Поняття та ознаки держави

Термін «держава» з'явився в XVI ст. Його ввів до наукового обігу італійський політичний мислитель Нікколо Макіавеллі. Зрозуміло, що держава як суспільне явище до цього існувала вже тисячоліття. Нерідко як синонім терміну «держава» використовується термін «країна». Але з погляду юридичної науки ці поняття не є тотожними. Поняття «країна» за своїм змістом є ширшим, ніж поняття «держава». Воно має не тільки правове, а й географічне значення (гірська країна, рівнина тощо).

У правознавстві термін «країна» уживається у розумінні території, що має певні кордони, володіє державним суверенітетом або перебуває під владою іншої держави. Історично відомі такі види підвладних країн, як колонії, підопічні території. У наш час країнами нерідко називають адміністративні або автономні частини держави. Наприклад, Країна Басків є складовою частиною Королівства Іспанія.

Термін «держава» застосовується як тотожний поняттю «країна» для позначення сукупності людей, території, на якій вони проживають, і суверенної в межах даної території влади. Цей же термін уживається в суто юридичному сенсі для позначення організації політичної влади, головного інституту політичної системи суспільства, який направляє та організовує за допомогою норм права спільну діяльність людей, захищає їхні права та інтереси.

У світовій юридичній науці немає загальноприйнятого визначення держави, що пояснюється складністю цього соціального та юридичного явища. Сутність найбільш: поширених визначень держави можна звести до таких:

1) держава є організацією правопорядку (Цицерон, Ханс, Кельзен);

2) держава є сукупністю людей, території та суверенної влади (Леон Дюгі, Георг Еллінек, Габріель Шершеневич, Михайло Грушевський);

3) держава — форма співжиття людей, певний психічний зв’язок між ними (Лев Петражицький, Федір Кокошкін);

4) держава — машина для придушення одного класу іншим (Карл Маркс, Фрідріх Енгельс, Володимир Ленін);

5) держава — це велика сім'я (Конфуцій, Роберт Фільмер);

6) держава — це живий організм (Іоанн Солсберійський, Герберт Спенсер).

Найчастіше в юридичній науці використовують формалізоване (інструментальне) визначення держави.

Держава — це універсальна політична організація суспільства, що володіє суверенітетом і здійснює управління суспільством на основі права за допомогою спеціального механізму.

Зовнішні, відмінні ознаки держави можна розділити на дві групи. Перша група ознак відрізняє державу від первісної соціальної організації. До них належать:

1) публічна політична влада, інакше кажучи, влада, що виділилася із суспільства, не збігається з ним, така, що стоїть над ним і виступає від його імені. Державна влада має свій особливий апарат у вигляді органів держави і професійних управлінців (армія, поліція, чиновники, судді тощо);

2) державна скарбниця — тобто система збору, зберігання і розподілу фінансових коштів (у вигляді данини, податків, зборів, різного роду повинностей). Ці кошти необхідні для вирішення загальнозначущих проблем (наприклад, оборони, будівництва громадських будівель і споруд), а також для утримання державного апарату;

3) територіальна організація населення. У додержавному стані індивід співвідносив себе з певним родом, враховуючи реальну або уявну спорідненість. У державі кровноспоріднені зв'язки або зовсім не мають значення, або відходять на другий план. Держава поширює свою владу на всіх людей, які проживають на її території;

4) наявність системи загальнообов'язкових правил поведінки – права.

Друга група ознак держави відрізняє її від політичних партій та громадських організацій (їх називають атрибутами держави):

1) народ — сукупність індивідів, об'єднаних правовим зв’язком із державою. Цей зв'язок виражається в інститутах громадянства (у республіках) або підданства (у монархіях). Сучасна держава виступає як представник народу,як справа народу;

2) територія — матеріальна база держави. Це частина земної кулі, з якою історично пов'язаний державний народ,що має кордони, визнані міжнародним співтовариством. Територія держави — це простір, у межах якого здійснюється державна влада, просторове буття держави;

3) державна влада — організаційно оформлена політична влада крупної соціальної спільноти (народу, класу,стану), що володіє спеціалізованим апаратом для регулювання суспільних відносин і верховенством у суспільстві. Головне призначення державної влади — керівництво загальнозначущими для народу справами.

Держава - це політико-територіальна суверенна організація політичної влади більшості населення або частини суспільства, що має спеціальний апарат управління та примусу, здатна за допомогою права робити свої веління загальнообов’язковими, здійснює керівництво й управління загальносуспільними справами і виступає як суб'єкт міжнародних відносин.

Як особлива організація, держава відрізняється від усіх соціальних явищ такими ознаками:

1. Територія, яка визначається державним кордоном. У територію держави входить суходіл, внутрішні моря, ріки, зовнішні моря і територіальні води (в межах 12-мильної зони і континентальний шельф), повітряний простір у межах кордонів, дипломатичні представництва, торгові, пасажирські та військові морські та повітряні судна, літаки та космічні апарати. Держава закріплює все населення певною територією, встановлює певний режим проживання і пересування в межах території, а також виїзду за кордон. територіальнаознака породжує інститут громадянства. Громадянин держави набуває:

а) обов'язку підкорятися державно-владним велінням;

б) права на заступництво і захист держави.

Без цієї ознаки немає держави, оскільки вся територія є власністю всієї держави - матеріальною базою розвитку суспільства.

2. Суверенітет. Суверенітет держави означає, що державна влада єдина в межах своєї території, не залежить від інших влад усередині суспільства і має незалежність у вирішенні питань внутрішньої і зовнішньої політики.

Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. вказує на такі ознаки державного суверенітету України: верховенство, самостійність, повнота і неподільність державної влади в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах.

Слід відрізняти суверенітет держави від суверенітету народу і суверенітету нації.

Суверенітет народу - верховенство народу (тобто громадян усіх національностей, що живуть на території держави) як джерела і носія влади, його право самому вирішувати свою долю, безпосередньо або через представницькі органи брати участь у формуванні напрямку політики держави, складу її органів, а також контролювати діяльність цих органів. Порушення суверенітету веде до часткової або повної втрати державності. За цією ознакою держава відрізняється в колоній, напівколоній, домініонів і т. п.

Національний суверенітет - це сукупність повновладдя нації т прав, що гарантують незалежність особи. Він забезпечується, насамперед, державністю, комплексом конституційних прав і юридичних актів, а також традиціями і неписаними правилами поведінки. Істотну роль відіграють демократичні гарантії - соціальні, економічні, політичні, культурні.

Національний суверенітет як загальнолюдська гуманістична цінність за сучасних умов набуває особливого значення у зв'язку з відновленням пріоритету саме загальнолюдських цінностей. Визнання суверенних прав нації є аналогічним визнанню прав людини. Воно надає гуманістичної і демократичної спрямованості політичному розвиткові держави, яка прагне до непідвладності іншим державам. Суверенітет - та основа, на якій внаслідок вільного самовизначення встановлюється той чи інший політичний характер державності, соціальної та культурної цілісності суспільства. Він передбачає узгодження природного невід'ємного права основної нації на збереження і розвиток власної культури і самобутності з принципом забезпечення громадських прав і культурного самоврядування всіх національних та етнічних груп, що проживають на певній території.

Суверенітет - явище політичне, оскільки здійснюється в системі держави. Він передбачає обов'язкову наявність незалежної національної державності. За відсутності національної держави народ приречений на загибель. Бездержавний народ не може бути суверенним. Згідно зі Статутом ООН, будь-яке державне утворення повинно поважати права нації на самовизначення і забезпечувати гарантію даного права. Отже, державний, народний і національний суверенітет між собою тісно взаємопов'язані і доповнюють один одного. Підтвердженням цього є Конституція України від 28 червня 1996 р., яка втілює в собі суверенітет держави, суверенітет нації та суверенітет народу.

3. Апарат публічної влади. Ця влада має політичний характер і не співпадає безпосередньо з усім населенням суспільства, чи населенням країни. Такого апарату влади не було у родовому суспільстві, оскільки управління здійснювалось всіма членами роду, або радою старійшин на громадських засадах. Апарат публічної влади відрізняється і від суб'єктів громадянського суспільства (особа, сім'я, політичні партії, громадські і релігійні організації, кооперативні та інші підприємства та організації). Він складається з органів влади і управління, у тому числі і апарату примусу (армія, поліція, тюрми і виправно-виконавчі установи).

На переломному етапі державотворення для такого апарату повинні бути притаманні відповідальність, синтез енергії, дисципліни і згуртованості. Необхідні ефективна і цілісна кадрова політика, компетентність, і професіоналізм, самопожертва в роботі та відданість Батьківщині.

4. Правова система. Держава і суспільство не можуть функціонувати і виконувати свої повноваження, якщо немає законів. Тільки держава має право в особі компетентних органів видавати юридичні норми, які є обов'язковими для всього населення, що постійно чи тимчасово проживає на території держави. Правова система повинна повною мірою відповідати новим умовам життя суспільства, надійно забезпечувати захист прав і інтересів людини; усіх суб'єктів суспільних відносин. Доведено, що зміцнення громадянського суспільства і політичної системи багато в чому визначається правом. Від нього значною мірою залежить реалізація принципу народовладдя.

5. Держава забезпечує загальносуспільні інтереси і потреби всіх членів суспільства, а також об'єднує всі інші соціальні організації (політичні партії, громадські рухи, професійні та молодіжні організації, фонди, асоціації підприємств тощо) в єдине ціле.

6. Монопольне право на збір податків з населення, на формування державного бюджету.

7. Держава офіційно виступає від імені всього суспільства і репрезентує його, і в такій якості визнається іншими державами.

8. Суттєвою ознакою держави є державна мова.

У ст. 10 Конституції України зазначено: «Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України...»

9. Символіка держави. Ст. 20 Конституції України зазначає: «Державними символами України є Державний прапор України, Державний герб України і Державний гімн України.

Державний прапор України - стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів.

Великий Державний герб України встановлюється з урахуванням малого Державного герба України та герба війська Запорозького законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

Головним елементом великого Державного герба України є Знак Княжої держави Володимира Великого (малий Державний герб України).

Державний гімн України - національний гімн на музику М. Вербиць-кого із словами, затвердженими законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради.

Опис державних символів України та порядок їх використання встановлюється законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України. Столицею України є місто Київ».

9. Внутрішня побудова держави здійснюється за ієрархією, тобто за принципом підпорядкованості нижчих організаційних структур вищим, в кінцевому результаті - загальнодержавним (парламенту, президенту).

10. Держава має свою фінансову систему та грошову одиницю, без чого не може нормально функціонувати держава і суспільство.

Ст. 99 Конституції України зазначає: «Грошовою одиницею України є гривня. Забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави - Національного банку України».

Розглянувши ознаки держави, ми можемо зробити висновок, що найвищим громадсько-правовим органом, найвищим організованим примусовим формуванням слід визнати державу.

Дата добавления: 2014-01-07