Сучасні партійні системи

Конструктивний розвиток суспільства потребує не тільки організованих, дієздатних партій, але й налагодження між ними ефективної взаємодії, що надзвичайно актуалізує проблему формування партійної системи. Партійна система – це сукупність політичних партій, пов'язаних з іншими елементами політичної системи та між собою певними упорядкованими відносинами. Використовуються різноманітні визначення партійної системи. Так, партійна система тлумачиться як право партій на формування власної системи правління (С.Ньюмен), як сукупність політичних сил, представлених в парламенті, або таких, що прагнуть до представництва в парламенті (Е.Каак). Дещо інший підхід, при якому під партійною системою розуміється сукупність відносин між легально діючими політичними партіями. Ці відносини виявляються в суперництві або спільній боротьбі за владу (Е.Вятр).

Характер партійних систем визначає вид політичного режиму, механізм та ефективність демократії. Серед чинників, що впливають на формування партійної системи, можна назвати:

1. Характер соціальної структури суспільства.

2. Чинне законодавство.

3. Соціокультурні традиції.

4. Характер домінуючих у суспільстві проблем.

Домінування гетерогенних (боротьба за різні групи електорату) або гомогенних (боротьба за один прошарок електорату) видів партійної конкуренції.

Розповсюдження базової системи цінностей, що притаманна усім партійним напрямкам та домінуючим типам партійної співдружності (блоки, коаліції, локальні партійні союзи та ін.).

Класифікація типів партійних систем здійснюється як за якісними, так і за кількісними критеріями. М. Дюверже виділяв одно-, дво- та багатопартійні системи.

Класифікація партійних систем за якісними критеріями розрізняє демократичні та антидемократичні партійні системи.

Політична наука (згідно Дж.Сарторі) виокремлює такі типи партійних систем, кожна з яких відображає конкретні особливості певного суспільства:

1. Однопартійна (в країні є одна правляча партія, а діяльність інших не допускається; партійний апарат зрощується з державним. Така система існувала в 20-40-х роках ХХ ст. у фашистській Італії, у 30-40-х роках – у гітлерівській Німеччині, у 20-80-х роках – у Радянському Союзі. Сьогодні – на Кубі, в Північній Кореї, та деяких країнах Африки: Кенії, Малі, Лівії та ін.);

2. Домінантна (з переважаючою партією, яка за підсумками виборів незмінно залишається при владі протягом десятків років; уряд формується лише домінуючою партією);

3. Двопартійна (біпартизм) (дві найбільші, найвпливовіші партії в країні поперемінно внаслідок виборів здійснюють владу; впливова опозиція партії, що програла вибори);

4. Трипартійна, яку ще називають двох-з-половинною (2,5) партійною системою (характеризується тим, що жодна з двох найбільших партій країни самостійно не може сформувати уряд, а тому потребує для цього підтримки третьої партії, значно меншої від них, але яка постійно представлена в парламенті);

5. Чотирипартійна, або двоблокова (відзначається наявністю правого та лівого блоків партій, що змагаються між собою за владу);

6. Партійна система обмеженого (поміркованого) плюралізму (відсутні антисистемні партії двосторонньої опозиції; притаманна орієнтованість на участь в уряді, коаліційних кабінетах, незначна ідеологічна різниця між партіями);

7. Партійна система крайнього (поляризованого) плюралізму (їй властиві наявність антисистемних партій, двосторонньої опозиції зліва і справа, стан перманентного конфлікту між опозицією зліва і справа, сильне ідеологічне розмежування між ними);

8. Атомізована партійна система (не передбачає необхідності точного підрахунку числа партій, всі вони невпливові; тут виникає поріг, за яким кількість партій не має значення; уряд формується на позапартійній основі, або на засадах широкої коаліції).

Якщо партійна система пронизана полярними протиріччями, то і політична система буде мати конфліктний характер, лише підсилюючи напруженість суспільних відносин. Але якщо соціальні групи орієнтуються на єдину систему цінностей та ідеалів, то й партійна система буде характеризуватися більш толерантним характером міжпартійних та партійно–державних відносин.

Значний вплив на формування партійних систем має ступінь сформованості правової бази. Особливо це стосується виборчого законодавства. Так, наприклад, там, де діють виборчі системи мажоритарного типу, як правило, формуються двопартійні системи та системи з домінуючою партією. Пропорційні виборчі системи, навпаки, дають шанси на представництво в органах влади більшій кількості політичних сил, ініціюють створення багатопартійних систем та коаліцій партій, полегшують виникнення нових партій.

Історичний досвід XX ст. дозволяє виділити чотири типи партійних систем: ліберально-демократичні, що існують в більшості розвинених капіталістичних країн; фашистські, які мали місце в ряді європейських, латиноамериканських країн в 20 - 60-х роках; авторитарні, що виникли в ЗО - 40-х роках в Радянському Союзі, Кореї, Румунії та ін., і партійні системи, що склалися в країнах народної демократії Європи після перемоги народно-демократичних революцій в 40-50-х роках. В більшості країн Східної Європи утворилися багатопартійні системи, що спиралися на багаті історичні, соціально-політичні, культурні традиції, а також на постійний політичний тиск авторитарної радянської політичної системи. Суворі умови царського підпілля вимагали, окрім чіткої організації підпільної діяльності, точної конспірації, замкнутості, слухняності і централізації в діяльності партійних організацій і осередків, що, зрозуміло, виправдовувалося обставинами.

Потреби в утворенні різноманітних політичних партій і міжпар-тійне суперництво може виникати і справді виникає в умовах демократизації суспільства. В Україні, Росії, Білорусі та інших країнах Співдружності виникнення нових політичних партій і політичних рухів зумовлюється кризою офіційно визнаних і тривалий період, здавалось, непорушних суспільних структур, насамперед, комуністичних партій. Умови тоталітаризму не могли сприяти сучасній багатопартійності. Масова політична діяльність підмінялася закулісними інтригами, представництво політичних інтересів соціальних спільностей - пошуками протекцій у володіючих владою, партійна боротьба - особистими чварами тощо. Зрозуміло, що без опори на партійну систему, яка презентує інтереси різноманітних груп населення, неможлива ефективна діяльність і парламенту. Можна стверджувати, що політичні партії - невід'ємна частина парламентської системи.

Дата добавления: 2014-01-07