Класифікація зубощелепних аномалій

ФІЗІОЛОГІЧНА НОРМА

ЗУБОЩЕЛЕПНІ АНОМАЛІЇ І ДЕФОРМАЦІЇ.

ОРТОДОНТИЧНІ АПАРАТИ

Внаслідок різних несприятливих чинників зуби і щелепи у дитини можуть розвиватися неправильно. Це призводить до різних аномалій і деформацій жувальної системи.

В ортодонтії існує поняття норми, якому надають різного змісту. Базуючись на естетичній пропорційності будови окре­мих сегментів жувальної системи, спочатку за норму сприй­мали ортогнатичний прикус (див. мал. 2). Було запропоно­вано поняття середньої норми. Із застосуванням в ортодонтії математико-статистичних методів (кореляційного і регресивного аналізу) були розроблені діагностичні таблиці, номо­грами, прилади (ортометри), які дали можливість індивіду­алізувати середню норму залежно від початкових параметрів жувальної системи в кожного конкретного хворого. Так виникло поняття середньої індивідуальної норми. Були запро­поновані й інші поняття — "цілісна норма", "фізіологічна нор­ма" зубних рядів.

На противагу статистичній нормі Андрезен (1936) запро­понував поняття про нормальне співвідношення щелеп і кісток обличчя як функціональний і естетичний оптимум. Зараз основою поняття "норма" є уявлення про оптимальну індиві­дуальну норму, тобто про стан достатньої, постійної, морфо­логічної, функціональної і естетичної рівноваги жувальної системи і кісток обличчя в цілому, до якого треба прагнути в процесі ортодонтичного лікування.

Існує багато класифікацій зубощелепних аномалій. У перших класифікаціях систематизувалися тільки аномалії окремих зубів, в пізніших — співвідношення бічних зубів, зубних рядів і щелеп.

Мал. 3. Аномалії першого Мал. 4. Аномалії другого класу за Енглем: а —

класу за Енглем перший підклас; б — другий підклас

У 1889 р. американський ортодонт Енгль запропонував свою класифікацію зубощелепних аномалій. В основу класифікації сагітальних аномалій прикусу покладене медіодистальне спів­відношення перших постійних молярів обох щелеп.

Аномалія 1-го класу — медіодистальне положення перших постійних молярів, при якому медіальний щічний горбок першого моляра верхньої щелепи артикулює з міжгорбковою борозною першого моляра нижньої щелепи (мал. 3).

Аномалія 2-го класу — нижня щелепа розміщується дистально, медіальний щічний горбок першого моляра верх­ньої щелепи знаходиться спереду міжгорбкової борозни першого моляра нижньої щелепи (мал. 4).Цей клас поділяють на 2 підкласи: 1-й підклас — звуження верхнього зубного ряду з нахилом фронтальних зубів уперед (мал. 4, а), підборіддя відтягнуте назад, дихання відбувається через рот; 2-й під­клас — верхні і нижні фронтальні зуби нахилені назад (мал. 4, б), дихання відбувається через ніс. В обох підкласах дистальний прикус (прогнатія) може бути одно - чи двобічним.

Аномалія 3-го класу характеризується медіальним зсувом нижніх перших молярів відносно верхніх, тобто медіальний щічний горбок нижнього першого моляра встановлюється навпроти щічного горбка другого верхнього премоляра чи ще медіальніше. Нижні фронтальні зуби в більшості випадків знаходяться спереду від верхніх (мал. 5). Аномалії 3-го класу можуть бути одно - чи двобічними. Крім того, Енгль розрізняє 7 видів оклюзії — неправильного змикання зубів: 1) лабіальну або букальну (губну чи щічну); 2) лінгвальну; 3) медіальну; 4) дистальну; 5) тортоклюзію — поворот зуба; 6) інфраоклюзію; 7) супраоклюзію.

Класифікація Енгля має ряд недоліків. Практика свідчить, що правильне (нейтральне) співвідношення перших постійних молярів може змінюватися залежно від зміни зубів. Крім того, ця класифікація не враховує аномалій прикусу у верти­кальному і трансверзальному напрямках, а також аномалій

Мал. 5. Аномалії третього класу за Енглем

молочного прикусу. Вона не відоб­ражає причин виникнення аномалій і спричинених аномаліями функціо­нальних порушень жувальної системи.

Штернфельд (1902) виділив фізіо­логічний прикус, який назвав ортогнатією. Він також дав визначення фізіологічних і пато­логічних прогнатій і прогеній залежно від особливостей пере­криття передніх зубів і наявності між ними сагітальної щі­лини. Наведена ним термінологія — ортогнатія, прогнатія, прогенія — збереглась і застосовується і нині.

Різні класифікації зубощелепних аномалій запропоновані як закордонними (Сімон, 1919; Андрезен, 1936; Канторович, 1932, та ін.), так і вітчизняними вченими (Н. І. Агапов, А. І. Бетельман, А. Я. Катц та ін.). У основу цих класифікацій покладені нові лабораторні методи діагностики в ортодонтії, дані краніогнатопрофілометрії і особливо телерентгенографії. Так, краніометрія дозволяє визначити тип обличчя хворого і дає уявлення про положення щелепних кісток у черепі.

Профілометрія (вимірювання профілю обличчя) і теле­рентгенографія голови в профіль дають можливість оцінити пропорційність обличчя, розрахувати форму, яку бажано отримати після лікування. Ці методи дозволяють проводити диференціальну діагностику зубощелепних аномалій зубоальвеолярних, щелепних чи скелетних (гнатичних) і комбі­нованих форм, що визначає характер і метод лікування.

Із класифікацій, що їх запропоновано після Енгля, слід зупинитися на деяких класифікаціях вітчизняних вчених, які враховують певною мірою не тільки відхилення від анатомічної норми, а й функціональну недостатність жувальної системи, етіологію і клініку аномалій.

Поняття про функціональну норму зубних рядів запро­понував А. Я. Катц (1939). У своїй класифікації він урахував і функціональні відхилення при аномаліях прикусу. За основу класифікації він взяв класифікацію Енгля, але перейменував класи в групи і кожну групу доповнив функціональною характеристикою.

А. І. Бетельман (1956) розрізняє аномалії положення зубів і аномалії прикусу. Аномалії положення окремих зубів: оральне і вестибулярне положення, супра - і інфраоклюзія, медіальне і дистальне положення, поворот зуба навколо верти­кальної осі, діастеми і скупченість зубів. Аномалії прикусу:

нейтральний, дистальний, мезіальний (сагітальний напрямок); глибокий, відкритий (вертикальний напрямок); косий одно­бічний чи двобічний (трансверзальний напрямок). Дистальний прикус поділяється на 4 форми: 1) нижня мікрогнатія; 2) верхня макрогнатія; 3) верхня макрогнатія і нижня мікро­гнатія; 4) верхнєщелепна прогнатія зі звуженням на бічних ділянках. Мезіальний прикус має 3 форми: 1) верхня мікро­гнатія; 2) нижня макрогнатія; 3) верхня мікрогнатія і нижня макрогнатія. Кожний вид чи форму аномалій автор пов'язує з порушенням функцій певних груп м'язів (за А. Я. Катцем). Так, при дистальному прикусі недорозвинуті м'язи, які переміщують нижню щелепу вперед і коловий м'яз рота, при мезіальному — надмірно розвинуті м'язи, які переміщують нижню щелепу вперед, і недостатньо розвинуті ретрактори, при глибокому — недорозвинуті м'язи, які переміщують ниж­ню щелепу вперед, при відкритому — м'язи, які підіймають нижню щелепу і коловий м'яз рота; при косому двобічному прикусі недорозвинутий один м'яз, який переміщує нижню щелепу вперед.

Д. А. Калвеліс (1957) запропонував таку класифікацію зубощелепних аномалій: І. Аномалії окремих зубів. II. Аномалії зубних рядів. III. Аномалії прикусу.

I. Аномалії окремих зубів: 1. Аномалії кількості зубів: а) адентія —
часткова (гіподонтія) і повна; б) надкомплектні зуби (гіпердонтія). 2.
Аномалії величини і форми зубів: а) велетенські зуби; б) шиповидні зуби;
в) зуби потворної форми; г) зуби Гетчінсона, Фурн'є. 3. Аномалії структури
твердих тканин зубів — гіпоплазія зубних коронок. 4. Порушення термінів
прорізування зубів: а) завчасне прорізування зубів; б) запізніле прорізування
зубів.

II. Аномалії зубних рядів: 1. Аномалії положення-окремих зубів:

а) вестибулярно-щічне прорізування зубів; б) піднебінно-язикове прорізу­вання зубів; в) медіальне прорізування зубів; г) дистальне прорізування зубів; д) низьке положення зубів (інфраоклюзія); е) високе положення зубів
(супраоклюзія); є) поворот зуба (тортоклюзія); ж) транспозиція зубів; з)
дистонія верхніх ікол. 2. Скупчене положення зубів. 3. Треми між зубами
(діастема). 4. Аномалії форми зубних рядів: а) звужений зубний ряд; б)
сідлоподібне здавлений зубний ряд; в) У-подібна форма зубного ряду; г)
асиметричний зубний ряд.

III. Аномалії прикусу: 1. Сагітальні аномалії прикусу: а) прогнатія;

б) прогенія. 2. Трансверзальні аномалії прикусу: а) звужені зубні ряди; б) невідповідність ширини верхнього і нижнього зубних рядів — порушення співвідношення бічних зубів на обох боках (двобічний перехресний прикус) чи на одному боці (косий чи однобічний перехресний прикус). 3. Вертикальні аномалії прикусу: а) глибокий прикус: перекриваючий прикус, комбінований прикус з прогнатією (дахоподібний); б) відкритий прикус: справжній (рахітичний) прикус, травматичний прикус (наслідок шкідливих звичок).

В. Ю. Курляндський (1958) аномалії зубного ряду і прикусу групував за принципом недостатнього чи надмірного розвитку альвеолярних відростків і щелеп.

Л. В. Ільїна-Моркосян (1967) виділила 3 групи аномалій прикусу: сагітальні, трансверзальні і вертикальні. Кожну із цих груп розділяють на аномалії без зміщення нижньої щелепи (група А), зі зміщенням її (група Б). Розрізняють також сукупність аномалій з ознаками першої і другої групи (група В).

Запропоновані терміни "постеріальний" замість дисталь­ного, "антеріальний" замість мезіального і "латеральний" замість перехресного прикусу.

X. А. Каламкаров (1972) запропонував класифікацію, де зазначено не тільки клінічні дані, але й морфологічні зміни: 1) аномалії розвитку зубів (аномалії положення, форми, величини, прорізування і структури зубів; 2) аномалії розвитку щелеп (природжені вади розвитку, порушення росту, деформація, неправильне положення щелеп у черепі, порушення структури щелепних кісток); поєднані аномалії розвитку.

У номенклатурі, затвердженій у 1965 р. Міжнародною федерацією дантистів і французьким товариством ортодонтів, розроблена єдина міжнародна класифікація зубощелепних аномалій. В ній використані корені і префікси термінів (переважно латинських і грецьких), які застосовуються в медицині.

Корінь слова визначає позицію, тобто положення зуба, групи зубів, щелепи і м'яких тканин відносно один до одного і відносно черепа. Префікс — напрямок їх переміщення. Сагітальний: про — вперед, ретро — назад, нейтро — нейтральне положення (переміщення відсутнє). Трансверзальний: ендо — всередину, екзо — назовні, латеро — вбік. Вертикальний по відношенню до оклюзійної площини: інфра — нижче, супра — вище; по відношенню до зубної дуги: вестибуло — вестибулярне, лінгво — лінгвально, мезіо — медіальне, тобто вперед по зубній дузі, дисто — дистально, тобто назад по зубній дузі, торто — поворот по осі. Для визначення об'єму тканини, органа, частини тіла: макро — багато (великий, велика), мікро — мало (малий, мала). Для уточнення локалізації порушень застосовуються прикметники. Так, прикметник до слова гнатія — щелепа (верхня чи нижня) — уточнює локалізацію аномалії. Термінологічна характеристика діагнозу аномалії складається із кореня, префікса і прикметника, наприклад: верхня мікрогнатія — недостатній розвиток верхньої щелепи; репозиція верхніх передніх зубів (ретрузія) — зміщення верхніх--передніх (лінгвально); нижня макрогнатія — надмірне збільшення нижньої щелепи.

Незважаючи на велику кількість класифікацій, вста­новлення діагнозу в ортодонтії все ще утруднене, бо вимагає визначення морфологічних, функціональних і естетичних порушень у зубощелепно-лицьовій ділянці. Крім того, потріб­но зазначити причини їх виникнення, особливості перебігу і також включати дані про вплив зубощелепних аномалій і деформацій на стан сусідніх органів і організму в цілому.

За статистичними даними епідеміологічних досліджень, опублікованих у 1200 джерелах вітчизняної літератури за період 1947—1976 рр., визначена середня частота зубощелепних ано­малій, а також окремих нозологічних форм (Ф. Я. Хорошилкіна, 1982, 1983, та ін.). Зубощелепні аномалії в колишньому СРСР в середньому зустрічались у 33,7 % обстежених, у великих промислових містах — у 37 %. У період молочного прикусу — в 24 %, змінного — в 49 %, в період постійного прикусу в віці до 17 років — у 35 %. Число аномалій за період від початку формування молочного прикусу до початку формування змін­ного збільшується на 25 %, у період постійного прикусу воно зменшується на 14 %, тобто саморегуляція зубощелепних аномалій виявляється в середньому у 11 % обстежуваних. Частота зубощелепних аномалій і деформацій значно зростає в осіб, які хворі на інші стоматологічні захворювання (карієс, пародонтоз), і складає в середньому 58,5 %. За наявності загальних захворювань організму цей показник збільшується до 74,6 % (Ф. Я. Хорошилкіна, Ю. М. Малигін, 1982).

За даними літератури, останнім часом на 1000 дітей припадає 487—564 випадки виявлення зубощелепних аномалій і деформацій, а лікування потребують 245 із 1000 дітей.

Дата добавления: 2014-01-07