Вікові та сензитивні періоди розвитку людини

Людські можливості майже не мають меж розвитку. Іноді дитина може рости, але її розвиток зупиняється надовго, а то й на все жит­тя. Тут ріст — збільшення організму або окремих органів, збільшен­ня в їх розмірах, а знань, умінь та навичок — у кількості. Розвиток тут — інший процес, хоча і пов'язаний з ростом.

Розвиток — процес надбання: 1) безповоротних, 2) спрямованих і 3) закономірних змін у психіці і свідомості людини. Продукт роз­витку — якісно нові утворення в людині і в тому числі механізми творчості. І тільки одночасно діючи, всі три властивості виділяють процеси розвитку з-поміж інших видів змін.

Процес становлення особистості різні психологи визначають по-різному. Так, американський психолог Е. Еріксон становлення особистості розуміє як зміну етапів, на кожному з яких відбувається якісне пере­творення внутрішнього світу людини і радикальна зміна його стосунків з оточуючими людьми.

Стадії розвитку особистості за Е.Еріксоном:

Стадія розвитку	Нормальна лінія розвитку	Аномальна лінія розвитку
1-Від народ" ження до 1 року	Довіра до людей. Взаємна любов, взаємне визнання батьків і дитини, задоволення потреб дітей в спілкуванні та інших життєво важливих потреб.	Недовіра до людей як результат поганого поводження матері з дитиною. Емоційна ізоляція дитини.
2. Від 1 до 3 років	Самостійність, впевненість в собі. Дитина дивиться на себе як на самостійну, окрему, але ще залежну від батьків людину.	Сумніви в собі. Дитина відчуває свою непристосованість, відчуває недостатки в розвитку елементарних рухових навичок, має слабо розвинуту мову.
3. Від 3 до 5 років	Допитливість і активність. Жива уява та зацікавлене вивчення оточуючого світу, включення в статево-рольову поведінку.	Пасивність та байдужість до людей. Відсутність ініціативи, почуття заздрості іншим дітям, відсутність ознак статево-рольової поведінки.
4. Від 5 до 11 років	Працелюбність. Виразне почуття обов'язку і прагнення досягти успіхів. Розвиток пізнавальних і комунікативних умінь та навичок. Постановка перед собою та вирішення реальних задач. Активне засвоєння інструментальних і предметних дій.	Почуття власної неповноцін­ності. Слаборозвинуті трудові навички. Уникання складних завдань, ситуацій змагання з іншими людьми. Конформність.
5. Від 11 до 20 років	Життєве самовизначення. Розвиток планів на майбутнє. Самовизначення в питаннях: яким бути? і ким бути? Активний пошук себе та експериментування в різних ролях. Навчання. Чітка статева поляризація в формах міжособистісної поведінки. Становлення світогляду..	Плутанина ролей. Зміщення часових переспектив: поява думок не тільки про майбутнє і сучасне, а й про минуле. Концентрація душевних сил на самопізнанні, виразне прагнення розібратися в самому собі. Втрата трудової активності. Плутанина в моральних та світоглядних установках.
6. Від 20 до 45 років	Близькість до людей. Прагнення контактів з людьми, бажання і здатність присвятити себе людям. Народження і виховання дітей. Кохання і робота. Задоволеність особистим життям.	Ізоляція від людей. Уникання людей, особливо близьких, інтимних, стосунків із ними. Труднощі характеру, непередбачувана поведінка. Невизнання, ізоляція, перші симптоми відхилень в психіці.
7. Від 40-45 до 60 років	Творчість. Продуктивна і творча робота над собою та з іншими людьми. Зріле, повноцінне та різноманітне життя. Задоволеність сімейними стосунками і почуття гордості за своїх дітей. Навчання і виховання нового покоління.	Егоїзм і егоцентризм. Непродуктивність в роботі. Рання інвалідність.
8. Понад 60 років	Повнота життя. Постійні роздуми про минуле, його спокійна, виважена оцінка. Прийняття життя таким, яке воно є. Відчуття повноти і корисності прожитого життя. Здатність примиритися з неминучим. Розуміння того, що смерть не страшна.	Відчай. Відчуття того, що життя прожите марно, що часу залишилося занадто мало. Усвідомлення беззмістовності свого існування, втрата віри в себе та в інших людей. Бажання прожити життя ще раз, прагнення отримати від нього більше. Страх перед смертю.

Дитинство, що охоплює період часу від народження до закінчення школи за віком розподіляється на сім періодів. Мале­чий вік: від народження до одного року; раннє дитинство: від 1 року до 3-х років; молодший і середній дошкільний вік: від 3-х до 4 - 5 років; старший дошкільний вік: від 4 - 5 до 6 - 7 років; молодший шкільний вік: від 6-7 до 10-11 років; підлітковий вік: від 10 -11 до 13 - 14 років; ранній юнацький вік: від 13 - 14 до 16 - 17 років. Кожен психологічний вік вимагає свого стилю спілкування з дітьми, застосування особливих методів навчання і виховання.

Згідно з концепцією Д.Б.Ельконіна, весь процес розвитку дитини можна розділити на три етапи: дошкільне дитинство (від народжен­ня до 6 - 7 років); молодший шкільний вік (від 6-7 до 10-11 років); середній і старший шкільний вік (від 10 - 11 до 16 - 27 років). Кожен з цих етапів складається з двох періодів, які відкриваються міжособистісним спілкуванням як провідним видом актив­ності, який направлено на розвиток особистості дитини і завершується предметною діяльністю, яка пов'язана з інтелектуальним розвитком, з формуванням знань, умінь, навичок, реалізацією опе-раціонально-технічних можливостей дитини. Перехід від одного етапу до іншого відбувається в умовах ви­никнення ситуації, що нагадує вікову кризу (невідповідність між рівнем досягнутого особистісного розвитку і операціонально-технічними можливостями дитини).

Д.Б.Ельконін розглядає дитину як цілісну особистість, яка активно пізнає світ - світ предметів і людських відносин, вклю­чаючи її в дві системи відносин: "дитина - річ", "дитина - дорос­лий". Але річ (предмет), яка має певні фізичні властивості, втілює в собі також суспільне вироблені засоби дій з нею, по суті - це є суспільний предмет, діяти з яким дитина повинна навчитись. Дорослий же теж не тільки людина, що має конкретні індивіду­альні властивості, але є представником якоїсь професії, носієм інших видів суспільної діяльності з їх специфічними задачами і мотивами, нормами відносин,, отже - суспільний дорослий. Діяльність дитини всередині систем "дитина - суспільний пред­мет" і "дитина - суспільний дорослий" являє собою єдиний про­цес, в якому формується її особистість. В той же час ці системи відносин освоюються дитиною в діяльностях різного типу.

Серед видів провідної діяльності, яка здійснює найбільший вплив на розвиток дитини, Д.Б.Ельконін виділяє дві групи.

Перша група - діяльності, які орієнтують дитину на норми відносин між людьми. Це типи діяльності, що мають справу з системою відносин: "дитина - суспільний дорослий", або "лю­дина - людина" (емоційне спілкування малюка, рольова гра дошкільняти, інтимно-особистісне спілкування підлітка - це один тип діяльності).

Друга група - провідні діяльності, завдяки яким засвоюється суспільно-вироблені засоби дій з предметами і різні еталони: предметно-маніпулятивна діяльність дитини раннього віку, учбова діяльність молодшого школяра і учбово-професійна діяльність старшокласника. Маленька дитина оволодіває предметними дія­ми з ложкою або стаканом, дитина старшого віку - математикою і граматикою, їх діяльність мало схожа ззовні, але по суті - і те і інше - освоєння елементів людської культури.

Д.Б.Ельконін формулює закон періодичності, який полягає в тім, що дві лінії розвитку "людина - людина" і "людина - річ" на кожно­му віковому етапі отримують поперемінне домінуючий розвиток то одна, то інша: у малюків мотиваційна сфера випереджає розвиток інтелектуальної, надалі - скоріше розвивається інтелект.

Отже, кожен вік характеризується своєю ситуацією розвитку, провідною діяльністю, в якій превалює або мотиваційно - потребова або інтелектуальна сфера особистості, віковими новоутвореннями, які формуються в кінці кожного періоду. Межами вікових стадій є кризи - переломні моменти в розвитку дитини.

Як відбувається особистісний розвиток дитини? Дитина засвоює відносини і особистісні особливості дорослих через відтворення або моделювання цих відносин і особистіших якостей, які в них виявляються. Особливо сприятливим фактором особистісного розвитку дитини є стосунки з іншими дітьми в різного роду групах в про­цесі організації і проведення сюжетно-рольових ігор. Тут дитина оволодіває предметними діями, без яких вона не може бути прий­нятою в групі.

Процес розвитку розпочинається в малечому віці зі спілкуван­ня як провідної діяльності. Комплекс пожвавлення (3 міс.) є склад­ною формою спілкування дитини з дорослим. Він з'являється до того, як дитина починає самостійно маніпулювати предметами. На межі малечого і раннього віку відбувається перехід до пред­метних дій, до формування практичного, або сенсомоторного інте­лекту. Одночасно інтенсивно розвиваються вербальні форми спілку­вання дитини з дорослим. У дошкільному віці провідною діяльністю стає рольова гра, яка розвиває всі сторони психіки і поведінки дитини. Головне значення гри для психічного розвитку дітей полягає в тім, що завдяки особ­ливим ігровим прийомам, зокрема, прийняттю на себе ролі дорос­лого, дитина моделює в грі відносини між людьми.

Життя та діяльність дітей молодшого шкільного віку зумовлені їхньою навчальною діяльністю. У процесі навчання у них успішно роз­виваються психічні процеси — сприймання та спостережливість, пам'ять та увага, уява, набуваючи цілеспрямованого, довільного ха­рактеру. Учні молодшого шкільного віку глибше осмислюють і здатні аналізувати мову та мовлення: слово усвідомлюється як частина мо­ви, висловлювані судження — як речення, в реченні усвідомлюються його члени. Це сприяє поглибленню суджень і міркувань, формуван­ню логічних висновків, засвоєнню абстрактного математичного та граматичного матеріалу, формуванню культури мовлення.

Молодші школяри оволодівають правилами поведінки в ко­лективі, розглядають свої вчинки та поведінку не тільки з власної позиції, а й з позиції колективу, критично оцінюють поведінку приятелів, стають вимогливими до них. У молодших школярів розвиваються такі якості, як самовладання, наполегливість, ціле­спрямованість, витриманість, дисциплінованість. На цих засадах фор­мується здатність керувати власною поведінкою, підпорядковувати її шкільним завданням. Молодші школярі успішно включаються у трудову діяльність, усвідомлюють її соціальний зміст і значення.

Середній шкільний, або підлітковий, вік привертає до себе увагу своїми анатомо-фізіологічними змінами в організмі дитини, особли­во пов'язаними зі статевим дозріванням. Ці зміни істотно познача­ються на психічному розвитку особистості підлітка, на його пізна­вальній діяльності та поведінці, на стосунках у колективі.

У підлітків підвищуються пізнавальна активність і розумовий ро­звиток, зростають допитливість, прагнення пізнати невідоме, зазирну­ти в майбутнє. Учні середнього шкільного віку помітно виявляють прагнення до самостійності. Але це прагнення при неправильному вихованні може виявлятися у викривлених формах — негативному ставленні до доручень, порад учителів і батьків, невмотивованих вчин­ках та браваді порушеннями норм поведінки. Це трапляється тоді, коли підліток не включається в життя колективу, не виконує суспшьно корисних доручень, не бачить і не переживає результатів своєї діяль­ності, а вчителі та батьки не спонукають його до цього, не враховують вікових особливостей його розвитку.

У підлітка помітно зменшується навіюваність і міцніє воля, під­вищується інтерес до трудової діяльності, змінюються стосунки в колек­тиві, розвиваються і стають більш стійкими моральні почуття, есте­тичні смаки. У старшому підлітковому віці інтенсивно формуються ідейна спрямованість, світогляд і самосвідомість особистості. Діяльність стає цілеспрямованішою і соціальне вмотивованішою. На особливу увагу заслуговує нове в стосунках між хлопчиками та дівчатками: чіткіше визначаються статевий поділ, специфічне у дружбі та поведінці хлопчиків і дівчаток, у них виникає взаємний інтерес. Ці особливості підліткового періоду розвитку потребують ве­ликої уваги до організації групової та навчальної діяльності підлітків, дружби і приятелювання й особливо статевого виховання.

Старший шкільний, або молодший юнацький, вік є періодом пог­либлення розумового і морального розвитку особистості. У центрі уваги молодшого юнака стають самопізнання та самокритичність, які при неправильному вихованні можуть набрати негативних рис са­мовпевненості, самозакоханості або невпевненості, невіри у свої сили. У цьому віці чітко окреслюються пізнавальні інтереси, схильність займатися певною науковою діяльністю, видом спорту, визначають­ся професійні нахили. Але ці особливості не завжди бувають глибоки­ми та стійкими, якщо не спрямовуються й не зміцнюються школою, вчителями, досвідченими старшими. Молодший юнацький вік — це період формування стійкої дружби і приятелювання, зокрема між юна­ками та дівчатами, усталення вольових якостей, рис характеру, дійово­го застосування засвоєних морально-політичних позицій. Властива старшому шкільному вікові спрямованість на прагнення разом з колек­тивом реалізувати свої задуми є важливим чинником морального й розумового формування особистості в цей період.

Рання юність (від 15 до 18 років) — вік безпосеред­ньої підготовки підростаючої особистості до життя як до­рослої людини, вибору професії, виконання соціальних функцій. Фізичний розвиток старшокласників характеризується подальшими анатомо-й фізіологічними змінами. У цей період закінчується ви­дозмінення організму, яке, у зв'язку із статевим дозрі­ванням, розпочалося в підлітковому віці. Юність — завершальний етап фізичного розвитку індивіда. У зовніш­ньому вигляді зникає властива підліткам диспропорція тіла й кінцівок, незграбність рухів, довгов'язість. Розви­вається моторика, досконалішою стає координація рухів. Тілесна конституція, особливо обличчя, набуває специ­фічно індивідуального характеру. Фізичний розвиток полягає насамперед у збільшенні зросту, ваги тіла й окружності грудної клітини. Акселе­рація фізичного розвитку помітна і в юності. Вона вияв­ляється в скороченні строків статевого дозрівання і закінченні росту. Статеве дозрівання юнаків і дівчат порівняно з попередніми поколіннями закінчується на 2—3 роки ра­ніше, показники їх фізичного розвитку зараз стали ви­щими за ті, що були 10—15 років тому. У старшокласників в основному закінчується окосте­ніння скелета, удосконалюється м'язова система. Відбувається розвиток м'язової тканини, відповідно збільшу­ється м'язова сила. Підвищується фізична витривалість і працездатність організму. Відбувається подальше удоско­налення координації рухів.

У юнацькому віці вдосконалюється функціонування серцево-судинної системи, нервова регуляція її діяльнос­ті. Стабілізується кров'яний тиск, серцево-судинна система стає витривалішою до навантажень. Збільшується жит­тєва ємність легень, особливо у хлопців, витриваліше функ­ціонує дихальний апарат. Продовжується функціональний розвиток нервових клітин головного мозку удосконалення нервової системи сягає високого ступеня. Встановлюється стійка рівновага у функціонуванні ендокринної системи. Співвідношення активності залоз внутрішньої секреції стає таким, як у дорослого. Поступово зникає характерна для підлітків під­вищена збудливість і неврівноваженість.

Отже, рання юність є періодом відносно спокійного біо­логічного розвитку організму, більш ритмічної його жит­тєдіяльності, збільшення фізичної сили і витривалості.

В юнаць­кому віці закріплюються і вдосконалюються психічні вла­стивості особистості. Водночас відбуваються якісні зміни всіх показників психічної діяльності, які є основою ста­новлення особистості. Одним з важливих аспектів психічного розвитку в юна­цькому віці є інтенсивне інтелектуальне дозрівання, про­відна роль в якому належить розвитку мислення. Навча­льна діяльність створює сприятливі умови для переходу учнів до вищих рівнів абстрактного й узагальнюючого мис­лення. Старшокласники більш усвідомлено і міцно оволо­дівають логічними операціями. Наукові "поняття стають не тільки предметом вивчення, а й інструментом пізнан­ня, аналізу й синтезу.

Дедалі відчутнішою стає потреба в науковому обґрун­туванні та доведенні положень, думок, висновків, крите­ріями істинності яких виступають не конкретні факти дійс­ності, а логічні докази. Здатність логічно мислити стає джерелом критичного ставлення до засвоюваних знань, висловлювань дорослих. Розвиток мислення характеризується подальшим зба­гаченням фонду добре засвоєних умінь, навичок мислительної діяльності, способів і прийомів розумової роботи. Фор­мування їх залежить від методів навчання.

Мовлення старшокласників ускладнюється за змістом і структурою, збагачується новими науковими і технічни­ми термінами. Удосконалюються мовні засоби передачі думок, відбувається засвоєння і використання норм літературної мови. Вдосконалюється спостережливість, здатність поміча­ти в об'єктах суттєві зовнішні ознаки, точніше й об'єк­тивніше їх відображати. Розвивається самоспостережен­ня (за своїми діями, поведінкою, переживаннями, думка­ми). Юнаки і дівчата заглиблюються у свій внутрішній світ, аналізують його, зіставляють дані своїх спостережень із спостереженнями за дорослими, ровесниками, з описа­ми внутрішнього світу героїв літературних творів. Самоспостереження стає невід'ємною складовою самопізнан­ня, прагнення до самовиховання. Розвивається репродуктивна і творча уява, критичність у ставленні до витворів уяви, посилюється самоконтроль, реалістичність у співвіднесенні образів уяви, особливо мрій, з дійсністю, своїми можливостями.

Довільне запам'ятовування стає набагато ефективні­шим від мимовільного, відбуваються зміни у процесах ло­гічного запам'ятовування, зростає продуктивність пам'я­ті на думки, на абстрактний матеріал. Основою запам'я­товування матеріалу стають виявлені логічні зв'язки. Намічається спеціалізація пам'яті, пов'язана з основни­ми інтересами старшокласників, їх намірами щодо вибо­ру майбутньої професії. Удосконалюються способи заучування за допомогою застосування раціональних прийомів.

Інтелектуальний розвиток ті­сно пов'язаний з тенденціями особистісного зростання стар­шокласників. Збагачується емоційна сфера. Нові емоції виникають не тільки завдяки конкретним об'єктам, а й через стосун­ки з іншими людьми, види діяльності, їх зміст, перебіг і результати. Нові життєві обставини, нові обов'язки й успіхи в їх виконанні породжують і нові переживання.

Усвідомлення й дотримання певних норм поведінки, прийнятих у суспільстві, вироблення свого ставлення до суспільного життя породжують глибокі, міцні й тривалі моральні емоції. Вони різноманітніші за своїм змістом і спрямованістю, ніж у підлітків. Розвиваються почуття гу­манізму, колективізму, дружби і товаришування, честі, обов'язку і відповідальності. У зв'язку з розвитком свідомос­ті, оцінювання власних вчинків, формується таке складне почуття, як совість. Особливо загострюються почуття, пов'язані з усвідом­ленням свого «Я», власної гідності, потребою дружити, товаришувати. Пошук друзів, спілкування з ними — важ­ливе джерело емоційних переживань старшокласників.

Рання юність — пора виникнення і переживання пер­шого кохання, яке відчутно впливає на емоційне життя старшокласника, становлення його особистості. Цю пору називають «періодом утворення пар», перших побачень, перших почуттєвих контактів і відповідного зближення. Настає певна стабілізація, врівноваженість у стосунках молоді обох статей. Інтимні переживання наближаються за своєю формою до почуттів дорослих людей. У групових стосунках зникає антагонізм статей, розширюються контакти, товариська приязнь і дружні стосунки між хлоп­цями і дівчатами. Виникають та розвиваються нові фор­ми спілкування з прихованими чи явними еротичними елементами (симпатія, приязнь, флірт, кокетування, за­лицяння, закоханість). Дівчата і хлопці вчаться звертати на себе увагу осіб протилежної статі, розуміти смаки й уподобання іншої сторони, пристосовуватися до них. Отже, у старшому шкільному віці створюється сприятливий ґрунт для формування міжстатевих стосунків молодих людей, які духовно збагачують їх.

З розвитком свідомості й самосвідомості, цілеспрямо­ваності її діяльності формуються вольові якості. Закріп­люється здатність керуватись у своїй поведінці й діяль­ності більш віддаленими цілями, усвідомлення своїх обов'язків. Зміцнюються сила волі, витримка, наполег­ливість, самоконтроль. Збагачується мотиваційна база во­льових дій, здатність до критичного їх аналізу, що вияв­ляється в розсудливості, обдуманості, критичності й самовладанні. Зменшується навіюваність, імпульсивність.

Вибір професії стає центром психологічного розвитку старшокласників. У зв'язку з виникненням життєвих планів у них формується вміння підпорядковувати свою поведін­ку конкретним цілям майбутнього самостійного життя, пе­ребудовувати мотиви діяльності. На перше місце виступа­ють відповідальність перед собою, почуття суспільного обов'язку, ідейні переконання, моральні принципи, якими старшокласники починають керуватися в повсякденному житті. Відбувається формування самоконтролю, самозобо­в'язання, самонаказу. Формуються основні риси характеру особистості. Де­далі більшого значення набуває система переконань, но­вих потреб, інтересів та ідеалів, які визначають напрям життєвої активності, ставлення до оточення, самого себе, суспільних обов'язків.

Фактором формування особистості у цей період є спілкування з ро­весниками, дорослими. Впливовим є класний колектив, в якому проходить значна частина життя молоді, відбувається навчальна діяльність, виникають різноманітні фор­ми суспільних контактів, що регулюються правилами, нор­мами колективного співжиття. Формуються різні види мікрогруп — групи найближчих приятелів, друзів, товарись­кі групи, компанії. Порівняно з підлітками, юнаки більше приділяють уваги внутрішнім якостям друзів: інтелекту­альним запитам, світоглядним настановам, моральним по­требам тощо, ставлять високі вимоги до дружби.

Відбуваються зміни у ставленні старшокласників до до­рослих людей, особливо до батьків і вчителів. Основним стає принцип рівноправності. Воно починає залежати від того, наскільки дорослі зважають на дорослість і самостій­ність молодої людини, правильно оцінюють їх. Проте мож­ливість конфліктів з дорослими не зникає. Молодь вбачає причини своїх конфліктів з дорослими передусім у якос­тях дорослих: їх консервативному способі мислення, при­хильності до застарілих правил поведінки, суворому до­триманні давніх звичаїв, застарілості етичних переконань, естетичних уподобань, смаків тощо; надмірному обмежен­ні свободи молодих людей, вимаганні від них повної слух­няності, неадекватних методах виховного впливу. Водно­час серед причин конфліктів, що залежать від них самих, старшокласники називають низьку успішність, порушен­ня правил поведінки, ігнорування слушних настанов бать­ків, зневажливе ставлення до їх рекомендацій, вказівок, доручень та заборон, деякі риси особистості (неслухняність, упертість, егоїзм, лінощі, самовпевненість тощо).

Загалом молодь охоче вислуховує поради, аргументо­вані пояснення, наставляння батьків, вчителів, знайомих, які користуються в них авторитетом, довірою. Таке став­лення до дорослих пов'язане з пошуками молодими людь­ми свого місця в суспільстві, друзів як серед ровесників, так і серед дорослих.

Людина народжується як індивід, як суспільний су­б'єкт, із притаманними їй природними задатками і розви­вається як особистість у системі суспільних відносин за­вдяки цілеспрямованому вихованню.

Розвиток людини — процес становлення та формування її особистості під впливом зовнішніх і внутрішніх, керованих і некерованих чинників, серед яких провідну роль відіграють цілеспрямоване ви­ховання та навчання.

У процесі розвитку людини з нею відбуваються фізич­ні та психічні, кількісні та якісні зміни.

До фізичних змін належать ріст, розвиток кісткової і м'язової систем, внутрішніх органів, нервової системи тощо

Психічні зміни охоплюють розумовий розвиток, формуван­ня психічних рис особистості і набуття соціальних якостей.

Розвиток людини залежить як від зовнішніх впливів, так і від внутрішніх сил.

До зовнішніх відносять впливи на індивіда навколиш­нього природного і соціального середовища та цілеспря­мовану діяльність педагогів з формування у дитини рис, необхідних для її участі в житті суспільства — вихован­ня. Ефект зовнішніх впливів залежить від тих внутріш­ніх сил і процесів, які визначають індивідуальне реагу­вання на них кожної людини.

Розвиток людини не зводиться до засвоєння, просто­го накопичення знань, умінь і навичок. Тому його не слід розглядати лише як кількісне зростання. Адже роз­виток полягає передусім у якісних змінах психіки, у пе­реходах від нижчих щаблів до вищих, у формуванні осо­бистості.

Формування особистості — становлення людини як соціальної іс­тоти внаслідок впливу середовища і виховання на внутрішні сили розвитку.

Джерелом, внутрішнім змістом розвитку і формуван­ня особистості є такі внутрішні й зовнішні суперечності:

— у нервовій системі — між збудженням і гальму­ванням;

— в емоційній сфері — між задоволенням і незадоволенням, радістю і горем;

— між спадковими даними і потребами виховання(дитина-інвалід завдяки вихованню досягає вищого рівня розвитку);

— між рівнем розвитку особистості й ідеалом (оскільки ідеал завжди досконаліший за конкретного вихованця, він спонукає особистість до самовдосконалення);

— між потребами особистості та моральним обов'язком (щоб потреба не вийшла за межі суспільних норм, вона «стримується» моральним обов'язком людини);

— між прагненнями особистості та її можливостями(коли індивід прагне досягти певних результатів у навчанні, а рівень його пізнавальних можливостей ще недостатній, йому потрібно посилено працювати над собою).

Розвиток особистості – це постійний перехід від одного вікового періоду до іншого, що пов’язано із якісною психічною і соціальною зміною новоутворень особистості. У процесі свого формування дитина проходить дві стадії: а) біологічну (дев’ятимісячний розвиток в утробі матері); б) соціальну (приблизно до 17 – 18 років).

Соціальна стадія має такі етапи:

Від народження до одного місяця – період новонародженого. Йде звикання до нових умов життя.

1 місяць – 1 рік – період емоційного спілкування. Чітке пізнавання членів сім’ї та близького оточення, формування довіри. Стійка потреба у безпосередньому візуальному і тактильному контакті.

Від 1 до 3 років – період раннього дитинства. Один з найбільш продуктивних та інтенсивних періодів накопичення дитиною соціального досвіду, розвиток фізичних функцій, психічних властивостей і процесів за допомогою предметно-маніпулятивної діяльності.

Від 3 до 7 років – дошкільне дитинство. Це період ефективного накопичення знань і вмінь орієнтуватися у соціальному просторі, формування основних рис характеру і ставлення до навколишнього світу. В цей час завершується первинне дозрівання фізіологічних та психологічних структур головного мозку, йде подальше накопичення фізичних, нервово-фізіологічних та інтелектуальних сил, котрі забезпечують готовність дітей до систематичної навчальної праці. Ведуча діяльність – сюжетно-рольові ігри, які допомагають входженню дитини у світ дорослих (дочки – матері, лікарня, дитячий садок тощо).

Від 7 до 12 років – молодший шкільний вік – змінюється соціальна система відносин. Складається система розвитку “дитина – вчитель”, яка пронизує усе життя дитини і впливає на системи відносин “дитина – батьки”, “дитина – ровесники”. Основна діяльність – навчання, при якій дитина усвідомлює “ким вона була і ким стане”.

Від 12 до 15 років – молодший підлітковий вік – новий якісний етап у розвитку дитини. Характерні риси: у фізіологічному плані – статеве дозрівання; у психологічному – формування особистісної самосвідомості, активний прояв індивідуальності.

Від 15 до 17 років – старший підлітковий вік – завершення фізичного і психологічного дозрівання, соціальна готовність до суспільно - корисної праці і громадянської відповідальності. Провідна діяльність – навчально-професійна.

Перехід до юності. Цей період (17—18 років) харак­
теризується суттєвою перебудовою особистості, пов'язаною
із змінами в житті молодої людини (закінчення ніколи, вступ
до вищого навчального закладу, початок трудової діяльності
на виробництві тощо). Випускник школи має самостійно
приймати і реалізовувати рішення, розробляти життєві пер­
спективи, будувати власне життя. Він здійснює перехід від
пізнання світу до його перетворення, від більш або менш
автономного існування в сім'ї до самостійного творення
себе і власної долі, до самоствердження власного «Я» у
творчій професійній діяльності.

Юнацький вік. Юність — завершення перехідного ста­
ну від дитинства до дорослості, вступ у світ дорослих. У
психологічному плані в цей час (18—23 роки) відбувається
саморозвиток, свідоме самовдосконалення. Це остання ста­
дія підготовки до дорослості, до практичної професійної
діяльності. Соціальну ситуацію розвитку можна визначити
як поріг дорослого життя.

Час юності розподіляється на два підперіоди. В перший підперіод відбувається переважно особистісне самовизна­чення, коли встановлюються дружні стосунки з оточенням, відбувається злиття «Я» і «Ти» у міжособистісному спіл­куванні. У другий підперіод провідною діяльністю стає кон­кретне професійне самовизначення — вибір спеціальності, професійна підготовка у навчальному закладі, вибір місця роботи і трудова діяльність.

Молодість. Це початковий період (24—30 років) зрі­лості. Перший стан молодості психологічно характеризується як час пошуків себе, вироблення індивідуальності,усвідомлення себе як дорослої людини з відповідними правами й обов'язками, формування конкретнішого уявлення
про майбутнє життя, зустрічі з майбутнім подружжям, одруження тощо. В цей час відбувається перехід до другого,
«осілого» періоду молодості. Перед особистістю постає завдання спеціалізації в обраній професії, набуття майстерності. Але можлива і свідома зміна професії, якщо попередній вибір не виправдав себе.

Перехід до розквіту. На цій стадії (близько 30 років),
на думку деяких психологів, відбувається велика криза в
житті людини, коли її уявлення про життя розходяться з
дійсністю, життя перестає здаватися легким і зрозумілим,
іноді руйнуються основи способу життя, перебудовується
вся особистість. Це наслідок окремих помилок у попередній
період, недостатнього розуміння складних процесів життя.

Розквіт. Середина життя, «золотий вік» людини (31—
40 років) — період найвищої працездатності й віддачі. Особистість набуває багатого життєвого досвіду, стає повноцінним спеціалістом, сім'янином, досягає вершин творчості. Виникає потреба передати людям те найкраще, що напрацьовано. Наприкінці цього періоду людина вперше замислюється над запитанням «Що залишається людям?»

Зрілість. У 40—55 років людина досягає вершини
професійної майстерності, певного становища в суспільстві,
накопичує професійний досвід спілкування з людьми. Потреба передати досвід реалізується в учнях, послідовниках, у
колективній творчості, що набуває статусу провідної діяль­ності. В цей період знову постає питання сенсу життя, але у
специфічній формі підбиття підсумків прожитого, Наприкінці періоду зрілості можлива криза, пов'язана зі змінами
соціальної ситуації та віковою перебудовою організму.

Старість. Період старості починається десь із 55 років і
являє собою природну і здорову частину життя, що має бути
щасливою для людини й корисною для суспільства. Старість можна розділити на похилий вік (55—75 років), ста­речий вік (75—90 років) та довголіття (понад 90 років).

Провідна потреба похилого віку полягає в переданні мо­лодому поколінню набутого досвіду. Вона реалізується у спілкуванні з іншими людьми. У людей похилого віку вияв­ляються також потреби в колективі, у повазі до себе, у самоствердженні.

Провідною для людини старечого віку є діяльність із самообслуговування. Вихід на пенсію часто викликає різні кризові перебудови як фізіологічного, так і психологічного характеру. Тому він не повинен бути різким, не супровод­жуватися розривом усіх зв'язків з трудовим колективом та колом друзів, Накопичений упродовж життя досвід, сфор­мовані раніше особисті якості, життєва мудрість — усе це має полегшувати адаптацію людей старечого віку до нової ситуації становлення особистості. Старіння — це не стільки розпал, згасання усіх рівнів життєдіяльності людини, скіль­ки включення багатьох пристосувальних систем особистості до цієї вікової ситуації.

Останнім часом дедалі більше усвідомлюється необхід­ність підготовки людини до старості, оволодіння вмінням старіти, керувати особистісними перебудовами, що супро­воджують геронтогенез, який може тривати десятиліття. Лю­дина має знати, що старість може бути календарною, біоло­гічною і психологічною. Ці три види старості, звичайно, можуть не збігатися. Психологічно людина може постаріти і в молодому або зрілому віці, а може бути молодою і у старечому віці. Такі фактори, як життєва мудрість, твор­чість, повага і турбота оточуючих, визнання внеску старої людини у суспільне життя, живий зв'язок у молодим поко­лінням, можуть значно розширити межі старості, полег­шити останній період життя людини.

Відповідно до періодизації розвитку особистості визначають сензитивні періоди, тобто оптимально сприятливі відрізки часу для розвитку певних психічних властивостей і процесів (пам'яті, мовлення, мислення тощо.).

1. Від 0 до 1 року – це:

– розвиток сенсорних механізмів (відчуття і сприйняття), перш за все реакція на голос матері і рідних (слухове сприйняття);

– реакція на оточення;

– тактильна чутливість;

– голосові реакції самої дитини;

– акт доторку і утримування (з ним пов'язане виникнення предметного сприйняття).

2. Від 1 до 3 років – це розвиток інтелектуально – пізнавальних процесів, де рухи дітей спрямовані на пізнання предмета. Формується мовлення і дійове мислення.

3. Від 3 до 7 років – це розвиток особистісної сфери психіки, діяльність якої спрямована на:

– пізнання відносин;

– спілкування;

– розуміння естетичних та етичних норм.

Одночасно дії стають обдуманими, зникає імпульсивність, з'являється прагнення керувати своїми вчинками, усвідомлюється своє місце в системі міжособистісних відносин, зароджуються початки самооцінки, виникає потреба в образотворчій діяльності.

У цьому періоді також закладаються перші форми самообслуговуючої праці.

4. Від 7 до 12 років – це інтенсивний інтелектуальний розвиток, що спрямований на пізнання азів наук. Поглиблюються пізнавальні та інтелектуально-пізнавальні процеси, розвивається рефлексія, довільність у діях, самоконтроль, складається внутрішній план дій.

5. Від 12 до 15 років – це розвиток особистісної сфери діяльності, спрямований на піднесення системи відносин. Продовжується інтенсивний розвиток пізнавальних та інтелектуальних процесів. Характерними ознаками цього періоду є:

– високий рівень тривожності, пов'язаний зі статевим дозріванням;

– випередження можливостей домаганнями;

– формування соціальних установок (ставлення до себе, суспільства, людей);

– самопізнання, самовираження, самоутвердження.

6. Від 15 до 17 років – це розвиток пізнавальних та інтелектуально-пізнавальних процесів, спрямований на пізнання професії, самовизначення і мотивації учіння. Інтенсивний емоційний розвиток і розвиток вольових якостей.

Дата добавления: 2014-01-07