспільства структури потреб, послідовність та способи їх задоволення. Так, різні способи узгодження потреб учасників суспільного виробництва можуть набувати поширення в суспільстві залежно від традицій розподілу відповідальності за власний добробут між особою, суспільством і державою, втілені в баченні нормальних соціальних гарантій, нормального рівня оподаткування, міри втручання держави в економічну діяльність і суспільного контролю за нею.

Таке бачення людини дозволяє значно реалістичніше враховувати всю складність і різноманітність людських потреб, не зводячи їх до єдиної цільової функції, що ніби то повністю визначає поведінку людини, а виділяючи різні аспекти економічної діяльності, зумовлені окремими різновидами людських потреб. В наступному параграфі ми спробуємо систематизувати наше уявлення про співвідношення різних потреб в системі чинників економічної діяльності.

Дата добавления: 2014-01-07