У цивільному праві є градація різних ступенів дієздатності

Правосуб'єктність осіб

Правосуб'єктність фізичних осіб (індивідуальних суб'єктів правовідносин) — це передбачена нормами права здатність (можливість) бути учасниками правовідносин, юридична передумова для визнання особи носієм відповідного правового статусу.

У міжнародних документах про права людини записано, що кожна людина, де б вона не знаходилася, має право на визнання її правосуб'єктності.

В основі визначення природи правосуб'єктності (праводієздатності) фізичної особи лежать два критерії:

- вікова характеристика (певний вік);

- зрілість психіки, відсутність психологічних дефектів. Склад правосуб'єктності фізичної особи:

• правоздатність;

• дієздатність;

• деліктоздатність.

Правоздатність виникає з моменту народження і припиняється зі смертю особи.

Правоздатність - це передбачена нормами права здатність індивіда мати суб'єктивні юридичні права і виконувати суб'єктивні юридичні обов'язки; не саме володіння правами, а здатність мати права, набувати суб'єктивних прав.

Вік, психічний і фізичний стан громадянина не впливають на його правоздатність. Правоздатність є рівною для всіх громадян незалежно від статі, національності, походження, майнового стану, місця проживання, причетності до релігії, належності до громадських організацій та ін.

Дієздатність - це передбачена нормами права здатність індивіда самостійно, своїми усвідомленими діями здійснювати (використовувати і виконувати) суб'єктивні юридичні права, обов'язки і нести відповідальність.

Дієздатність, на відміну від правоздатності, залежить від віку, фізичного стану особи, а також інших особистих якостей людини, що з'являються у неї в міру розумового, фізичного, соціального розвитку.

Повна дієздатність настає з моменту громадянського повноліття, і як правило, у більшості галузей права дієздатність і правоздатність збігаються в одній особі, вони нероздільні, крім цивільного (і частково сімейного) права, де недієздатна людина може бути суб'єктом конкретних правовідносин.

Повна дієздатність настає з 18 років.

Неповна дієздатність: 14-18 років.

Законодавством передбачена можливість оголосити неповнолітнього, який досяг 16 років, повністю дієздатним, якщо він працює за трудовим договором, у тому числі за контрактом, чи займається підприємницькою діяльністю. Оголошення неповнолітнього повністю дієздатним провадиться за рішенням органу опіки і піклування — за згодою батьків, усиновителів або піклувальника, а в разі відсутності такої згоди — за рішенням суду.

Часткова дієздатність: до 14 років.

Обмежена дієздатність виражається в такому:

• обмеження прав і свобод людини і громадянина законом держави передбачено в тій мірі, в якій це необхідно для захисту основ конституційного ладу, моральності, здоров'я, прав і законних інтересів інших осіб, забезпечення оборони і безпеки країни;

• обмеження прав і свобод людини і громадянина можливо за рішенням суду внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами.

Абсолютна недієздатність встановлена для осіб, визнаних недієздатними за рішенням суду внаслідок душевної хвороби чи слабоумства.

Ніхто не може бути обмежений у дієздатності інакше як за рішенням суду і відповідно до закону. Відсутність у дітей і психічно хворих власної дієздатності заміняється дієздатністю інших, спеціально визначених осіб — батьків, опікунів або піклувальників. Отже, правосуб'єктність -- категорія цільна, і в галузі цивільного права вона також утворює єдність правоздатності і дієздатності: тут замість правоздатної, але недієздатної особи може виступати її законний представник.

Правосуб'єктність фізичних осіб може бути:

Ø Загальною

Ø Спеціальною

Ø індивідуальною

У конкретних правовідносинах суб'єкт може виступати як носій загальної, спеціальної та індивідуальної правосуб'єктності.

3.Зміст та об’єкт правовідносин.

Наступним, другим елементом будь-яких правовідносин є суб'єктивні права та юридичні обов'язки, пов'язані з їх виникненням. Вони становлять юридичний зміст правовідносин і як такі характеризують юридичний зв'язок між суб'єктами, які стають носіями взаємообумовлених суб'єктивних прав та юридичних обов'язків.

Наприклад, вступаючи у правовідносини за договором повітряного перевезення пасажира авіаційне підприємство (перевізник) зобов'язується перевезти пасажира та його багаж у пункт призначення, надати пасажиру місце на повітряному судні, який виконує рейс, вказаний у квитку, а в разі здачі пасажиром багажу — також доставити багаж у пункт призначення й видати його уповноваженій на одержання багажу особі. Пасажир, зі свого боку, зобов'язується заплатити за перевезення за встановленим тарифом, а при здачі багажу понад встановлену норму — й за перевезення цього багажу.

Об'єкт правовідносин — це те, на що спрямовані суб'єктивні права та юридичні обов'язки сторін.

З фактичної точки зору об'єкт правовідноси н набуває різного вигляду. Це можуть бути:

1) поведінка (дії) людей та організацій — суб'єктів правовідносин, за допомогою яких реалізуються їх права та обов'язки, а саме: виконання роботи; надання послуг. Наприклад, дії транспортного підприємства з перевезення пасажира та його багажу у пункт призначення; або дії з передачі майна, набутих речей тощо;

2) право власності на матеріальні блага, а саме: речі; цінні папери. Наприклад, акції, акредитив, виданий ощадним барком, приватизаційний сертифікат тощо;

3) нематеріальні блага (особисті немайнові блага) — недоторканність особи, пов'язана із життям, здоров'ям людини, її честю, гідністю, діловою репутацією тощо;

4) результати (продукти) інтелектуальної та художньої творчості. Зокрема, літературні твори, наукові відкриття, винаходи тощо.

Предмет правовідносин - це фрагмент суспільних відносин щодо конкретного предмета. Наприклад, право власності на майно (річ), яке в процесі купівлі-продажу переходить від однієї особи до іншої. Предмет правовідносин — це конкретне майно (річ), щодо якого у когось із суб'єктів правовідносин існує право власності і стосовно якого виникають правовідносини; це конкретні продані або придбані речі.

Узагальнюючи, ще раз наголосимо — об'єктом правовідносин є різного роду фактичні суспільні відносини — економічні, політичні, особисті, культурні і навіть правові. Наприклад, кримінально-правові відносини щодо кримінально-процесуальних, які виступають формою, засобом розв'язання перших — кримінально-правових, тобто вирішення питання про винність чи невинність особи перед державою у вчиненні злочину.

Від об'єкта правовідносин слід відрізняти предмет правовідносин, тобто те, в чому матеріалізується об'єкт правовідносин. Це певне благо (матеріальне чи нематеріальне), результат виконаної роботи, наданої послуги, з приводу яких виникають правовідносини.

Скажімо, коли йдеться про життя, здоров'я людини, об'єктом тут будуть суспільні відносини, за яких людина користується недоторканністю, тобто фізично-фізіологічна, функціональна недоторканність особи, а предметом, умовно кажучи, тут виступатиме саме життя, здоров'я. Коли йдеться про посягання на честь, гідність людини, об'єктом буде емоціонально-психологічна недоторканність особи, а предметом — сукупність властивостей і характеристик, що охоплюються поняттями "честь, гідність".

Дата добавления: 2014-01-07