Розрізняють централізоване та децентралізоване водопостачання міст

Централізоване водопостачання можна поділити за призначенням на два типи:

1) забір води здійснюється з поверхневих водних об’єктів в межах міста. Вода використовується для технічного водопостачання, поливу територій та пожежогасіння. Вода водних об’єктів для централізованого водопостачання повинна відповідати нормативам і вимогам до джерел господарсько-питного водопостачання;

2) забір води з каналів або водоймищ для господарсько-питних потреб. Місце водозабору огороджене поясом суворої охорони, який обов’язково озеленений. В межах поясу суворої охорони можуть знаходитись тільки будинки і споруди, що експлуатують дану воду. Контроль якості води в місці водозабору здійснюється санітарно-епідеміологічною службою і підприємствами, що експлуатують водозабірні споруди.

Джерелами децентралізованого водопостачання є:

1) розлив по пляшкам екологічно чистої води;

2) розвіз води спеціальними машинами;

3) бювети в житлових кварталах.

Переваги й недоліки бюветів.

Недоліком бюветів є вміст заліза, фтору і мікроскопічних синьо-зелених водоростей.

Переваги бюветів:

1. Нова незалежна система водопостачання на випадок аварій та надзвичайних ситуацій.

2. Підвищення надійності.

3. Більш ощадне використання води.

4. Менші матеріальні витрати на підготовку.

5. Вода на порядок дешевша чим в пляшках.

4. Джерела впливу на водні об’єкти

До природних джерел забруднення водних об’єктів відносяться:

1) атмосферні (атмосферні опади);

2) гідросферні (озера, притоки, підземні води і поверхневий стік);

3) літосферні (русла річок, що піддаються водній та вітровій ерозії).

До антропогенних джерел забруднення належать:

1) промислові стоки (стічні води підприємств, смітники та ін.);

2) комунальні (побутові стічні води і змив з території міста та ін.);

3) сільськогосподарські (все, що змивається з полів та фермерських господарств);

4) транспортні (частини автотранспортних засобів, поверхневий стік з автодоріг, витік з трубопроводів).

По локалізації джерела класифікують на:

1) точкові;

2) лінійні;

3) майданні.

По тривалості впливу класифікують на:

1) постійні;

2) періодичні;

3) епізодичні.

Носії забруднюючих речовин водних об’єктів:

1) стічні;

2) інфільтраційні;

3) підземні води;

4) підземні води після зрошення;

5) дренажні;

6) поверхневий стік із забруднених територій;

7) атмосферні опади.

Всі ці джерела призводять до фізичного, хімічного та біологічного забруднення водного середовища.

Хімічне забруднення пов’язане з надмірним вмістом хімічних речовин у воді.

Фізичне пов’язане з підвищенням температури води або надходженням радіонуклідів.

Біологічне пов’язане з надходженням збудників чуми, дизентерії, яєць гельмінтів, різних водоростей, дріжджових або цвільових мікроскопічних грибів.

Найбільше забруднення – антропогенне, яке включає: стічні води підприємств, випуск міських стічних вод, транспортні джерела забруднення, поверхневий стік з території підприємств.

В промислових стічних водах найбільше забруднюючих речовин мінеральних, які знаходяться в:

Ø грубо дисперсному стані (розмір частинок більше 0,1 мм);

Ø у вигляді емульсій і суспензій;

Ø у розчиненому вигляді.

Інформація про склад стічних вод надходить до Державної міської адміністрації, де зберігається у вигляді статистичних даних.

Міські стічні води – суміш господарсько-побутових і виробничих стічних вод. Міські стічні води проходять обов’язкову очистку на відміну від промислових, також мають більш стабільний хімічний склад: найбільшу частину складають органічні сполуки (співвідношення 5:1 (органічні:неорганічні)), стабільніший температурний режим. Кількість міських стічних вод прямо пропорційно залежить від кількості населення та забудови.

Дата добавления: 2014-01-07