Т. Ренодо – перший професійний журналіст

Французька преса

Періодичні видання Францї з перших кроків свого існу-вання вирізнялися змістовністю, мобільністю, винятковим мис-тецтвом щодня подавати картину життя світу.

Елементи журналістики були присутні ще в «Газеті па-ризького буржуа» (1409 – 1444 та 1515 – 1536 рр.) і в «Скан-дальній хроніці» Жана де Труайє (1461 – 1483 рр.).

На початку XVII ст. з’явилися «Французька газета» («La Gazette Française», 1604 – 1914), яка ще не мала періодичності як такої, і щорічник «Французький Меркурій» («Le Mercure Fran-çaise», 1611 – 1644), який починає випускати Жан Рішар. Видання мало значний вплив на громадське життя Франції. Першим, хто усвідомив необхідність ідеологічного впливу на суспільну думку, був кардинал Рішельє (1585 – 1642 рр.) – перший державний діяч Франції.

Для керівництва суспільною думкою, ставши міністром, Рішельє заснував газету «Gazette dе Fгаnсе», для чистки і збагачення мови створив Академію літератури. Він почав конфіденційно контролювати всі публікації газети і призначив редактором падре Жозефа, якого сучасники називали справжнім alter ego кардинала.

Однак малотиражна газета, що виходила раз на рік, не відповідала політичним завданням Рішельє. Кардинал шукав можливість систематичного впливу на суспільну думку, а для цього було потрібне періодичне видання іншого типу.

@ Рішельє:

· Моєю першою метою була велич короля, моєю другою метою була велич держави.

· Хто володіє інформацією, той володіє світом.

Характер журналістики як найважливішої сфери ідеології почав чітко визначатися й уперше виявив себе в діяльності Тео-фраста Ренодо (1583 – 1653 рр.), якого вважають першим про-фесійним журналістом.

Це була людина неабияких здібностей у різних галузях знань. Ще в ранній юності Ренодо одержав диплом лікаря. Йому було всього 19 років, коли, закінчивши медичний факультет у Монпельє, він вирушив подорожувати Францією та Європою. Ці мандрівки допомогли йому побачити європейську жур-налістику, що вже зародилася практично в усіх країнах. Повернувшись до Парижу в 1612 р., Ренодо почав вивчати хірургію, а пізніше став надавати допомогу біднякам. Медицин-ська практика стала частиною його просвітницької й гума-ністичної діяльності.

У 1624 р. Ренодо призначено на пост начальника державних благодійних установ. Він виявляв особливу турботу до голодних, доведених до крайньої бідності громадянськими війнами ремісників і селян. Оформивши офіційний дозвіл на володіння Адресним бюро, Ренодо у 1630 р. одержав монополію на збір інформації зі всієї території Франції.

Крім Адресного бюро й медичної практики, він дуже цікавився численними друкованими листками, що наводнювали Париж і читалися з величезним інтересом. Ренодо давно мріяв про створення газети, подібної тим, що бачив у Європі, але обмеженість коштів і релігійні війни були перешкодою у здійсненні мети.

Завдяки протекції падре Жозефа Ренодо одержав посаду при дворі й почав працювати у «Французькому Меркурії». Там талановитого журналіста помітив Рішельє і запропонував йому випускати нове періодичне видання, організація якого без підтримки всемогутнього кардинала була неможливою. У часи Ренодо друкарі й книговидавці відповідно до статуту мусили знати латинь, читати грецькою і мати сертифікат Паризького університету на право займатися видавничою справою. Щоб відкрити книжкову крамницю в Парижі, треба було прожити в ньому 4-6 років.

Кардиналові необхідний був друкований листок на зразок німецьких або голландських. На думку Рішельє, краще за Ренодо у Франції ніхто з цим упоратися не міг. Досвід і зв’язки Адресного бюро, а також заслуги лікаря перед королем і карди-налом були кращою гарантією. Таким чином, Теофраст Ренодо одержав реальну можливість почати видання першої регулярної французької газети, задуманої як знаряддя ідейної боротьби проповідника абсолютизму Рішельє з його численними ворогами. Безумовно, не можна заперечувати роль Рішельє, з санкції якого почала видаватися газета. Але якщо він бачив у ній лише засіб знищення своїх ворогів і поширення духу абсолютизму, то Ренодо підняв її на більш високий рівень, вклавши у газету високі ідеї просвітництва й гуманізму.

Видання отримало назву «Газетт» («La Gazzette») – від назви листків новин, які Ренодо бачив у Венеції. На думку видавця, така назва підкреслювала її загальнодоступність і була найбільш зрозумілою для широких мас.

Перший номер «Газетт» вийшов 30 травня 1631 р. Тема-тика видання – торгівля, війна, придворна хроніка, дипломатія. Газета виходила щоп’ятниці на 4 сторінках, пізніше їх число збільшилося до 12, з’явилися малюнки. Наклад її піднімався до 1200 прим.

Спочатку в газеті друкувалися головним чином закордонні новини двотижневої давнини, при цьому більша частина їх бралася з німецьких, італійських і голландських газет, що давало підставу конкурентам і противникам Ренодо обвинувачувати його у плагіаті. Але поступово з розвитком газети в ній усе більше уваги приділялося внутрішній інформації, а новини з-за кордону вже виходили «з перших рук».

Певна частина інформації надходила в «Газетт» від кардинала Рішельє й навіть від самого короля. Ренодо відкрито заявляв про те, що його газету редагує й дає їй напрямок «за своїм розсудом Його Преосвященство».

Публікації Ренодо відзначалися майже літературним сти-лем. Король навіть призначив редакторові грошову винагороду за його журналістську працю.

Займатися виданням газети, роблячи це не з комерційних інтересів, а з метою просвіти, було нелегко, потрібна певна гнучкість й одночасно – мужність.

Щорічно всі номери збиралися в один том, який виходив під назвою «Річна збірка«Газетт» («Recueil des Gazzettes»). Протягом 1631 р. випущено 31 номер, що й склали річну збірку, присвячену Людовіку ХІІІ. У передмові до неї Ренодо писав про новизну, корисність і труднощі здійснення цього видання, особливо підкреслюючи, що в його збірці «кожний знайде те, що йому необхідно».

Видавнича діяльність не приносила Ренодо прибутків. Більш того, він витрачав на видання свою пенсію у 800 ліврів, якої його могли позбавити в будь-який момент, запідозривши в нелояльності. Особливо важко довелося йому після смерті Рішельє й Людовіка ХІІІ. Стосунки з кардиналом Мазаріні були досить складними. За розпорядженням останнього друкарню «Газетт» перенесено в Сен-Жермен, куди довелося переїхати й Ренодо.

У 1653 р., змучений постійними матеріальними склад-нощами, пов’язаними з виданням газети, але не залишивши улюбленої справи до останніх днів, Ренодо помер у злиднях.

Його справу продовжили сини. «Газетт» залишалася одним із провідних французьких періодичних видань аж до початку Великої Французької революції, а своє існування припинила 1 травня 1792 р.

Провінційні газети, які з’явилися у І пол. ХVІІІ ст., не могли з нею змагатися. Навіть першій французькій щоденній газеті «Журналь де Парі » (1777) важко було це зробити.

Детальну інформацію про діяльність Ренодо дає Л. Саламон у праці «Всеобщая история прессы».

<…> Предприятие Ренодо имело успех. В особенности Ришелье не скупился на знаки своей милости его инициатору. Он сразу понял, какие услуги газета может оказать его политическим планам, и всеми мерами старался упрочить ее положение, снабжал редакцию необхо-димыми техническими средствами, доставлял ей деятельных сотруд-ников и сам нередко помещал в газете специально для нее написанные статьи. Сверх того, он присылал Ренодо копии с заключенных дого-воров и капитуляций, с посольских докладов и донесений об осадах и битвах, но, разумеется, лишь те из них, которые он находил нужным обнародовать.

Сотрудником Ренодо был не только Ришелье, но и сам король Людовик XIII, много лет сряду доставлявший ему весьма обстоятель-ные корреспонденции. Сотрудничество короля сначала не было из-вестно и обнаружилось лишь благодаря заметке иезуита Гриффэ в «Histoire de Louis XIII» («История Людовика XIII»); черновые наброс-ки, по которым король писал свои статьи, вслед за этим были собраны, переплетены в двух томах и отданы на хранение королевской библи-отеке. Этими сведениями исчерпывалось долгое время все, что было известно о драгоценных манускриптах, и несмотря на тщательные изыскания, их не удавалось найти, покуда наконец в 1894 г. редактор «Temps» при разборе старинной библиотеки случайно не наткнулся на одну рукопись, содержавшую сообщения о походах в Лотарингию, Пикардию и Лангедок за 1633 – 1642 гг. Предполагают, что в другом томе собраны политические статьи короля. При сопоставлении ману-скриптов с соответствующими статьями «Gazette» было сделано любо-пытное открытие, что корреспонденции своего царственного сотруд-ника Ренодо перепечатывал отнюдь не дословно, а делал в них нередко значительные исправления и сокращения.

Весьма ценным сотрудником «Gazette» был также генеолог Гоцие, переписывавшийся со всей Европой и охотно делившийся с редакцией получаемыми им известиями. Несмотря на эти благоприят-ные условия, положение «Gazette» было не из легких. Государи сосед-них стран препятствовали ее распространению среди подвластного им населения, что в 1633 г. заставило Ренодо обратиться к ним в газете с просьбой изменить свое отношение к ней и указать им на бесполез-ность попыток задерживать его известия, так как в них кроется нечто, напоминающее собой способность горного потока, сила которого только увеличивается от возводимых на его пути препятствий. И внут-ри страны, в Париже, у газеты было много врагов и завистников, но козни их не причиняли ей особого вреда при жизни Ришелье и Людо-вика XIII. Со смертью последнего начались преследования Ренодо: у него было отнято право врачебной практики в Париже, академия его была закрыта; та же участь постигла его осведомительное бюро; в смутное время восстания Франции он нигде не мог добиться призна-ния своих прав. Только со своей газетой он оставался неразлучен; несмотря на все трудности, он продолжал издавать ее при помощи своих сыновей Якова и Евзебия; но она давала одни убытки, и когда Ренодо 25 октября 1653 г. скончался, 70 лет от роду, один из его современников сказал: «Он умер нищим, как умирают великие».

В посвященном ему некрологе, помещенном в «Gazette», отмечались крупные заслуги Ренодо перед родиной. «Потомство не забудет помянуть его имени, – читаем мы тут, – наряду с именами величайших деятелей нашего времени. Он выделялся своими огром-ными познаниями, своим врачебным искусством и многими другими сторонами своего гения, посвященными всеобщему благу. Его беско-рыстие позволяло ему довольствоваться своей славой». Эта уверен-ность в благодарности потомства оправдалась: на месте деятельности Ренодо, в Париже, на Rue de Latèce, напротив Palais de Justice, ему поставлен памятник, характеризующий его как журналиста и благодетеля бедных <…>.

[1] Саламон Л. Всеобщая история прессы // История печати. Том 1. – М., 2001.

[2] У 2005 р. Всесвітня газетна асоціація визнала, що брошура (газета) Каролуса виходила з 1605 року, а не з 1609, як вважалося раніше.

[3] Соколов В. С., Виноградова С. М. Периодическая печать Великобритании. – СПб., 2000.

Дата добавления: 2014-01-07